Вступление:Останніми роками в Україні спостерігається певне зростання злочинності, особливо організованої, насильницької та корисливої, яке зумовлено переломним періодом розвитку України і деякими негативними факторами, що ставить перед державою серйозні завдання боротьби з цим соціальним явищем. Необхідно добиватися припинення її зростання, а потім й істотного скорочений. З цією метою вживають політичні, економічні організаційні, законодавчі та інші заходи. Щоб це законодавство було досить ефективним потрібно його правильно застосовувати, слід ґрунтовно і глибоко вивчати для того, щоб добре знати і втілювати в практичній діяльності. Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року новий Кримінальний Кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 року, є знаменною віхою в становленні правової держави, першим фундаментальним Кодексом у проведеній в Україні правовій реформі, яка ставить своїм завданням кодификацію найважливіших галузей права. Новий КК є базовим для майбутніх Кримінально-виконавчого і Кримінально-процесуального кодексів України. Кримінально-виконавчий кодекс має визначати порядок і умови виконання кримінальних покарань, система яких, підстави і порядок їх застосування встановлено саме в КК. Кримінально-процесуальний кодекс покликаний визначити ту процедуру, у ході якої встановлюється винуватість особи у вчиненні злочину. Вихідним тут є положення ч. 2 ст. 2 КК, відповідно до якої «ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, і не може бути підданий покаранню, інакше як за вироком суду і відповідно до закону». Робота над проектом нового КК тривала понад 8 років, він є результатом колективної праці вчених, практичних працівників, комітетів Верховної Ради України, і, звичайно, народних депутатів, які і прийняли цей Кодекс. Положення Кодексу цілком відповідають Конституції України, ґрунтуються на її приписах. Кодекс відповідає потребам сучасного життя, відображає зміни, що відбулися в політичному, економічному і соціальному житті нашого суспільства. Він покликаний сприяти розвитку України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Кодекс поділяється на Загальну й Особливу частину. Загальна частина (статті 1—108) містить норми загального характеру - про завдання Кодексу, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі та просторі, про поняття зло чину і його види, про вік особи, з якого можлива відповідальність, про умисел і необережність, співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів, норми про звільнення від кримінальної відповідальності, про поняття і мету покарання, його види, призначення покарання і звільнення від нього і деякі інші. Особлива частина (статті 109—447) містить норми, в яких передбачено відповідальність за окремі види злочинів і зазначено покарання, що застосовуються до осіб, які їх вчинили. Це злочини проти основ національної безпеки України, проти особистості, її конституційних прав і свобод, проти власності, злочин и в сфері господарської діяльності, в сфері охорони довкілля, проти суспільної безпеки, безпеки виробництва і транспорту, проти здоров'я населення, суспільного порядку і моральності, авторитету органів державної влади і місцевого самоврядування, у сфері службової діяльності, правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру і міжнародною порядку тощо. Новий кодекс, прийняти на перспективу, діятиме багато років, що, однак, не означає, що в нього не вноситимуться відповідні зміни і доповнення. Розвиток суспільства, поява якихось нових тенденцій у структурі злочинності, виявлення її ході правозастосування окремих недоліків конкретних його норм можуть зумовити необхідність таких змін і доповнень. Законодавець не може допускати відставання КК від потреб реального життя і повинен запобігати цьому шляхом внесення до Кодексу необхідних законодавчих новел. В своїй роботі я спробую розглянути та охарактеризувати наступні склади злочинів: ? тяжке тілесне ушкодження та його відмежування від умисного вбивства; ? виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів; ? обман покупців та замовників