Філософсько-правовий вимір судової влади.

Содержание:Зміст   Вступ. 3 1. Становлення ідеї судової влади в роботах Т. Гоббса та Дж. Локка. 7 2. Філософсько – правові аспекти доктрини поділу влади і ролі їх в судовій владі в працях французьких політичних мислителів Ш.Л. Монтеск'є і Ж.-Ж. Руссо. 17 3. Реалізація філософсько - правового виміру розподілу влади в аспекті функціонування судової влади в сучасній Україні 24 Висновок. 29 Список використаної літератури. 31  

Вступление:Вступ Актуальність рефератного дослідження. Процес становлення правової держави в умовах сучасного суспільства неможливий без дослідження й удосконалення різних правових елементів соціально-правової структури. Одним із головних елементів правової системи держави є судова влада. В умовах відродження незалежного українського суспільства судова влада стає найважливішим не тільки правовим, але й соціальним інститутом, що відкриває принципово нові напрямки для соціально-правового пізнання і дискурсу. Судова влада головним чином є об‘єктом дослідження в правознавстві. Разом з тим, вона вивчається філософами, політологами, соціологами, слід відзначити, що вітчизняна соціологія не досить повно і послідовно вивчає соціальні процеси та явища, які відбуваються у правовій сфері взагалі й у судовій системі зокрема. Актуальність філософсько-правового вивчення судової влади пов‘язана з тим, що в умовах сучасного напрямку розвитку суспільства, світових інтеграційних процесів, становлення верховенства права як ключового чинника подальшого розвитку демократичного суспільства та інших важливих аспектів, що покликані забезпечити подальший стабільність розвитку, саме судова влада, що поступово набуває самостійності й незалежності і у нашій країні, стає тим реальним важелем стабільності в суспільстві, надзвичайно важливим інструментом стримань і противаг у системі здійснення державної влади, гарантом найвищої юридичної сили Конституції України як Основного закону. Таким чином, судова влада заслуговує на глибоке філософсько–правове вивчення, оскільки саме в наші дні вона переживає своє реформування, що пов‘язане не стільки зі зміною законодавчих актів, що стосуються судової влади, скільки зі спробою змінити основну парадигму судової влади - збільшити її соціальну роль та соціальну значущість у сучасному українському суспільстві. Мета рефератного дослідження полягає в ґрунтованому дослідженні й аналізі розвитку філософсько–правової думки щодо місця та ролі судової влади в системі правового інституту розподілу влади, та, таким чином, з‘ясуванні філософської основи функціонування судової влади в сучасному українському суспільстві. Завдання рефератного дослідження. Для досягнення мети цього рефератного дослідження було поставлено такі методологічні та прикладні завдання: охарактеризувати зміст поняття, роль та функції судової влади в сучасному українському правовому соціумі в аспекті правового інституту розподілу влади; дослідити сучасний стан судової влади в Україні, використовуючи можливості філософсько–правових методів аналізу; проаналізувати існуючі теоретико-методологічні уявлення про судову владу в історичному філософсько–правовому вимірі; розкрити філософсько–правовий вимір змісту судової влади як самостійної галузі та виявити філософсько–правової аспекти у функціонуванні судової влади. Об‘єктом цього рефератного дослідження є судова влада в аспекті правового інституту розподілу влади. Предмет цього рефератного дослідження є філософсько–правовий аспект існування судова гілка влади як однієї з ключових складових частин правового інституту розподілу влади. Методологія дослідження. Робота ґрунтується на розробках вітчизняної, російської та західної філософії права. Дане дослідження проводилось у руслі таких концептуальних напрямів: класичний позитивізм, правовий реалізм, концепція «вільного права», юридичний позитивізм. В якості теоретико-методологічної основи дослідження були використані праці Аристотеля, І. Канта, Т. Гоббса, Дж. Адамса, П. Баренбойма, О. Дайсі, Т. Джефферсона, Д. Кейнса, Г. Кельзена, Дж. Маршалла, Дж. Медісона, Дж. Остіна, К. Поппера, А. Тойнбі, Ф. Фукуями, Г. Харта, О. Холмса, Е.Ерліха, Дж. Локка, Ш.Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо-мислителів, що є основоположниками ідеї розподілу влади та обґрунтовують роль та місце судової влади як однієї з важливих складових зазначеного правового інституту. До аналізу судової влади як автономного філософсько-правового явища вітчизняні, так і зарубіжні вчені приступили лише в останнє десятиліття XX століття (Т.Є. Абов, Є.Б. Абросимова, А.І. Алексєєв, Б.В. Андрєєв, Г. В. Атаманчук, П.Д. Баренбойм, В.Г. Бессарабов, Л.Д.Бойків, Н.С. Бондар, А.Л. Власов, В.В. Власов, Л.А. Воскобітова, С.І. Герасимов, К.Ф. Гуценко, І.Ф. Демидов, В.В. Єршов, І.А. Ісаєв, Л.М. Карнозова, Д.А. Керімов, М.І. Клеандров, А.І. Ковлер, А.А. Леві, Г.В. Мальцев, М.Н. Марченко, Е.Б. Мельникова, І.Б. Михайлівська, Т.Г. Морщакова, Е.М. Мурад’ян, С.Г. Павликов, І.Л. Петрухін, В.А. Ржевский, В.П. Рябцев, В.М. Савицький, Н.Г. Саліщева, К.Ф. Скворцов, Ю.І. Скуратов, А.Б. Соловьов, Ю.І. Стецовський, А.Я. Сухарьов, Ю.А. Тихомиров, М.Є. Токарєва, Н.Ю. Хаманева, Н.М. Чепурнова, С.П. Щерба, Б.С Єбзеев, Н.Я. Якубович та ін.) Особливий інтерес становлять наукові праці про судову влади М.В. Баглая, В.Д. Зорькіна, В.М. Лебедєва, В.А. Туманова, В.Ф. Яковлева, В.Д. Бринцева, Ю.М. Грошевого, І.Є. Марочкіна та Є.Г. Мартинчіка, П. Арчера, А. Барака, В. Бернхема, А. Гарапона, Д. Зусмема, Б. Кардозо, А. Коха, М. Ландау, Е. Маквіннея, Р. Познера, С. Розаксрмана, П. Соломона, Р. Страуса, Т. Фоглесонга, Ф. Франкфуртера, І. Шіхата, Р. Едварде, М. Еллона та ін. Методи дослідження. У ході дослідження були застосовані: аналіз історико-соціологічних концепцій у галузі філософії взагалі та філософії права зокрема; комплексний загально філософський та загально правовий підхід до оцінки співвідношення і філософського взаємозв‘язку судової влади з іншими галузями державного управління та інститутами громадянського суспільства; метод інституційного аналізу при обґрунтуванні та аргументації тези про те, що судова влада є повноцінним філософсько–правовим інститутом в аспекті подальшого її розробки та розвитку; використовувався компаративний метод аналізу при з‘ясуванні співвідношень структури, функцій та особливостей діяльності інституту суду. Наукова новизна одержаних результатів полягає у розв’язанні важливого наукового завдання філософії щодо визначення характеристики історичного становлення, розвитку та функціональної суті існування судової влади в аспекті філософсько–правової доктрини розподілу влади, а саме: уперше судова влада в розглядається з позицій філософського аналізу, що дає змогу визначити її місце як самостійного напрямку в науці філософії та права; уперше аргументовано положення про те, що судова влада є не тільки правовим, але філософським інститутом; уперше здійснено комплексний аналіз праць основоположників становлення та розвитку інституту судової влади.  

Выводы:Висновок Наведений аналіз переконує нас у тому, що ідея судової влади не виникла одномоментно в готовому і остаточному вигляді. До сучасного розуміння цієї ідеї людство йшло після Ш.Л. Монтеск'є ще довгі роки. Ідеї Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш.Л.Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо дозволили багатьом дослідникам просуватися шляхом розробки ідеї судової влади, вносячи в неї нові й нові деталі й уточнення. І лише більш ніж через сто років були зроблені спроби закріпити цю ідею в правових нормах і створити передумови до її практичного втілення. Теоретичне осмислення ідеї судової влади вимагається і сучасної України. Неодноразово зазначалося вже, що судова реформа не отримує належного розвитку. Багато хто вважає головною причиною цього економічні труднощі держави. Видається, що не менш важливу роль в зупинці реформ відіграє відсутність науково-обгрунтованої концепції побудови в нашій державі судової влади. У зв'язку з цим доцільні теоретичні дослідження з цієї теми, у тому числі і сучасне осмислення філософсько–правового змісту судової влади. Праці великих мислителів у сукупності представляють концепцію поділу влади, яку називають класичною. У їх теоретичному спадщині послідовно і у взаємному зв'язку охарактеризовані судові процедури охорони життя, свободи, інтересів громадянина, тобто вони пов'язані з певним напрямом діяльності «третього» влади. З усіх галузей державної влади судові інститути мають найвищий ступінь децентралізації і спеціалізації, вони, на відміну від парламенту і уряду, перебувають на мінімальній відстані від соціальних груп і громадян, а значить – щонайкраще втілюють горизонтальну схему політичного управління. На відміну від парламенту, суд, діючи від імені всього суспільства, може реалізувати законну волю широкого діапазону політичних і економічних агентів – від окремого громадянина до держави, як цілісності. Суди здатні швидко реагувати на порушення правової норми і відновлювати її. У той же час варто визнати, що суди, які входять до системи судів загальної і спеціалізованої юрисдикції самостійною гілкою державної влади можна визнати лише досить умовно, у тому розумінні, що вони мають монопольне право вершити правосуддя, тому що власних ресурсів володарювання і системи панування вони не мають. Закон, як ресурс судової влади, це похідне парламенту, а виконання рішень судів крім виконавчої влади неможливо. Посилення судової влади в Україні й зміцнення її незалежності в структурі системи поділу державної влади, повинні розглядатися як частини комплексу заходів по зміцненню всієї демократичної системи й передбачати наступні політико-правові дії всіх учасників політичного процесу: 1) проведення політики національної інтеграції, тобто зближення інтересів всіх політичних акторів з наданням їм можливості впливати на процес прийняття й реалізації політичних рішень; 2) ця політика повинна супроводжуватися демократичною політико-правовою соціалізацією громадян, забезпечуючи тим самим підтримку судової системи з боку громадянського суспільства; необхідне залучення громадян у процес виконування судової влади, наприклад, присяжних засідателів, спочатку нехай і в масштабах експерименту. Таким чином, успіх вирішення проблем функціонування інституту судової влади, забезпечення того місця, яке їй належить у реальному житті держави, визначається подальшим просуванням України до тих орієнтирів, які сформульовані в ст. 1 Конституції України, де Україна проголошується як "суверенна й незалежна, демократична, соціальна, правова держава".  

Литература:Список використаної літератури 1.                Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - № 31. 2.                Конституція України. – Відомості Верховної Ради України. – 1996. – N 30. – ст. 141. 3.                Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 року № 3781 – ХІІ // ВВР, 2009, N 36-37, ст.511 4.                Закон України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002 р. № 3018-III // ВВР, 2007, N 16, ст.220 5.                Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ. // ВВР, 2001, N 33, ст.180 6.                Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994  № 4002-XII // ВВР, 2005, N 42, ст.464 7.                Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. № 2296-ХН «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 30, ст.426 8.                Авер’янов В.Б. Судова правотворчість: крізь призму світового досвіду / В.Б. Авер’янов // Вісник Академії правових наук України. – 2008. — № 1 (52). — С. 274–276; 9.                Аристотель. Політика: Афінська політика. М.: Думка,1997 – 239 c. 10.             Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып. 1/ Под ред. Р.А. Майданника. - К.: Всеукраинская ассоциация издателей «Правова еднисть», 2008. - С. 225. 11.            Бігун В.С. Правосуддя та режими здійснення судової влади: судова аристократія, судова олігархія та судова демократія // Юридична Україна. — 2010. — № 3 (виходить друком). 12.            Бігун В.С. Правозахисний смисл правосуддя (філософсько-правове осмислення ідеї правосуддя) // Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. — Серія Юридична. — 2010. — Випуск 1. 13.            Бігун В.С. Правосуддя як мета та мета правосуддя (до питання про філософію правосуддя) // Держава і право. — 2009. — Вип. 46. — С. 9–13. 14.            Бігун В.С. Філософія правосуддя як напрям філософії права // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 4. – С. 19–26. 15.            Баренбойм П. Божественная природа судебной власти // Российская юстиция. 1996. № 1. - С. 21-23. 16.             Гоббс Т. Сочинения в 2-х томах. М.: Думка,1991 – 731 c. 17.            Руссо Ж.-Ж., Избранные сочинения.,сочинение в 3- х томах (т.1 - с.581, т.2 - с.489; т.3, с.672). 18.            Ковлер А.И. Судебное формирование права: новое исследование украинского коллеги / А.В. Ковлер // Право и политика. — 2008. — № 4. — С. 1017–1019; 19.            Локк Дж. Сочинения в 3-х томах. М.: Думка,1998 – 668 с. 20.            Малишев Б. В. Судовий прецедент у правовій системі Англії. — К.: Праксіс, 2008. — 344 с. 21.            Монтескье Ш. Вибрані твори. М., 1955. – 360 с. 22.            Нерсесянц B.C. Філософія права. М., 1997 – 312 с. 23.            Теорія держави і права: Скакун О.Ф. Підручник. / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2006. — 656 с. 24.            Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник. – К.: Наук. думка, 2006 – 344 с. 25.            Шевчук С.В. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні / С.В. Шевчук. — К.: Реферат, 2007. — 640 с. 26.            Шевчук С. Концепція «суддівського активізму» у контексті судової правотворчості / С.В. Шевчук // Юридичний журнал. — 2008. — № 7–8 (74). — с. 54–59. 27.            Філософія права: Навч. посібн. / О.Г. Данільян, Л.Д. Байрачна, С.І. Максимов та ін.; За заг. ред. О.Г. Данільяна. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 272 с. 28.             Яценко І.С. Генезис концепції поділу влади, конституціоналізму та парламентаризму в Росії та зарубіжних країнах: порівняльно-правовий аналіз / Здійснення політичної та правової реформи в Російській Федерації. Вип. 5. М.,1997. - С.8.