Творчість як соціокультурний феномен

Содержание:ЗМІСТ   Вступ. 3 1. Поняття творчості в філософії 4 2. Форми та види творчості 14 3. Проблема формування творчої особистості в педагогічному процесі 20 Висновки. 25 Список використаної літератури. 26  

Вступление:Вступ   Шлях до розв’язання складного вузла численних проблем, які стоять перед людством пролягає через філософське дослідження людини як носія специфічних, притаманних їй властивостей. Здатність та прагнення людини до вільної свідомої творчості у формах наукового дослідження або мистецтва можна розглядати як взірець родової ознаки homo sapiens. Дослідження творчості як специфічної ознаки людини привертало увагу філософії з часів античності. Останнім часом проблеми, пов'язані з творчістю активно обговорюються на сторінках періодичного друку, в монографіях і на симпозіумах. Інтерес до даного феномена обумовлений фундаментальною значущістю цієї категорії, від концептуального осмислення якої очікується вирішення багатьох ключових проблем філософії, психології, педагогіки і інших суспільних наук. Але, не дивлячись на те, що вивчення творчості має багату багатовікову традицію, перш за все, філософську, немає єдності не тільки у визначенні поняття «творчість», немає і теорії творчості, яка б мала цілісне уявлення про творчість. Не дивлячись на пильний і тривалий розгляд процесу творчості, ще недостатньо вивчена сама природа творчості, шляхи до цілеспрямованого формування і розвитку творчої особистості. Предметом роботи є феномен людської творчості. Мета роботи – дослідити творчість як соціокультурний феномен. Завдання роботи: -         розглянути поняття творчості та історію змін його змісту в філософських теоріях, -         виділити та охарактеризувати форми та види творчості, -         особливу увагу приділити проблемі розвитку творчих здібностей в процесі навчання.  

Выводы:Висновки   Поняття творчості не має в даний час однозначного визначення. У зарубіжній науці можна виділити чотири основні напрями вивчення творчості: творчість вивчають за її продуктом; творчість розглядається як здатність людини відмовитися від стереотипних способів мислення; творчість пов'язують з особовими рисами; творчість розглядають як психічний процес. Можна виділити два крайні підходи до розгляду творчості: творчість абсолютна стихійно, некерована, залежить від сил. непідвладних людині; творчість можна програмувати, їм можна свідомо управляти в цілях підвищення його ефективності. У реальності в творчій діяльності присутні, напевно, обидві складові в тих або інших пропорціях. Ми можемо визначити творчість як процес людської діяльності, що    створює якісно нові матеріальні та духовні цінності, а також як здатність людини до цього. Сьогодні прийнято вважати, що поняття креативності включає минулі, супутні і подальші характеристики процесу, в результаті якого людина або група людей створює що-небудь, що не існувало раніше. Форми творчості визначають за методами, предметами, результатами, етапами, суб'єктами творчості. Найпоширеніша класифікація – за видами діяльності включає виробничу, науково-технічну, дозвільно-побутову, художню, культурно-ідеологічну та ін. творчість. Головне питання сучасної філософії людини  - це питання про суть людини, шляхи, засоби і сферу її становлення. Такою сферою є освіта - загальна форма людського способу життя. Дуже важливим видом є творчість у навчанні й вихованні, в педагогічному процесі. Актуальним питанням суспільних наук є формування всебічно розвинутої, творчої особистості, що можливо лише в результаті кардинальної зміни як теорії, методології, так і практики.  

Литература:Список використаної літератури   1.      Афанасьева О.В. Творчество: свобода и необходимость: (Сущность творчества. Пути повышения творческой активности): Монография. – М.: Юрид.ин-т МВД Рос.Ф., 1995. – 105 с. 2.      Батищев Г.С. Введение в диалектику творчества. СПб., 1997. – 464 с. 3.      Бердяев Н. А. Смысл творчества // Бердяев Н. А. Философия творчества, культуры и искусства: В 2 т. – М., 1994. – Т. 1. – С. 37–342. 4.      Боно Э. де. Серьезное творческое мышление / Перевод с англ. - М.: Попурри, 2005. - 415 с. 5.      Будко В.В. Философия науки. Учебное пособие. — Харьков: Консум, 2005. – 268 с. 6.      Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Изд-во Соврем.гуманитар.ун-та, 2001. –209 с. 7.      Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П. та ін. Філософія. Навчальний посібник. – К.: Вікар, 2004. - 457 с. 8.      Гуревич П.С. Философия человека. В 2- ч. - М.: ИФРАН, 2001.   9.      Добронравова, І.С. Філософія та методологія науки. - К.: Київський університет, 2008. - 223 с. 10. Дружинин В. Н. Психология общих способностей.  - СПб.: Питер, 2002. 11. Козырева А.Ю. Лекции по педагогике и психологии творчества. - Научно-методический центр Пензенского городского отдела образования, 1994. - 344 с. 12. Матюшкин А.М. Мышление, обучение, творчество. - М.: Изд-во МПСИ, 2003.  – 354 с. 13. Меморандум международного симпозиума ЮНЕСКО // Высшее образование в России. - 1994. - №4. - С.4-6. 14. Основи філософських знань: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство : підруч. / М.І. Горлач, Г.Т. Головченко, І.М. Жиленкова та ін. ? К. : Центр учб. літ., 2008 . ? 1028 с. 15. Петрова В. Н., Петров А. Н. Антропологическая теория творчества и креативности // Современные наукоемкие технологии. Международная научная конференция. Мальдивы (о. Медупару), 14–21 мая 2007. Изд-во Академии естествознания. – 2007. - №7. - С. 74–75. 16. Петрова В.Н. Антропологическая теория творчества как основа развития опыта креативной деятельности/IV международная научная конференция Москва, 18-20 октября 2007. Выпуск 2.  - М.: Изд-во Московского гуманитарного университета, 2007.  - С. 67-74. 17. Пономарев Я.А. Психология творчества и педагогика. - М.: Педагогика, 1976. - 280 с. 18. Психология творчества. Школа Я.А. Пономарева. (Под ред. Д.В. Ушакова). М.: «Институт психологии РАН». 2006. – 624 с. 19. Энгельмейер П.К. Теория творчества – СПб.: 1910. – 83 с. 20. Яковлев В. Философия творчества в диалогах Платона. // Вопросы философии.  – 2003. - № 6. - С. 142-154. 21. Ярошовець, В. І. Історія філософії: від структуралізму до постмодернізму. - К.: Київський університет, 2008. - 263 с.