Стосунки "текст-підтекст" та наративні стратегії в романі П.Коельо "Alchimist" (Алхімік) (1988)

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ І 7 НАРАТИВНИЙ ДИСКУРС ЯК ОСОБЛИВИЙ ВИД КОМУНІКАЦІЇ МІЖ НАРАТОРОМ І ЧИТАЧЕМ У РОМАНІ-ПРИТЧІ 7 1.1. Наратологія у історичній перспективі 7 1.2. Огляд основних наративних концепцій 11 1.3. Поняття «текст», «підтекст» та засоби їхнього вираження 15 в романі-притчі 15 1.4. Експлікація та підтекст в сучасній наратології; типи підтексту 21 РОЗДІЛ ІІ 33 ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬОГО НАРАТИВУ РОМАНУ П. КОЕЛЬО "АЛХІМІК" 33 2.1. Місце та роль роману "Алхімік" у творчості П. Коельо 33 2.2. Наративні рівні твору П. Коельо: дві гілки структурної параболи 38 2.3. Наративні стратегії в романі: міф як архетип, сказова форма оповіді 45 2.4. Інтертекстуальність як наративна стратегія та засіб формування підтексту. Біблійний дискурс в романі; «текст-інтертекст-підтекст» 54 2.5. Алегоричність та дидактичність художньої концепції твору 61 ВИСНОВКИ 71 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 76 ДОДАТКИ 80  

Вступление: Здобутки українського літературознавства останніх десятиліть засвідчують формування нових теоретичних підходів до вивчення різних структурних рівнів літературних текстів, апробації нових методик літературознавчого аналізу. У зв`язку з цим специфіка типів літературних творів визначається не з позиції історичної поетики, а в аспекті дискурсивного аналізу, який придбає не меншу значущість ніж аналіз сюжетного рівня. Отже, твір постає не в діахронії як певний тип висловлювання, що склався історично й продуктивно використовується у сучасну добу, а в синхронії – структурній своєрідності втілення події в наративних дискурсах. Дедалі частіше українськими дослідниками застосовується наратологічний аналіз текстів, який передбачає комунікативне розуміння природи літератури, тобто авторську стратегію у виборі читача і наративних технологій. Дослідники аналізують комунікативний аспект породження тексту, що передбачає врахування різних інстанцій його комунікативних рівнів. Наратологія, як літературознавча концепція, ґрунтується на ідеї поєднання у тексті подвійної подієвості: подій, про які оповідається, та події власне оповідування. Сучасна наратологія йде двома напрямками літературознавчого дослідження: з одного боку, увага зосереджується на проблемі власне наратора, як центру оповідання, з другого — об`єктом вивчення є структура самого викладу. Так, у дослідженнях Ж. Женнетт аналізується типологія наратора, у працях В. Шмідта — найбільш показові класифікації, доповнені поетикальними характеристиками. Наративні стратегії та структурні особливості оповіді-нарації постають об’єктом дослідження багатьох українських літературознавців, зокрема В. Балдинюк, І. Бехти, Р. Гром’яка, Т. Гундорової, О. Капленко, М. Кодака, О. Капленко, М. Легкого, О. Лященко, І. Папуші, В. Поліщука, М. Руденко, В. Сірук, О. Ткачука та ін. Актуальним на сьогодні є вивчення певних теоретико-методологічних проблем: функції оповідної перспективи, функції комунікативних інстанцій, взаємовідношення між ними та їхня ідеологічна позиція, специфіка організації мовлення на різних комунікативних рівнях, дистанціювання наратора щодо автора та оповідуваного, функції анахроній, використання у тексті невласне прямого мовлення. Водночас проблема наративних стратегій роману П. Коельо "Алхімік" (1988) ще не була предметом детального розгляду науковців. Потреба нового висвітлення особливостей наративу в тексті роману П. Коельо є актуальною тому, що наратологічний аналіз сприяє глибшому розумінню оповідної стратегії та способу вираження нового світогляду митців модернізму. Цікавою у цьому сенсі є специфіка наративу Коельо, проза якого в аспекті комунікативної сфери продукування текстів виявляє акцентування інстанції абстрактного читача в оцінюванні проблематики, ідеологічного змісту творів. Новаторство П. Коельо виявляється у поєднанні різних філософських дискурсів ХХ століття на різних оповідних рівнях наративної моделі. Стара традиція побудови наративу руйнується в художній прозі автора засобами обраної ним наративної техніки, яка передбачає експеримент на комунікативному рівні «абстрактний автор – абстрактний читач», що виявляється у спонуканні читача до формування ідеологічної точки зору через інтригуючі моменти дискурсу. Специфічним для наративу П. Коельо є виявлення ознак абстрактного автора через інтелектуалізм дискурсу. Відсутність комплексного підходу до проблеми та всебічного аналізу наративних моделей і наративної техніки в межах дослідження поетики твору обумовлює актуальність теми магістерської роботи “Стосунки "текст-підтекст" та наративні стратегії в романі П. Коельо "Алхімік”. Мета дослідження – визначити стосунки "текст-підтекст" та наративні стратегії в романі П. Коельо "Алхімік". Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання низки завдань: — висвітлити наративні стратегії роману П. Коельо "Алхімік"; — охарактеризувати взаємозв’язок між текстовим та підтекстовим рівнями роману: визначити одновалентність або амбівалентність названих рівнів; — визначити види дискурсів, систему відношень між наратором і персонажами у текстах П. Коельо з точки зору рецептивної теорії; — дослідити складові наративних стратегій: особливості формування подієвого ряду; спосіб представлення історії; фокалізація; характер представлення висловлювань і думок персонажів; — висвітлити періоди розвитку наративної теорії. Об’єктом дослідження постає поетика роману П. Коельо "Алхімік". Предмет дослідження – особливості розвитку й функціонування наративних стратегій у романі П. Коельо "Алхімік", відношення «текст –підтекст» в художньому просторі твору. Наукові методи дослідження – теоретико-критичний, історико-літературний, елементи біографічного та порівняльного методів. Теоретико-методологічною основу роботи складають роботи вітчизняних та зарубіжних науковців. Для здійснення аналізу текстових стратегій роману П. Коельо "Алхімік" використовується наратологічна теорія та методологія В. Шміда, типологія розповідних текстів Ж. Женетт, методологічні напрацювання та аспекти наратологічних теорій науковців Ліотар, Дерріда, Фоккема, Р. Барта, М. Бахтіна, У. Еко, І. Ільїна, Ю. Лотмана, Н. Тамарченко, Ц. Тодорова, В. Тюпи, Б. Успенського, Н. Фрідмана, Ф. Штанцеля. Важливим теоретичним підґрунтям дослідження є праці українських літературознавців В. Агеєвої, О. Білецького, Г. Грабовича, Т. Гундорової, Г. Костюка, Ю. Лавріненка, М. Моклиці, М. Наєнка, Д. Наливайка, С. Павличко, М. Ткачука, Ю. Шереха.

Выводы: Отже проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення. У роботі охарактеризовано взаємозв’язок між текстовим та підтекстовим рівнями роману: визначено одновалентність та амбівалентність названих рівнів. Визначено види дискурсів, систему відношень між наратором і персонажами у текстах П. Коельо з точки зору рецептивної теорії. Досліджено складові наративних стратегій: особливості формування подієвого ряду; спосіб представлення історії; фокалізація; характер представлення висловлювань і думок персонажів. Висвітлитлено періоди розвитку наративної теорії. В даному дослідженні було проаналізовано творчість Пауло Коельо, зокрема його роман «Алхімік». Під час дослідження було опрацьовано 60 цитат та використано 38 джерел. Пауло Коельо – популярний бразильський письменник. Уже перші літературні спроби „Щоденник мага” (1987) та „Алхімік” (1988) підняли його на вершину сучасного літературного Олімпу. – було, зараз не треба. Після аналізу твору стає зрозумілим, чому Пауло Коельйо почали називати «алхіміком слова» після виходу в світ даного твору. Даний твір вражає своєю глибиною та різноманітністю напрямку. Було розглянуто наративні рівні твору, що дало нам можливість побачити, наскільки багаторівневим є дане творіння автора. Структура даного твору схожа на хвилі океану, коли сюжет перескакую з однієї хвилі-рівня на інший. Рівні твору – це рівні, на яких автор звертається до читача. Вони змінюються в залежності від мети автора. Коли автор хоче відкрито вказати на помилки героя, він викладає нам всю проблему в діалог азі головного героя з самим собою чи з мудрими людьми, а якщо він хоче заставити читача замислитися самому, він наводить виразні приклади з Біблії чи якусь історії. Після проведеного дослідження можна виділити три рівні твору: сюжетно-фабульний, філософсько–науковий та дидактичний. Роман «Алхімік» це роман-притча, так званий роман-парабола. Слово «парабола» в перекладі з багатьох мов тлумачиться як зіставлення, порівняння, подоба, притча. Роман має форму притчової оповіді, оскільки має дидактичне, повчальне значення для читача. Оскільки мета будь-якої притчі повчати та спрямовувати людину ненав’язливим чином, так само і мета даного твору змусити людину замислитися над своїм життям. Парабола твору створюється поступово, починаючи роман з притчі про Діву Марію, автор переходить до оповідання про Нарциса, а потім знайомить читача з головним героєм Сант-Яго. Під час своєї подорожі Сант-Яго чує багато різних історій та притч від різних людей, що зустрічаються на його шляху. Кожен з цих людей відіграє важливу роль в рішеннях Сант-Яго. Я роблять вони це за допомогою повчальних історій та притч. При аналізі твору стає помітним використання сказової форми оповіді. Автор відводить велику роль міфу в своїх романах. Міфи та притчі поєднуються завдяки прийому інтеграції. Інтегровані притчі мають повчальний характер, інтегровані міфи –вживаються для підсилення сюжету та більш його емоційного забарвлення. Творчість Пауло Коельйо розвивалася у руслі постмодерністської поетики, що виявляється, зокрема, у відмові автора від оповіді всезнаючого наратора та актуалізації у текстах наратора експліцитного; у заглибленні у внутрішній світ людини, що виявляється у структурі наративу через внутрішню фокалізацію епізодів. Характерною рисою наративу Пауло Коельйо є ускладнення наративної структури шляхом залучення читача до формулювання певних смислових позицій, шляхом введення рефлексій, коментарів, філософських узагальнень. Твір «Алхімік» Пауло Коельо досліджено як форму художньої комунікації між наратором та реципієнтом. Визначено, що наративні моделі як глибинні структури тексту Пауло Коельо формуються на рівні комунікації між абстрактним автором (який компонує артикуляцію наратора і мовлення персонажів) та абстрактним читачем. Стрижнем філософської концепції Коельо є вічні пошуки щастя. Мислитель за основну ідею брав пошуки еліксиру вічності та каменю Алхімії, що перетворює все в золото. Це і могло бути найвищим щастям для людини - вічність і багатство. Але як виявилося наприкінці роману, щастя – це не лише золото і вічність, а щастя інколи буває в простих істинах та речах. Весь роман пронизаний біблійними історіями, що мають повчальну мету. Даними історіями автор вчить читача головним поняттям життя. Наступними прикладами показано як автор використовує поняття інтертексту, так званого тексту в тексті. „Алхімік” просто розривається між жанрами. Скільки б ми не казали, що тут є елементи оповідан¬ня, пригодницького роману, мемуарів, апокрифів, алхімічних і філософських трактатів, біблійних текстів, нарису, притчі, міфу тощо, – все одно зали¬шається невизначеність, стирання меж між різними жанрами. Твір складається з трьох основних слів, що складають алхімію письменника – це сон, мрія та кохання. Знову згадуючи постмодерний образ, ми розуміємо його як літературний колаж, зібраний по крупинкам. Отже, враховуючи життєстверджуючу концепцію твору, можна говорити про те, що цей твір переростає пост¬модернізм і розпочинає нову еру пост–постмодернізму, або Високого модернізму, про який зазначає у своїй роботі „Політика теорії” відомий сучасний аме¬риканський критик Ф. Джеймсон. Твір має такі художні риси стилю, як характер притчі, історії з автобіографії, поєднання істин багатьох націй та релігій, наповнення філософією та лаконічність; запозиченість сюжету та персонажів твору. Даний твір має величезне дидактичне значення. Він є не лише філософським продуктом, чи комерційною підробкою притчі, але й може мати повчальне значення. Навіть без детального аналізу одразу ж видно його глибокий контекст. Автор ніби заховує істинну мету твору поміж рядками. Наскільки глибоко потрібно знати душу людини, щоб створити такий роман. Пауло Коельо є не лише Алхіміком слова, але тонким психологом людської душі та учителем, який краще за будь якого педагога може вказати людині на її помилки та показати що є добро, а що є зло. Даний твір заслуховує високої похвали та слави. Проаналізувавши твір стає зрозумілим, що в даному творі наявні три рівні твору: сюжетно-фабульний рівень, філосовсько- науковий та дидактичний рівень. Саме таке переплетення рівнів дає змогу читачеві замислитися над глибоким контекстом твору, адже при переході з одного рівня на інший читач потрапляє як ніби в інші твори і аналізує ці переміни. Такий перехід робить твір цікавим та неординарним зі складною структурою. Роман має форму притчової оповіді, оскільки має дидактичне, повчальне значення для читача. Оскільки мета будь-яких притчі повчати та спрямовувати людину ненав’язливим чином, так само і мета даного твору змусити людину замислитися над своїм життям. Парабола твору створюється поступово, переходячи від однієї розповіді до іншої. Підсумовуючи роль та функції інтегрованих фрагментів, можна дійти до висновку, що письменнику потрібно мати великий талант для здійснення вдалої інтеграції окремих історій, притч та міфів задля навчальної мети, оскільки потрібно вдало підібрати момент їх інтеграції, щоб розкрити суть сюжету. В даному романі імплікації вдало поєднані з сюжетом, оскільки основний сюжет твору – це подорож юнака Сантьяго і бажання його віднайти сенс життя і найбільший його скарб, інтегровані моменти лише підсилюють зміст сюжету, відкриваючи прості істини, змушуючи читача замислюватися, для чого і з якою метою в даному місці наведена дана історія. Без даних імплікацій роман не мав би такого глибокого змісту та повчальної мети. Автор вдало поєднав інтеграцію притч - що мають повчальних характер та міфів, що мають функцію забарвлення сюжету. В кінці свого твору автор закінчує твір тим ж фразами, що і починав його. Що є хитрим прийомом філософії. Цей рівень твору змушує читача замислитися, чому автор нас привів назад.

Литература: 1. Алексеева И.С. Устный перевод. Немецкий язык: Курс для начинающих. — СОЮЗ УМО, 2002. -200c. 2. Артемюк Н.Д. Пособие по юридическому переводу в 2-х т.т. "НВИ-Тезаурус" 1998. – 180c. 3. Архипов А.Ф. Самоучитель перевода. — М.: Высш. шк., 1991.-255 с. 4. Бархударов Л.С. Язык и перевод. - М.,1975. 220c. 5. Брокмейер И., Хараре Р. Нарратив: проблемы и обещания одной альтернативной парадигмы // Вопросы философии. – 2000. – № 3, 180 c. 6. Верещагин Ч.М., Костомаров В.Г. Лингвострановедческая теория слова. — М.: Рус. Яз., 1980.-320 с. 7. Виноградов B.C. Введение в переводоведение: общие и лексические вопросы. - М: ИОСО РАО, 2001.-223 с. 8. Виноградов B.C. Лексические вопросы перевода художественной прозы. — М., 1978.-190c. 9. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. - М. 1986. 250c. 10. Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. Сборник статей. - М., 1978. – 155 c. 11. Гайнічеру O.I. Поезія і мистецтво перекладу.-К.: Дніпро, 1990.—216с. 12. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. — М., 1981., 230 c. 13. Гатальська С.М. Наратив як особлива епістемологічна реальність // Вісник Міжнародного Соломонового університету. – К., 2002. – № 8., 310 c. 14. Гачечиладзе Г.Р. Художественный перевод и литературные взаимосвязи. —М.: Сов. писатель, 1972. — 264с. 15. Гиривенко А.Н. Из истории русского художественного перевода первой половины XIX века. Эпоха романтизма. — М.: "Флинта", 2002 С. 280 16. Гофман Е.А., Куриленко П.А. Синхронный перевод. — М., 1987. -230c. 17. Деркач Л. Особливості естетичного завершення просторового цілого героя в оповіданнях В. Підмогильного / Л. Деркач // Філологічні студії. – 2001. – № 4., 190 c. 18. Деркач Л. Наратологічний аналіз малої прози В. Підмогильного / Л. Деркач // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – Луцьк, 2006. – № 7., 300 c. 19. Деркач Л. Знаки абстрактного автора у прозі В.Підмогильного / Л. Деркач // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Літературознавство / за ред. проф. М. Ткачука. – Тернопіль, 2007. – Вип. 1 (21)., 70 c. 20. Деркач Л. Інтерференція дискурсу наратора і дискурсу персонажа у прозі В. Підмогильного / Л. Деркач // Актуальні проблеми філології та перекладознавства: збірник наукових праць / ред. кол.: В. В. Левицький, Л. І. Бєлєхова та ін.. – Хмельницький, 2007. – Частина 1. Випуск 3., 100 c. 21. Загнітко А., Михальченко М. Основи психолінгвістики: науково-навчальне видання. – Донецьк: ДонНУ, 2008. – 233 с. 22. Загребельна Н. К. Ліричний суб'єкт поезії ХХ ст.: форми конституювання і репрезентації. : Дис... канд. наук: 10.01.06 - 2008., 250 c. 23. Зеленина Н.В. Взаимодействие вербального и невербального рядов на уровне подтекста // Науковий вісник НМАУ. — К., 2003. — Вип. 28., 80 c. 24. Интертекстуальность как прием выдвижения в произведении Дж. Стейнбека "На восток от Эдема"// Актуальные проблемы стилистики декодирования, теории интертекстуальности, семантики слова и высказывания. Сборник трудов, посвященных юбилею докт. филол. наук, проф. И.В. Арнольд. - Санкт-Петербург, 1998., 280 c.. 25. Ильин И.П. Стилистика интертекстуальности: теоретические аспекты. – В кн.: Проблемы современной стилистики. Сборник научно-аналитических трудов. — М., 1989., 270 c. 26. Ісак Н.Ю. Наратив як засіб ідентифікації особи //Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2006. - № 52., 280c. 27. Кагановська О.М. Текстові концепти художньої прози (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя): Монографія. – К.: Видавничий центр КНЛУ, 2002. – 292 с. 28. Кагановська О.М. Нарис психолінгвістичного підходу до проблеми заперечення (бачення роману М.Еме “Деніза”) // Вісник КЛУ. Серія Філологія. – Т. І, №1. – К.: КДЛУ. – 1998., 320 c. 29. Кагановська О.М. Концептуальне бачення проблеми імпліцитно-експліцитних зв’язків // Наука і сучасність: Зб. наук. пр. – Ч. І. – К: НПУ ім. М.П.Драгоманова. – 1999., 300 c. 30. Ковбасенко Ю.І. Література постмодернізму: По той бік різних боків. — К. : Українська асоціація викладачів зарубіжної літератури, 2004. 350 c. 31. Колодій О.І. Притча як фольклорний і літературний жанр // “Етнос. Культура. Нація.”; Матеріали міжнар. наук. конференції (29-31 жовтня 1998 р.). Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України. – Дрогобич, 1999., 230 c. 32. Коельйо П. «Алхімік», 2000. – Італія, 200 с. 33. Кравець Л. Явище підтексту та засоби його вираження в художньому творі //Українська мова і література в школі. — 2004. — № 1., 70 c. 34. Літературознавчий словник-довідник. — К.: Академія, 1997. 320 c. 35. Лотман Ю. Об искусстве СПб: Искусство ? СПб, 1998., 500 c. 36. Мединська Ю. Колективне несвідоме як глибинна детермінанта етнічного процесу// Психологія і суспільство. – Тернопіль, ТАНГ. – 2004. - № 2., 200 c. 37. Новейший философский словарь. – Минск, 2003., 300 c. 38. Рикёр П. Время и рассказ. Т. 1.: Интрига историографический рассказ. – М., СПб., 1998., 290 c. 39. Рикер П. Герменевтика. Этика. Политика. (Московские лекции и интервью). – М., 1995., 280 c. 40. Сірук В.Г. Герой. Персонаж. Екзистент. Актор. Актант – розмежування термінів (на матеріалі малої прози В. Назаренка) // Слово і Час.– 2001.– № 12., 120 c. 41. Сірук В.Г. Дискурсивний рівень: мала проза вісімдесятників // Науковий вісник Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки: Філологічні науки.– Луцьк: Вежа, 2002.– № 4., 200 c. 42. Сірук В.Г. Наративні структури малої прози (новелістика К. Москальця) // Слово і Час.– 2002.- № 11., 100 c. 43. Сірук В.Г. “Наратологічний словник: до проблеми “порозуміння і культури спілкування” // Слово і Час.– 2003.– № 7., 100 c. 44. Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. / Ред-кол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін. — К.: Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 2. — 496 с. 45. Успенский Б. Поэтика композиции // Успенський Б. Семиотика искусства. – М., 1995., 190 c. 46. Фатеева Н.А. Типология интертекстуальных элементов и межтекстовых связей в художественном тексте. – Известия РАН. Сер. литературы и языка. —1998.— № 5., 100c. 47. Фатеева Н.А. Интертекстуальность и ее функции в художественном дискурсе // Известия РАН. Сер. лит. и яз. Т. 56—1997.—№ 5., 180 c. 48. Шимчишин М. М. Подвійний етнічний наратив як детермінанта подвійної свідомості (на прикладі повісті О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала…» та роману Дж. Рис «Широке Саргасове море»). // Мова і культура. (Науковий журнал). — К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго. — 2006. — Т. VI/3., 210 c. 49. Шумська О. М. Парадигми рецептивної критики (з досвіду Констанцької школи та школи "Критики читацької реакції"). : Дис... канд. наук: 10.01.05 - 2006., 250 c. 50. Юнг К. Г. Психология бессознательного. – Москва: Реабилитация. – 2001., 450с. 51. Яусс Х.-Р. История литературы как провокация литературоведения. // "Новое литературное обозрение". — 1994. — № 12., 180 c. 52. Silko Leslie M. Language and Literature from a Pueblo Indian Perspective// English Literature: Opening up the Canon. Ed. by Fielder and Baker. – Johns Hopkins University Press, 1981. – 200 c. 53. Du Bois W. E. D. The Souls of Black Folk. – New York: Dover, 1994. 200 c.