Правовий статус Міністерства охорони здоров'я України

Содержание: Вступ 3 Розділ 1 Загальна характеристика правового статусу Міністерства охорони здоров’я України 8 1.1. Місце Міністерства охорони здоров’я України в системі виконавчої влади України 8 1.2. Правовий статус Міністерства охорони здоров’я України 22 1.3. Правове регулювання статусу Міністерства охорони здоров’я України 31 Розділ 2 Загальна характеристика організації та діяльності Міністерства охорони здоров’я України 40 2.1. Організаційна структура Міністерства охорони здоров’я України 40 2.2. Основні повноваження Міністерства охорони здоров’я України 59 Розділ 3 Основні проблеми правового статусу Міністерства охорони здоров’я України та шляхи їх вирішення 71 3.1. Недоліки організації та діяльності Міністерства охорони здоров’я України 71 3.2. Пропозиції щодо удосконалення статусу та ролі Міністерства охорони здоров’я України в системі виконавчої влади 83 Висновки 93 Список використаної літератури 98

Вступление: Актуальність теми дослідження. Статтею 49 Основного Закону нашої держави закріплено, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно, окрім того, існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Охорона здоров’я людини відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні життєдіяльності сучасного суспільства. Кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Значення охорони здоров’я як окремої людини, так і населення загалом у сучасних умовах набуває особливої ваги з таких причин: а) політичної: забезпечення рівного доступу всіх громадян до медичної допомоги є одним із показників рівня людського розвитку; діяльність у сфері охорони здоров’я населення є основою соціальної політики сучасних держав; всесвітні організації, орієнтовані на захист здоров’я людини та її права на охорону здоров’я, виробляють обов’язкову для цивілізованого світу стратегію охорони здоров’я; б) соціально-демографічної: стан охорони здоров’я в суспільстві впливає на його старіння, демографічні зсуви, соціальну стратифікацію тощо; в) індустріально-технологічної: ступінь індустріалізації та інформатизації суспільства сприяє розвитку охорони здоров’я та її технологізації, що водночас висуває певні вимоги до стану здоров’я людини в сучасному суспільстві; г) економічної: здійснення заходів з охорони здоров’я населення сприяє відтворенню продуктивних сил, чисельності працездатного населення, зрештою, збереження генофонду нації - завдання національної безпеки і досягнення економічної конкурентоспроможності держави; ґ) юридичної: право на медичну допомогу та право на охорону здоров’я належить кожній людині як її природні права. Таким чином, охорона здоров’я як окремої людини, так і населення загалом у суспільстві - це соціальна діяльність, зміст якої полягає у здійсненні комплексу організаційних, правових, фінансових і суто медичних заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я та лікування захворювань людей, яке можна розглядати як визначальний чинник рівня людського розвитку суспільства та його прогресу, соціальної політики держави та її національної безпеки. Державна політика у сфері охорони здоров’я на території нашої держави реалізовується Міністерством охорони здоров’я України і є одним із найвпливовіших інструментів, що здатна реально змінити стан здоров’я населення. Міністерство охорони здоров’я України як центральний орган виконавчої влади має забезпечити належне виконання права громадян України на охорону здоров’я, яке передбачене статтею 49 Конституції України. В Україні, за роки її незалежності, сформувалась власна система органів виконавчої влади, яка, однак, як засвідчила практика її функціонування, потребувала докорінних змін. Гальмуючи процес соціально-економічних і політичних реформ, вона є внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від потреб сьогодення. Це зумовлювалось поєднанням у названій системі як інститутів, що залишилися у спадок від радянської доби, так і нових, які сформувалися у період незалежності України. Вказана вище ситуація також характерна для органів виконавчої влади України, що здійснюють управляння в галузі охорони здоров’я населення. Тому з метою усунення існуючих недоліків, вдосконалення системи правового статусу органів виконавчої влади, загалом, та Міністерства охорони здоров’я України, зокрема, необхідно досліджувати правовий статус певних органів виконавчої влади, виявляти недоліки правового регулювання органів виконавчої влади та розробляти шляхи його поліпшення. Актуальність теми також зумовлена тим, що після проголошення незалежності України перед Міністерством охорони здоров’я України постало завдання організації охорони здоров’я незалежної держави в умовах економічної кризи. Окрім того на сьогоднішній день існує потреба у реформуванні галузі згідно нових економічних умов та розробка відповідного медико-санітарного законодавства та об’єктивно існує потреба у вдосконаленні правового статусу Міністерством охорони здоров’я України. Об’єкт дослідження даної дипломної роботи полягає у вивченні місця Міністерства охорони здоров’я України в системі органа виконавчої влади України. Предмет дипломної роботи спрямований на вивчення та аналіз норм права, що регулюють та визначають правовий статус Міністерства охорони здоров’я України як центрального органу виконавчої влади. Особливістю даного дослідження є майже цілковита відсутність в юридичній науці фундаментальних розробок теоретичних і практичних питань щодо визначення правового статусу та діяльності Міністерства охорони здоров’я України як центрального органу виконавчої влади, його взаємовідносин з іншими державними органами. Недостатнє висвітлення даної теми в юридичній науці додатково посилює актуальність її дослідження. Мета і задачі дослідження. Мета дипломного дослідження полягає в наступному: а) аналіз системи та структури виконавчої гілки влади в Україні; б) дослідження правового статусу Міністерства охорони здоров’я України; в) аналіз взаємовідносин Міністерства охорони здоров’я України з іншими органами виконавчої влади; г) дослідження компетенції Міністерства охорони здоров’я України у сфері управляння галуззю охорони здоров’я населення України; ґ) аналіз структури Міністерства охорони здоров’я України; д) поглиблення теоретичних знань щодо діяльності Міністерства охорони здоров’я України; е) формування досвіду самостійної роботи з науковою та іншою юридичною літературою, статистичними даними, що відображають діяльність Міністерства охорони здоров’я України; Досягнення поставленої мети пов’язано з виконанням таких завдань: а) розкрити правовий статус Міністерства охорони здоров’я України; б) дослідити функції Міністерства охорони здоров’я України; в) проаналізувати рівень законодавства, що регламентує діяльність Міністерства охорони здоров’я України; г) дослідити наявні прогалини та суперечності в правовому регулюванні організації та діяльності Міністерства охорони здоров’я України; ґ) визначити можливі перспективи удосконалення законодавчого забезпечення діяльності Міністерства охорони здоров’я України; д) визначити перспективні напрями реформування діяльності і управління Міністерством охорони здоров’я України. Методи дослідження. Досліджуючи дану тему використовувалися загальнонаукові методи та спеціально - юридичні методи. Загальнонаукові методи застосовуються до всіх наук, до цієї групи методів відносять наступні методи: діалектичний – всебічне вивчення процесів виникнення, еволюція, його значення у період функціонування, перспектив розвитку; логічний – використовується для формування нових понять, їх класифікація, типологізації досліджуваних явищ, тобто поділу на окремі типи, підтипи, усунення неточностей і суперечностей; історичний – пізнання генезису та розвитку подій, фактів, ідей (теорій) у контексті їх виникнення, формування і розвитку, виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей; системного аналізу – основні правила і принципи елементарно-структурної внутрішньої методології системного підходу, які дають змогу здійснити комплексне пізнання великих і складних об’єктів у цілісності, єдності різноманітних явищ, що набувають нових якостей, яких немає у разі існування їх у роз’єднаному стані; структурно-функціональний – полягає у виокремленні в деяких системах права і держави їх структурних частин за призначенням, роллю, взаємозв’язком, конкретною дією. Спеціально-наукові або спеціально-юридичні методи – застосовуються до конкретної науки, в даному випадку використовувалися наступні юридичні методи цієї групи: формально-юридичний; соціально-правовий – виражається в дослідженні теми не суто на рівні абстрактних категорій, а на базі реальних соціальних фактів та процесів; порівняльно-правовий – передбачає зіставлення подібних юридичних понять, явищ і процесів та встановлення їхньої специфіки; метод теоретико-правового моделювання – полягає у висуненні та обґрунтуванні варіантів розвитку подальшого правового регулювання діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Інформаційну базу дослідження становлять праці українських дослідників з питань діяльності Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України, законодавчі та нормативні акти що регулюють діяльності Міністерства охорони здоров’я України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров’я України. Структура роботи складається із вступу, трьох основних розділів, висновків та списку використаної літератури. Перший розділ роботи присвячений загальній характеристиці правового статусу Міністерства охорони здоров’я України. У вказаному розділі наведено аналіз норма права, що визначають статус та місце Міністерства охорони здоров’я України в системі органів виконавчої влади. В другому розділі роботи наведено дослідження, що стосуються організації, структури, повноважень та діяльності Міністерства охорони здоров’я України. Третій розділ роботи містить основні виявлені, в ході написання дипломної роботи, проблеми правового статусу Міністерства охорони здоров’я України та шляхи їх вирішення.  

Выводы: Використання терміна «виконавча влада» пов’язано передусім з переходом до розподілу єдиної державної влади (певною мірою умовного) на три гілки влади — законодавчу, виконавчу та судову згідно з функціональною спеціалізацією. Відповідно до статті 6 Конституції України, державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Три гілки єдиної державної влади характеризуються відповідною самостійністю, кожну уособлюють (персоніфікують) конкретні, відповідні суб’єкти, які її здійснюють, але зміст їх діяльності спрямовано на розв’язання, як єдиним механізмом з внутрішнім розподілом функцій, загальносуспільних завдань. Сутність виконавчої влади, в тому числі і Міністерства охорони здоров’я України зводиться до наступного: а) виконавча влада є відносно самостійною гілкою (формою, видом) єдиної державної влади в Україні — атрибутом державно-владного механізму, побудованого на засадах поділу влади, й здійснюється поряд із законодавчою та судовою в тісній взаємодії; б) виконавча влада є самостійною лише у зв’язку з практичною реалізацією Конституції, законів України в загальнодержавному та функціонально-компетенційному масштабі. На неї покладено найбільшу частину загальнодержавних функцій; в) виконавча влада має державно-правову природу, наділена владними повноваженнями, що виявляється в її можливостях впливати на поведінку і діяльність людей, їх об’єднань, праві й можливостях підкоряти своїй волі інших. г) виконавча влада не може ототожнюватися з виконавчою діяльністю, оскільки така діяльність є формою реалізації виконавчої влади, видом державної діяльності відповідної компетенційної та функціональної спрямованості; ґ) виконавча влада здійснюється системою спеціально створених суб’єктів — органами виконавчої влади різних рівнів, які наділено виконавчою компетенцією, що не властиво органам законодавчої та судової влади. Через систему цих органів — виконавчої влади — здійснюють державне управління, виконавчу й розпорядчу діяльність. Одним з важливих напрямів розвитку держави на сучасному етапі є подальше здійснення адміністративної реформи з метою створення ефективної і результативної системи державного управління. Проведення такої трансформації вимагає, серед іншого, вирішення низки проблем реформування системи центральних органів виконавчої влади, зокрема, удосконалення функціональної організації, насамперед, утвердження провідного місця міністерств і усунення дублювання функцій, чіткого розподілу сфер діяльності центральних органів виконавчої влади, структурної оптимізації їх системи. Слід зазначити, що вирішенню цих проблем має передувати політична реформа, яка є принциповим кроком у забезпеченні конституційного статусу Кабінету Міністрів України, визначеності його ролі та місця в системі державного управління. За умови переходу до парламентсько-президентської моделі реформа системи центральних органів виконавчої влади має відбуватися, виходячи з ідеї сильного і політично самостійного уряду, який повновладно керує виконавчою владою. Між міністерствами розподіляється весь спектр урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень окремих органів зі спеціальним статусом. Керівництво міністерством охорони здоров’я України здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів. Право у суспільному житті має не тільки юридичний (регулятивний), але й інші види впливу, такі як виховний, ідеологічний тощо. Тому, розрізняють правовий вплив і правове регулювання. Ці два поняття розрізняються, по-перше, за сферою дії і, по-друге, за механізмом дії. Сферою правового впливу є економічні, політичні, соціальні та інші відносини. Сферою правового регулювання є тільки відносини, які врегульовані правовими нормами. Механізм дії правового впливу полягає у впливові права на свідомість суб’єктів правовідносин, у той час як правове регулювання впливає на їхні дії. Правовий вплив — це вплив права на свідомість суб’єктів суспільних відносин в різних сферах суспільного життя. Правовий статус Міністерства охорони здоров’я України визначається Положенням про Міністерство охорони здоров’я України, яке затверджене Постановою Кабінету міністрів України від 2 листопада 2006 року за № 1542. Міністерство охорони здоров’я України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у сфері охорони здоров’я населення. Міністерства охорони здоров’я України має галузевий, функціональний характер. Основними завданнями Міністерства охорони здоров’я України є: 1) забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення; 2) створення, виробництво, контроль за якістю та реалізацією лікарських засобів і виробів медичного призначення; 3) розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров’я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості; 4) організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров’я безоплатної медичної допомоги населенню; 5) організація надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях; 6) здійснення в межах своєї компетенції заходів, пов’язаних з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи; 7) розроблення заходів щодо профілактики та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення; 8) організація разом з Національною академією наук України, Академією медичних наук України наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку медичної науки. Виконання основних принципів державної політики у сфері організації та розвитку виробництва лікарських засобів та забезпечення цією продукцією населення, закладів охорони здоров’я і тваринництва покладено також на Міністерства охорони здоров’я України. Державні функції у галузі охорони здоров’я здійснюють також інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму віданні установи охорони здоров’я. До таких органів, зокрема, належать: Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Міністерство транспорту та зв’язку України. Ці органи визначають порядок управління відомчими установами охорони здоров’я, їх систему та структуру. Рада міністрів АРК і місцеві державні адміністрації реалізують державну політику в галузі охорони здоров’я у межах своїх повноважень. Так, місцеві державні адміністрації здійснюють загальне керівництво закладами охорони здоров’я, які перебувають у сфері їх управління, їх матеріально-фінансовим забезпеченням, організують роботу медичних закладів щодо надання медичної допомоги населенню, здійснюють заходи щодо попередження інфекційних захворювань, епідемій, епізоотій та їх ліквідації тощо. Проблеми, що накопичилися останнім часом у галузі охорони здоров’я України, обтяжені складною економічною ситуацією, потребують якомога скорішого вирішення. З метою визначення основних шляхів реформування галузі у напрямку побудови моделі бюджетно-страхової медицини, а також відповідного законодавчого забезпечення. Cлід послідовно запроваджувати й оптимізувати таку функціонально-компетенційну модель міністерств, яка б забезпечувала реальне утвердження їх провідної ролі серед центральних органів виконавчої влади. Ця роль має виявлятися в тому, що: саме між міністерствами розподілені всі напрями урядової політики, по яких лише міністерства безпосередньо беруть участь у її формуванні і реалізації; лише міністерства мають право видавати загальнообов’язкові нормативно-правові акти на підставі безпосередньо свого правового статусу, а не спеціального уповноваження у відповідних законах; лише міністерства можуть мати у своєму підпорядкуванні інші центральні органи; лише стосовно міністерств постала нагальна проблема чіткого розмежування функцій політичного керівництва й адміністрування (управління), або інакше – «політики» й «управління». Це розмежування повинне забезпечити, з одного боку, пріоритет політики, а з другого - певну незалежність від політичної кон’юнктури і стабільність професійних кадрів управління. Вирішення проблеми співвідношення «політики» й «управління» стосовно сфери виконавчої влади є цілком новим для українського державотворення і поки що не має належного відтворення в наукових дослідженнях та практичній діяльності державного апарату. Цим пояснюється необхідність приділити даній проблемі окрему увагу. Існуюча система охорони здоров’я не задовольняє більшості проблем населення України. Реформування галузі охорони здоров’я, насамперед слід здійснювати вдосконаливши існуючу нормативно-правову базу. Основи законодавства України про охорону здоров’я потребують перегляду, зважаючи на нові тенденції розвитку суспільства. Необхідно визначити на законодавчому перелік платних послуг (так званих «медичних послуг другорядного значення», «парамедичних послуг»); умови запровадження медичного страхування, тощо. Крім того, потребує врегулювання питання запровадження інституту сімейної медицини. І насамперед, слід розробити та прийняти єдину довгострокову Державну програму реформування галузі охорони здоров’я, в якій передбачити: а) створення правових, економічних та управлінських механізмів реалізації конституційних прав громадян України на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; б) забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі; в) формування керованого ринку платних медичних послуг, сприяння діяльності закладів охорони здоров’я всіх форм власності, створення умов для задоволення потреб населення в медичних послугах; г) запровадження системи соціально-економічного стимулювання здорового способу життя, обмеження реклами алкоголю, тютюну й інших шкідливих для здоров’я речовин, тощо. Прийняття зазначених нормативних актів зумовить системність та послідовність в сфері охорони здоров’я, та сприятиме зміцненню загального стану здоров’я населення.

Литература: 1. Конституція України від 28.06.1996 р. за № 254к/96-ВР //Голос України -13.07.1996 р., № 128. 2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. за № 435-IV//Офіційний вісник України - № 11. 28.03.2003 р., ст. 461. 3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. за № 436-IV //Офіційний вісник України - № 11, 28.03.2003 р., ст. 462. 4. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. за № 2747-IV // Голос України - 23.08.2005 р., за № 158. 5. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. за № 2341-III //Відомості Верховної Ради України - № 25-26, 29.06.2001, ст. 131. 6. Бюджетного кодексу України вiд 21.06.2001 р. за № 2542-III // Голос України вiд 24.07.2001 - № 129. 7. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вiд 21.05.1997 р. № 280/97-ВР// Голос України вiд 12.06.1997 р. 8. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. за № 4004-XII// Голос України - 08.04.1994 р., № 65. 9. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р. за № 1645-III // Урядовий кур’єр - 21.06.2000 р., № 111. 10. Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 12.12.1991 р. за № 1972-XII // Голос України - 09.01.1992 р., № 3. 11. Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 05.07.2001 р. за № 2586-III// Урядовий кур’єр - 08.08.2001 р., № 141. 12. Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 р. за № 1489-III// Урядовий кур’єр - 05.04.2000 р., № 62. 13. Закон України «Про лікарські засоби» від 04.04.1996 р. за № 123/96-ВР// Голос України - 07.05.1996 р., № 82. 14. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. за № 877-V// Урядовий кур’єр - 27.06.2007 р., № 113. 15. Закон України «Про державну службу» вiд 16.12.1993 р. за № 3723-XII // Голос України вiд 05.01.1994 р. 16. Закон України «Про звернення громадян» вiд 02.10.1996 р. за № 393/96-ВР// Голос України вiд 22.10.1996 р. 17. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 16.05.2008 р. за № 279-VI// Голос України - 21.05.2008 р., № 95. 18. Основи законодавства України про охорону здоров’я за від 19.11.1992 р. № 2801-XII// Голос України - 15.12.1992 р., № 238. 19. Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15.12.1999 року за № 1572/99. 20. Указ Президента України «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» від 26.07.1996 р. № 596/96. 21. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації» від 14.04.1997 р. за № 348 . 22. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців» від 28.12.2000 р. за № 1922. 23. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку органів ліцензування» від 14.11.2000 р. за № 1698. 24. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров’я України» від 02.11.2006 р. за № 1542. 25. Постановою Кабінету Міністрів України «Питання Міністерства охорони здоров’я України» від 12.08.1992 р. за № 469 (постанова втратила чинність). 26. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців» від 28.12.2000 р. за № 1922. 27. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України» від 18.07.2007 р. за № 950. 28. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади» від 17.10.1997 року № 1153. 29. Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Регламенту Міністерства охорони здоров’я України» від 29.12.2007 р. за № 884. 30. Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження розподілу функціональних обов’язків між Міністром охорони здоров’я України, Першим заступником Міністра, Першим заступником Міністра охорони здоров’я України - головним державним санітарним лікарем України та заступниками Міністра» від 02.04.2010 р. за № 148-к. 31. Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Інструкції з діловодства у Міністерстві охорони здоров’я України» 05.02.1998 р. за № 20. 32. Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Інструкції з організації та здійснення контролю за виконанням завдань, визначених актами законодавства, дорученнями Президента України, Кабінету Міністрів України» від 30.08.2005 р. за № 433. 33. Рішення Конституційного Суду України у справі за № 1-13/2002 від 29 травня 2002 року за № 10-рп/2002. 34. Лист Міністерства охорони здоров’я України від 25.10.2007 р. N 14.13/64. 35. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової, В.В. Луця – К.:. Юрінком Інтер, 2008 – Т. 1. – 832 с. 36. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М.Коссака. – К.: Істина, 2004. – 976 с. 37. Антонов С.В. Медична помилка: юридичний аспект. Журнал «Управління закладом охорони здоров’я», №8, 2007 рік. 38. Віталій Філіповський. Матеріали Громадської організації Кияни об’єднуємося від 01.05.2010 р. Виконавча влада в Україні: серце управління чи джерело проблем? 39. Загальна теорія держави і права. Копєйчиков В.В. – К: Юрінком Інтер, 2003, 368 с. 40. І.Б. Усенко. Основи правознавства: Проб. Підручник для 9 кл. серед. загальноосвіт. шк. – К.,І.: ВТФ «Перун». 1997. – 416 с. 41. Основи загальної теорії права та держави. Рабінович П. М.Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001.— 176 с. 42. Ромашов Р.А., Пархоменко Н.М., Легуша С.М. Теорія держави і права: Навчальний посібник – К.: КНТ, 2007. – 216 с. 43. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: Підручник. – К.: Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2009, 520 с. 44. Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. – К.: Юрінком Інтер, 2006 р., 688 с. 45. Козик В.В., Л.А.Панкова. Світове господарство та міжнародні економічні відносини. – Львів, 2001. 46. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. – К.: «Юрисконсульт», 2006 – 355 с. 47. Лекція № 25 з Цивільного права України Львівського національного університету імені І. Франка, 12 с. 48. Цивільне право України. Особлива частина. Підручник. За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. – К.: КНТ, 2008 – 480 с. 49. Игорь Трунов.Врачебная ошибка, преступление, проступок. http://liberty.ru. 50. Адміністративне право України. Битяк Ю.П. – К.: Юрінком Інтер, 2005 р., Електронний підручник. Загальна частина, Розділ 2 Суб’єкти адміністративного права України. http://ebk.net.ua. 51. Електронна енциклопедія Вікіпедія. http://uk.wikipedia.org/wiki/Структура 52. Кравченко В. В.: Конституційне право України: Навчальний посібник :: Розділ VI Конституційна система органів державної влади України. http://apelyacia.org.ua. 53. Юридичні послуги он-лайн. http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/stati/tgp/119.php