Вступление:Григорій Савич Сковорода – людина універсальних знань і здібностей, палкий захисник інтересів знедоленого народу, усе своє свідоме життя присвятив пошукам істини, боротьбі проти соціальної нерівності.
Г.Сковорода в історію України увійшов передусім як видатний мислитель-філософ, який завершує тривалий історичний період розвитку професійної філософії на Україні. Це було наслідком творчого використання здобутків світової думки у вирішенні істотних проблем, пов'язаних з освоєнням нових форм суспільного буття. Сковорода вивчав праці близьких йому філософів і брав з них на озброєння ті або інші філософські та етико-моральні ідеї, перетворюючи їх на вихідні пункти розробки власного вчення.
На формування світогляду і змісту філософії Сковороди справили значний вплив традиції вітчизняного письменства та філософії ХУІІ-ХУІІІ ст. Провідні ідеї спадщини Сковороди виразно перегукуються з поглядами російських просвітителів ХУІІІ ст. Зокрема таких, як Д.Анічков, М.Поповський, Я.Козельський.
Слід вказати і на зв'язок основних морально-етичних ідей Сковороди з тими ідеями, які визначили зміст українського письменства доби феодалізму. Це, насамперед, самопізнання, заклик до доброчинності, засудження непевності й тлінності розкішного життя, проповідь задоволення малим тощо, тобто все те, що становить лейтмотив письменства філософсько-богословських трактатів таких діячів, як К.Транквілліон-Ставровецький, Петро Могила, І.Гізель, Симеон Полоцький, Д.Туптало, А.Радивиловський та ін. Крім власне ідейного змісту, у спадщині багатьох з них Сковороду приваблювали також художньо-стилістичні особливості творів.