Вплив, види впливу, характеристики процесу впливу

Содержание: ВСТУП 3 1. Явище впливу, види впливу 4 2. Характеристики процесу впливу 12 3. Влада як можливість впливу на поведінку інших 16 ВИСНОВКИ 17 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 19

Вступление: Проблема впливу особливо актуальною стає саме тепер, коли стосунки людей навіть в діловій обстановці вже не є регламентованими занадто формально. З одного боку, кожна людина стає мішенню впливу безлічі інших людей, з іншої – розширилися можливості не тільки впливу, але і протистояння чужому впливу. Тому успіх впливу став набагато більшою мірою залежати від індивідуальних психологічних можливостей тих, хто впливає, і тих, хто відчуває вплив. Вплив – процес, у ході якого одна зі сторін, мобілізуючи наявні в її розпорядженні власні ресурси, прагне змінити поведінку іншої сторони. Засоби, за допомогою яких одна особистість може вплинути на іншу, можуть бути найрізноманітнішими. Для того, щоб зробити своє лідерство та вплив ефективними, керівник повинен розвивати і застосовувати владу. Влада - це можливість впливу на поведінку інших. Своєрідно проявляється, наприклад, у спілкуванні вплив однієї людини на інших через владу. З одного боку, влада – це можливість впливати на інших, з іншого – щоб впливати, треба мати владу. Коли одна людина або група людей користуються владою для того, щоб принизити інших, найчастіше кажуть: у них відсутня культура спілкування, і передусім моральна. Таким чином, влада - це можливість впливати на поведінку інших. Як доповнення до формальних повноважень керівникові необхідна влада, оскільки він залежить від людей як у межах свого ланцюга команд, так і поза ним. У різних підрозділах організації керівник залежить від безпосереднього керівника, підлеглих і колег. Фактично ці групи являють собою частину навколишнього середовища. Залежність від чинників і людей, якими не можна управляти безпосередньо, є головною причиною труднощів, які відчуває керівний персонал. Влада та вплив – інструменти лідерства – є фактично єдиними засобами, які має керівник. Отже, влада є неодмінною умовою успішної діяльності організації.

Выводы: Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Вплив однієї особи на іншу в процесі міжособистісної взаємодії – це невід’ємна частина будь-яких форм спілкування. У психології під міжособистісним впливом розуміється процес і результат зміни одним індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок та ін. Розрізняють спрямований і неспрямований вплив. У першому випадку суб’єкт ставить перед собою завдання досягти певного результату від об’єкта впливу, що проявляється зазвичай у переконанні й навіюванні, а в другому – подібне завдання не ставиться, однак ефект впливу виникає, проявляючись передусім у дії зараження та наслідування. У практиці спілкування виокремлюють прямий і опосередкований впливи. Прямий вплив характеризується тим, що суб’єкт відкрито пред’являє об’єктові впливу свої претензії і вимоги, а непрямий – полягає в тому, що вплив безпосередньо спрямований не на об’єкт, а на середовище, яке його оточує. Також розрізняють навмисний і ненавмисний впливи, де перший визначається наявністю мети, а другий – причини. У цілому процес міжособистісного психологічного впливу формують стратегія, тактика, засоби, форми, аргументація і критерії ефективності впливу. В науковій літературі сутність психологічного впливу зводять до взаємного обміну інформацією і взаємодії. При цьому в змістовому аспекті психологічний, вплив може бути педагогічним, управлінським, ідеологічним тощо. Стосовно особистого впливу, то вчені (В. Погольша та ін.) під ним розуміють певну властивість індивіда, особистісну якість, сутнісну силу людини, а саме її здатність впливати на іншу особу спонукальним, стримувальним, заспокійливим або ще якимось розвивальним способом, змінюючи при цьому не лише поведінку людини, але і її погляди, мотиви, свідомість і навіть характер. Функціонально-рольовий вплив належить до такого виду впливу, характер, спрямованість та інтенсивність якого визначаються не особистісними властивостями партнерів, а рольовими позиціями учасників взаємодії. У соціальній психології відоме поняття «індивідуально-специфічний вплив», котре характеризує таку форму персоналізації, яка здійснюється завдяки трансляції індивідом іншим людям своїх особистісних рис у вигляді не засвоєних ще ними взірців особистісної активності. Комунікативний вплив характеризують такі параметри, як внутрішня комунікативна установка того, хто повідомляє інформацію стосовно себе й реципієнта, вербальні і невербальні особливості самого повідомлення, характеристики комунікативного простору спілкування, складові соціально-психологічного середовища. Мистецтво володіти монологом передбачає продуманість усіх деталей подавання інформації – від тексту, самоподачі, ситуації, до дрібниць та імпровізації. Влада - це можливість впливу на поведінку інших. Ефективний керівник має велику потребу у владі, також зауважує, що ефективний керівник ніколи не виявлятиме свою владу у формі наказу. Отже, проблема впливу потребує глибокого і всебічного дослідження. Поки зроблено лише перші кроки на цьому важкому шляху. Практичне значення досліджень в цьому напрямку диктується тим, що сучасна людина по-справжньому страждає від невміння протистояти чужому впливу психологічно коректними способами. Проблема має важливе теоретичне значення, оскільки вплив може розглядатися як атрибут особистості, як її обов'язкова характеристика, що виявляється в будь-якій міжособистісній взаємодії.  

Литература: 1. Доценко Е.Л. Психология манипуляции. – М., 1996. 2. Дуткевич Тетяна Вікторівна, Скорич Лариса Петрівна. Загальна психологія (Практикум): навч. посібник для студ. пед. спец. / Кам’янець-Подільський держ. ун-т. Факультет психології. Кафедра психології освіти, праці і управління. – Кам`янець-Подільський : ФОП Сисин О.В., 2007. – 160c. 3. Кальницька Катерина Олексіївна. Психологія управління: Опорний конспект / Чернігівський держ. ін-т економіки і управління. – Чернігів : Чернігівські обереги, 2002. – 104с. 4. Куницина В. Н., Казаринова Н. В., Погольша В. М. Межличностное общение. – СПб.: Питер 2002. – 544 с. 5. Сидоренко Е.В. Опыты реориентационного тренинга. – СПб., 1995.