Негативна інформація, види негативної інформації, класифікація

Содержание: ВСТУП 3 1. Поняття негативної інформації 4 2. Види, класифікація негативної інформації 7 ВИСНОВКИ 16 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 18

Вступление: У своїй професійній діяльності працівники ЗМІ нерідко опиняються в ситуаціях, коли на вимогу певної фізичної чи юридичної особи або за рішенням суду необхідним є спростувати так звану недостовірну інформацію. Саме тому важливим є знання самого поняття такої інформації, випадків та порядку її спростування. Стаття 32 Конституції України передбачає, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї. Частиною 3 ст. 277 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) передбачено, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Відповідно до ст. 14 Закону України "Про інформацію" поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Выводы: Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Відповідно до ст. 14 Закону України "Про інформацію" поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Поняття недостовірної інформації не знайшло свого законодавчого закріплення. Разом з тим у статті 7 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 р., який уже втратив чинність, замість терміну „недостовірна інформація” вживалося формулювання «…відомості, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво». Тобто виділялося два види недостовірної інформації: 1) відомості, які не відповідають дійсності; 2) відомості, викладені неправдиво. В Україні правове регулювання відносин щодо поширення недостовірної інформації за останні два десятиліття зазнало значної еволюції. Цивільний кодекс України 2003 р. явно досконаліший за ЦК УРСР 1963 р., але і до статті 277 нового кодексу, яка стосується недостовірної інформації, було чимало претензій, до неї вносилися зміни. Проте і зараз правове регулювання розглядуваного питання має дискусійні аспекти. Види й форми негативної інформації мають різний рівень вірогідності, різний ступінь об'єктивності (суб'єктивності), різну міру відповідності нормам закону й моралі. У практиці проведення передвиборної агітації в Україні поряд з достовірною критичною інформацією все частіше й частіше використовується явно недостовірна інформація негативного плану. Не випадково для її характеристики нерідко використовуються терміни "брудні технології", "чорний PR", а також термін, узятий з арсеналу сталінської епохи, - "компромат". Виділяють основні види негативної інформації: 1. Критична інформація 2. Перекручена інформація 3. Фальсифікована інформація 4. Наклепницька інформація. Недостовірну інформацію можна визначити як інформацію, що належить до однієї з двох таких категорій: 1) інформація про суб’єкта, яка була поширена і сприймається негативно принаймні певною групою членів суспільства, що може спричинити порушення немайнових прав відповідної особи, при цьому відсутнє чинне рішення суду щодо достовірності/недостовірності такої інформації (презюмовано недостовірна); 2) будь-яку інформація, недостовірність якої встановлена судом (доведено недостовірна).

Литература: 1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141. 2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356. 3. Закон України «Про інформацію» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 48, ст.650. Зі зімінами і доповненнями. 4. Ануфрієва Наталія Михайлівна, Зелинська Тетяна Миколаївна, Туриніна Олена Леонтіївна. Соціальна психологія: навч.-метод. комплекс / Міжрегіональна академія управління персоналом. – К. : МАУП, 2006. – 195с. 5. Біла Олена Олександрівна. Психологія управління (соціально-психологічний контекст): навч. посіб. / Південноукраїнський держ. педагогічний ун-т ім. К.Д.Ушинського. Кафедра загальних дисциплін та управління освітніми закладами. – О. : Видавець МВД М.П.Черкасов, 2008. – 232с. 6. Дерманова И.Б., Сидоренко Е.В. Психологический практикум Межличностные отношения. Методические рекомендации для заочников. – СПб, 1996. 7. Дороніна Майя Степанівна, Григоренко Анатолій Михайлович. Психологія управління: Навч. посібник / Харківський держ. економічний ун- т. – Х. : ХДЕУ, 2000. – 94с. 8. Куницина В. Н., Казаринова Н. В., Погольша В. М. Межличностное общение. – СПб.: Питер 2002. – 544 с.