Поиск по каталогу
расширенный поиск
Украина, г.Киев
тел.: (066)772-50-34
(098)902-14-71
(093)107-18-04

email: info@7000.kiev.ua
Економіка загальна»Мікроекономіка»

Місце і роль інтелектуальних ресурсів у розвитку економіки України

Карточка работы:1793п
Цена:
Тема: Місце і роль інтелектуальних ресурсів у розвитку економіки України
Предмет:Мікроекономіка
Дата выполнения:2010
Специальность (факультет):Мікро та макроекономіка
Тип:Курсова робота
Задание:
ВУЗ:Київський Національний Торговельно-Економічний Університет (КНТЕУ)
Содержание: Реферат 3 Вступ 5 Розділ 1. Теоретичні основи вивчення поняття інтелектуальні ресурси як економічної категорії 8 1.1. Інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку 8 1.2. Інноваційний розвиток в Україні 11 Розділ 2. Аналіз та оцінка розвитку ринку інтелектуальних ресурсів в україні 15 2.1. Зростання ролі інтелектуальних ресурсів в системі сучасного виробництва 15 2.2. Особливості функціонування ринку людського та інтелектуального капіталу в Україні 25 2.3. Основні проблеми, що гальмують впровадження та розвиток інтелектуальних ресурсів в економіку України 34 Розділ 3. Перспективи розвитку інтелектуальних ресурсів в економіці україни 40 3.1. Необхідність інтелектуалізації та впровадження інноваційних технологій в економіці України 40 3.2. Основні напрямки та шляхи вдосконалення розвитку інтелектуальних ресурсів в Україні 43 Висновки 48 Список використаної літератури 51
Курс:4
Реферат: Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел. Курсова робота містить 1 рисунок та 3 таблиці до тексту, список використаних джерел містить 37 найменувань літератури. Предметом курсової роботи є розвиток інтелектуальних ресурсів в економіці України. Об’єктом дослідження є процес розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства. Метою курсової роботи є обґрунтування місця і ролі інтелектуальних ресурсів у розвитку економіки України. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано комплексний підхід до вивчення інтелектуальних ресурсів, основою якого стала система окремих, спеціальних та загальних методів. Діалектичний метод допоміг розкрити суперечливу природу інтелектуальних ресурсів, яка полягає у двоякому характері індивідуальної та соціальної властивості, у множині форм прояву. Застосування системного та структурно-функціонального методів дозволило виявити структуру й функції інтелектуальних ресурсів, а також представити інтелектуальні ресурси як певну систему, що включає в себе такі елементи, як знання, інформаційні та людські ресурси. Також у роботі використано метод узагальнення, метод порівняння. Результати дослідження. До основних напрямів активізації використання інтелектуальних ресурсів в розвитку економіки України можна віднести: посилення процесів державного регулювання наукової та інноваційної сфер; розширення можливостей держави у інтеграційних процесах; розробка довгострокової стратегії наукового та інноваційного розвитку, яка водночас має стати головним індикатором ефективності витрат на науку і визначати національні інноваційно-інтелектуальні напрями розвитку на перспективу; формування нової моделі глобальної інтеграції України на основі як національної специфіки трансформаційних процесів в економічній та науково-технологічній сферах, так і аналогічного світового досвіду; довгострокове прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку; інвестування у нагромадження, відтворення та розвиток людського капіталу, що забезпечить стале зростання матеріального та культурного рівня життя громадян. Ключові слова: інтелектуальні ресурси, інтелектуальна власність, інтелектуальні активи, ринок інтелектуального капіталу, людський капітал, ринок людського капіталу, інноваційний розвиток, інновації.
Язык:укр
Вступление:  Актуальність теми. Провідною ознакою сучасного суспільства є зростання значущості інтелектуальних ресурсів як базових умов розвитку системи виробництва. Притаманний сьогоденню стихійний розвиток інтелектуальних ресурсів призвів до того, що вони не виконують належної їм ролі головного інструменту матеріально-технічного і духовного процвітання нації. Деякі прояви деінтелектуалізації суспільства потребують підвищення ефективності управління процесами правового захисту прав інтелектуальної власності, розвитку вищої школи як генератора нових знань, підняття престижу науково-педагогічної діяльності та поліпшення рівня життя інтелектуальної еліти українського суспільства. Відзначимо також суттєве відставання української освіти та науки від сучасних вимог до технологізації життєдіяльності суспільства, що, у свою чергу, сповільнює процеси відтворення інтелектуальних ресурсів. Наприкінці ХХ ст. у світі закріпилося переконання про те, що будь-якому суспільству необхідна оновлена освіта та наука для вирішення завдань, пов'язаних із забезпеченням державної інтелектуальної незалежності, виробництвом і впровадженням нових знань, підготовкою і формуванням відповідальних освічених громадян і висококваліфікованих фахівців, без яких неможливий ні економічний, ні соціальний, ні культурний, ні політичний прогрес. Сучасність висуває принципово нові вимоги і до інтелектуалізації самого процесу управлінської діяльності, якість та ефективність якого на місцевому, регіональному та державному рівнях залежить, перш за все, від інтелектуального забезпечення та професійної компетенції управлінського персоналу. Інтелектуальні ресурси є необхідною умовою для удосконалення методів державного управління та механізмів упровадження новітніх зразків техніки і технології, реконструкції виробництва і його модернізації, оновлення системи підготовки і перепідготовки кадрів. Для цього треба чітко визначити місце і роль державного управління в процесах розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства, окреслити основні цілі й пріоритети, розробити відповідні заходи щодо розвитку та вдосконалення форм та методів державного управління, розробити механізми їх практичного втілення у життя. Виходячи з цього, проблема дослідження полягає в загостренні суперечностей між зростанням нагальної потреби суспільства у керованості інтелектуальних складових соціальних трансформацій та недосконалістю державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів суспільства. Актуальність курсової роботи обумовлена необхідністю визначити місце і роль інтелектуальних ресурсів у розвитку економіки України. На сьогодні не існує повномасштабних досліджень інтелектуальних ресурсів суспільства, як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій думці. Хоча окремі аспекти знайшли відображення у працях багатьох авторів. Так, дослідженню інтелектуального потенціалу присвячені роботи А. Кузьміна, Н. Липовської, А. Рогожина; інтелектуальний капітал розглядають О. Бервено, О. Бутнік-Сіверський, П. Крайнєв, І. Комаров; на особливості управління інтелектуальною власністю звертають увагу російські дослідники Г. Бромберг, А. Орєхов, Б. Розов та вітчизняні – Г. Андрощук, А. Варгатюк, Ю. Капіця, Е. Компанець, А. Пахаренко, О. Підопригора, В. Речинський, М. Скуленко, В. Суденко, І. Шаров. Серед авторів, що безпосередньо займаються проблемами інтелектуальних ресурсів, слід виділити російських дослідників В. Абрамова, С. Клімова, О. Кореняку, Н. Пермінову. Однак, вони розглядають інтелектуальні ресурси організацій, підприємств, фірм, і лише з позиції економіки. Але проблематика ролі інтелектуальних ресурсів у розвитку економіки України потребує окремих досліджень. Метою курсової роботи є обґрунтування місця і ролі інтелектуальних ресурсів у розвитку економіки України. Для досягнення поставленої мети у курсовій роботі передбачено вирішення таких завдань: – розглянути інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку; – охарактеризувати інноваційний розвиток в Україні; – дослідити зростання ролі інтелектуальних ресурсів в системі сучасного виробництва; – охарактеризувати особливості функціонування ринку людського та інтелектуального капіталу в Україні – визначити основні проблеми, що гальмують впровадження та розвиток інтелектуальних ресурсів в економіку України; – окреслити перспективи розвитку інтелектуальних ресурсів в економіці України. Об’єктом дослідження є процес розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства. Предмет дослідження – розвиток інтелектуальних ресурсів в економіці України. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано комплексний підхід до вивчення інтелектуальних ресурсів, основою якого стала система окремих, спеціальних та загальних методів. Діалектичний метод допоміг розкрити суперечливу природу інтелектуальних ресурсів, яка полягає у двоякому характері індивідуальної та соціальної властивості, у множині форм прояву. Застосування системного та структурно-функціонального методів дозволило виявити структуру й функції інтелектуальних ресурсів, а також представити інтелектуальні ресурси як певну систему, що включає в себе такі елементи, як знання, інформаційні та людські ресурси. Також у роботі використано метод узагальнення, метод порівняння. Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел. Курсова робота містить 1 рисунок та 3 таблиці до тексту, список використаних джерел містить 37 найменувань літератури.
Объём работы:
51
Выводы:Світовий розвиток у ХХІ столітті чітко зорієнтований на економіку знань. В Україні в останній період також формується концепція інтелектуально-інноваційного розвитку, реалізація якої стане можливою тільки за умови нагромадження інтелектуального потенціалу, соціальної відповідальності і постійної уваги щодо інвестицій в людські ресурси, насамперед шляхом розвитку освіти і науки, охорони здоров’я з метою зробити людський капітал вирішальним фактором конкурентоспроможності. В умовах активізації процесів глобалізації науки особливої ваги набуває проблема розробки та реалізації національних науково-технічних та інноваційних пріоритетів і взаємоузгодження з ними регіональних і галузевих програм. Поступове переоснащення економіки на новій техніко-технологічній базі поряд з впровадженням механізмів соціально орієнтованої ринкової економіки, удосконаленням всієї системи державного, регіонального і галузевого управління науковою сферою вимагають запровадження нових економічних важелів. Вони покликані забезпечити орієнтацію всієї науково-технологічної діяльності на дослідження у пріоритетних напрямах науково-технологічного розвитку та інноваційне впровадження результатів з метою підвищення наукоємності виробництва та конкурентоспроможності продукції, виходу її на нові світові ринки товарів і послуг. Враховуючи реальний стан науково-технічного потенціалу України, очевидний дефіцит інвестиційного капіталу, законодавчу неврегульованість та організаційну непослідовність процесів державного регулювання наукової та інноваційної сфер, можливості держави у посиленні ролі в інтеграційних процесах у цих сферах залишаються обмеженими. Однією з причин такого становища залишається відсутність довгострокової стратегії наукового та інноваційного розвитку, яка водночас має стати головним індикатором ефективності витрат на науку і визначати національні інноваційно-інтелектуальні напрями розвитку на перспективу. Йдеться передусім про формування нової моделі глобальної інтеграції України на основі як національної специфіки трансформаційних процесів в економічній та науково-технологічній сферах, так і аналогічного світового досвіду. Саме ці складові можуть лягти в основу формування Національної стратегії випереджаючого інтелектуально-інноваційного розвитку. Необхідність довгострокового прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку, зокрема, у змозі забезпечити конструктивну взаємодію бізнесу, науки, людського потенціалу та державної влади заради досягнення стійкого економічного зростання. Таким чином, інвестування у нагромадження, відтворення та розвиток людського капіталу є одночасно причиною та наслідком забезпечення сталого зростання матеріального та культурного рівня життя громадян. Забезпечення вітчизняної економіки достатньою кількістю кваліфікованих трудових ресурсів забезпечується інвестиціями у людський капітал. На сучасному етапі держава є основним інвестором у людський розвиток. Тому необхідно створити умови для суттєвого збільшення інвестицій домогосподарствами та підприємствами. Це можливо здійснити на основі суттєвого зростання доходів населення, підвищення рівня ефективності підприємств та впровадження на них сучасного кадрового менеджменту, спрямованого на розвиток персоналу. Разом з тим інвестиції держави у людський розвиток та формування людського капіталу також мають бути суттєво збільшені. Для поліпшення якості та збільшення кількості людського капіталу необхідно спрямовувати інвестиційні ресурси на перенавчання існуючого трудового потенціалу більш конкурентоспроможним професіям, перепрофілювання, підвищення кваліфікації, оскільки вкладання коштів у перепідготовку адаптованих до умов конкретного виробництва працівників забезпечить швидку віддачу. Потрібно заохочувати та підтримувати бажання персоналу здобувати вищу освіту, створювати умови для підвищення його культурного рівня, охорони здоров’я. Для підвищення ефективності функціонування людського капіталу держава повинна сприяти ліквідації заборгованості та підвищенню заробітної плати як основного джерела відтворення та нагромадження людського капіталу в усіх сферах докладання праці, оскільки низька заробітна плата та недотримання термінів її виплати суперечить якісному відтворенню як робочої сили, що нині функціонує на ринку праці, так і тієї, що прийде їй на зміну в майбутньому.  
Вариант:нет
Литература: 1. Геєць В.М., Семиноженко В.П. Інноваційні перспективи України. – Харків: Константа, 2006. – 272 с. 2. Гуманітарна політика Української Держави в новітній період: Монографія / За ред. С.І. Здіорука. – К.: НІСД, 2006. – 403 с. 3. Данилишин Б, Куценко В. Інтелектуальні ресурси в економічному зростанні: шляхи поліпшення та їх використання // Економіка України. – 2006. – № 1. – С. 71-72. 4. Доклад Генерального директора ЗАО «Интеллект», председателя Подкомитета по промышленной собственности Комитета по интеллектуальной собственности Торгово-промышленной палаты РФ Одинцова С.В. На Конференции «Интеллектуальная собственность в экономике предприятий» (9-10 октября 2002г., Москва). 5. Економіка знань: виклики глобалізації / За ред. А.С. Гальчинського, С.В. Льовочкіна, В.П. Семиноженка. – К.: НІСД, 2004. – 261 с. 6. Закон України „Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 року № 40-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36. – Ст. 266. 7. Захарін С.В. Посилення ролі корпоративних структур у розвитку інноваційної економіки// Фінанси України. – 2006, № 5. – С. 117 126. 8. Инновации и экономический рост / Отв. ред. К. Микульский. – М.: Наука, 2002. – 377 с. 9. Інвестування української економіки. Монографія. / За ред. А.І. Сухорукова. – К.: Національний інсти-тут проблем міжнародної безпеки, 2005. – 440 с. 10. Інноваційний розвиток економіки: модель, система, управління, державна політика / За ред. Л.І. Феду-лової. – К.: Основа, 2005. – 552 с. 11. Кірєєва О.Б. Державна політика в сфері управління людськими ресурсами // Ефективність держ. упр. в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – С. 298 – 300. 12. Копилов В.А. Проект держбюджету на 2007 рік як складова стратегії прискореного економічного зростання // Фінанси України, 2006, № 11. – С. 3-16. 13. Котлер Ф., Армстронг Г., Cондерс Дж., Вонг В. Основы маркетинга. – М., СПб., Вильямс, 2000. – 653 с. 14. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. – К.: Грамота, 2005. – 448 с. 15. Маліцький Б.А. Науково-технологічний потенціал України: сучасний стан та перспективи розвитку // Наука та наукознавство. – 2005, № 3. 16. Марчук Є.К. Стратегічна орієнтація суспільства – рух на випередження // www.niurr.gov.ua/ukr/publishing/panorama 4_2000/marchuk_3html-41-k 17. Міжнародна економічна інтеграція на початку XXI століття: Моногр. / За ред. А.С. Філіпченка: – К.: Знання України, 2003. – С. 29. 18. Мухопад В.И. Лицензионная торговля: маркетинг, ценообразование, управление. – М.: ВНИИПИ, 1997. – 285 с. 19. Наука Національного технічного університету України „КПІ” – 2006: інформаційні та аналітичні матеріали. – К.: НТУУ „КПІ”, 2007. – 257 с. 11 20. Наука та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. – К.: Держкомстат України, 2005. – 360 с. 21. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. – К., 2004. – C. 34. 22. Науково-освітній потенціал нації: погляд у ХХІ століття / Авт. кол.: В. Литвин (кер.) В.А. Андрущенко, А. Гужій та ін. — К.: Навч. книга, Кн.1: Пріоритет інтелекту. — 2004. — 638 с. 23. Нечаева Л.Н. Совершенствование механизма формирования и управления нематериальными активами: Дис. канд. экон. наук : 08.00.10. – М., 2005. 24. Онишко С.В. Реалізація властивостей системи інноваційного розвитку// Фінанси України. – 2004, № 3. – С. 113 117. 25. Онишко С.В., Єгоров С.О. Черненко Ю.М. та ін. Інноваційна модель економіки: правові та методологі-чні засади проведення експертизи інноваційних проектів / За заг. ред. Ю.П. Доценка: Монографія. – К.: „МП Леся”, 2006. – 196 с. 26. Онікієнко В.В., Ємельяненко Л.М., Терон І.В. Інноваційна парадигма соціально-економічного розвитку України / За ред. В.В. Онікієнка. – К.: РВПС НАН України, 2006. – 480 с. 27. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. –472 с. 28. Пересада А.А., Майорова Т.В., Ляхова О.О. Проектне фінансування: Підручник. – К.: КНЕУ, 2005. – 736 с. 29. Пустовойт О. Кількісна та якісна складові економічного розвитку України: управлінські аспекти // Економіка України. – 2006, № 2. 30. Україна у вимірі економіки знань / За ред. В.М. Гейця. – К.: Основа, 2006. – 592 с. 31. Федулова Л.І. Управління інноваційним розвитком регіону // Регіональна економіка. – 2005, № 2. 32. Швиданенко О.А. Сучасні критерії конкурентоспроможності: ефективність та інноваційність// Актуальні проблеми економіки. – 2003, № 8. – С. 145 153. 33. Шовкун І. А. Інтелектуальний ресурс економічного розвитку // Економічна теорія. — 2007. — № 2. — С. 14—33. 34. Юркевич О.М. Система пріоритетів державної фінансової підтримки науково-технічної інноваційної діяльності// Фінанси України. – 2002, № 12. – С. 46 49. 35. Яковец Ю.В. Эпохальные инновации ХХІ века. – М.: ЗАО «Издат. «Экономика»», 2004. – 444 с. 36. Ganguli P. Intellectual property rights. Imperatives for the knowledge industry. /AVPI. -V. 22., № 3. - P. 167-175. 37. James Brian Quinn, Philip Anderson, and Sydney Finkelstein. Managing Professional Intellect: Making the Most of the Best//Harvard Business Review. 1996. March-April.P.71-80.  
Дополнительная информация:

    Как купить готовую работу?
Все просто и по шагам:
1) Вы оставляете заявку на сайте (желательно с тел. и e-meil)
2) В рабочее время администратор делает Вам звонок и согласовывает все детали. Формирует счет для оплаты, если это необходимо.
3) Вы оплачиваете работу.
4) После получения подтверждения оплаты (от банка, сервиса Web-money) Мы передаем Вам работу.

Все работы по данному предмету (273)