Вступление: Нова стадія розвитку людства – «постіндустріальна епоха», яку відомий англійський економіст П. Друкер назвав «епохою, що не має закономірностей» і яка ознаменована зародженням технології стратегічного управління підприємством, вимагає нових підходів до формування структур управління організацією.
Аналізуючи методи управління сучасними компаніями з позиції кібернетики, можна зазначити, що в умовах інтенсифікації і глобалізації конкуренції, швидкого технічного і технологічного розвитку, світових економічних криз, негативних демографічних чинників зовнішні критерії стають частиною внутрішньофірмового управління, а отже, систему управління підприємством потрібно будувати на засадах синергетики (самоорганізації і саморозвитку).
Ефективність будь-якого підприємства багато в чому залежить від того, наскільки його керівництву вдається освоїти й практично застосувати передові методи управління, що забезпечують перетворення діяльності підприємства відповідно до реальних вимог ринкової системи господарювання.
Впродовж ХХ століття демонструвався бурхливий розвиток знань в області керівництва підприємствами, що споконвічно складалося в здійсненні владних повноважень. Однак, надалі, у міру розвитку класичної теорії організації, зміст керівництва підприємствами розширювався за рахунок включення в нього функції організації, потім – планування й, нарешті, із середини минулого століття – функції управління. Різні етапи формування поглядів на зміст керівництва знайшли відбиття у вживанні різних назв посад керівників підприємств: начальник, директор, керівник, менеджер.
Сучасні ринкові умови є постійним чинником розвитку менеджменту підприємств, що наповнює його усе новим і новим змістом, що відповідає потребам вирішувати завдання, які виникають через змінний характер середовища. Відомо, що менеджмент здійснюється за допомогою низки функцій: прогнозування, планування, організації, мотивації, регулювання, координації, контролю, обліку тощо.
Будь-який компонент менеджменту підприємства вимагає своєї матеріалізації у вигляді певних елементів і зв'язків: служб, посадових осіб, методів прийняття рішень, форм взаємодії, видів підпорядкованості, координації й т.п. Якщо необхідний компонент менеджменту «не встановлений», то й відповідні йому завдання не вирішуються, що означає провал у відповідній сфері керівної діяльності на підприємстві. Це й обумовлює актуальність постійного вдосконалювання системи проектування структур управління.
На жаль, до теперішнього часу, як у теорії, так і в практиці підприємств є чимало протиріч і неоднозначних думок щодо структур управління, її об'єктів, границь впливу, а звідси й неможливість систематичного вдосконалювання кваліфікації керівного персоналу, що зменшує якість керуючої діяльності на підприємствах.
Однією з актуальних проблем є подолання неоднозначності в розумінні співвідношення функції організації в складі менеджменту й організації як загальної характеристики якості здійснення будь-якої діяльності. У результаті цього на більшості підприємств практично не проводиться цілеспрямована й систематична робота з моніторингу діючої організації або її вдосконалення.
Це означає, що багато в чому не використовуються значні резерви, які притаманні будь-якої організації, виявлення яких виливається в реальне зменшення непродуктивних видатків, прискорення процесів, розширення сфери впливу підприємства на ринку.
Ідея нових підходів до проектування організацій належить провідним західним ученим в галузі економіки і менеджменту П. Друкеру, І. Ансоффу, М. Хаммеру і Дж. Чампі та ін. Пітер Друкер у своїй доповіді «Бізнес і управління», яку він зробив на загальноамериканській конференції «Створення нових організацій» (1994 р.), зауважив, що у новому столітті основи діяльності компаній набудуть принципових змін, а саме: відбудеться перехід від компаній, що «ґрунтуються на раціональній організації», до компаній, «що ґрунтуються на знаннях і інформації». І. Ансофф в книзі «Стратегічне управління» обґрунтовує пряму залежність успішності реалізації обраної стратегії від ефективності організаційних змін на підприємстві.
М. Хаммер і Дж. Чампі запропонували якісно нову концепцію внутрішньофірмового менеджменту, яку вони виклали у книзі «Реінжиніринг корпорації. Маніфест революції у бізнесі». Ця концепція передбачає докорінний перегляд традиційних основ побудови компаній і їх організаційної культури, радикальне перепроектування бізнес-процесів.
Стратегічне управління— це процес, за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розроблюють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи всі релевантні (найсуттєвіші) зовнішні та внутрішні умови, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів, постійно розвиваючись і змінюючись.
Існує багато описів послідовності проходження окремих етапів стратегічного управління (деякі досить детальні, інші — дуже узагальнені), однак з тим, що треба визначити місію (сферу діяльності), проаналізувати зовнішнє та внутрішнє середовище, сформулювати цілі та стратегії їхнього досягнення, розробити й виконати стратегічні плани, проекти та програми, — погоджуються всі. На практиці процес стратегічного управління не має таких точних, розділених між собою етапів: порушується послідовність, оскільки більшість робіт виконується одночасно, спостерігається повернення до вже «пройдених» етапів для уточнення; межа між окремими видами робіт є дещо розмитою (наприклад, це твердження є дуже актуальним для етапів встановлення цілей та визначення стратегій їхнього досягнення).
З іншого боку, стратегічне управління, що являє собою комплексний інноваційний процес, не може відбуватись ізольовано від того, що відбувається на підприємстві: кризові ситуації, конфлікти або, навпаки, прориви в ту чи іншу сферу знань і діяльності. Стратегічне управління не може розглядатися як робота винятково менеджерів вищого рівня управління.
Необхідність підтримки стратегічної орієнтації підприємства робить стратегічне управління процесом безперервним і динамічним, отже, одноразовий аналіз та діагностика не можуть бути основою такого процесу, оскільки надають обмежену певним відтинком часу інформацію. Стратегічне управління не претендує на те, щоб дати одне рішення на всі часи.
Зміни в законодавстві, цінах на енергоносії та інші види товарів і послуг, в технології, організаційних формах підприємств і формах їхньої власності, наявність конкуренції не лише з вітчизняними фірмами тощо доводять, що ми живемо в світі, який швидко змінюється і найчастіше не в тих напрямках, які нам були б до вподоби. Підприємства стикаються з невизначеністю, непередбачуваними ситуаціями, коли еволюційний підхід, екстраполяційні прогнози та плани, які побудовані за «прирістними» методами, не можуть забезпечити правильної орієнтації та підготовки підприємства до майбутнього, а отже, і виживання.
Стратегічне управління — багатоплановий, формально-поведін¬ковий управлінський процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей.
Так само як важко уявити собі два однакових підприємства, неможливо створити тотожні системи стратегічного управління. Характерні риси системи стратегічного управління певного підприємства залежать від взаємодії таких чинників: галузевої приналежності; розмірів підприємства (залежно від галузевих особливостей); типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та кооперації; характерних рис виробничого потенціалу; наявності (відсутності) науково-технічного потенціалу; рівня управління; рівня кваліфікації персоналу тощо.
Різні підходи до побудови системи стратегічного управління1 потребують чіткого уявлення про переваги цього явища в діяльності окремих підприємств, які в загальному вигляді можна сформулювати через мету стратегічного управління.
Мета стратегічного управління — це визначення місії, цілей та стратегій, розробка і забезпечення виконання системи планів як ін-струментів реалізації стратегічних орієнтирів з удосконалення під-приємства та його окремих підсистем, що є основою для забезпечен¬ня його конкурентоспроможного існування в довгостроковій перспективі.
Мета дипломної роботи: вдосконалити стратегію управління підприємством.
Основні завдання дипломної роботи:
• вивчити поняття управління;
• з’ясувати сутність стратегій управління та їх класифікацію;
• дослідити основні підходи до проектування структури управління;
• здійснити аналіз стратегії управління ТОВ «Оазис»;
• впровадити логістичні засади перетворення організаційних структур управління;
• провести аналіз ефективності нової стратегії управління підприємством.
Об’єкт дослідження: система управління в ТОВ «Оазис».
Предмет дослідження: стратегія управління підприємством.
Інформаційною базою є праці вітчизняних та зарубіжних науковців, нормативно-законодавча база та звітність підприємства.