Выводы:На основі аналізу основних концепцій політичної культури і політичного режиму з’ясовано місце політичної культури в структурі політичного режиму. Політична культура одночасно виступає як елемент (політична свідомість) і функціональний аспект (політична поведінка і політичні інститути) політичного режиму, знаходить свій вияв у ідеологічній складовій, політичному плюралізмі або монізмі, типі партійної системи, ступені гласності в суспільстві. Крім цього, політична культура виступає важливим джерелом легітимності режиму, бо жоден політичний режим не може ігнорувати ставлення до нього підвладного населення. Дослідження демократичної трансформації різних типів політичного режиму дозволило визначити основні напрями та етапи трансформації політичної культури. Основними напрямами трансформації політичної культури є: становлення демократичного типу політичної свідомості, формування політичної поведінки на демократичних засадах, утвердження демократичної культури функціонування політичних інститутів. Етапами трансформації політичної культури є: етап переходу до демократії та етап утвердження демократії. Демократичний політичний режим може з′явитися і без відповідного рівня політичної культури більшості населення, але для цього необхідне переважання демократичних ідей і установок в правлячих елітах. Формування ж демократичної політичної культури мас є результатом ефективного функціонування демократичних політичних інститутів, а для цього потрібен час. Досліджено вплив громадянського суспільства на становлення демократичної політичної культури. У межах громадянського суспільства відбувається організація плюралізму, тобто поєднання й урахування інтересів різноманітних соціальних і політичних сил, формується консенсусний тип політичної культури, який передбачає: політичну толерантність до опонентів; повагу до чужої, навіть протилежної думки; діалог як головну форму політичного спілкування; компроміс як головний принцип вирішення суперечностей. Встановлено особливості політичної культури України в умовах переходу до демократичного політичного режиму. Сучасне українське суспільство поляризоване і сегментоване, його політична культура має виразні ознаки фрагментарності. Поляризація суспільства по лініях „багаті - бідні”, „ліві - праві”, „схід - захід”, „православні - греко-католики” тощо заважає виробленню консенсусу щодо базових цінностей й ідеалів суспільного розвитку. Економічний стан у державі ускладнює формування демократичної політичної культури. Конфлікт між потребами і інтересами та реальними умовами життя гостро переживається громадянами України, породжує відповідні політичні настрої мас. Формуванню політичної культури демократичного типу перешкоджає також незмінність політичної еліти, нерозвиненість інститутів громадянського суспільства, слабкість політичних партій, їх нездатність впливати на прийняття державних рішень, державний контроль над ЗМІ, низький рівень свободи слова тощо. І все ж за роки трансформації значна частина українського суспільства сприйняла основні демократичні ідеали. За роки незалежності зазнали значного оновлення усі структурні елементи – цінності, навички, орієнтації, методи і прийоми політичної діяльності. Суспільство поступово звикає до політичного плюралізму, до значної диференціації підходів, відкритого висловлювання думок. Відроджуються такі традиційні риси української політичної культури як народоправство, толерантність. Процес становлення демократичної політичної культури триває. Поки що політична культура України є культурою перехідного суспільства. Перспективи її розвитку полягають у кардинальному оновленні влади, утвердженні демократичних форм управління, формуванні громадянського суспільства, забезпеченні пріоритету прав і свобод громадян.