Тенденції розвитку природних прав людини, їх гарантії та значення в житті суспільства

Содержание: ЗМІСТ Вступ 2 Розділ І. Становлення природних прав людини 9 1.1. Поняття прав людини і концепція їх становлення та розвитку 9 1.2. Сутність природних прав людини 27 1.3. Історичний розвиток прав людини в Україні 33 Розділ ІІ. Природні права людини як основа правового статусу особи 40 2.1. Правовий статус особи і його структура 40 2.2. Природні права – осердя правового статусу особи 54 2.3. Значення розвитку прав людини в житті суспільства 59 2.4. Державно-правова політика в Україні щодо забезпечення прав людини 66 Розділ ІІІ. Механізм реалізації та захисту природних прав людини 71 3.1. Поняття гарантій прав людини 71 3.2. Механізм захисту прав людини 78 3.3. Міжнародно-правовий механізм захисту прав людини 81 Висновки 97 Список використаної літератури 101

Вступление: ВСТУП Актуальність теми. Інститут прав людини - один з найважливіших інструментів, якій має в розпорядженні національне та міжнародне співтовариство для захисту повноцінного, вільного, безпечного, здорового життя людини, для регулювання її відносин з державою. Відмова в наданні людині її основних прав і свобод є причиною соціальних і політичних конфліктів, тому що, як сказано в Загальній декларації прав людини, "визнання достоїнства, яке властиве всім членам людської родини, і рівних і невід'ємних прав їх є основної свободи, справедливості й загального миру". Зміст прав людини не є чимось незмінним, застиглим. За 60 років із часу підписання Загальної декларації прав людини це поняття пережило певну еволюцію: до традиційних політичних і цивільних прав додалися нові – економічні й соціальні, а останнім часом – екологічні та інші аспекти людського розвитку. Права людини є універсальними моральними правами фундаментального характеру, які належать кожній особі в її взаєминах з державою. Концепція прав людини ґрунтується на трьох положеннях: кожна влада обмежена; кожна людина має у своєму розпорядженні свій автономний світ, втручатися в який не може ніяка влада; кожна людина, захищаючи свої права, може висувати претензії до держави. Філософське обґрунтування положень про рівність людей, їх природні права і свободи міститься вже в давньогрецькій філософії в працях Сократа, Платона, Аристотеля, Демосфена та інших видатних філософів. Подальший розвиток проблеми прав людини та їх захисту знайшли відображення в працях просвітників ХVШ століття (Вольтера, Монтеск`є, Дідро, Руссо та ін.). З цього часу проблема прав людини залишається однією з найбільш актуальних в соціальних науках. Новий поштовх в вирішенні проблеми визначенні основних прав та свобод, їх змісту та обґрунтування існування, розробки механізму їх захисту відбувся після Другої світової війни, яка стала для людства прикладом попрання прав людини та знущання з неї. З того часу питання прав людини перенеслося з внутрішньодержавних справ на міжнародну арену. Були створені спеціальні міжнародні органи з захисту прав людини, прийняті міжнародні документи в галузі прав людини, що вивело вказану проблему в ранг глобальних. До кінця XX сторіччя склалася трирівнева система контролю за дотриманням прав людини: міжнародна, національна, цивільна. Тільки після Другої світової війни, коли в Європі звалилися потужні тоталітарні режими, у Радянському Союзі почав діяти рух за права людини. Радянська система виявилася найбільш закостенілою, а демократичні права й свободи, гарантовані Конституціями 1936 і 1977 років, - лише декорацією для беззаконь, що коїлися в державі. Для України права і свободи людини, їх гарантії були визнані найвищими соціальними цінностями з моменту прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України. Не зважаючи на те, що з цього моменту в Україні активізувалася діяльність в сфері забезпечення прав людини (ратифікація низки міжнародно-правових документів, проведення міжнародних конференцій, форумів, курс на інтеграцію України в Європейське співтовариство) проблема прав людини залишається актуальною. Це пов’язано з необхідністю подолання наслідків радянського минулого країни, коли протягом тривалого часу права і свободи людини існували лише на папері, а на практиці їх реалізація в більшості випадків відбувалася лише формально. Також лише декларативного проголошення курсу на побудову громадянського суспільства та забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина не достатньо для дійсних перетворень в державі. Тому серед гострих питань, які стоять перед світовою та вітчизняною юридичною наукою, особливо актуальною є проблема прав людини. Проблемою для Українського правового поля є тотальний правовий нігілізм її громадян та чиновників, низька правова культура одночасно з недосконалим законодавством та декларативністю багатьох прав і свобод. Так, у ст. 3 І розділу Конституції України проголошено, що “людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”, у ст. 21 – “права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними”, у ст. 22 - “кон¬сти¬ту¬цій¬ні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані” 1. Але для практичного застосування, реалізації природних прав і свобод недостатньо лише одного проголошення. Потрібний відхід від старих позитивістських ідей на користь концепції природного права як в правовій теорії, так і в діючому законодавстві України. Потрібно сформувати нові концептуальні засади національного законодавства на підставі концепції природних прав людини. Для цього важливе значення відіграє аналіз концепцій прав людини попередніх століть, використання провідного міжнародного досвіду в сучасному українському державотворенні. Об`єктом дослідження є права людини як основа людського існування. Предметом дослідження є комплекс проблем розвитку природних прав людини, їх гарантій та значення в житті суспільства. Інформаційна та теоретична база роботи складається з міжнародних документів, присвячених правам людини, національного та зарубіжного чинного законодавства, теоретичних праць юристів, політології. Нормативну основу роботи складають Конституція України, Цивільний кодекс України, Закони України, міжнародні нормативно-правові акти з питань охорони прав людини, інші нормативно-правові акти. Важливе значення має вивчення практики Європейського суду з прав людини з питань захисту та поновлення порушених прав людини. Під час роботи були опрацьовані праці сучасних вітчизняних та зарубіжних учених, які досліджували проблеми прав особи - С.Алексєєва, Р. Лівшиця, В.С. Нерсесянца, П. Рабіновича, О. Скакун, Ю. Тодики, О. Фрицького та ін. Методи дослідження. Методологічну і теоретичну основу дипломної роботи становлять положення з цивільного права, міжнародного публічного права, загальнонаукові прийоми дослідження, основний серед яких є діалектичний метод, який дозволив розглянути інститут природних прав людини в його динаміці становлення та розвитку, взаємозв’язку з іншими видами прав в системі прав людини і громадянина. Застосовуючи в ході роботи основні найважливіші принципи діалектичного методу, такі як об’єктивність, всебічність, конкретність, історизм, ми розглянули зміст поняття природних прав людини, етапи становлення концепції природних прав. Також для виконання поставлених завдань використовувалась сукупність спеціальних методів дослідження, зокрема, історико-правовий метод. Історичний метод допомагає відтворити час, місце, подробиці особистої діяльності тієї або іншої особи, інституту в цілому в якості складової частини державного механізму. Історико-генетичний метод спирається у своєму застосуванні на походження, виникнення, становлення вища, що розвивається. Іншими словами, за допомогою історико-генетичного методу встановлюються основні причинно-наслідкові зв'язки, а крім того, цей метод дозволяє розрізнити ключові положення історичного розвитку, приватні особливості такого розвитку і одиничні подробиці, обумовлені особливостями історичної епохи, країни і континенту, національного і групового менталітету і особистих рис учасників історичного процесу. Завдяки застосуванню сукупності історичних методів в ході роботи досліджувалася еволюція прав людини і громадянина, основні етапи їх закріплення. У найзагальнішому і ширшому значенні слова під системним дослідженням предметів і явищ світу розуміють такий метод, при якому вони розглядаються як частини або елементи певного цілісного утворення. Ці частини або елементи, взаємодіючи один з одним, визначають нові, цілісні властивості системи, які відсутні у окремих її елементів. Таким чином, для всебічного дослідження механізму забезпечення захисту прав людини важливим було використання в роботі системного методу, який дозволив розглянути цей механізм як єдину систему, встановити роль і місце в цьому механізмі національних та міжнародних інститутів захисту прав людини. Мета роботи – визначення основних тенденцій розвитку природних прав людини, їх гарантій та значення в житті суспільства. Для досягнення сформульованої мети були поставлені наступні завдання роботи: - дати визначення прав людини, розкрити їх структуру та основні види; - висвітлити основні етапи генезису концепції прав людини; - з’ясувати особливості розвитку прав людини в Україні; - виявити ознаки правового статусу особи, складові його структури; - розглянути природні права як осередок правового статусу особи; - визначити значення розвитку прав людини в житті суспільства; - розглянути правові гарантії щодо забезпечення прав людини в сучасній Українській державі; - проаналізувати поняття гарантій прав людини; - розкрити основні засоби механізму захисту прав людини; - визначити складові міжнародно-правового механізм захисту прав людини, проблеми його реалізації. Наукова новизна роботи. У роботі здійснено системний аналіз природних прав людини, сформульовано концепцію становлення інституту прав людини. В межах здійсненого автором дослідження одержано результати, які мають наукову новизну. Наукову новизну дослідження визначають такі основні положення: визначено ознаки природних прав людини, запропоновано визначення поняття прав людини, природних прав людини, визначено сутність природних прав людини, їх значення для сучасного розвитку демократичних ідей, окреслені проблеми національного правотворення та правозастосування, пов’язанні з гарантуванням та реалізацією природних прав людини. Практична значимість результатів роботи. Отримані результати роботи можуть бути використані: у правотворенні - як теоретичний матеріал для вдосконалення системи нормативно-правових актів з питань прав людини в Україні; у науково-дослідницькій сфері - для подальшого вивчення природних прав людини, у науково-дослідницькій роботі студентів; у навчальному процесі матеріали роботи можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників з теорії права України; курсів лекцій з конституційного, цивільного та інших галузей права. Робота складається з вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (166 найменувань).

Выводы: ВИСНОВКИ За результатами дослідження теми ми дійшли таких висновків. Природне право людини - це одержуване людиною від народження суб'єктивне невідчужуване право, що реалізується нею безпосередньо, об'єктивно й задовольняє одну з вищих соціальних цінностей або потреб, що виходять із природи людини, а також сформувалися в процесі соціального розвитку. Право на життя - це найперше, природне й невід'ємне право людини. Всі інші права й свободи виходять від нього. Традиційно у понятті “права людини” виділяють чотири аспекти: можливість діяти (чи утриматися від певних дій) для того, щоб забезпечити своє нормальне існування; юридично забезпечене право вибору людиною поведінки; соціальний аспект прав людини полягає в тому, що можливості людини залежать від реальних можливостей суспільства; вони не колективні, а індивідуальні. Більшість науковців розрізняють права людини (природні можливості індивіда) та права громадянина (сукупність можливостей, закріплених у нормативно-правових актах). До основних прав людини відносяться право на життя, свободу, власність. Основні права людини і громадянина розрізняють за сферою їх реалізації в суспільному житті: особисті (громадянські), політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні. Права і свободи людини можуть бути обмежені законом на підставі обставин, вказаних в конституціях і найважливіших міжнародно-правових актах. В теорії розвитку прав людини в даний час отримала поширення ідея трьох поколінь прав людини. Перше покоління прав людини є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система негативних прав, що зобов'язують державу утримуватися від втручання в сфери, врегульовані цими правами. Друге покоління прав людини, яке виражає поглиблення особистих і розвиток соціально-економічних і культурних прав, сформувалося в процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусу. Третє покоління прав людини пов’язане з міжнародним оформленням прав людини на мир, безпеку, незалежність, на здорове навколишнє середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства у цілому. Розвиток концепції прав людини йшов по наступних напрямках: тлумачення принципів, основних для концепції прав людини; деталізація й конкретизація фундаментальних прав і свобод людини і їхня регламентація у відношенні окремих соціальних груп; створення інституту міжнародного захисту прав людини. В історії України існують так періоди сталого розвитку прав людини - Київська Русь, козацька держава, період Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Правовий статус особистості - це правове положення людини, що відображає її фактичний стан у взаєминах із суспільством і державою. Традиційно виділяють загальний, конституційний (базовий), галузевий, родовий (спеціальний), індивідуальний правові статуси. Також розрізняють загальний, або конституційний, правовий статус громадянина; спеціальний, або родовий, правовий статус певних категорій громадян; індивідуальний правовий статус; правовий статус фізичних і юридичних осіб; правовий статус іноземців, осіб без громадянства, біженців; правові галузеві статуси: цивільно-правовий, адміністративно-правовий і т.д.; професійні й посадові статуси. Структура правового статусу складається з таких еле¬ментів: суб'єктивні права, свободи і юридичні обов'язки; громадянство; правові принципи і юридичні гарантії; законні інтереси; правосуб'єктність; юридична відповідальність. Основу правового статусу особистості становлять її природні права, свободи й обов'язки, закріплені в Конституції й інших найважливіших законодавчих актах. Державно-правова політика України щодо забезпечення прав людини характеризується суперечливістю, декларативністю та іншими проблемами. Але, не зважаючи на це, в Україні є великий потенціал в справі забезпечення та реалізації прав і свобод людини – прийняті основні нормативно-правові акти щодо прав людини, ратифіковані міжнародні конвенції. Гаранти здійснення прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина є важливим елементом механізму за¬безпечення їх реалізації. Правові гарантії – це система соціально-економічних, політичних, моральних, юридичних, організаційних передумов, умов, засобів і способів, що створюють рівні можливості особистості для здійснення своїх прав, свобод і інтересів. Підставами для класифікації гарантій прав людини є сфера дії, спосіб викладення, правове становище особи. Серед внутрішньодержавних інститутів, які виступають гарантами захисту прав людини можна виділити судову владу (конституційні суди, суди загальної юрисдикції), правові інститути громадянського суспільства, механізми прямої демократії, президента, парламентські інструменти, омбудсмена, прокурорський нагляд та ін. Механізм соціально-юридичного забезпечення прав людини виконує охорону, захист, відновлення порушених прав, а також формує загальну і правову культуру населення. Існує три форми механізму захисту прав людини – загальна-судова, адміністративна, адміністративно-судова. Механізми міжнародного захисту прав людини передбачають систему міжнародних органів і організацій, що діють з метою здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини чи їх відновлення у випадку порушення. Традиційно всі правозахисні міжнародні організації поділяють на універсальні та регіональні. В свою чергу універсальні правозахисні органи поділяють на три види: постійні органи, що є частиною апарату ООН; органи, створені згідно з міжнародними угодами, укладеними під егідою ООН; спеціалізовані установи Організації Об’єднаних Націй Регіональною міжнародну організацію називають, якщо її учасниками є держави, розташовані в межах певного регіону земної кулі, наприклад, Європи, Африки чи Південної Америки. Проблемою міжнародного механізму захисту прав людини є те, що більшість міжнародних інстанцій зосереджені на загальному нагляді за станом прав людини в державах, які підписали міжнародні угоди (заслуховування періодичних доповідей, перевірках на місцях). Скарги про порушення прав людини ці організації використовують для формування уявлення про загальну ситуацію, але не розглядають їх і не усувають виявлені порушення. Механізми міжнародного захисту прав людини передбачають систему міжнародних органів і організацій, що діють з метою здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини чи їх відновлення у випадку порушення.  

Литература: СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ Нормативна література: 1. Конституція України від 28 червня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. -№ 30. - Ст.141. 2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України.-2004. - № 40 - 44. – Ст.356. 3. Закон України «Про Конституційний Суд України» вiд 16.10.1996 № 422/96-ВР.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 49. - Ст.272. 4. Закон України від 23.12.1997 № 776/ 97-ВР "Про Вповноваженого Верховної Ради України по правах людини". 5. Закон України від 22.02.2000, № 1484-III "Про ратифікацію Протоколу №6 до Конвенції про захист прав людини й основних свобод, що стосується скасування страти". 6. Закон України «Про судоустрій України» вiд 07.02.2002 № 3018-III.// Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №27-28. - Ст.180. 7. Закон України «Про ратифікацію Європейської угоди про осіб, які беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини від 23.06.2004 р. №. N 1846-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №38. - Ст.477. 8. Закон України «Про міжнародні договори України» вiд 29.06.2004 № 1906-IV.// Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №50. - Ст.540. 9. Закон України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень і застосуванні практики Європейського суду по правах людини".// Відомості Верховної Ради України. - 2006. - №30. - Ст. 260. 10. Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 553 "Про організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням представництва України при розгляді справ у Європейському суді по правах людини". 11. Постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2006, № 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень і застосуванні практики Європейського суду по правах людини"". 12. Постанова Кабінету міністрів України від 26.09.2007 № 1169 "Про затвердження Порядку одержання дозволу суду на здійснення заходів, тимчасово обмежуючих права людини, і використання добутої інформації". 13. Указ Президента України від 15.06.2001 № 435/2001 "Про додаткові заходи по реалізації права людини на свободу пересування й вільний вибір місця проживання". 14. Указ Президента України від 05.04.2007 № 276/2007 "Про Повноважного Представника Президента України з питань дотримання прав і свобод людини й громадянина". 15. Наказ Міністерства юстиції України від 09.02.2007 № 44/5 "Про затвердження Положення про представника Урядового уповноваженого по справах Європейського суду по правах людини й регіональному відділенні Секретаріату Урядового уповноваженого по справах Європейського суду по правах людини". 16. Наказ Міністерства економіки України від 12.12.2007 № 423 "Про затвердження Порядку пророблення проектів нормативно-правових актів щодо відповідності acquis communautaire і європейським стандартам у сфері дотримання прав людини в Мінекономіки". 17. Методичні рекомендації зі здійснення експертизи нормативно-правових актів (їхніх проектів) на відповідність Конвенції про захист прав людини й основних свобод, затверджені Урядовим уповноваженим по справах Європейського суду по правах людини від 15.08.2006. 18. Резолюція від 22.12.2003, № 58/187, прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй "Про захист прав людини й основних свобод в умовах боротьби з тероризмом". 19. Багатостороння угода (не СНД) від 19.11.1974 "Рекомендація про виховання в дусі міжнародного взаєморозуміння, співробітництва й миру й вихованні в дусі поваги прав людини й основних свобод". 20. Загальна декларація про геном людини й права людини від 11.11.1997. 21. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН "Права людини при відправленні правосуддя"" від 20.12.1971 № 2858 (XXVI). 22. Багатостороння угода СНД від 24.09.1993 "Рішення про затвердження Положення про Комісію із прав людини Співдружності Незалежних Держав". 23. Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права й основні свободи людини від 26.05.1995. 24. Декларація по правах людини й особистій волі медичних працівників від 01.10.1985. 25. Каїрська декларація про права людини в ісламі від 05.08.1990. 26. Декларація про основні принципи, що стосуються внеску засобів масової інформації в зміцнення миру й міжнародного взаєморозуміння, у розвиток прав людини й у боротьбу проти расизму й апартеїду й підбурювання до війни від 28.11.1978. 27. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948. 28. Конвенція про захист прав людини й основних свобод від 04.11.1950 № ETS №005. Матеріали практики: 29. Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 вiд 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». 30. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». 31. Постанова Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.97 р. «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина». Спеціальна література: 32. Абдулаев М. И. Права человека и закон: Историко-теоретические аспекты. — СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. —322 с. 33. Авдеенкова М. А., Дмитриев Ю. А. Понятие основ правового статуса человека и гражданина // Право и жизнь. - 2004. - № 2. – С. 32-36. 34. Актуальные проблемы защиты прав и свобод человека и гражданина: материалы межвуз. науч.-практ. конф., 24 апр. 2003 г. - Воронеж: Воронеж. гос. ун-т, 2003. - 88 с. 35. Акуленко В. Культурні права людини громадянина і народу //Пам’ятки України: історія та культура. — 2003. — №3. — С.2-11. 36. Алексеев С.С. Права: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования. - М.: Статут, 1999. - 662 с. 37. Алексеев С.С., Архипов С.И. Теория государства и права. - М.: Норма, 2005. — 496 с. 38. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини: Монографія. – К.: Видавничий дім “KM Academia”, 2000. – 127 с. 39. Ануфриев В. А. Социальный статус и активность личности. - М., 1984. 40. Басик В.П. Эволюция правового статуса личности и его отражение в российской правовой науке // Правоведение. - 2005. - №1. – С. 21-35. 41. Бачинин В.А. Философия. права и преступления. — Харьков: Фолио, 1999. — 607 с. 42. Білун В., Горбатенко В. Погляди В.Брюгера на уявлення про людину в концепції прав людини //Людина і політика. — 2003. — №1. — С.50-53. 43. Большой энциклопедический словарь/ гл. ред. А. М. Прохоров. 2-е изд., перер. и доп. - М., 2001. 44. Борковський А. Середньовічна людина і свобода //Ї. — 2001. — №26. — С.228-231. 45. Васильева Т. А. Средства защиты прав человека в странах Запада // Конституция Российской Федерации и совершенствование механизмов защиты прав человека. - М., 1994. – С.163-170. 46. Венгеров Л. Б. Теория государства и права. Учебник. - М., 1996. 47. Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск 1. – К.: Фенікс, 2003. – 288 с. 48. Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск ІІ. – К.: Фенікс, 2004. – 273 с. 49. Витрук В.Н.Общая теория правового положения личности. – М.: Норма, 2008. - 210 с. 50. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. - М., 1979. 51. Власов В. И. Теория государства и права. Учебник. - Ростов/Д., 2002. 52. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России. Учебное пособие. – М.: Издательство МГУ, Издательская группа ИНФРА • М–НОРМА, 1997. – 304 с. 53. Волинка К.Г. Правовий статус особи та гарантії реалізації прав і свобод за Конституцією України. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 1998. – 35 с. 54. Всеобщая декларация прав человека. Конвенция о правах ребенка: сборник. - М.: Права человека, 2002. - 40 с. 55. Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет: В 2 т. - М., 1971. - Т. 2. – 630 с. 56. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. В 3-х тт. – М., 1977. 57. Глухарева Л.И. Понятие прав человека: теоретико-правовое и социогуманитарное определение // Представительная власть – XXI век: законодательство, комментарии, проблемы. - 2004. - № 4. - С. 20-24. 58. Головатенко А. Права человека на фоне истории //История. — 1996. — №22. — С.10-14. 59. Горбаль В.М. Права людини: поняття, сутність та структура // Вісник університету внутрішніх справ – Харків: УВС, 2001. – Вип.13. – С.66-78. 60. Горбаль В.М. Права особи в українській та російській теорії природного права ХІХ – початку ХХ ст. // Вісник Університету внутрішніх справ. – Харків: УВС, 2000. – Вип.12. – Ч.1. – С.166-172. 61. Грабыльников А.В., Шумак И.А. Конституционный статус личности в Украине (теоретический аспект) // Вісник Дніпропетровського університету: Правознавство. – 1996. – Вип. 3. – С. 23-25. 62. Граций Г. О праве войны и мира. — М., 1956. — 219 с. 63. Грушевський М. На порозі Нової України. — К., 1991. — 363 с. 64. Губарев К. Права людини в Україні моніторитимуть // Юридична газета. – 2005. - № 7 (43).- С. 3-4. 65. Де Сальвиа М. Европейская конвенция по правам человека. / пер. с итал.; науч. ред. А.И.Ковалев, Ю.Ю.Берестнев. – СПб.: Юрид. Центр Пресс, 2004. – 265 с. . 66. Декларация независимости. Конституция Соединенных Штатов Америки. Билль о правах. - М., 1991. - 29 с. 67. Декларация прав и свобод человека и гражданина. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 11 с. 68. Дженис М., Кэй Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека (Практи¬ка и комментарии). - М., 1997. – 608 с. 69. Джонс П. Права людини //Ї. — 2001. — №21. — С.199-205. 70. Дюги Л. Социальное право, индивидуальное право и преобразование государства - М.: Манускрипт, 2000. 202 с. 71. Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст. /За ред. О.Л.Жуковської. – К.: ЗАТ „ВІПОЛ”, 2004. – 960 с. 72. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права Академічний курс Подручник. - К.: Юрінком Унтер, 2008. – 686 с. 73. Иеринг, Р. Борьба за право / Р. Иеринг.- М.: Феникс, 1991.- 61 с. 74. Искакова Г. Универсализм прав человека и релятивизм культуры / Международные отношения в развитии социально-экономических процессов в странах СНГ. Материалы Международной научно-практической конференции. Омск, 2001. – С. 176-183. 75. История государства и права зарубежных стран. В 2-х ч. /Под ред. М.А.Крашенникова. Ч.1,2 — М., 2000. 76. История политических и правовых учений. Учебник для вузов / Под редакцией докт. юрид. наук, профессора О. Э. Лейста. - М.: Издательство, 2006. - 568 с. 77. Інформація «Про стан законності в державі за 2008 рік» (відповідно до статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).// Генеральна прокуратура України. Офіційний інтернет-портал./ http://www.gp.gov.ua/ua/vlada.html?_m=publications&_t=rec&id=23367 78. Ісакович С. Механізм діяльності ООН щодо захисту прав людини // Український часопис прав людини. – 1994. - №1. – С. 23-26. 79. Кант И. Сочинения на немецком и русском языках. В 4-х томах. – М.: ОА «Ками», 1993. – Т.1. - 586 с. 80. Кистяковский, Б. А. Социальные науки и право : Очерки по методологии социальных наук и общей теории права / Б. А. Кистяковский. -М. : М. и Сабашниковы, 1916.-704 с. 81. Ковалев С. Сны политического идеалиста, или Как нам обустроить Европу и мир // Новое время. - 2000. - №10. - С.12. 82. Козьмин А. Права человека в современном мире //Международный ежегодник. — 1990. — М., 1990. — С.292-295. 83. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні : навч. посіб. / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. — К. : Юрінком Інтер, 2003. — 336 с. 84. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. 85. Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К.: Український центр правничих студії 1999. — 376 с. 86. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. — 544 с. 87. Корбут Л.В. Международные конвенции и декларации о правах женщин и детей: сб. универс. и регион. междунар. док. / Л.В.Корбут, С.В.Поленина; Канад. фонд гендер. равенства. - 3-е изд., доп. и перераб. - М.: Канад. фонд гендер. равенства, 2004. - 291 с. 88. Корольчук Ю. Права людини та інтернет: виклик глобалізації //Ї. — 2000. — №19. — С.208-212. 89. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / В. О. Котюк. — К. : Атіка, 2005. — 592 с. 90. Кравченко В.В. Конституційне право України: навч. посібник. Частина 1. – К., 1998. – 88 с. 91. Кремінь В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. — К., 1999. — 434 с. 92. Кузнецов Э.В. Право на индивидуальность: к истории вопроса: естественные права человека.// История государства и права. – 2009. - № 10. - С. 3-5. 93. Лившиц Р.З. Теория права - М.: БЕК, 1994 - 224 с. 94. Ліщина І. Міжнародні механізми захисту прав людини.// Ї.- 2001. - №21. – С.26-32. 95. Лозіньскі К. Універсальність прав людини і відмінності в культурі, традиціях та історичному досвіді //Ї. — 2001. — №21. — С.187-205. 96. Локк Д. Избранные философские произведения. — М., 1960. — Т.2. — 710 с. 97. Лукашева Е.А. Права человека: конфликт культур // Наш трудный путь к праву. Материалы философско-правовых чтений памяти академика В.С.Нерсесянца. - М., 2006. - С. 241-255 98. Лукашук И.И. Международное право. — М., 1998. — 420 с. 99. Луковская Дж. Понятие прав человека: многообразие подходов.// История государства и права. – 2007. - № 12. - С. 32-35. 100. Малєвіч Ю. Незахідна концепція прав людини.// Ї. – 2001. - №21. – С. 28-32. 101. Маринович М. Рух за права людини і церкви //Людина і світ. — 1998. — №11-12. — С.2-8. 102. Мармазов В. Європейська Конвенція про захист прав та основних свобод людини //Право України. — 2002. — №10. — С. 33-35. 103. Мартиненко В. Переосмысление философской концепции естественного права.// Вопросы философии. – 2009 - №8. – С. 28–38. 104. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права. - М.: Юристъ, 2004. — 512 с. 105. Международное сотрудничество в области прав человека: Документы и материалы: Вып. 2. - М., 1993. – 712 с. 106. Мейер Я. Европейская конвенция прав человека // Права человека в истории чело¬вечества и в современном мире. – М., 1989. - С. 136 – 143. 107. Міжнародне право: Навчальний посібник./ За ред.. М.В. Буроменського. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 336 с. 108. Міткевич М. Права людини у міжнародному правовому аспекті //Сіверянський літопис. — 1999. — №1. — С.121-127. 109. Монтескье Ш. Избранные произведения. — М., 1985. — 750 с. 110. Мороз С.П. Права людини в Україні: шлях від зародження ідеї до сучасної розробки механізму забезпечення // Вісник Запорізького юридичного інституту. – Запоріжжя. – 1999. – № 3. – С. 211–218. 111. Морозова Л.А. Теория государства и права. Учебник. - М.: Юристъ, 2003. – 414 с. 112. Мчедлова Е.М. Основные направления иследований зарубежных ученых по правам человека //Вестник Московского университета. Серия 12. Политические науки. — 2004. — №1. — С.101-114. 113. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. - М.: Юрид. лит., 1991. – 160 с. 114. Національні відносини в Україні у ХХ ст.: Зб. документів і матеріалів / НАН України. Ін-т нац. відносин і політології.– К.: Наукова думка, 1994. – 557 с. 115. Нерсесянц В. С. Права человека в истории политической и правовой мысли // Права человека в истории человечества и в современном мире. - М., 1989. – С. 24-43. 116. Нерсесянц В. С. Философия права : учебник для вузов / В. С.Нерсесянц. — М. : Изд. группа НОРМА-ИНФРА, 1998. — 652 с. 117. Нерсесянц В.С. «Декларация прав человека и гражданина» в истории идей о правах человека //Социс. — 1990. — №1. — С.132-140. 118. Обращение в Европейский Суд по правам человека: учеб. пособие. - М.: Мемориал, 2006. - 475 с. 119. Общая теория прав человека / Карташкин И.А., Колесова Н.С., Ларин А.М., Ледях И.А., и др.; Отв. ред.: Лукашева Е.А. - М.: Норма, 1996. - 520 c. 120. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2001. - 520 с. 121. Олійник А. Ідея свободи та недоторканості людини у стародавні часи //Право України. — 2002.— №10. — С.126-129. 122. Осятынський В. Заметки о правах человека и мониторинге прав человека. Хельсинкский Фонд по правам человека. - Варшава, 1997. – 78 с. 123. Павлова Л. Современная концепция прав и свобод человека и ее трактовка Всеобщей декларацией прав человека 1948 г.// Белорусский журнал международного права и международных отношений. - 1998 — № 5. – С. 76-80. 124. Павлюк В. Практика застосування судами України конвенції про захист прав людини та основних свобод. // Юридичний журнал. - 2003. - №1. – С.32-38. 125. Перевалов В.Д. Теория государства и права. - М., 2005. – 345 с. 126. Пиголкин А. С. Общая теория права. Учебник. - М., 1996. 127. Погорілко В.Ф. Сірий В.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 52 с. 128. Поляков А.В. Антрополого-коммуникативное обоснование прав человека (тезисы доклада) // Права человека: вопросы истории и теории. Материалы межвузовской научно-теоретической конференции 24 апреля 2004 года. / Под ред. Д.И.Луковской. - СПб., 2004. - С. 30-32. 129. Права людини в Україні – 2004. Доповідь правозахисних організацій. / За ред. Є. Захарова, І. Рапп, В. Яворського. Худож.-оформлювач Б. Захаров / Українська Гельсінська спілка з прав людини. — Харків: Фоліо, 2005. — 312 с. 130. Права людини в Україні – 2005. Доповідь правозахисних організацій. / За ред. Є. Захарова, І. Рапп, В. Яворського. Худож.-оформлювач Б. Захаров / Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група. — Харків: Права людини, 2006. — 320 с. 131. Права людини в Україні – 2007. Доповідь правозахисних організацій. / За ред. Є. Захарова, І. Рапп, В. Яворського / Українська Гельсінська спілка з прав людини. — Харків: Права людини, 2008. — 304 с. 132. Права людини в Україні – 2008. Доповідь правозахисних організацій. / За ред. Є. Захарова, В. Яворського / Українська Гельсінська спілка з прав людини. — Харків: Права людини, 2009. — 304 с. 133. Права людини і громадянина в Україні: навчальний посібник / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник ; М-во освіти і науки України. - Київ: Юрінком Інтер, 2004. - 336 с. 134. Права человека накануне XXI века. Российско-американский диалог/ Отв. ред. Б. Гросс и др. - М.: Прогресс: Культура, 1994. - 416 с. 135. Права человека. Учебник для вузов / Ответственный редактор Е. А. Лукашева. – М.: Издательская группа НОРМА—ИНФРА • М, 2001. - 573 с. 136. Права человека: вопросы истории и теории: материалы межвуз. науч. - теорет. конф., 24 апр. 2004 г. / cост. Тимошина Е.В., Чекунов Н.А.; под общ. ред. Луковской Д.И.; С.-Петерб. гос. ун-т. Юрид. фак. - СПб., 2004. - 210 с. 137. Правда Русская. II. Комментарии / Под ред. Акад. Б.Д.Грекова. - М. - Л.: Изд-во АН СССР, 1947. – 640 с. 138. Пустовіт Ж.М. Гарантії соціальних прав і свобод людини і громадянина в Україні //Право України. - 2000.-№3. - С. 28 – 30. 139. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). – Х.: Право. – 1997. – 63 с. 140. Рассказов Л. П., Упоров И. В. Естественные права человека: Учебное пособие. -СПб. : Лексикон, 2001. - 96 с. 141. Рішення Конституційного суду України у справі про смертну кару від 29 грудня 1999 р. № 11 рп /99.// Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997—2001 р. — Кн. 1. — С. 497—503. 142. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник / пер. з рос. — Х. : Консум, 2006. — 656 с. 143. Сливка С.С. Філософія права: Конспект лекцій друк. Львів: ЛІВС при НАВС України. – 2003. - 80 с. 144. Сливка С.С. Природне та надприродне право: У 3-х ч. – Ч. 1: Природне право: історико-філософський погляд: Монографія. - К.: Атіка, 2005. - 224 с. 145. Сравнительное конституционное право / Под ред. А. Й. Ковлера, В. Е. Чиркина, Ю. А. Юдина. — М.: Манускрипт, 1966. 146. Теория права и государства: учебник для вузов / под ред. проф. Г.Н. Манова. - М.: Изд-во БЕК, 2003. - 884 с. 147. Теорія держави і права: навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; за заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 368 с. 148. Тимошенко В.І. Юридична і фактична рівність: проблеми розмежування. – Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 33. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – С. 2-48. 149. Тимченко Л.Д. Міжнародне право: Підручник. - Харків: Консум; Університет внутрішніх справ, 1999. – 528 с. 150. Ткаченко Е. «Протокольная» защита прав человека.// Юридическая практика. - 2006. - №16(434). – С. 3. 151. Ткаченко Е. Омбудсмен на страже прав человека?// Юридическая практика. – 2006. - №45 (463). – С. 5. 152. Ударцев С. Метаправо и правопонимание (о трансформации правопонимания на новом уровне правового развития) // Научные труды "Адилет". - 2000. - №1 (7). - С.38. 153. Фетюхин М.И. Поколения прав человека и механизм их защиты: учеб. пособие / М.И.Фетюхин; Волгогр. гос. ун-т. - Волгоград, 2004. - 143 с. 154. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. — К: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с. 155. Харт Г. Существуют ли естественные права? // http://kant.narod.ru/hart.htm 156. Харт Г.Л.А. Понятие права. / Пер. с англ.; под общ. ред. Е.В.Афонасина и С.В.Моисеева. Издательство: — СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та. Год издания: 2007 – 302 с. 157. Хедли С. Суд Европейского Союза // Судебный контроль и права человека. - М., 1996. - С. 16-20. 158. Цицерон. Диалоги. - М.: Наука, 1966. – 224 с. 159. Черони У. Права человека. Демократия. Светская этика. // Права человека в истории человечества и в современном мире. - М., 1989. – С. 52-68. 160. Честнов И.Л. Универсальны ли права человека? (Полемические размышления о Всеобщей декларации прав человека) // Правоведение. – 1999. - № 1. - С. 82-86. 161. Четвернин В.А. Введение в курс общей теории права и государства. Учебное пособие. - М., 2003. – 204 с. 162. Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты // Чечот Д.М. Избранные труды по гражданскому процессу. - СПб., Издательский Дом С.-Петерб. гос. ун-та, Издательство юридического факультета С.-Петерб. гос. ун-та, 2005. - С. 80-121. 163. Шевчук С. Судовий захист прав людини: Практика Європейського суду з прав людини у контексті західної правової традиції / С. Шевчук. — К.: Реферат, 2006. — 848 с. 164. Шепель Т., Бойченко Е. «Жалобное» призовое место Украины. История, статистика и порядок подачи жалоб в Европейский суд по правам человека.// Юридическая практика. – 2009. - №49(624). – С. 68-72. 165. Шумак І.О. Поняття громадянських прав і свобод людини в Україні // Право України. – 1999. – № 10. – С.14-16. 166. Эйде А. От конфронтации к сотрудничеству (конфликты в сфере прав человека и их разрешение) // Права человека в истории человечества и в современном мире. - М., 1989. – С. 120-132.