Соціалізм та соціальна демократія: основні критерії та порівняння

Содержание: ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ СОЦІАЛІЗМУ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТІЇ 7 1.1. Витоки соціалізму і соціальної демократії 7 1.2. Особливості соціалізму 25 1.3. Основні ідейні засади соціальної демократії 33 РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ ІДЕОЛОГІЧНИХ ПРИНЦИПІВ СОЦІАЛІЗМУ І СОЦІАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТІЇ В СУЧАСНОМУ СВІТІ 40 2.1. Основні моделі соціалізму 40 2.2. Економічні теорії західноєвропейської соціал-демократії 49 2.3. Соціалізм і соціальна демократія в програмі сучасних політичних партій 55 РОЗДІЛ 3. ЗАСТОСУВАННЯ ІДЕЙ СОЦІАЛІЗМУ І СОЦІАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ 67 3.1. Історичні аспекти становлення соціалізму і соціальної демократії в Україні 67 3.2. Створення та розвиток Соціалістичної партії України 84 3.3. Перспективи демократичного соціалізму в контексті загальноєвропейських та світових тенденцій 86 ВИСНОВКИ 102 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 109

Вступление: ВСТУП Актуальність теми дипломної роботи. Поняття «соціалізм» походить від латинського socialis – «суспільний» і відображає певну форму соціально-політичних відносин. Найкращі мислителі людства здавна задумувалися над сутністю соціалістичних відносин, принципами, на яких вони ґрунтуються, та закономірностями їх об’єктивного розвитку. Нині можна говорити про спектр теорій і концепцій соціалізму та його усвідомлене осмислення. Соціалістичні ідеї проголошують необхідність скасування пригноблення одними соціальними верствами (панівною елітою, кастою, експлуататорськими класами) інших (трудящих, експлуатованих) класів. Подолання класового поділу та соціально закріпленої нерівності є ключовою вимогою до суспільства, що претендує називатися соціалістичним. Реалізація соціалістичної моделі економічного розвитку дозволила вирішити ряд завдань, які стояли перед державами на певному етапі розвитку. Основними досягненнями соціалістичної моделі стали значне підвищення рівня освіченості та інтелектуалізації нації, досягнення гендерної рівності, високого рівня соціального захисту, перетворення аграрної країни на індустріальну, налагодження міжнародних інтеграційних зв’язків. Разом з тим, виключення з процесу економічного розвитку та штучне обмеження кластеру ключових компонент, які є базовими інститутами ринкової економіки (ринкове саморегулювання, власність, корпоративна система), призвели до деформації соціалістичної моделі та її самознищенню. План реформування радянської економіки під керівництвом М. Горбачова на протязі 1985-1991 рр. радикально змінювався десять разів, проте жодного разу не малася на меті поступова інституційна перебудова ключових компонент радянської економіки. Феномен соціалістичної моделі ХХ ст. потребує глибокого осмислення та виважених висновків. Тривалий проміжок часу, що минув після падіння системи соціалізму, дозволяє об’єктивно оцінити особливості та потенціал соціалістичної моделі економічного розвитку. Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. У дослідженнях соціалістичної моделі економічного розвитку умовно можна виділити два етапи: радянський та пострадянський. На першому етапі, за часів існування СРСР особливістю досліджень соціалістичної моделі була наявність двох антагоністичних шкіл -соціалістичної, яка мала обґрунтувати перевагу соціалістичної моделі розвитку, та капіталістичної школи. Західні вчені, з одного боку, в межах компаративного підходу прагнули довести неконкурентоспроможність соціалістичної моделі у порівнянні із капіталістичною моделлю, з другого боку, розуміли схожість певних компонент обох моделей та розглядали шляхи їх зближення, зокрема у сфері соціалізації економіки. Щодо цих питань велася палка полеміка на шпальтах таких видань, як «Журнал компаративної економіки (Journal of comparative economics)», що видавався з 1977 р., журнал «Світовий розвиток (World development, з 1977 р.)». У 1993 р. іноземні вчені та вчені з пострадянських країн отримали можливість обговорювати дискусійні проблеми трансформації соціалістичної моделі у журналі «Комуністичні та посткомуністичні студії (Communist and Post-communist Studies)». Дослідженню соціалістичної моделі економічного розвитку та особливостям її пострадянської трансформації присвячено наукові праці Я. Корнаї 2; 3, П. Сутела 4, М. Лавінь 5, Дж. Хардт, К. Макміллан 6, Дж. Монтіас 7, М. Бліні 8, П. Рутланд 9, Ч. Вільбер 10, Дж. Файвел 11, Л. Яньмей 12, І. Макото 13, Я. Джефріс 14, Ф. Адаман та П.Девайн 15, Р. Шлак 16. Механізми економічного зростання у СРСР досліджували Дж. Офер 17, Р. Девіс 18, П. Кенез 19, М. Макколі 20. Окремі елементи соціалістичної моделі досліджують П. Волес (оподаткування в соціалістичній економіці) 21, І. Фітцеджеральд (функціонування ринку) 22, Дж. Брада (індикативне планування) 23, Д. Нуті (інвестиційний процес) 24. Наукові праці вітчизняних вчених за часів СРСР, зокрема Васильєвої Р.Х. 25, Будкіна В., Лукашенко В. 26, Булаш М.О. 27, Климка Н.Г. 28, Вишневецького Й.А., Федорищевої Л.І., Ганжі Л.М. 29 автор розглядає як цінне джерело фактологічної та статистичної інформації, проте слід відзначити ідеологічну обмеженість цих праць, яка зумовила неможливість розвитку наукових доробок щодо механізмів реформування соціалістичної моделі у напрямку впровадження у господарську практику елементів ринкового господарства. У переважній більшості підручників з економічної теорії та політекономії, що видані в країнах СНД за період пострадянської доби, соціалістичній моделі не приділялося достатньої уваги. Певні розділи, присвячені соціалістичній економічній моделі розвитку, містять підручники з економічної теорії під редакцією У. Базелера 30 та С. Мочерного 31. Метою дипломної роботи є розгляд та аналіз основних критеріїв та порівняння соціалізму і соціальної демократії. Об’єктом дослідження є соціалізм і соціальна демократія, предметом дослідження є основні критерії соціалізму і соціальної демократії. Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є: - розглянути теоретичні засади аналізу соціалізму та соціальної демократії; - здійснити аналіз ідеологічних принципів соціалізму та соціальної демократії в сучасному світі; - обґрунтувати застосування ідей соціалізму та соціальної демократії в Україні. Теоретичною основою даного дипломного дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної і зарубіжної науки в галузі міжнародної політології. Методи дослідження. Дипломна робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У ході написання метод порівняння, методи стратегічного управління, системного підходу й аналізу. Інформаційну базу дослідження склали підручники, наукові публікації з обраної тематики, публікації у пресі, матеріали науково-практичних конференцій, власні спостереження. Структура роботи. Дипломна робота складається з 3-х розділів, узагальнюючих висновків, списку використаних джерел та додатків. У вступі обґрунтовується актуальність теми дипломного дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження. Вирішення основних завдань дипломного дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у трьох розділах. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження та список використаних джерел.

Выводы: ВИСНОВКИ Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Витоки соціалістичних економічних учень беруть початок з глибини історії. З давніх-давен люди мріяли про справедливе і щасливе суспільство, позбавлене експлуатації та гноблення, економічної і соціальної нерівності, що знайшло відображення у творах старогрецьких мислителів, релігійних ученнях, численних утопічних концепціях, заснованих на ідеях розумного порядку та гармонії. Термін "соціалізм" впровадив у науковий вжиток французький філософ П´єр Перу (1797–1871) у другій половині XIX ст. Він був послідовником К.А. Сен-Сімона та одним із засновників християнського соціалізму – специфічного напрямку суспільної думки, представники якого прагнули надати релігійному ученню соціалістичного забарвлення і розглядали як найважливішу умову соціалістичних перетворень моральне вдосконалення суспільства. Нинішнє розуміння й сприйняття соціалістичних ідей у своїх витоках торкається тих часів, коли ці ідеї зароджувалися, розвивалися, трансформуючись у контексті суспільних змін. Поняття «соціалістичний» бере свій початок у добу виникнення суспільних уявлень про людську спільноту та про людину як головний витвір природи. У суспільній свідомості людина поступово постає провідною силою формування суспільних відносин. Критерієм їх є гуманізм як світогляд, що ґрунтується на принципах рівності, справедливості, таких взаємовідносин між людьми, що сповнені любов’ю. Повагою до людської гідності. Турботою про благо. Можемо говорити про те, що ідеї гуманізму були покладені в основу майбутніх соціалістичних ідей, зумовлених розумінням суспільних відносин. Соціал-демократи не уявляють соціалізм у вигляді якоїсь сформованої кінцевої мети. Оскільки, як вони вважають, мети, яку ставить перед собою демократичний соціалізм, не можна досягти одним стрибком. Вона неперервна. Протягом розвитку людської цивілізації вона наповнюватиметься новим змістом, позаяк у цьому виникатиме потреба. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робітничого руху. Він може вважатися дискусією, діалогом, пошуком цілей і засобів цього руху. У політичній науці існують різноманітні тлумачення соціалізму. Найпоширеніші з них – з позиції марксизму і з погляду соціал-демократії. Отже, соціалізм – поняття, що має багатозначне визначення. Під ним розуміється в першу чергу: соціально-економічні ідеї, «вчення» та ідеології, чиїм основним гаслом є «соціальна справедливість»; політичні рухи, різноманітні утворення та партії, що в Новітній час відносять до «лівого» політичного спектру; в переносному значенні в політичній лексиці – політика економічного перерозподілу національного продукту країни, спрямована на соціальний захист найслабших верств населення; підтримка бідних за рахунок багатих самоназва економічного, суспільного та політичного ладу в СРСР та країнах що в ХХ столітті були вільними або невільними сателітами СРСР. Соціал-демократія – ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи. Соцiальна демократiя передбачає систему суспiльних вiдносин, спрямованих на захист соцiального i культурного середовища, забезпечення духовних потреб людини, вiльного i самостiйного розвитку людської особистостi. Досягти цiєї мети тiльки полiтичними або економiчними засобами неможливо. Основою соцiальної демократiї є система соцiального захисту. Її метою є захист людини вiд стихiйностi життя i ринку. Соцiальний захист передбачає ефективнi механiзми охорони працi та допомоги при втратi роботи, систему переквалiфiкацiї, соцiального страхування та пенсiйного забезпечення, систему допомоги малозабезпеченим та iншi механiзми захисту соцiальних iнтересiв пересiчної людини. Суспільство соціальної демократії – це ніслябуржуазне (постбуржуазне) суспільство, а держава в такому суспільстві має бути державою трудящих-власників. У сучасних умовах існує два основних різновиди держав перехідного періоду: держави промнслово-розвннутих країн соціальноорієнтованого, «соціалізованого» капіталізму; держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдосоціалізьу до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію, влади більшості населення (зокрема, колишні радянські республіки та історично аналогічні їм держави). На сьогоднішній момент в соціалізмі існує два основних напрямки: анархізм; марксизм. На думку анархістів, при державному соціалізмі, до якого прагнуть марксист, зберігаються експлуатація, відчуження людини від результатів його праці і більшість інших проблем, за які соціалісти критикують капіталізм, а тому справжній соціалізм можливий тільки при відсутності держави. Економічна модель Маркса і Енгельса відрізняється злагодженістю, цілісністю, узгодженістю основних елементів. Засновники марксизму уявляли, що на основі націоналізованих засобів виробництва можна буде раціонально організувати планомірне виробництво. Вони вважали, що індивідуальна праця колективів, якщо вона здійснюється за загальним планом, одержує визнання суспільства як корисна і необхідна до того, як вироблений продукт надійде до споживача. Ранні соціалісти-утопісти вважали, що достатньо придумати правильний устрій суспільства, і люди самі її приймуть, коли зрозуміють його переваги. Марксисти і анархісти, навпаки, вважали, що експлуататорські класи не захочуть відмовлятися від своїх привілеїв, і, отже, перехід до соціалізму можливий лише шляхом революції. Соціал-демократи вважали можливим прихід соціалістичної партії до влади шляхом парламентських виборів, з подальшим проведенням соціалістичних реформ легальним шляхом, без насильства, без крові. Іноді соціалізмом називають поєднання соціальної держави і капіталістичної економіки. Так, наприклад, говорять про «шведську модель соціалізму». Більша частина представників соціал-демократичного руху не сприйняла жовтневої революції в Росії, диктатури пролетаріату, партії нового типу та ін. У 20-ті роки XX ст. західна соціал-демократія перетворилася на відкрито реформістський рух, спрямований на співробітництво праці й капіталу, з чіткою антифашистською спрямованістю. З кінця 50-х років соціал-демократія повністю ввійшла в капіталістичну систему, із партії робітничого класу стала національним загальнополітичним, загальноекономічним ученням. Ідеалом сучасної соціал-демократії є політична стабільність і соціальна рівність, які досягаються шляхом індикативного планування, соціального регулювання, самоуправління, демократизації виробництва й суспільства в цілому, плюралізму світоглядних концепцій. Основою програмних настанов політичних партій і суспільно-політичних рухів є різноманітні суспільно-політичні доктрини. Йдеться про вихідні принципи діяльності суб’єктів політичного процесу. Ці доктрини виходять з існуючих політичних ідеологій. В них відображене таке бачення суспільного і державного устрою, яке відповідає інтересам соціальних груп, що стоять за тими чи іншими партіями і рухами. Однією із найпоширеніших є соціал-демократична концепція соціалізму. Протягом десятиріч вона істотно змінювалась, а нині виступає у вигляді доктрини "демократичного соціалізму". Основні її положення викладені в декларації Соціалістичного Інтернаціоналу, конгрес якого відбувся 1951 р. у Франкфурті-на-Майні. Партії соціалістичного Інтернаціоналу вважають себе народними. Відповідно до їхніх поглядів, класова боротьба втрачає своє значення. Проголошується курс на інтеграцію робітничого класу в структуру "суспільства добробуту". Європейський соціал-демократичний рух на межі XX та XXI століть максимально ефективно використовує досвід своїх попередників. У тій чи іншій формі продовжуються традиції Л. Блана, Ф. Лассаля, Е. Бернштейна, К. Каутського та інших ідеологів соціал-демократії. Концепція еволюційного розвитку суспільних відносин лишається провідною, незважаючи на її певне трансформування в програмах, а головне – у практичній роботі багатьох національних соціал-демократичних партій. Посідаючи міцні позиції у політичному житті багатьох країн Заходу, соціал-демократія протягом багатьох десятиліть чинила значний тиск на капіталізм, змушуючи його модернізуватися, пристосовуватися, а головне – враховувати нові соціальні вимоги, зважати на нову структуру суспільства, зміни у світовому співвідношенні політичних і економічних сил. Можна сказати, що європейська соціал-демократія має величезний досвід політичної та організаційної роботи, в тому числі в міжнародному масштабі (діяльність Інтернаціоналів – І, ІІ і ІІ „з половиною”, Соцінтерну). Особливо важливим є досвід і практика парламентської діяльності, державного управління, вироблення соціальної політики тощо. Все активніше впроваджувалася ідея „економічної демократії”, що перегукувалася з „новим лібералізмом, який поширюється в Європі”. Економічна демократія являла собою концепцію запровадження демократичних принципів у господарську систему капіталістичного суспільства. Згідно з теоретиками соціал-демократичного руху (а до таких належали фабіанці (Англія), Е. Бернштейн, у 1920-і роки – австромарксист Д. Реннер, Ф. Нафталі, який запропонував теорію „господарської демократії”), цей напрям має розвиватися не тільки на мікрорівні „шляхом особистої участі трудящих в управлінні підприємствами” (як приватними, так і державними), але й у масштабах усієї національної економіки. В програмових документах соціал-демократії йдеться не тільки про свободу особи, але й про політичну свобода як таку. Адже політична воля закріплюється, насамперед, в конституції країни. Відтак можна судити про ступінь цієї політичної волі. Розуміння волі невіддільне від розуміння прав особи і всієї спільноти. Конституційне закріплення політичних свобод і прав є найважливішою передумовою вільної політичної діяльності кожного громадянина. Існує і нова концепція соціал-демократії, так званий „Третій шлях”. Вона орієнтує на постіндустріальний етап суспільного розвитку. Автори „Маніфесту Третього шляху”, Г. Шредер і Е. Блер, виступають проти соціальних зловживань, інфантильності, стверджуючи, що „неприпустимо, щоб людина перекладала з себе на державу відповідальність перед батьківщиною і місцевою громадою”. В „Маніфесті” підкреслюється, що цінності соціал-демократії лишаються такими ж, як і раніше, однак необхідно врахувати нові умови життя, розвиток глобальних процесів. Соціал-демократія народилася і сформувалася в Європі. Протягом десятиліть у міжнародної, і, насамперед, європейської соціал-демократії спостерігався розвиток інтегральних процесів: прагнення до об’єднання зусиль диктувалося потребою вирішення все значніших, глобальних, загальнолюдських проблем. Кінець XX століття проілюстрував усій світовій спільноті, якими динамічними і багатоплановими можуть бути суспільні процеси, в яких беруть участь мільйони людей на всіх континентах. Історичною передумовою формування соціалістичних ідей в нашому краї перш за все була боротьба за соціальне і національне визволення, корені якої сягали історії запорізького козацтва та гайдамаччини. Під впливом західноєвропейських ідей та в безпосередньому зв’язку з політичними подіями в Росії зародився і отримав розвиток соціалістичний рух в Україні. Разом з тим історичною передумовою формування соціалістичних ідей в Україні перш за все була боротьба за соціальне і національне визволення 50. Соціалістична партія України створена 26 жовтня 1991 р. у Києві зусиллями колишніх членів забороненої КПУ (КПРС), які не погоджувалися з її забороною і прагнули продовжувати політичну діяльність. Лідером партії був обраний колишній керівник комуністичної більшості в Верховній Раді УРСР Олександр Мороз. На нашу думку, саме ідея справедливої України могла б стати об’єднуючою національною ідеєю, мета якої – побудова заможного суспільства, в якому соціальна рівність поєднується з індивідуальною свободою, де працююча людина апріорі не може бути бідною. Соціальну справедливість, пріоритет прав людини, формування політичної нації, що є гарантією недопущення розколу України за географічними та етнічними ознаками, зміну ліберальної моделі розвитку на соціальну варто, на нашу думку, розглядати як базові цінності українського суспільства, навколо яких закликає об’єднуватися лівоцентристські, всі патріотичні сили України.

Литература: СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Boettke P.J. Why Perestroika Failed: The Politics and Economics of Socialist Transformation. – L.: Routledge, 1993. – 216 p. 2. Kornai J. The Socialist System. The political Economy of Communist. – Oxford, 1992 – 224 р. 3. Корнаи Я. Что означает «изменение системы»? // Вопросы экономики. – 2008. – №2. – С. 99-112. 4. Sutela P. Economic Thought and Economic Reform in the Soviet Union. – Cambridge, 1991. – 258 p. 5. Lavigne M. International Political Economy and Socialism. – Cambridge University Press, 1991. – 424 p. 6. Planned Economies (International Council for Central and East European Studies) / by John P. Hardt, Carl H. McMillan. – Cambridge University Press, 1989.- 208 p. 7. Montias John M. National values and economic reforms in socialist economies // World Development, Volume 17, Issue 9, September 1989, P. 1433-1442. 8. Bleaney M. Do socialist economies work? The Soviet and East European experience.- Oxford: Basil Blackwell, 1988. 168 p. 9. Rutland P. The Politics of Economic Stagnation in the Soviet Union: The Role of Local Party Organs in Economic Management (Cambridge Russian, Soviet and Post-Soviet Studies).- Cambridge University Press, 1993. – 330 p. 10. Socialist models of development : Charles K. Wilber and Kenneth P. Jameson, eds. – Pergamon, Oxford, 1984. – P. 803–1043 11. Feiwell George R. A socialist model of economic development: The Polish and Bulgarian experiences // World Development, Vol. 9, Issues 9-10, 1981, P. 929-950. 12. Яньмень Л. О теории социалистического гармоничного общества // Вопросы философии. – 2008. – №5.– С. 38-181. 13. Makoto Itoh. Political Economy for Socialism. – Macmillan/St. Martin’s Press, Basingstoke & London, 1995. – 216 р. 14. Jeffries J. A guide to the socialist economies.- New York: Routledge, Chapman & Hall, 1990. – 316 p. 15. Adaman F., Devine P. On the Economic Theory of Socialism // New Left Review, Vol. a, 1997. – P.5-8. 16. Schlack Robert F. Economies in Transition: Hypotheses toward a Reasonable Economics // Journal of Economic Issues, Vol. 30, 1996. – P. 67-73. 17. Ofer. G. Soviet Economic Growth 1928-1985, Journal of Economic Literature, vol. XXV, December 1987.- P. 1767-1833. 18. Davis R. From Tsarism to the New Economic Policy. London 1990.–Р.121–125. 19. Kenez P. A History of the Soviet Union from the Beginning to the End. – Cambridge University Press, 2006. – 338 p. 20. McCauley M. The Rise and Fall of the Soviet Union (Longman History Of Russia). – Pearson Education Limited, 2008. – 556 p. 21. Wanless P. T. Taxation in Centrally Planned Economies. – Palgrave Macmillan, 1985. – 141 p. 22. Fitzgerald E. V., Wuyts M. Markets Within Planning: Socialist Economic Management in the Third World. – L.: Frank Cass and Co Ltd, 1988. – 234 p. 23. Brada Josef C. Indicative planning in socialist economies: Does it have a role? // Journal of Comparative Economics, Volume 14, Issue 4, 1990, P. 583-601. 24. Nuti D. M. Competitive valuation and efficiency of capital investment in the socialist economy // European Economic Review, Vol. 32, Is. 2-3, 1988, P. 459-464. 25. Васильева Р.Х. Критика буржуазных концепций социалистической экономики. – К.: Вид-во Київського університету, 1968. – 208 с. 26. Будкін В, Лукашенко В. На основі переваг соціалістичної інтеграції. – К.: Вид-во політ. літератури України, 1977. – 120 с. 27. Булаш М.О. Економічне співробітництво соціалістичних країн і закономірності його розвитку. – К.: Вид-во Київського університету, 1970.–154с. 28. Велика жовтнева революція і розвиток світової системи соціалізму/ Під ред. Н.Г.Климка. – К.: Вид-во Київського університету, 1967. – 408 с. 29. Вишневецький Й.А, Федорищева Л.І., Ганжа Л.М. Економічні проблеми наукового управління соціальним виробництвом. – К.: Наук.думка, 1973.–188с. 30. Базелер У., Сабов З., Хайнрик Й., Кох В. Основы экономической теории: принципы, проблемы, политика. Германский опыт и российский путь. – СПб.: Питер, 2000.- 800 с. 31. Основы экономической теории: Учебник / Мочерный С.В., Симоненко В.К., Секретарюк В.В. и др..; Под общ. ред. С.В. Мочерного. – К.: О-во «Знания», КОО, 2000. – 607 с. 32. Ведута Е.Н. Государственные экономические стратеги. – М., 1998. – 440 с. 33. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: Учеб. пособие для студентов вузов. – М.: Логос, 2000.–304с 34. Schumpter J. Socialism, Capitalism and Democracy. – London Random House, 1942. – Р. 112-117 35. The Fontana Economic History of Europe. The Industrial Revolution. – L., 1978. – 466 p. 36. Мильянцев В. Экономический рост стран востока и запада в долгосрочной перспективе. – М.: Прогресс, 1995. – С. 197 37. Народное хозяйство СССР за 70 лет. – М., 1987. – 105 с. 38. Тэтчер М. Искусство управления государством. Стратегии для меняющегося мира / Пер. с англ. – М.: Альпина Паблишер, 2003. – 504 с. 39. Lin Ta-Chung, Yan Kung Chia. The Economy of Chinese Mainland National Income and Economic Development, 1933–1955. – Princeton, 1965. – Р. 243-248. 40. Lardy N. The Cambridge History of China.–Cambridge 1987, Vol.14.– Р.613–615. 41. Павлов В. Упущен ли шанс? – М.: Прогрес, 1995. – С. 62. 42. Васильев Л. Конфуцианская цивилизация. – Азия и Африка сегодня // М., 1996. – № 2. – С. 26–37. 43. Sachs J. Woo W. Structural Factors in the Economic Reforms of China, Eastern Europe, and the Former Soviet Union // Economic Policy.–1994.–№ 4.–Р. 102–145. 44. Антология мировой политической мысли. Зарубежная политологическая мысль XX в. / Нац. общ.-науч. фонд Акад. полит. науки. Рук. проекта Г. Ю. Семигин. – М.: Мысль, 1997. – Т. II. – 830 с. 45. Аристотель. Политика // Сочинения. В 4-х томах. — М.: Мысль, 1983. — Т. 4. 46. Аристотель. Политика. Афинская политика // Власть. Книга для чтения. Авт.-сост. В. Н. Соколов, В. Л. Рябика. – Одесса: Астропринт, 2004. 47. Вопросы философии. – 1990. – №3. 48. Газета „Товарищ” (орган Социалистической партии Украины) // №34 - 35. – 2004.. 49. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. – М.: Прогресс, 1969. 50. Дейвіс, Норман. Європа: Історія / Пер. з англ. П. Таращук, О. Коваленко. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2006. 51. Дидье Жюлиа. Философский словарь: Пер. с франц. – М.: Международные отношения, 2000. – 544 с. 52. Драгоманов М. П. Вибране. – К.: Либідь, 1991. 53. Історія філософії. Словник / За заг. ред. В. І. Ярошовця. — К.: Знання України, 2006. 54. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. із змінами, внесеними Законом № 2222—ІV від 08.12.2004 р. Офіційне видання. — К.: Парламентське видавництво, 2006. 55. Кузанский Н. Сочинения. В 2-х томах. — М.: Наука, 1979. — Т. 1. 56. Лекторский В. А. Трансформации европейской культуры и христианские ценности / В кн. «Человек. Наука. Цивилизация. К семидесятилетию академика В. С. Степина». — М.: Канон+, 2004. 57. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Т. 22. – М.: Изд-во политич. лит-ры, 1961. 58. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. — К.: Абрис, 1994. 59. Мор Т. Утопія. Кампанелла Т. Місто сонця. — К.: Наукова думка, 1988. 60. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Трактаты и диалоги / Пер. с древнегреч; Сост. С. Аверинцева. — М.: РИПОЛ КЛАССИК, 1998. 61. Политика. Толковый словарь: русско-английский. – М.: ИНФРА; изд-во „Весь мир”, 2001. – 768 с. 62. Политическая социология. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – 640 с. 63. Поліс. – 1991. – №4. 64. Поліс. – 1992. – №1–2. 65. Программа принципов Социал-демократической партии Германии. Декабрь 1989 г. – М.: АОН НИО, 1990. – 100 с. 66. Рассел Б. История западной философии. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. 67. Рябика В. Л. Генезис и эволюция социал-демократии: историко-политологическое исследование. Монография. – Одесса: Астропринт, 2004. – 400 с. 68. Рябіка В. Сучасна європейська соціал-демократія: досвід і проблеми // Політичний менеджмент. - 2005. - № 6 (15). - C.58-65. 69. Свободная мысль. – 1992. – №14. 70. Современная социал-демократия: словарь – справочник / Швейцер В. Я.; под общей редакцией А. А. Галкина. – М.: Международные отношения, 1990. – 287 с. 71. Тейяр де Шарден. Феномен человека. – М.: Айрис пресс, 2002. 72. Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія. У 2-х частинах. — К.: Наукова думка. Основи, 1995. – Част. 1. 73. Фейербах Л. Сущность христианства. – М.: Изд-во политич лит-ры, 1965. 74. Філософський енциклопедичний словник. — К.: Абрис, 2002. 75. Человек и общество: краткий энциклопедический словарь – справочник (политология) / Отв. ред. Борцов Ю. С., науч. ред. Коротец Н. Д. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – 608 с. 76. Шомракова И. А. Всеобщая история книги / И. А. Шомракова, И. Е. Баренбаум; научн. ред. докт. пед. наук, проф. Г. В. Михеева; СПбГУКИ. — СПб: Профессия, 2005. 77. Шубин А. В. Социализм. «Золотой век» теории. — М.: Новое литературное обозрение, 2007. 78. Шумпетер Й. Капіталізм, соціалізм і демократія. – К.: Основи, 1995.