Молодіжний парламентаризм в Україні: тенденції розвитку

Содержание:ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМ МОЛОДІЖНОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ 8 1.1.Теоретичні аспекти дослідження 8 1.2. Джерельна та нормативна база дослідження 18 1.3. Зарубіжний та вітчизняний досвід 20 Висновки до розділу 1 30 РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ МОЛОДІЖНОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ 31 2.1. Вітчизняний досвід становлення молодіжного парламентаризму 31 2.2. Взаємодія з державним та місцевим смоврядуванням 40 Висновки до розділу 2 54 РОЗДІЛ 3. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ 55 3.1 Інтеграція до Європейських інститутів молодіжного парламентаризму 55 3.2 Шляхи вдосконалення функціонування інституту молодіжного парламентаризму в Україні 71 Висновок до розділу 3 84 Висновок 85 Список використаної літератури 91  

Вступление: ВСТУП Актуальність теми. Молодь знаходиться в авангарді суспільного прогресу. Неможливо собі уявити не лише політичного, але й економічного і культурного життя в ХХ столітті поза молодіжним ракурсом. Під час, роль молоді в тій чи іншій історичній події важко переоцінити. Молодь завжди гостро реагує на соціальні та політичні процеси і, як не парадоксально, є першою жертвою цих перетворень. Будівництво української правової держави передбачає участь різних прошарків населення в управлінні державними і суспільними справами. В прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН Загальній Декларації прав людини підкреслюється, що кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно вибраних представників. Підтверджує це положення Декларації Конституція України, яка надає право кожній дорослій людині активно впливати на процеси, які відбуваються в суспільстві, брати участь в управлінні державними і суспільними справами. Процеси, що відбуваються у зв’язку з розбудовою української держави, привели до значних змін у політичному житті суспільства. З одного боку, формується нова структура політичної системи, а з іншого – якісно змінюються її складові частини. Побудова громадянського суспільства неможлива без існування розгалуженої мережі громадських організацій, їх здатності впливати на формування і реалізацію державної політики. Громадські організації, які, охоплюючи своєю діяльністю різні сфери і рівні суспільного життя, краще розуміють сутність і специфіку відповідних соціальних проблем та шляхи їх подолання, є універсальним посередником між громадянами та державою. Присутність громадських організацій в житті суспільства є одним з показників демократичності самої держави. Вагомий внесок в управління суспільними справами зробила молодь. Через створення нею організацій, спілок, фондів, секцій при політичних партіях вона стала впливовою силою, здатною вирішувати важливі соціально-економічні і політичні проблеми, сучасності. В кінці 80-х на початку 90-х рр. молодіжний рух як складова частина самодіяльного руху в Україні, проявив себе в політичній боротьбі, яка привела до проголошення в 1991 р. Акту про державну незалежність. Перехід до нових форм життя висуває на передній план нову генерацію людей, які прагнуть до самореалізації і мають для цього об’єктивні передумови. Їхня амбітність, підприємливість і працездатність спроможні слугувати локомотивом у прискоренні економічного і соціального розвитку держави. Такі люди вже на підході. Завдання полягає у тому, щоб відкрити їм доступ до політики влади, до живої конкретної роботи”. Важливим фактором виховання таких людей, прискорення процесу соціалізації молоді в цілому є реалізація в країні державної молодіжної політики, яка стала нині одним з найважливіших, пріоритетних і специфічних напрямів діяльності держави і здійснюється в інтересах як молодих громадян, так і суспільства в цілому. Механізмом здійснення цієї політики, як на думку автора, є молодіжний рух, структури якого представлені практично у всіх формах політичної і соціальної організації суспільства. У ході становлення правової, демократичної держави в Україні молодіжний рух формується як самостійна складова частина структур самоорганізації суспільства, стає якісно іншим організаційно і за змістом діяльності. Створено державні органи для роботи з молоддю, прийнято основи ювенального законодавства, змінюються методи та напрями роботи молодіжних організацій з молоддю, співпраці з органами влади, інтеграції у міжнародні молодіжні структури. Перехід від тоталітаризму до плюралістичної демократії, розвиток ринкових відносин, трансформація соціальних структур суспільства, посилення процесів соціальної диференціації, створюють основу для втілення в життя цінностей та принципів політичного плюралізму. Це знаходить відображення у виникненні в середовищі молоді широкого спектру найрізноманітніших громадсько-політичних рухів, організацій, об’єднань та неформальних ініціатив. Цей процес є недостатньо вивчений у вітчизняній та світовій науці. Українське суспільство знаходиться в процесі соціальної диференціації та виокремлення політико-економічних та культурних інтересів конкретних соціальних верств та соціально-демографічних груп населення. Відповідно, паралельно з цим процесом, відбувається формування молодіжного руху України. Перехід від тоталітарного до демократичного суспільства має не лише ряд спільних рис для всіх країн колишнього СРСР, але й притаманну кожній країні національну специфіку. В першу чергу, це пов’язано з тим, що Україна успадкувала від СРСР не лише соціально-класову структуру, але й цілий комплекс проблем, пов’язаний із політичною системою, політичною, правовою та економічною культурою. Специфікою України в даному разі є національно-культурні особливості, структура і сутність місцевої політико-економічної системи. Особливості молодіжного руху окремих країн визначаються у значній мірі сутністю політичної системи та адаптацією державної політики стосовно молоді до її безпосередніх потреб. Від цього залежить векторність молодіжної ініціативи, рівень її радикалізму та безкомпромісності; кількість молодіжних організацій та їх політизованість; поширення неформального руху та рівень девіації в молодіжному середовищі. Політична система України вступила в нову фазу свого розвитку. Демократичні інституції поступово закріплюють свої позиції. Підвищується рівень політичної культури всього населення України і молоді зокрема. Нові умови дають широку можливість розвитку молодіжної ініціативи, самореалізації молодого покоління. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Магістерська робота виконана відповідно до плану підготовки магістрів державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Метою магістерської роботи є дослідження процесу формування, становлення та розвитку молодіжного парламентаризму в Україні. Для досягнення мети магістерської роботи було поставлено та вирішено ряд завдань: 1. дослідити теоретичні, історичні засади, вітчизняну та зарубіжну практику молодіжного парламентаризму; 2. проаналізувати взаємодію молодіжних громадських організацій з органами державної влади та органами місцевого самоврядування; 3. охарактеризувати інтеграцію до Європейських інститутів молодіжного парламентаризму; 4. запропонувати шляхи вдосконалення функціонування інституту молодіжного парламентаризму в Україні. Об’єктом дослідження є комплекс питань, які пов’язані з формуванням, становленням та розвитком молодіжного руху в Україні. Предметом дослідження є функціонування інституту молодіжного парламентаризму в Україні. Методи дослідження. Дослідження базується на загальнонаукових та спеціальних методах пізнання, зокрема в роботі використовувались такі методи як: спостереження, аналіз і синтез, узагальнення, систематизації, класифікації, порівняння та системно-функціональний. Головним у цій системі виступає загальнонауковий діалектичний метод, що дає можливість дослідити проблеми в єдності їх змісту і форми, здійснити системний аналіз правових документів у сфері, яка є предметом дослідження. Системно-функціональний та порівняльний методи дозволили дослідити проблеми функціонування молодіжного парламентаризму в Україні. Теоретичне підґрунтя для виконання дослідження склали наукові праці західних дослідників: та ін., російських вчених: та ін., а також цілої низки вітчизняних авторів: В.Авер’янов, Є.Бородін, Г.Атаманчук, О.Оболенський, Н.Нижник В. Головенько, О. Корнієвський, М.Головатий, В.Якушик, та ін. Новизна одержаних результатів полягає в тому, що у магістерській роботі отримано нові обґрунтовані результати, які в сукупності розв’язують важливе теоретичне завдання – аналіз теоретичних та концептуальних засад сучасного досвіду становлення та розвитку молодіжного парламентаризму в Україні та запропонування відповідних пропозицій та рекомендацій для українського молодіжного руху. Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у розробці обґрунтованих положень та висновків, спрямованих на вдосконалення діяльності молодіжних громадських організацій з органами державної влади та органами місцевого самоврядування в контексті функціонування молодіжного парламентаризму з врахуванням зарубіжного досвіду. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення законодавства та нормативно-правових актів, у подальших галузевих наукових дослідженнях, під час підготовки підручників і навчальних посібників з питань молодіжного парламентаризму в Україні. У навчальному процесі матеріали магістерського дослідження можуть бути використані в Національній академії під час проведення занять з дисциплін: «Теорія та історія державного управління», «Керівник в державних інституціях» та «Комунікації в державних інституціях». Структура магістерської роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Выводы: Висновок На основі проведеного дослідження можна зробити такі висновки. Молодіжні організації переважно виникають в наслідок усвідомлення неформальною групою молодих людей необхідності “акту формалізації” своїх внутрішньо групових відносин, задля ефективності досягнення спільних цілей. Актом формалізації і є створення організації. Іншими словами, відбувається формалізація внутрішньої ієрархії та відносин. Молодіжний парламент – це організаційна форма, що заснована на історичному досвіді роботи держави з молоддю, кращих традиціях формування й розвитку соціальних механізмів представництва законних інтересів і прав молодих громадян у суспільстві, обліку їхньої думки в питаннях його розвитку. Молодь повинна активно інтегруватися в економічне, політичне і культурне життя суспільства, пропонувати нові ідеї, оригінальні проекти, які додадуть суспільству нову динаміку. Суспільству потрібні молоді політики, здатні стратегічно мислити, струнко висловлювати свою позицію і, найголовніше, ефективно діяти. Зараз самий час реальний оцінити правильність ухвалюваних рішень, сприяти впровадженню прогресивних технологій в процеси управління. І молодь, як особлива соціально-вікова група, будучи джерелом соціально-економічної ініціативи, найбільш сприйнятлива до інновацій і може виступити як своєрідний експерт в самих різних питаннях. Практика показує: реалізація молодіжним парламентом своїх функцій укріплює віру молоді в те, що її інтереси враховуються, а гарантії має рацію і свобод — не формальні шаблони, а реальність. Молоді люди починають розглядати діяльність структур молодіжного парламентаризму як механізм відстоювання своїх прав і законних інтересів, а, маючи досвід роботи в молодіжному парламенті, цілком можуть стати кадровим резервом для органів державної влади і місцевого самоврядування. Отже, головним джерелом утворення молодіжних об’єднань як організованої частини загального молодіжного руху є спільність інтересів та мети, досягнення яких можливе лише в умовах цієї організації. Український досвід свідчить, що середина та кінець 90-х – це час коли молодіжний рух був сильний, консолідований (були спільні інтереси, спільні пріоритети). Держава прислухалася до вимог молоді. Сьогодні ситуація така, що існує велика кількість молодіжних організацій та їх спілок, але бракує конструктивної співпраці з державними органами влади. Молодіжний рух пройшов шлях від неформальних груп та об'єднань, дії частини з яких були спрямовані в основному на задоволення своїх власних потреб та інтересів, до появи нових молодіжних організацій зі своїми програмними намірами і статутними вимогами, створення Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій. Найбільшою проблемою для розвитку молодіжного громадського руху , як і для усіх громадських організацій, залишається проблема масовості та якості діяльності. Хоча серед студентів існує величезний потенціал для розвитку молодіжних організацій. Тільки після помаранчевої революції у молодіжному русі відбувся кінцевий розподіл на ті організації, що співпрацюють з політичним партіями та блоками, орієнтуються у своїй діяльності на перебіг виборчого процесу, а також на ті, що здійснюють справжню громадську діяльність, уникаючи участі у агітаційний кампаніях, виборчих акціях на підтримку тих чи інших партій чи кандидатів. Важливість залучення молоді до розвитку місцевої демократії, становлення системи місцевого самоврядування, активної участі у житті громади та місцевих громадських ініціативах обумовлена такими чинниками: • молодь здатна внести інноваційні, нестандартні підходи до вирішення проблем місцевих громад, сприяти запровадженню новітніх інформаційних, управлінських технологій у місцевому самоврядуванні; • молодь є доволі великою групою громадян. На сьогодні в Україні молодь віком від 14 до 28 років становить близько 11 млн. осіб. Тому важливим є врахування її потреб, бачення проблем місцевого розвитку, що може значною мірою здійснюватися через різні форми її активної участі. • майбутнє місцевої демократії та сталий розвиток громад значною мірою залежить від того, наскільки сьогодні молоді фахівці будуть спроможні сприйняти накопичений управлінський досвід та, враховуючи європейські стандарти, здійснювати управління процесами місцевого розвитку. Молодіжний парламентаризм важливий не тільки як механізм представництва прав і інтересів молоді, але і як інститут їхньої соціалізації, розвитку правової й політичної культури, а також як інструмент формування кадрового управлінського потенціалу країни. В Україні минулий рік був оголошений Роком молоді. Проте незважаючи на неоднозначні результати його проведення, це підтверджує важливість і серйозність намірів з боку держави до вирішення питань, що дозволять побудувати ефективну молодіжну політику в сфері не тільки культури, але й освіти. Повернемось до аналізу закордонного досвіду, що може враховуватися при визначенні орієнтирів перспективної молодіжної соціальної політики в Україні. Результати проведеного дослідження закордонного досвіду допоможуть оптимізувати соціально-педагогічний процес відбору, підготовки і розвитку політичної еліти з молодого покоління в Україні. Поняття молодіжної політики у країнах Європи дещо відрізняється від вітчизняного хоча б тому, що в кожній країні склалися національні традиції роботи з молоддю, що має або динамічний, або статичний характер. Наприклад, у країнах Північної Європи переважає статична модель, у той час як у Великобританії, Данії, країнах Середземномор’я – динамічна модель, яка надає великого значення постійним змінам у роботі з молоддю, забезпеченню взаємодії між учасниками процесу розроблення й упровадження молодіжної політики. У низці країн Європи молодіжна політика, молодіжна робота і молодіжне законодавство є елементами добре структурованого та визначеного молодіжного сектора, інші країни не виокремлюють молодіжний сектор як напрямок діяльності держави, тут молодіжна політика та молодіжне законодавство є складовими традиційних напрямків – соціального, освітнього, культурного, охорони здоров’я та ін. Тобто ми не можемо сказати, що країни Європи розподіляються за наявністю чи відсутністю добре розвинутого молодіжного сектора. Аналіз різних моделей молодіжного парламентаризму закордонних країн показує, що більшість європейських держав проявляють активність і зацікавленість в ефективній соціалізації молодого покоління, прилученні його до політичної діяльності й підготовки кадрового потенціалу для країни. Підготовка політичної, військової та іншої еліти починається практично зі шкільної лави. Європейський досвід може бути використаний з метою вдосконалювання елітарної політики в Україні на всіх рівнях державного управління. Молодіжний парламентський рух досить швидко став реальною рушійною силою, багато в чому визначивший політику держави і суспільства в молодіжній сфері. Багато в чому саме молодіжні організації зробили істотний тиск на розробку й прийняття законів про молодь і молодіжну політику. Молодіжний парламентаризм виконує наступну місію: сприяти побудові громадянського суспільства через поширення культури парламентаризму, розвиток комунікативних і організаторських навичок учасників молодіжного руху. Серед тенденцій розвитку молодіжного парламентаризму можна виділити наступні 11: • розуміння необхідності створення й функціонування молодіжних парламентів; • збільшення кількості молодіжних парламентів в Україні; • поліпшення відносин консультативно-дорадчих органів молоді з органами державної влади і місцевого самоврядування; • ріст професіоналізму молоді в діяльності обраних ними органів; • чітке структурування діяльності молодіжних парламентів; • аналіз всіх проблем молоді на рівнях від областей до районів, сіл і шкіл, рішення проблем молоді на місцях. Для плідної співпраці органів державної влади і молоді можна виділити наступні форми взаємодії: 1) залучення молоді до вироблення програм молодіжної політики, а також вирішення всіх питань молодіжного розвитку; 2) створення кадрового резерву на державну службу з представників молодіжних громадських організацій; 3) залучення молоді до державного управління у спеціалізованих закладах; 4) підтримка розвитку молодіжних парламентів, адміністрацій при місцевих органах державної влади; 5) сприяння залучення молоді у зайнятті депутатських місць у представницьких органах влади через проведення семінарів, створенні пільгових умов у реєстрації та ін. Всі ці форми існують в Україні, але майже не охоплюють сільські місцевості, тому вони є лише формальними. Але, незважаючи на це, різні форми взаємодії органів державної влади і молоді постійно розвиваються та вдосконалюються. Таким чином, особливої уваги потребує аспект наявності механізмів, за допомогою яких відбувається діалог між молоддю та органами влади. До очікуваних результатів розвитку молодіжного парламентаризму можна віднести наступні напрямки діяльності: 1. залучення молоді і її об'єднань до участі в діяльності органів законодавчої й виконавчої влади, виконанню планів і програм соціально-економічного розвитку країни; 2. підвищення дієвості системи участі молодих громадян у процесі вироблення, прийняття і реалізації рішень в області державної молодіжної політики; 3. формування кадрового резерву державного й муніципального управління; 4. виявлення соціально активних молодих людей у різних сферах громадського життя; 5. залучення наукового й творчого потенціалу молоді до участі в реалізації державної й муніципальної політики; 6. створення правових і інших умов для співробітництва органів державної влади, молодіжних суспільних об'єднань і представників активної молоді в реалізації молодіжної політики на всіх рівнях; 7. стимулювання процесу розвитку молодіжного парламентаризму в Україні. Виховання, навчання і практична підготовка молодих управлінців – це потреба часу, і залежно від того, яку увагу цьому приділяють держава, громадські та політичні об’єднання та наскільки молоде покоління готове взяти на себе відповідальність за розв’язання проблем держави відбуватиметься подальший розвиток української держави, завтрашній день якої належить саме молоді.

Литература: Список використаної літератури 1. Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”. остання редакцiя вiд 15.11.2006 р. 2. Закон України “Про об”єднання громадян” від 16 червня 1992 року 3. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 року 4. Закон України “Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю” остання редакцiя вiд 31.01.2009 року 5. Закон СРСР "Про громадські об'єднання" від 9 жовтня 1990 року. 6. Закон СРСР “Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР від 16 квітня 1991 року 7. Указ Президента України від 18 серпня 2005 року N 1176/2005. «Положення про Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту». 8. Постанова Кабінету Міністрів України “Про сприяння діяльності Українського національного комітету молодіжних організацій, від 22 серпня 1996 року 9. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні ”від 20 березня 1998 року 10. Постанова Кабінету Міністрів України “Про стан реалізації державної молодіжної політики” від 18 червня 1999 року. 11. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної цільової соціальної програми "Молодь України" на 2009-2015 роки” від 28 січня 2009 року 12. Декларація “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” від 15 грудня 1992 року 13. Положення про Центр патріотичного виховання : затверджено наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту 17 верес. 2009 р. № 3272 // Офіц. вісн. України. – 2009. – № 81. – Ст. 2757; 14. Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання молоді: наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27 жовт. 2009 р. № 3754/981/538/49. – Режим доступу : kmu.gov.ua/sport/control; 15. . Про затвердження Програми Мінсім’ямолодьспорту «Здорова нація» на 2009 рік : наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 4 лют. 2009 р. № 210. – Режим доступу : kmu.gov.ua/sport/control; 16. Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді : указ Президента України від 3 лип. 2008 р. № 616/2008 // Офіц. вісн. Президента України. – 2008. – № 26 – Ст. 854; 17. Бородін Є.І. Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991-2004 рр.): Монографія. – Д.: Герда, 2006. – 472 с. 18. Бородін Є. І. Державна молодіжна політика в Україні: процес формування та розвитку (1991 – 2004 рр.) / Є. І. Бородін – Д. : Пороги, 2008. – 429 с. 19. Бородін Є. І. Державна молодіжна політика в Україні у 2008 році: державно-управлінський аспект / Є.І.Бородін // Державна молодіжна політика в Україні у 2008 році: зб. нормат.-прв. актів / авт.-упоряд. Є.І.Бородін. – Д. : Пороги, 2009. – 729 с. 20. Гайванович І. Молодіжний рух України: тенденції та перспективи розвитку // Молода нація: Альманах: Спец-випуск. – К., 2000. – С. 115-121. 21. Галабурда Ю. Молодіжний недержавний сектор у контексті становлення громадянського суспільства в Україні //Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – № 2. – С. 14-17 22. Головенько В. Український молодіжний рух в ХХ столітті (історико-політологічний аналіз основних періодів). Дис. … канд. політ. наук. – К., 1995. – С.18-22 23. Головенько В.А. Український молодіжний рух : історія та сьогодення. – К., 1997; 24. Головенько В. Зародження українського молодіжного руху// Ракурс – УІМ. – 1994. — №1. – С.25-26 25. Головатий М.Д. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. – К., 1993 26. Головатий, М. Підготовка молодої політичної еліти як дієвий засіб розвитку політичного консенсусу /М. Головатий // Політ. менеджмент. – 2007. – Спец. вип. – С. 62–71. 27. Голобуцький О., Криворучко Т., Кулик В., Якушик В. Політичні партії України. – К., 1996. – С.16-25 28. Громов А., Кузин О. Неформалы: кто есть кто? – М.,1990. – С.9-11 18. Чурбанов В., Нелюбин А. Неформальные объединения и перестройка: надежды и тревоги// Неформалы: кто они? Куда зовут? ( зборн. стат.). – М., 1990. – С.24-25 29. Доній О. Покоління “оксамитової” революції. – К., 1999. – С.8 30. Закидальська О. Молоді політики на Україні: політик, інтелектуал і реформатор// Post – Поступ. — №3. – С.11 31. Єригін О. Особливості формування і діяльності студентських громадсько-політичних об’єднань в умовах становлення багатопартійності в Україні. Автореф. дис. … к.ф.н. – Харків, 1993. – С.12-13 32. Камінський А. На перехідному етапі. – Мюнхен, 1990. – С415-428, 455-459 33. Коляка І. Молодіжний рух як об’єкт наукового дослідження// Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології і методики. Матеріали наук.-практ. Конференції (Київ, 11-13 жовтня 1996 р.). – К.,1996. – С.137 34. Косенко Е. Некоторые методологические вопросы изучения политических отношений молодёжи в буржуазном обществе// Международное молодёжное движение: вопросы теории и методологии. – М.. 1983. – С.37 35. Корнієвський О., Якушик В. Молодіжний рух та політичні об’єднання в сучасній Україні. – К., 1997. – С.11 36. Корнієвський О.А., Головонько В.А. Український молодіжний рух: історія та сьогодення. – К., 1994; 37. Корнієвський О. Сучасний стан молодіжного руху та його оцінка молоддю.// Політологічні читання № 2 1993 с.19 38. Молодіжний і дитячий рух в Україні: історія і генезис. – К., 1993. – С.37-40; Головатий М. Молодіжна політика в Україні: проблема оновлення. – К., 1993. – С.43-44 39. Молодіжна політика Європейського Союзу: перспективи та шляхи запровадження в Україні / кол. упорядн. В. Дьомкіна, А. Донець, Т. Гладченко. – Донецьк : Донецький молод. дебат. центр, 2006. – 106 с. 40. Молодежная политика: зарубежный и отечественный опыт Электронный ресурс // Аналитический вестник Совета Федерации ФС РФ. — 2007. — № 4 (321). 41. Омельченко, Е. Молодежный активизм в России и глобальные трансформации его смысла / Е. Омельченко // Журнал исследований социальной политики. – Т. 3. – 2005. – № 1. – С. 59–86. 42. Якушик В. Современное государство переходного типа (теоретические и методологические аспекті). Автореф. дисс. … д-ра. пол. наук. – К., 1992. – С.31-32 43. Європейська хартія місцевого самоврядування та розвиток місцевої і регіональної демократії в Україні: Наук.-практ. посіб. / Упоряд.: О.В. Бейко, А.К. Гук, В.М. Князєв; За ред.М.О. Пухтинського, В.В. Толкованова. – К.: Крамар, 2003. – 396 с. 44. Молодежь в меняющемся обществе: региональный мониторинговый доклад // ЮНИСЕФ, 2000. – № 7. 45. Підготовка і проведення виборчих кампаній / Авт.-укл. В.О. Наумов. – 2-ге вид. – К.: Інтертехнодрук, 2002. – 340 с. 46. Центр політичної освіти. Річний звіт за 2001 рік. – К.: МПБП «Крамар», 2002. – 7 с. 47. Молоді республіканці США: Посіб. з питань організаційної роботи: Пер. з англ.; Наук. ред. В. Королько. – К.: Інф.вид. центр товариства «Знання» України, 2000. – 19 с. 48. Довідник представницьких органів місцевого самоврядування / Секретаріат Кабінету Міністрів України; За заг. ред. С.О.Сивоконя. – К.: ТОВ «Поліпрінт», 2007. – 426 с. 49. Молодіжний муніципалітет / Офіційний Інтернет сайт міста Миколаїв // http://www.mykolayiv.osp.com.ua 50. Депутату місцевої ради: Посібник / Укл.: В. Прокопчук, Д. Ковтун, А. Руденький. – Житомир: ПП «Бліц-друк», 2003. – 248 с. 51. Угода про співпрацю між Житомирською обласною радою та Молодіжним парламентом Житомирської області // Схвалена рішенням Житомирської обласної ради від 31 січня 2003 року №170. – 2 с. 52. Громадський вектор. Інформ. дайджест громадських організацій № 2 / Житомирський обласний центр молодіжних ініціатив. – Житомир: ПП Синельников, 2003. – 28 с. 53. Громадянське суспільство в Україні: Аналітичний звіт. За результатами загальнонаціонального опитування недержавних організацій України / Підгот. Фондом «Демократичні ініціативи» та СОЦІС на замовлення Світового банку. – К.: ДП «Видавничий дім «Козаки», 2003. – 64 с. 54. European Commission White Paper. A New Impetus for European Youth. – Brussels,.2001 COM(2001) 681 final. // http://www.europa.eu.int/comm/education/youth 55. Report of Policy Action Team 2: Young People. – L., 2000. – P. 106-110. 56. Study on the State of Young People and Youth Policy in Europe 9(Final report). – UN, 2001. – 147 p. 57. Youth in Society: Contemporary Theory, Policy and Practice. – L.: Open University, 2001. – 260 p. 58. Офіційний Інтернет-сайт Спілки молодих чиновників Німеччини // http://www.dbbj.de 59. www/rada,gov.ua 60. http://www.dt.ua/3000/3855/69960/ 61. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzvdpu_ist/2007_12/sekcii/sekciya%20I/molodijnuu%20ryx.pdf 62. www.mparlament.ru 63. http://www.assamblee-nationale.fr/juniors/index.asp 64. http://www.kmu.gov.ua/sport/control/uk/ 65. www.uisr.org.ua