Державне регулювання ринку зерна в Україні та шляхи його вдосконалення

Содержание:ЗМІСТ ВСТУП 5 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕРНОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ 8 1.1. Сутність, структура та особливості зернового ринку України 8 1.2. Необхідність державного регулювання ринку зерна 19 1.3. Інструменти регулювання зернового ринку 28 РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕРНОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ 40 2.1. Аналіз кон’юнктури ринку зерна в Україні 40 2.2. Механізм регулювання зернового ринку 54 2.3. Регулювання цін на ринку зерна 67 РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЗЕРНА В УКРАЇНІ 81 3.1. Удосконалення регулювання ринку зерна України відповідно до системи СОТ 81 3.2. Зарубіжний досвід регулювання зернового ринку та можливості його використання в Україні 94 3.3. Вдосконалення взаємовідносин між суб’єктами зернового ринку 104 ВИСНОВКИ 115 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 121  

Вступление: ВСТУП Сучасний ринок зерна – економічна система, в якій ринковий механізм (ціна, попит, пропозиція) є основним засобом координації у сфері виробництва товарів та розподілу їх серед споживачів. Останні роки характеризуються поліпшенням ситуації на ринку продовольчих товарів. У ході ринкових перетворень розвиваються різні організаційно-правові форми господарювання, що сприяє створенню конкурентного середовища і розширенню асортименту продовольчих товарів. Стабільним попитом користуються вітчизняні продукти харчування, дещо збільшився експорт аграрної продукції. Дослідження державного регулювання ринку зерна мали відповідне відображення в наукових працях сучасних учених-економістів – Амбросова В.Я., Бойка В.І., Зінов’єва Ф.В., Пасхавера Б.Й., Саблука П.Т., Шпичака О.М., Шубравської О.В. та ін. Питання ефективності застосування механізмів державного регулювання ринку зерна розглядаються в наукових працях В.Л. Валентинова, П.І. Гайдуцького, М.Х. Корецького, О.М. Іваницької, П.М. Макаренка, О.М. Могильного, О.М. Онищенка та інших дослідників. Проблемам державної підтримки сільського господарства присвятили свої публікації М.Я.Дем’яненко, М.Х.Корецький, Г.І.Мостовий, І.Г.Кириленко, А.К.Кінах та ін. Разом з тим, відсутній комплексний підхід до вивчення державного регулювання стану ринку зерна України. Важливість і необхідність вирішення цього складного питання обумовили актуальність теми дослідження. Подальший економічний розвиток України, становлення її як європейської держави значною мірою залежать від інтенсивності трансформаційних процесів у всіх ланках національного господарського комплексу. Важливою його складовою є агропромисловий комплекс, чільне місце у якому займає агропродовольчий сектор. Становлення ринкових відносин в АПК України й формування продовольчих ринків відповідних територіальних рівнів є закономірним етапом розвитку суспільства, що безпосередньо пов’язаний з розвитком географічного поділу праці та наявністю товарного виробництва. Реформування аграрного сектору економіки поряд із виключною цінністю зерна в продовольчому забезпеченні країни зумовили появу цілого комплексу проблем у сфері його виробництва та розподілу. Найбільші труднощі, що виникають в процесі формування цивілізованого зернового ринку, стосуються, в основному, нестабільності виробництва продукції, не сформованості розподільчих каналів та слабкого використання інфраструктури. Зазначені тенденції зумовлюють необхідність проведення комплексних наукових досліджень, спрямованих на вивчення питань ринкової взаємодії між суб’єктами господарської діяльності, оцінку ролі держави в цьому процесі. Метою магістерської роботи є обґрунтування теоретичних та методологічних засад формування ефективної системи державного регулювання ринку зерна в Україні. Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання: - уточнити та доповнити визначення поняття «ринок зерна», розкрити його сутність, структуру та особливості функціонування; - обґрунтувати модель державного регулювання зернового ринку; - проаналізувати кон’юнктуру ринку зерна в Україні; - дослідити діючу систему державного регулювання зернового ринку в Україні; - на основі зарубіжного досвіду обґрунтувати шляхи вдосконалення державного регулювання ринку зерна в Україні відповідно до вимог СОТ. Об’єктом дослідження є зерновий ринок України як інституційне утворення та складна економічна система. Предметом дослідження є сукупність теоретичних та прикладних аспектів формування ефективної системи державного регулювання ринку зерна в Україні. Магістерська робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У ході написання роботи використовувалися метод порівняння, системного підходу й аналізу. Наукова новизна результатів дослідження полягає в теоретичному, методичному та практичному обґрунтуванні ефективності системи державного регулювання ринку зерна, а саме: - уточнено та доповнено визначення поняття «ринок зерна», розкрито його сутність, структуру та особливості функціонування; - обґрунтовано модель державного регулювання зернового ринку; - проаналізовано систему заходів державного регулювання виробництва та розподілу зерна, спрямованих на підвищення його конкурентоспроможності на внутрішніх і зовнішніх ринках; - проаналізовано кон’юнктуру ринку зерна в Україні; - досліджено діючу систему державного регулювання зернового ринку задля визначення основних важелів впливу на його стан; - на основі зарубіжного досвіду обґрунтовано шляхи вдосконалення державного регулювання ринку зерна в Україні відповідно до вимог СОТ.

Выводы: ВИСНОВКИ Основні результати магістерського дослідження полягають у наступному: Ринок зерна – це складна економічна система, яка забезпечує найбільш ефективний обіг зерна завдяки взаємодії покупців та продавців в межах певного середовища, що формується під їх впливом і, в той же час, активно впливає на основні параметри обігу. Необхідність державного регулювання ринку зерна обумовлюється наступними факторами: гарантування продовольчої безпеки країни та її мінімальна залежність від імпорту продуктів харчування; низька інвестиційна привабливість ринку зерна, яка пов’язана зі значними ризиками, впливом природно-кліматичних умов, сезонним характером, тривалістю виробничого циклу, і визначає потребу даного сектору в авансованих коштах; непостійність цін і доходів на ринку зерна, що залежить від природних факторів і кон’юнктури ринку зерна, тому необхідне регулювання міжгалузевих економічних відносин з метою гарантування прибутковості і стабільності ринку зерна; на ринку зерна виробляється сировина і проміжна продукція для інших галузей економіки; потреба екологізації ринку зерна, що пов’язана з усуненням суспільно-шкідливих ефектів, які виникають в результаті інтенсифікації ринку зерна, та дотримання вимог щодо сталого сільського розвитку; захист вітчизняного сільгоспвиробника від імпорту зерна та підтримання належного рівня його конкурентоспроможності для участі у міжнародній торгівлі; розв’язання соціальних питань ринку зерна; історично обумовлена залежність розвитку людського потенціалу від результатів виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств на ринку зерна; вузька спеціалізація робочої сили та її обмеженість рамками переважно сільськогосподарської зайнятості на ринку зерна; сільське господарство сприяє створенню робочих місць у інших секторах економіки, підтримує розвиток сільських територій, зберігає розселення, запобігаючи, таким чином, надмірній урбанізації і т. д. Державне регулювання ринку зерна може здійснюватись правовими, адміністративними та економічними інструментами. Правовими інструментами є законодавчі та підзаконні документи; адміністративними – укази, постанови, які дозволяють, забороняють чи обмежують окремі види господарської діяльності; економічними – ціновий, податковий, кредитний та страховий механізми. Порівняно невисока чисельність населення України та її скорочення обмежує обсяги внутрішнього споживання зерна на продовольчі потреби, що позбавляє аграріїв економічних стимулів збільшувати його виробництво. Таким чином, для розвитку зернового сектору та забезпечення конкурентоздатності виробництва зерна потрібно нарощувати обсяги експорту, що не залежать від чисельності населення. На світовому ринку і в подальшому матиме місце зростання попиту не тільки на продовольче, але й на фуражне зерно у зв’язку з нарощенням виробництва біопалива, сировиною для якого в основному являються зернові. Свідченням цього є підвищений попит на кукурудзу, експорт якої за останні чотири роки зріс більше ніж вдвічі. Щодо цінової ситуації, то високі врожаї зернових у провідних країнах-виробниках зумовили падіння цін на світовому ринку зерна, що безумовно мало вплив на український зерновий ринок. Проте на останньому цінова ситуація ускладнювалася процесами девальвацій вітчизняної валюти. Падіння курсу національної валюти по відношенню до курсу долара США дозволило експортерам знизити ціни на зерно за експортними контрактами та за умов високого врожаю в країні скласти більш вагому конкуренцію найбільшим світовим експортерам зерна. Розширилася географія експорту вітчизняного зерна. 3 2000 р. кількість країн-імпортерів збільшилася з 46 до 95 країн. Посилення позицій України на світовому ринку зерна, визнання нашої держави як потужного експортера безперечно є визначним досягненням, проте величина експортних потоків не повинна бути надмірною і має враховувати повну внутрішню забезпеченість країни зерном. Разом з тим перепоною для збільшення виробництва зерна є відсутність економічних стимулів. Рентабельність виробництва зернових скорочується. Причина - відсутність паритетного ринку збуту, нестабільність і не прогнозованість аграрної політики, штучне стримування цін на зерно в умовах зростання цін на добрива, пальне, засоби захисту рослин тощо. Незважаючи на зростання доходів населення, питання ціни на зерно залишається заполітизованим, що заважає його об’єктивному розгляду. Це змушує аграріїв переорієнтовувати виробництво на більш прибуткові культури, зокрема олійні. Аграрії втрачають фінансові можливості використовувати сучасні ефективні технології ведення господарства та розширювати виробничі потужності. Ефективність та прогнозованість державного регулювання ринку зерна є об’єктивною передумовою економічного зростання зернового сектору України. Недостатня системність та неузгодженість законодавства України, а також його вибіркове виконання, у тому числі органами державної влади, має суттєві негативні впливи на стан зерновиробництва та ефективність маркетингу зерна, що призводить до втрат для учасників зернового ринку та економіки в цілому. Стратегічний підхід до державного регулювання зернового ринку та вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази, що регулюють правовідносини на ринку зерна, можуть істотно покращити результативні показники функціонування як окремих суб’єктів зернового ринку, так і в цілому агропродовольчого сектору України. Державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України визначає Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні». Основними засадами державної політики регулювання ринку зерна є: надання пріоритетної бюджетної, кредитної та інвестиційної підтримки суб’єктам здійснення режиму заставних закупівель зерна та суб’єктам державної аграрної інтервенції; забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощування його експорту; встановлення розміру суми бюджетної позики, розрахованої виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни; гарантування сільськогосподарським товаровиробникам права вільного вибору використання зерна та ціни його реалізації; недопущення обмежень у пересуванні зерна та продуктів його переробки; контроль якості зерна та його зберігання; розвиток мережі обслуговуючих зерновий ринок кооперативних формувань; впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у виробництві, зберіганні та переробці зерна; лізингове обслуговування ринку зерна. Україна як повноправний член Світової організації торгівлі (СОТ) робить тільки перші кроки, тому можна стверджувати, що ступінь її інтеграції на світові ринки не є достатньо високим, а глобальні кризи мають дещо менший вплив на галузь, ніж внутрішні її проблеми. У подальшому, в умовах посилення впливу світової цінової кон’юнктури на внутрішній аграрний ринок, одним із важливих завдань державної підтримки буде попередження можливості виникнення кризових явищ і мінімізації дії негативних наслідків для економіки України. В іншому випадку для вітчизняного сільського господарства настає реальна загроза, пов’язана із можливістю набуття статусу сировинного придатку розвинутих країн. Слід зазначити, що в країнах Організації економічної співпраці і розвитку (ОЕСР) нагромаджено значний досвід та розроблено методику й показники оцінки ефективності державної підтримки сільського господарства. Тому в умовах СОТ використання порівняльних показників оцінки державної підтримки сільського господарства України є невідкладним завданням адаптації національної системи регулювання до міжнародних вимог. Ефективне функціонування ринку зерна, конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств на зовнішньому ринку можливе лише за умови комплементарності ринкового саморегулювання з державними методами підтримки виробників зерна, що узгоджуються з вимогами СОТ. Інтеграція України у світове співтовариство зумовлює необхідність системного підходу до аналізу сучасних процесів розвитку сільськогосподарського виробництва з метою розробки відповідних механізмів регулювання, які здатні забезпечити швидку адаптацію галузі до нових умов господарювання. На наш погляд, державна підтримка – це складова системи державного регулювання сільського господарства, що являє собою сукупність правових, фінансово-економічних, організаційних та інших заходів держави щодо стимулювального впливу на розвиток як сільськогосподарського виробництва, так і сільських територій у потрібному для суспільства напрямку. Розвиток національних систем функціонування ринку зерна повинен узгоджуватися із вимогами міжнародного середовища, тому Україна безумовно повинна приймати активну участь у роботі міжнародних систем, що формалізують та упорядковують роботу на світовому ринку зерна. Основним напрямом підвищення ефективності функціонування ринкової інфраструктури вбачається оптимізація кількості елементів інфраструктури, насамперед оптово-продовольчих ринків, центрів інформаційно-консультаційного обслуговування і цінового моніторингу, консалтингових та дорадчих служб, фінансово-кредитних і страхових установ, а також створення умов тісної співпраці з ними виробників зерна. Можна виділити декілька пріоритетних напрямків поліпшення державного регулювання: - організаційно-економічний (розробка і впровадження стратегічної концепції розвитку села, реорганізація структури та підходів до державного управління АПК, виважений підхід до цінового, податкового, кредитного регулювання, розвиток зовнішньоекономічних зв’язків, протекціоністський захист вітчизняних товаровиробників та ін.); - інституціональний (встановлення та регулювання правил поведінки на аграрному ринку, побудова інституційної мережі); - моніторингово-інформаційний (інформаційна підтримка учасників аграрного ринку, постійний моніторинг ринку); - техніко-технологічний (стимулювання розвитку сільськогосподарського машинобудування, модернізація, впровадження біотехнологій, розвиток насінництва, племінної роботи і т.д.); - екологічний (охорона земельних ресурсів та навколишнього середовища, виготовлення екологічно чистої продукції); - соціальний (підвищення рівня життя сільських жителів, розвиток соціальної інфраструктури на селі, поширення альтернативних видів зайнятості).

Литература: СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Закон України “Про державну підтримку сільського господарства” від 24.06.2004 р. №1877 (із зм.) // www.rada.gov.ua. 2. Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років” від 18.01.2001 р. №2238 (із зм. і доп.) // www.rada.gov.ua. 3. Баликов В.З. Общая экономическая теория: учебное пособие / В.З. Баликов. - М., 1999. - С. 24-25. 4. Баранова Л.Г., Запотоцький С.П. Особливості реформування АПК України // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України. Міжн. науково-практ. конференція.(м. Київ, 17-18 трав. 1999 р.).- К., 1999. – Ч. 3.- с.22-24. 5. Волошин Р.В. Аналіз експортного сегменту зернового ринку // Вісник ТНЕУ. – Тернопіль: Економічна думка, 2007. – № 2. – С. 97-104. Волошин Р.В. 6. Методологія дослідження зернового ринку // Наукові записки ТНПУ. Серія: Економіка. – Тернопіль, 2006. – № 20. – С. 203-208. 7. Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» // Відомості Верховної ради, 2002, № 35, -с.258 8. Волошин Р.В. Методологія дослідження зернового ринку // Наукові записки ТНПУ. Серія: Економіка. – Тернопіль, 2006. – № 20. – С. 203-208. 9. Волошин Р.В. Роль держави у формуванні зернового ринку // Збірник наукових праць Тернопільського інституту агропромислового виробництва УААН. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Тернопіль – Хоростків: ТІ АПВ УААН, 2005. – С. 323-328. 10. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В. Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001 – 581с. 11. Гайдуцький П.І. Аграрна реформа: міфи й істина /П.І.Гайдуцький//Економіка АПК.-2003.-№9.-с.3-9 12. Гайдуцький П.І. Аграрний сектор: від реформи до стратегії розвитку (питання власності та господарювання) /П.І. Гайдуцький //Економіка АПК.- 2003.- № 2.- С. 29-32. 13. Гончаров В.Д. Продовольственный маркетинг. - М.: АгроНИИТЭИПП, 2000. – С.24-27. 14. Дем’яненко С. До питання про стратегію розвитку аграрної політики України /С. Дем’яненко, І. Свідерська //Економіка України.- 2004.- № 8.- С. 72-79. 15. Діброва А. Д. Державне регулювання сільськогосподарського виробництва: теорія, методологія, практика / А.Д Діброва. – К. : ВПД „Формат”, 2008. – 488 с. 16. Діброва А. Д. Державне регулювання сільськогосподарського виробництва: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра. екон. наук: спец. 08.00.03. – економ. та управл. нац. госп-ва. /А. Д. Діброва. – К.: ННЦ „ІАЕ” УААН, 2008 – 40 с. 17. Дудар Т.Г., Волошин Р.В. Проблеми формування ринку зерна в Україні // Науковий вісник АН ВШ України. – Серія: Економіка. – Київ, 2004. – №2. – С. 26-38. 18. Кибиров А.Я. Межгосударственные и межрегиональные продовольственные связи при формировании и развитии продовольственного рынка России // Продовольственный рынок России: кооперация и сотрудничество (Материалы Международного форума, Москва, 9-10 октября 2000 г.). - М. ФГНУ «Росинформагротех», 2000. - С.60. 19. Кириленко І.Г. Аграрна реформа : час соціальних пріоритетів /І.Г. Кириленко //Економіка АПК.- 2004.- № 3.- С. 71-76. 20. Коваленко Ю.С. Наукові засади та основні тенденції формування аграрного ринку в Україні, -Економіка АПК, - 2004, -№3, -с.19-29. 21. Кириленко І.Г. Аграрний сектор України: уроки, завдання /І.Г. Кириленко //Економіка АПК.- 2004.- № 1.- С. 3-11. 22. Корецький М.Х. Державне регулювання інноваційної діяльності в АПК /М.Х. Корецький, О.І. Дацій //Економіка АПК.- 2004.- № 4.- С. 14-18. 23. Кропивко М.Ф. Методологічні проблеми демократизації управління аграрним сектором економіки України /М.Ф. Кропивко //Економіка АПК.- 2003.- № 3.- С. 27-35. 24. Макконелл К. Экономикс/ К. Макконелл, С. Брю. - 1999. - Т 1. - 326 с. 25. Аграрний сектор України у 2005 році / за ред. Ю.Ф.Мельника. -К., 2006. – 88с. 26. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / За ред. І.Р. Михасюка. – Львів: «Українські технології», 1999. – 640 с. 27. Жигадло В.С., Сікачина О.В. Виробництво зернових та олійних культур в Україні: проблеми та перспективи в умовах світової продовольчої кризи / за ред.. Володимира Артюшина. – К.: Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки ПРООН, 2008. – 44с. 28. Ортіна Г.В. Особливості та тенденції зернового ринку України // Держава і регіони - 2007 - №2 С.175-176 c. 29. Павлов О. Парадигма сільського розвитку/ О. Павлов // Економіка України.- 2006.- № 7.- С.41-48. 30. Притула Н.М. Сучасний ринок зерна в Україні // Держава і регіони. – 2008. – №1 С. 137-141. 31. Ревенко М. Удосконалення державного регулювання розвитку аграргного сектора економіки /М. Ревенко //Економіка України.- 2003.- № 12.- С. 51-55. 32. Саблук П.Т. Структурно-інноваційні зрушення в аграрному секторі України як фактор його соціально-економічного зростання /П.Т. Саблук //Економіка АПК.- 2004.- № 6.- С. 3-8. 33. Святошнюк В.И. Современное сепаратостроение для АПК / В.И. Святошнюк, А.А. Лутфуллаев // Молочная промішленность.-2006.-№ 7.- С.60-62. 34. Скидан О.В. Формування аграрної політики для забезпечення продовольчої безпеки України /О.В. Скидан //Економіка АПК.- 2004.- № 4.- С. 19-25. 35. Смолянцев В.М. Математическое моделирование в экономике АПК/ В.М. Смолянцев // Пищевая промышленность.- 2004.- № 10.- С.24. 36. Станасюк Н.С. Підвищення ролі держави у розвитку агропромислового виробництва /Н.С. Станасюк //Економіка АПК.- 2004.- № 2.- С. 26-29. 37. Трегобчук В. Інноваційно-інвестиційний розвиток національного АПК: проблеми, напрями і механізми / В. Трегобчук // Економіка України.- 2006.- №2.- С. 4-12. 38. Фесина А.А. Розвиток АПК України в контексті Європейського виміру /А.А. Фесіна //Економіка АПК.- 2002.- № 9.-С. 13-17. 39. Черевко Г.В. Державне регулювання економіки в АПК: Навч. посібник. – К.: Знання, 2006. – 339 с. 40. Шахова Е.А. Сценарии развития отраслей АПК в условиях реализации Национального проекта/ Е.А. Шахова// Пищевая промышленность.- 2006.- № 8.- С. 24-27. 41. Школьний О. До проблеми формування Україною конкурентної стратегії експортоорієнтованих галузей АПК /О. Школьний //Економіка України.- 2003.- № 54-59. 42. Шубравська О. В. Формування державної політики сприяння сталому розвитку агропродовольчої системи України /О.В. Шубравська //Економіка АПК.- 2003.- № 3.- С. 46-50. 43. Юрчишин В.В. Концептуальні основи розробки новітньої аграрної політики та її реалізаціїї/ В.В. Юрчишин // Економіка АПК.- 2003.- № 8.- С.3-8. 44. Юрчишин В.В. Науково-методологічні та організаційні основи розвитку системи управління аграрним сектором економіки/ Юрчишин В.В. //Економіка України.- 2004.- № 5.- С. 69-70. 45. Ярославський О.М. Стан і перспективи розвитку комбікормової промисловості України /О.М. Ярославський //Економіка АПК.- 2003.- № 9.- С. 51-54. 46. Ярошенко Ф. Птахівництво України: проблеми становлення /Ф. Ярошенко //Економіка України.- 2003.- № 1.- С. 70-74. 47. www.ukrstat.gov.ua/ - Офіційний сайт Держкомстату України. 48. www.minagro.kiev.ua/ - Офіційний сайт Міністерства аграрної політики України. 49. www.fao.org - Офіційний портал Продовольчої й сільськогосподарської організації ООН FAO (Food and Agriculture Organization). 50. www.wto.org - Офіційний портал Всесвітньої торговельної організації (СОТ) (World Trade Organization (WTO).