Наука і філософія в арабо-мусульманському світі в добу в Середньовіччя

Содержание: Зміст Вступ 3 Розділ І 7 Джерела та історіографія середньовічних арабо-мусульманських науки і філософії 7 1.1. Джерела 7 1.2. Історіографія 10 Розділ ІІ 15 Історичні передумови зародження і розвитку науки і філософії в арабському світі 15 2.1. Культура доісламського Близького і Середнього Сходу 15 2.2. Релігійно-філософський вплив високорозвинених цивілізацій раннього Середньовіччя на народи Аравійського півострова 20 Розділ ІІІ. 28 Розвиток філософії в арабському світі в добу Середньовіччя 28 3.1. Рецепція філософії Аристотеля 28 3.2. Суфійська філософія 35 Розділ IV 41 Розвиток науки в арабському світі в добу Середньовіччя 41 4.1. Медицина 41 4.2. Географія 46 4.3. Інші науки 50 Висновки 54 Джерела та література 57

Вступление: Вступ Актуальність теми дослідження. Іслам як ідеологічна і світоглядна система і в наш час значно впливає на розвиток світового співтовариства та міжнародних відносин. Проблема світоглядних орієнтацій людини завжди була в центрі уваги дослідників. Розвиток арабського суспільства, поширення впливу культурного і духовного потенціалу світу ісламу загалом і арабського зокрема, «зіткнення цивілізацій», що має місце в сучасному глобальному світі, зумовлює необхідність дослідження феномену арабо-мусульманської культури, зокрема філософії і науки. Важливою причиною актуалізації досліджуваної проблеми є посилення впливу близькосхідного регіону на характер і спрямованість глобалізаційних процесів сучасності, на життєдіяльність сучасної людини. Досліджувана тема має велике значення у зв’язку з останніми революційними подіями в арабському світі. В країнах арабського Сходу знаходиться понад 70% світових запасів нафти і понад 15% світових запасів газу, що суттєво впливає на світові ціни та соціально-економічний добробут інших країн. Ізраїльсько-палестинське протистояння, проблема щодо подальшого соціального реформування іракського суспільства зокрема і актуалізація змісту, характеру і форм діалогу «Захід-Схід» взагалі – зумовлюють необхідність науково-філософського аналізу світоглядних орієнтацій особистості мусульманина арабського світу у вимірі його повсякденного буття. Дослідження історії формування філософських і наукових уявлень про світ в епоху Середньовіччя дозволить дати пояснення багатьом аспектам поведінки та повсякденної життєдіяльності мусульманина, незрозумілих особливо з точки зору представника християнської цивілізації. Феномен мусульманських філософії та науки є мало досліджуваним і тому слушною є спроба здійснити їх аналіз. Термін «Арабська культура» часом поширюють і на всі ті культури, що творилися у середні віки як арабськими народами, так і народами Близького і Середнього Сходу, Північної Африки і Південно-Західної Європи, які тоді перебували під владою або під безпосереднім впливом арабського халіфату. Спільною зовнішньою ознакою всіх цих культур була арабська мова. Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу – греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині – узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації. Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у IV столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В VII столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини VIII століття виросла у велику феодальну імперію – арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латинь в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова, Каїр та інші міста. В IX-X століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм. Після розпаду халіфату (VIII-X століття) – цього штучного конгломерату народів з різним рівнем розвитку, що тримався головним чином військовою силою арабських завойовників, – розвиток арабської культури в новоутворених арабських державах і культури визволених неарабських народів продовжувався під впливом зростання виробництва і обміну. Занепад арабської культури почався в XVI ст. після завоювання більшості арабських країн турками. В XIX-XX столітті гальмом розвитку культури арабських народів, що почала відроджуватись, стала європейська цивілізація, яка завоювала і перетворила на свої колонії країни Арабського Сходу. Мета і завдання дослідження. Метою роботи є аналіз змісту, життєвих цінностей та спрямованості філософських та наукових орієнтацій Середньовічного мусульманського суспільства, концепцій сенсу життя арабів того часу, з’ясування детермінант формування світогляду арабів-мусульман та критеріїв світоглядної основи особистості в арабо-мусульманському світі. Дослідити і проаналізувати основні досягнення середньовічних арабів в науці і філософії та визначити влив цих досягнень на подальший хід світової історії. Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань: • виявити склад і основні види джерел з проблеми; • виявити відомості із виданих арабських словників про основні філософські та наукові поняття; • визначити ступінь відображення історії арабських завоювань в географічних знаннях; • визначити методологічні засади філософського аналізу мусульманського світогляду; • зробити огляд наукових досліджень феномену арабо-мусульманського світогляду;

Выводы:Висновки Цивілізація ісламу організована навколо досить простих вихідних концепцій релігійних догматів та законів, що витікають з Корану та сунни, - традиції, які залишив по собі з кісток та крові пророк Мохаммед – світська людина. Загалом можна твердити, що іслам – це спосіб життя. Внесок арабо-мусульманської культури до скарбниці світової культури досить значний. Існуючі понад тисячу років від Іспанії до Індії, філософія та наука ісламу відіграють важливу роль у культурному житті світу. Арабська філософія досить різнорідна і створювалася не лише на арабській, але і на персидській мові. Формування середньовічної арабської філософії було зв'язане, щонайменше, з двома передумовами. По-перше, сам іслам сприяв формуванню філософії і науки. Річ у тому, що Магомет, несучи людям своє учення, покладався не лише на силу, але і на розум; він протиставляв своє учення як «знання» неуцтву. А тому пізнання світу на арабському світі сповна могло стати важливим заняттям, відповідним тому, як мусульманин осмысляет своє місце в світі. По-друге, арабська філософія виникла в результаті контактів з Європою. У IX столітті відбувається широке знайомство арабів з природничонауковою і філософською спадщиною античності. В центрі їх уваги виявляється філософія Арістотеля з її переважаючим інтересом і питанням природознавства і логіки. «Неоплатоновський» аристотелизм і ліг в основу учень, що розвивалися в руслі провідного напряму в середньовічній арабській філософії, – східного перипатетизма. Жодного протиріччя тут не було. Іслам по багатьом характеристикам нагадує християнство: це релігія, приписуюча віру в єдиного бога і заперечлива існування інших божеств. З цієї причини контакт між європейською філософією і філософією арабською був сповна можливий. Відмінною рисою арабської філософії є те, що вона у меншій мірі, чим філософія європейська, цікавилася абстрактними питаннями. Мислення арабів завжди було конкретніше, тоді як європейці схильні до абстрактних міркувань. Але також, не можна сказати, що арабський світ або Схід взагалі ніколи не прагнув до пізнання світу за допомогою побудови теорій. Слід зазначити, що, коли говорять про арабську, чи мусульманську, медицину, мають на увазі медичні погляди не тільки безпосередньо арабів, але й багатьох інших народів, які населяли халіфати. Серед них були перси, євреї, таджики, узбеки, азербайджанці та ін. Ібн Сіна був, наприклад, таджиком. Відомі арабські лікарі свій накопичений досвід роботи узагальнювали у наукових працях в госпіталях великих містах Сходу. Вони вивчали твори античних вчених з медицини й для свого часу були вченими-енциклопедистами. За великий внесок у медицину і поширення вчення Аристотеля на Ближньому Сході їх часто називали «другими учителями» . Для них людина є вершиною розвитку всієї природи. Появу людини вони пов’язували з довгостроковим безперервним та якісно новим розвитком природи. Це були вже початкові спроби розуміння еволюції природи. Особливо велике значення має праця Авіценни «Канон лікарської науки». Упродовж п’яти віків нею користувалися багато медиків. Уже в XII ст. цю книгу було перекладено Герардом з Кремони латинською мовою. 1473 р. її було видано в Мілані, після чого вона багаторазово перевидавалась. За неповними даними, праці Авіценни видавалися більше 30 разів. За тісних зв’язків Київської Русі зі Сходом не дивно, що Ібн Сіну добре знали й тут. Багатотомна праця «Канон лікарської науки» по суті є медичною енциклопедієюю У ній містяться дані з анатомії, фізіології, хірургії. За значний внесок у медицину його назвали «князем лікарів». Практично всі відомі ранньосередньовічні арабські медики були філософами. Тому багато їх філософських думок пов’язано з лікарською практикою. Всі вони прагнули до вдосконалення. В даному випадку ключовими є слова Мосея Маймоніда: «Дай мені силу волі та здібності для розширення цих знань, оскільки немає межі знанням, а завтра стане відомо те, що ще не відомо сьогодні» . Арабська географічна наука IX–XІІ ст. посідає особливе місце у колі середньовічних наукових знань, на які спираються дослідження історії ранньосередньовічної Європи. Вона являє собою погляд ззовні на віддалені від Арабського халіфату країни, зокрема – на степову смугу Європи. Тому предметом уваги арабських географів означеної доби були у тому числі й кочові етноси Південно-Східної і Центральної Європи. Врахування та використання їхніх повідомлень необхідні для визначення не лише рівня загальної поінформованості представників інтелектуальної еліти тогочасного халіфату відносно населеної частини землі, але й для вивчення етноісторичних процесів у кочовому середовищі досліджуваного регіону. Останнє має виключне значення з точки зору розуміння подальших інтеграційних процесів, які відбувалися в означеному регіоні за участю кочівників, що призводили до виникнення низки сучасних держав Європи.  

Литература: Джерела та література 1. Джерела 1. Аликберов А.К. «Райхан ал-хака’ик ва бустан ал-дака’ик» Мухаммада ад-Дарбанди как памятник мусульманской историографии (конец V/XI в.). Автореф. дисс. канд. ист. наук. – Санкт-Петербург, 1991. – 24 с. 2. Аликберов А.К. Эпоха классического ислама на Кавказе. – М., 2003. – С. 242-265. 3. Бейлис В.М. Сочинение Мас’уда б. Намдара как источник по истории Аррана и Ширвана XI в и памятник арабской литературы. Диссертация на соискание доктора исторических наук. Рукопись. – Ворошиловград, 1974. – С.30. 4. Бертельс Е. Абу-л-Касим Фирдоуси и его творчество, в специальном томе журнала «Mihr», 1313 (1934), № 5/6. – 26 с. 5. Буниятов З.М. Государство Атабеков Азербайджана (1136-1225 гг.). – Баку, 1978. – 328 с. 6. Вахабова Б.А. Памятники арабоязычной биографической литературы XII-XIII вв. как источник для истории Средней Азии. Автореф. дисс. канд. ист. наук. – Ташкент, 1970. – 242 с. 7. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп. – К.: Атіка, 2004. – 616 с. 8. Зиядех Латфаллах. Развитие логических идей в арабо-мусульманской философии и «теологии»: диссертация ... кандидата философских наук: 09.00.03 / Зиядех Латфаллах. Место защиты: Рос. ун-т дружбы народов М., 2009. – 166 c. 9. Ибн Сина. Избранные философские произведения. – М.: Наука, 1980. – 420 с. 10. История философии, т. 1. – M., 1940. – с. 268. 11. Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники российской истории: Учеб. пособие / И.Н.Данилевский, В.В.Кабанов, О.М.Медушевская, М.Ф.Румян цева. – М., 1998. – 532 с. 12. Коренчук Е.Г. История арабских народов Ближнего Востока. – М., 1988. – 516 с. 13. Крачковский И. Ю. Книга Ахмеда Ибн-Фадлана о его путешествии на Волгу в 921-922 гг. X., 1956. – 264 с. 14. Крымский А.Е. История арабов и арабской литературы, светской и духовной (Корана, фикха, сунны и пр.).Ч. I. – М., 1911. – 312 с. 15. Лев Африканский. Африка – третья часть света. Перевод с итальянского, комментарий и статья В. В. Матвеева. – Л.: Наука, 1983. – 124 с. 16. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Ранний эллинизм. – М., 1980. – 232 с. 17. Манна Аммар Абдуль Карим. Преступление и наказание по мусульманскому праву: учеб. пособие. – М.: РУДН, 2007. – 88 с. 18. Минорский В.Ф. История Ширвана и Дербенда Х-XI вв. – М., 1963. – 440 с. 19. Навои А. Сочинения. – Т. 1-10. – Ташкент, 1968-1970. – 344 с. 20. Нейматова М.С. Мемориальные памятники Азербайджана XII–ХIX вв. – Баку, 1981. – 308 с. 21. Петрушевский И. П., Ислам в Иране в VII-XV веках, Л., 1966, - С. 13-14. 22. Платон. Зібрання творів в 4 т.: т. I / Заг. ред. А.Ф. Лосева і др.; Авт. вступ. Статті А. Ф. Лосев; Примітки А.А. Тахогоді; Пер.з давньогрецьк. – М.: Думка, 1990. – 860 с. 23. Прозоров С.М. Арабская историческая литература в Ираке, Иране и Средней Азиии в VII – середине Х в.: Шиитская историография. – М., 1980. – 432 с. 24. Смисли Преславного Корану українською мовою / Переклад М. Якубовича // Київська Русь. – Книга 9 (ΧVIII). – 7515. – С. 29-105. 25. Сорок хадісів ан-Нававі / Переклад з арабської, передмова та коментарі М. Якубовича. – Олександрія: Джамі’йа табліг аль-іслям, 2006. – 32 с. 26. Тримингэм Дж. С. Суфийские ордены в исламе. - М., 1989. – С. 17-36; 114-129. 27. Урубат ал-улама ал-мансубина ила аджамийат фи-л-машрик ал-ислами. Та’лиф Наджи Ма’руф. Дж. 1-2. – Багдад, 1970. – 456 с. 28. Усама ибн Мункыз «Книга назидания», под ред. И. Ю. Крачковского, Издательство восточной литературы, - 1958. – 330 с. 29. Фигуровский Н. А. Очерк общей истории химии. От древнейших времен до начала XIX века. — М.: Наука, 1969. – 455 с. 30. Шихсаидов А.Р. Ислам в средневековом Дагестане (VII–ХV вв.). – Махачкала, 1969. – 276 с. 31. Шихсаидов А.Р. Эпиграфические памятники Дагестана. – М., 1984. – 266 с. 32. Щербатской Ф. И. Центральная концепция буддизма и значение термина дхарма // Щербатской Ф. И. Избранные труды по буддизму. – М.: Наука, 1988. С. 169-170. 33. Эпиграфические памятники Северного Кавказа на арабском, персидском и турецком языках. Ч.I. Надписи Х–XVII вв. Тексты, переводы, комментарии, введение и приложения Л.И.Лаврова. – М., 1966. – 404 с. 34. Юшкевич А. П. Арифметический трактат Мухаммеда бен Муса ал-Хорезми. Труды Института истории естествознания и техники, вып. 1, 1954. – С. 85-127. 35. Якубович М. М. Мудрість, закон, тлумачення: герменевтика ібн Рушда. - http://naub.org.ua 36. Abiad M. Culture et educatione arabo-islamique au Sam pendant les trois premiers siecles de lislam d’apres "Ta’rih Madinat Dimasq" d’ Ibn Asakir (499/1105-571/1176). – Damasк, 1981. – 340 р. 37. Abiad M. Origine et developpement des dictionnaires biographiques arabes // Bulletin d’etudes orientales . Tome XXXI, anne 1979. – Damas, 1980. – Pp. 7-15. 38. Afnan, Soheil M. Philosophical terminology in Arabic and Persian. – Leiden: E. J. Brill, 1964. – 124 p. 39. Brockelmann C. Geschichte der Arabischen Literatur. Bd. I-II. – Weimar-Berlin, 1898-1902. – 128 р. 40. Bulliet R. The patricians of Hischapur. – Cambridge, 1972. – 190 р. 41. Ensayo bio-bibliografico sobr los hitoriadores y geografos arabigo-espanioles por Francisco Pons Boiges.– Madrid, 1898. – 202 р. 42. Jabre, Farid. Essai Sur Le Lexique de Ghazali. – Beyrouth: L’Universite Libanaise, 1970. – 398 p. 43. Khalidi T. Arabic Historical Thought in the Classical Period. – Cambridge, 1994. – Pp. 204-215. 44. Lane, Edward William. An Arabic-English Lexicon, derived from the best and the most copious eastern sources. – Beirut: Librarie du Liban, 1968. – 3064 p. 45. Qureshi J.H. «The Muslim community of the Indo-Pakistan subcontinent (610-1947)», Hague 1962. – 146 р. 46. Robert Sonné Cohen, Hillel Levine Maimonides and the sciences. – Springer, 2000. – 251 p. 47. Rosenthal F. History of the Muslim Historiography. 2-nd ed. – Leiden, 1968. – 256 р. 48. Sezgin F. Geschichte des arabischen Schriftums. – Leiden, 1967. – 304 р. 2. Література А) Монографії 49. Аль-Кинди. Философские трактаты. Перевод А. В. Сагадеева. – В кн.: Избранные произведения мыслителей стран Ближнего и Среднего Востока IX-XIV вв. – М.: «Издательство социально-экономической литературы», 1961, с.41-132. 50. Асмус В. Ф., Античная философия. – М., Высшая школа, 1998. – 420 с. 51. Бейлис В.М. О двух персонажах Абу-л-Хасана ал-Байхаки в «Словаре литераторов» Йакута//Источниковедение и текстология средневекового Ближнего и Среднего Востока. – M., 1984. – С. 54-62. 52. Беляев Е. А., Арабы, ислам и арабский халифат в раннее средневековье, 2 изд., М., 1966, - С. 103-108. 53. Бойко К.А. Арабская историческая литература в Египте. – М, 1991. – с. 194 – 202. 54. Бойко К.А. Арабская историческая литература в Испании (VIII – первая треть XI в.). – М., 1977. – с.134 – 152. 55. Буниятов З.М. Азербайджан в VII-IX вв. – Баку, 1965. – с. 198 – 212. 56. Гольдциэр И. Ислам. СПБ, 1911. – 302 с. 57. Іванов В.В. Росія та гнозис – 500 років гнозису в Європі. Гностична традиція в друкованих і рукописних книжках. – Амстердам: «Ін де Пелікаан», 1993. – с. 12-21. 58. Кримський А. Старий схоластичний мусульманський університет при мечеті Азгар у Каїрі. В кн.: Кримський А., Боголюбський О. До історії вищої освіти у арабів та дещо про Арабську академію наук. – К., 1928. – с. 132 – 144. Б) Статті 59. Анікєєв Д. О. Представники «астрономічної школи» географії Арабського халіфату ІХ – першої половини Х століття про етнічну ситуацію у степовій смузі Південно-Східної і Центральної Європи / Д. О. Анікєєв // Історичні записки: збірник наукових праць. – Луганськ: СНУ ім. Володимира Даля, 2009. – Вип. 22. – С.8–14. 60. Афонасин Е. В. Доксография в поздней античности: Т.4. Вып.1. Ч. II. «Опровержение всех ересей» и другие позднеантичные свидетельства // Вестник Новосибирского государственного университета. Философия. – Новосибирск, 2006. – С.113-125. 61. Бейлис В.М. К вопросу о конъектурах и попытках их отождествления этнонимов и топонимов в текстах арабских авторов IХ-ХIII вв. о Восточной Европе//Восточное историческое источниковедение и специальные истори ческие дисциплины. Сборник статей. Вып. 1. – М.: Наука, 1989. – С. 52-67. 62. Бейлис В.М. Некоторые аспекты изучения биографических известий средневековых арабских авторов// Бартольдовские чтения 1987 — Тезисы докладов и сообщений. — M., 1987. – с.112 – 116. 63. Буниятов З.М. Выдающиеся личности Азербайджана в сочинении Ибн ал-Фувати «Талхис маджама’ фи му’джам ал-алкаб». //Известия АН Азербайджанской ССР. Серия ист., филос. и права. 1970. № 3-4. – С. 157-169. 64. Буниятов З.М. Новые материалы о видных деятелях Азербайджана // Известия АН Азербайджанской ССР. 1980, № 4. – С. 57-69. 65. Жоржолиани Г.Г. Опыт количественного анализа биографического словаря Ибн Халликана // Восточное историческое источниковедение и специальные исторические дисциплины. Сб. статей. Вып. I. – М., 1989. – с. 46 – 52. 66. Кенисарин А. М., Нысанбаев А. Н. Становление историко-философских идей в учениях Аристотеля и аль-Фараби // Вопросы философии. – М., 2005.- № 7.- С.136-145. 67. Прозоров С.М., Романов М. Г. Методика извлечения и обработки информации из арабских источников (на материалах историко-биографической литературы) //Восток, 2003, № 4. – С. 117-127. 68. Рау И. А. Эзотеризм в методологии историко-философского исследования // Философские науки. 1985.№ 1. – С.108-117. 69. Саутов В.Н. Сирийские алавиты в новейшее время. Арабский мир в конце XX века // Материалы I-ой конференции арабистов Института востоковедения РАН). – М., 1996, http://middleeast.org.ua/research/syria. 70. Смирнов А.В. История классической арабской философии // Вестник Российского гуманитарного научного фонда. – No. 1 (42). – 2006. – C. 106-113. 71. Філософські пошуки. Сучасні аспекти співвідношення філософії і науки. – Львів-Одеса: Cogito-Центр Європи, 2008. – Випуск ХХVII. – С. 330-340. 72. Cohen H.J. The economic background and the secular occupations of Muslim jurisprudents and traditionists in the classical period of Islam (until the middle of the eleventh centuryy) // Journal of the Econ. And Soc. Hist. Of the Orient. 1970. 13.– Pp. 16 – 61. 73. Gibb H. Islamic Biographical Literature // Historians of the Middle East. Ed. by B. Levis and P. M. Holt. – London, New York, Toronto, 1962. – P. 54-58. 74. Hafsi I. Recherches sur le genre ‘Tabaqat’ dans la littérature arabe" // Arabica, XXIII (1976). – Pp. 227-265; XXIV (1977). – Pp. 1-41, 150-186. 75. Khalidi T. Islamic Biographical Dictionaries:A Preliminary Assessement // The Muslim World. 1973, № 63. Pp. 53 – 65. 76. Pouze L. Magrebins a Damas au VII/XIII siecle //Bulletin d’etudes orientales. T. XXVIII. Anne 1975. – Damas, 1977. – Pp. 168-199. В) Довідники 77. Али-заде Айдын Ариф оглы. Исламский энциклопедический словарь / Серия: Золотой фонд исламской мысли. Из-во: Ансар, 2007 г. – М., 2007 – 400 с. 78. Антология мировой философии в четырех томах. Т. 1. Ч. 1. – М.: «Мысль», 1969. – С. 809-812. 79. Ислам: Энциклопедический словарь. – М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. - С. 175, 176. 80. Іслам. Словник атеїста. – М.: Вид-во політичної літератури. 1988. – С. 249-250. 81. Толковый словарь Ефремовой. Т. Ф. Ефремова. 2000. – с. 134 – 138. 82. Українська радянська енциклопедія. У 12-ти т. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. – К., 1974-1985. – с.404 – 406. 83. Філософський енциклопедичний словник. – К.: вид. «Абрис» 2002. – с.312 – 313. 84. Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. – С-Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1890-1907. – с. 124 – 128. 85. Лубський В. Суфізм // Релігієзнавчий словник. – Київ: Четверта хвиля, 1996, - С. 325. Г) Інтернет-ресурси 86. Абу’Алі Міскавайг та Абу Хайан ат-Таухіді. «Верблюди, які тікають, і собаки, які їх переймають» // Передмова, переклад з арабської та коментарі Михайла Якубовича. – http://naub.org.ua 87. Encyclopaedia Britannica. 88. http://ashavan.narod.ru/maniheistvo/m1.htm 89. http://astronomers.name/abu-l-vefa.html 90. http://naub.org.ua 91. http://slovopedia.org.ua 92. http://uk.wikipedia.org/wiki 93. http://www.classes.ru/dictionary-russian-english-universal-term-2142.htm 94. http://www.deism.com 95. http://www.ethnomuseum.ru/glossary