Головні субєкти ринку праці, їх інтереси на ринку праці України

Содержание: ВСТУП 3 1. Поняття ринку праці 4 2. Головні суб’єкти ринку праці, їх інтереси на ринку праці України 6 3. Попит та пропозиція на ринку праці 12 ВИСНОВКИ 16 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 18

Вступление: На ефективне функціонування національної економіки значно впливають процеси, які відбуваються на ринку праці. Будь-який ринок може функціонувати тільки за умови поєднання робочої сили та засобів виробництва. Попит і пропозиція робочої сили формуються саме на ринку праці, специфічною ознакою якого є те, що це ринок найманої праці, на якому працедавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи. Ринок праці функціонально пов'язаний з товарним ринком, ринками капіталу, інформації, освітніх послуг, житла тощо. Але суттєво впливає на стан ринку праці кон'юнктура товарного ринку, де формуються сукупний попит та сукупна пропозиція. За умов низької економічної активності суб'єктів товарного ринку погіршується і стан ринку праці – на ньому зростає безробіття. І навпаки. На ринку праці виникають не тільки економічні, а й соціальні проблеми – соціальна напруга в суспільстві, громадські рухи тощо, які ринкові механізми не в змозі самостійно розв'язати Для вирішення таких проблем необхідним є створення відповідної системи державних механізмів впливу на ринок праці: розробка трудового законодавства, програм сприяння зайнятості, допомога безробітним.  

Выводы: Провівши дослідження, можна сказати, що зміни в економіці України за останні роки вимагають критичного аналізу стану господарського механізму, особливо найбільш гострих моментів як соціальний захист незайнятого населення, критичний стан рівня зайнятості, особливо серед молоді. До суб’єктів ринку праці належать домогосподарства (сім’ї), які визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на неї. Вони тісно взаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси. Представниками домогосподарств на ринку праці є наймані працівники, а представниками фірм – роботодавці в особі керівників підприємств і організацій. До суб’єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудових інтересів. Носії господарсько-трудових інтересів – це соціальні групи, які відрізняються один від одного за майновим станом, доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами, Зокрема це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, обумовлені їх соціально-економічним станом, тощо. Виразниками господарсько-трудових інтересів виступають об’єднання носіїв господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед них найбільш відомими є профспілки, спілки роботодавців – фермерів, різних торговців, банківських установ і т. ін. Найбільшими виразниками господарсько-трудових інтересів є профспілки та спілки роботодавців. Вони взаємодіють на ринку праці, прагнучи максимально вплинути на державні структури та один на одного. Вони мають свої друковані видання, значні фінансові кошти, центри підготовки кадрів і зв’язків з громадськістю. Виразники господарсько-трудових інтересів використовують такі засоби впливу на органи державного регулювання як консультації, поради, рекомендації, меморандуми тощо. Виконавцями господарсько-трудових інтересів є органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема це: Міністерство праці; обласні, районні, міські служби зайнятості; відділи та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах. Ці органи державної влади покликані запроваджувати у життя програму державної економічної політики. Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

Литература: 1. Аналіз державної політики зайнятості в Україні / М.Кузьмин, Ю.Кузьмин, О.Купець. – К.: Міленіум, 2003. – 64 с. 2. Ананьев А.И. Новые программы занятости в условиях рыночной экономики // Вопросы экономики. – 2006. – № 5. – С. 28-29. 3. Балацкий Е.М. Украина: проблема безработицы // Проблемы теории и практики управления. – 2005. – № 1. – С. 11. 4. Батяева Т.Ф. Безработица – украинский феномен // Человек и труд. – 2005. – № 11. – С. 8. 5. Бородянский Э.И., Кузьмин В.С. Реальный путь противодействия безработице // Человек и труд. – 2005. – № 9. – С. 22. 6. Волынский Г.П. К вопросу о безработице в переходный период // Вопросы экономики. – 2005. – № 4. – С. 8. 7. Державне регулювання ринку праці в Україні: досвід та проблеми / Денисенко М.П., Гулик Л.С. // Економіка та держава. – 2005. – №1. – С. 11. 8. Еременко В.К. Трудности и перспективы трудоустройства в Украине // Экономика Украины. – 2002. – №6. – С. 4. 9. Закон України "Про зайнятість населення" (За станом на 12.04.05): Офіційне видання ВР України. – К.: Парламентське видавництво, 2005. – 30 с. 10. Заславский И.Б. Рынок труда // Вопросы экономики. – 2006. – № 9. – С. 4-5.