Взаємовідносини в малих соціальних групах

Содержание: ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН В МАЛІЙ СОЦІАЛЬНІЙ ГРУПІ 5 1.1. Поняття малої соціальної групи 5 1.2. Характеристика взаємовідносин в малій соціальній групі 6 Висновок до розділу 1 14 РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ВЗАЄМОВІДНОСИН В МАЛИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУПАХ (НА ПРИКЛАДІ В СТУДЕНТСЬКОЇ ГРУПИ) 15 2.1. Вибір методів дослідження 15 2.2. Проведення експерименту 22 2.3. Аналіз результатів дослідження 36 Висновок до розділу 2 43 ВИСНОВКИ 44 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 46 ДОДАТКИ 49

Вступление: Актуальність теми курсової роботи. Мала соціальна група – невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об’єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування. Актуальність теми обумовлена тим, що феномен малої групи безпосередньо стосується індивіда. Саме в малій групі відбуваєтеся формування людини як особистості, індивідуальності, набуття нею досвіду соціальної взаємодії, реалізується її вплив на процеси в різних ситуаціях соціуму. Метою курсової роботи є діагностика взаємовідносин в малих соціальних групах. Об’єктом дослідження є 30 респондентів у віці від 18 до 23-х років, предметом дослідження є взаємовідносини в малій студентській групі. Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є: - розглянути поняття малої соціальної групи; - охарактеризувати взаємовідносини в малій соціальній групі; - здійснити діагностику взаємовідносин в малих соціальних групах (на прикладі в студентської групи); - провести аналіз результатів експерименту. Теоретичною основою даного дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної науки в галузі соціальної психології. Методи дослідження. Курсова робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У ході написання роботи використовувалися метод тестування, метод порівняння, системного аналізу. Інформаційну базу дослідження склали підручники, наукові публікації з обраної тематики, публікації у пресі, матеріали науково-практичних конференцій. Структура роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження. Вирішення основних завдань дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у двох розділах., які закінчуються короткими висновками Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження, список використаних джерел та додатки в кінці роботи.

Выводы: Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: У процесі написання теоретичної частини курсової роботи було з’ясовано, що мотивами об’єднання людей у групи є потреба у спілкуванні, інших формах взаємодії з конкретними індивідами; важливість завдань, які розв’язує певна група; дія зовнішніх чинників, що винагороджують за участь у групі. У другому розділі курсової роботи нами було проведена діагностика взаємовідносин у малій студентській групі. Вибірка дослідження склала 30 осіб. Застосування методики К. Томаса дозволило визначити стиль поведінки в конфлікті. Опитані надають перевагу компромісу, як найбільш лояльному стилю поведінки (35%), але компромісна поведінка не завжди є оптимальною при виході із конфлікту. Хоча середній рівень конфліктності є найбільш розповсюдженим в групі респондентів юнацького віку, але вираженою є тенденція переваги до більш високого рівня конфліктності. Більшість опитуваних мають гіпертимну акцентуацію характеру (45%). Така особистість дуже контактна, але часто недисциплінована та не доводить почату справу до кінця. Методика діагностики спрямованості особистості Б. Басса дозволила встановити, на що орієнтуються респонденти у своїй поведінці. Найрозповсюдженішою серед респондентів є спрямованість на спілкування (45%). Зважаючи на той факт, що провідною діяльністю респондентів юнацького віку є міжособистісне спілкування, такий високий відсоток спрямованих на спілкування респондентів юнацького віку не викликає здивування. За результатами діагностики комплексу неповноцінності можна стверджувати, що більшість опитаних (60%) хоч і мають деякі комплекси, але здатні самі вирішувати свої проблеми. У переважної кількості опитуваних був виявлений або занижений (65%), або низький (25%) рівень розвитку емпатійних здібностей. Лише 10% опитуваних продемонстрували наявність середнього рівню розвитку емпатійних здібностей, в той час, коли високим рівнем розвитку емпатії не володіє жодний з опитуваних. Отримані дані є свідченням того, що увага респондентів найчастіше спрямована на спостереження за процесами, що відбуваються у свідомості самого індивіда, але при цьому залишаються недорозвиненими канали сприйняття сутності іншої людини. Методика виявлення комунікативних та організаторських схильностей показала, що високий рівень комунікативних схильностей має 35% опитуваних, а дуже високий та середній рівень комунікативних схильностей продемонстрували по 20% опитуваних. У дещо меншої кількості опитуваних були виявлені комунікативні здібності нижче середнього рівня (15%), та лише 10% респондентів мають низький рівень розвитку комунікативних схильностей. Методика виявлення комунікативних та організаторських здібностей дозволила вивести, що рівень розвитку саме організаторських здібностей серед респондентів значно нижчий у порівнянні з комунікативними. Серед опитаних найбільшу кількість складають особистості, що мають середній рівень розвитку організаторських здібностей (40%). Високий та дуже високий рівень розвитку організаторських схильностей має значно менша кількість респондентів (15% та 10% відповідно). 25% опитаних продемонстрували рівень організаційних схильностей нижче середнього, а у 10% опитаних організаторські схильності майже відсутні. Для покращення взаємовідносин у групі респондентів пропонуємо проводити тренінг спілкування, який здатний покращити взаємовідносини у групі завдяки навчанню активно слухати і розуміти співрозмовника, навчання працювати в команді і т.д.

Литература: 1. Берн Э. Трансактный анализ и психотерапия: Пер. с англ. – СПб.: Изд-во “Братство”, 1992. – 224 с. 2. Библер В.С. От наукоучения – к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век. – М.: Изд. полит. литературы, 1991. – 413 с. 3. Битянова М.А. Тренінг // Журнал “Перше вересня”, №13-14, 2000. 4. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. – М.: Наука, 1982. 5. Вагин Игорь Олегович, Глущай Антонина Ивановна. Поднимись над толпой! Тренинг лидерства. – СПб.: Питер, 2002. – 188с. 6. Вачков И. В. Основы технологии группового тренинга. – Психотехники. – М.: Ось, 2000. 7. Венин В.Р. Основы менеджмента. Курс лекций для студентов высших учебных заведений. – М.: Знание, 2006. 8. Верещагина Л.А, Карелина И.М. Психология потребностей и мотивация персонала / Л.А.Верещагина, И.М.Карелина. – Х.: Гуманит. центр., 2002. – 190 с. 9. Вихановский О.С., Наумов А.К. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс: Учебник. – М.: Изд-во МГУ, 2005. 10. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник для экономических спец. вузов. – М.: Высшая школа, 1994. – 321 с. 11. Довідник з психології і психотерапії. – СПб: Пітер, 2001. 12. Дьяконов Г.В. Психологія духовності і діалог //Діалог. Збірник наукових праць. Психологія і педагогіка. За ред. С.Д.Максименка. – Київ-Кіровоград: РВЦ КДПУ ім.В.Винниченка, 2001, Вип.2. – с.173 –186. 13. Дьяконов Г.В. Экзистенциально-онтологическая концепция диалога. // Психология общения: социокультурный анализ. Материалы Международной конференции ( Ростов-на-Дону, 30 октября – 1 ноября 2003 г.). / Под ред. А.А.Бодалева, П.Н.Ермакова, В.А.Лабунской. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского госуниверситета, 2003. – с. 114-116. 14. Ємельянов Ю.Н. Активне соціально-психологічне навчання. – Х.: Олді-Плюс, 2002. 15. Журавлев А.Л. Совместная деятельность как объект социально-психологического исследования. //Совместная деятельность: Методология, теория, практика. – М.: Наука, 1988. – с. 19 – 36. 16. Казаринова Н.В. Теория межличностного общения как междисциплинарное знание //Куницына В.Н., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение. Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2001. – с. 12- 29. 17. Ковалев Г.А. О системе психологического воздействия. (К определению понятия). // Психология воздействия (проблемы теории и практики): Сб. науч. трудов / АПН СССР, НИИ общей и педагогической психологии. / Ред. Бодалев А.А. – М., 1989 – 153 с. 18. Ковалев Г.А. Психология воздействия. Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора психологических наук. – М. : Изд-во НИИ ОПП АПН СССР, 1991. – 56 с. 19. Ковалев Г.А. Три парадигмы в психологии – три стратегии психологического воздействия.// Вопросы психологии, 1987, № 2. – с. 41-49. 20. Макшанов С.І. Психологія тренінгу. – К.: Основа, 2004. 21. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. – К.: Лыбидь, 1990. 22. Петровская Л. А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. – М.: Изд-во МГУ, 1989. 23. Психогимнастика в тренинге / Под ред. Н. Ю. Хрящевой. – СПб.: Речь, 2002. 24. Радугин А. А. Основы менеджмента. – М.: Центр, 1997. 25. Розин В.М. Психологія: теорія і практика. – К.: Ґенеза, 2005. 26. Рудестам К. Групповая психотерапия. – СПб.: Изд. дом «Питер», 2001. 27. Сидоренко Е. В. Психодраматический и недирективный подход в групповой работе с людьми. Методические рекомендации. – СПб, 1992. 28. Тарасов В. К. Персонал-технология: отбор и подготовка менеджеров. – Л., 1989. 29. Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції. – К.: Либідь, 1996. 30. http://www.maup.com.ua/news/news.php?idn=739 31. http://www.personal-plus.net/312/4574.html