Поняття організації праці. Основні напрямки організації праці.

Содержание: ЗМІСТ ВСТУП 3 1. Поняття організації праці 4 2. Основні напрямки організації праці 7 ВИСНОВКИ 11 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 13

Вступление: ВСТУП Організація – це функція управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт поміж окремими робітниками та їх групами та узгодження їх діяльності. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності. Організаційна діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність, безладдя, плутанину та конфлікти поміж людьми щодо роботи або повноважень і створює середовище придатне для їх спільної діяльності. Основними складовими організаційного процесу (організаційної діяльності) є (докладніше вони розглядаються у третьому питанні лекції): а) розподіл праці - розподіл загальної роботи в організації на окремі складові частини, достатні для виконання окремим робітником відповідно до його кваліфікації та здібностей; б) групування робіт та видів діяльності у певні блоки (групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо) - департаменталізація; в) підпорядкування кожної такої групи керівникові, який отримує необхідні повноваження (делегування повноважень); г) визначення кількості робітників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові (встановлення діапазону контролю); д) забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності (створення механізмів координації).

Выводы: ВИСНОВКИ Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. В економічній теорії під суспільною організацією праці розуміють формування і підтримування природних, розумних пропорцій між сферами прикладання праці, а, отже, і між сферами суспільного виробництва та невиробничої сфери. В сучасних умовах господарювання основні напрями наукової організації праці полягають у: 1) розробці і впровадженні раціональних форм розподілу і кооперації праці; поліпшенні організації підбору, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; 2) раціоналізації трудових процесів, впровадженні передових прийомів і методів праці; 3) вдосконаленні організації і обслуговування робочих місць; 4) вдосконаленні нормування праці; 5) впровадженні ефективних форм і методів матеріального і морального стимулювання праці; 6) покращенні умов праці; 7) зміцненні дисципліни праці тощо. Під час впровадження вищеназваних напрямів вдосконалення організації праці слід враховувати особливості виробничого рівня. У масштабах народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання: забезпечення найбільш повного використання трудових ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих в галузях матеріального і нематеріального виробництва, раціональний розподіл і перерозподіл робочої сили між галузями і регіонами країни тощо.

Литература: СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Гордов А.І. Планування розвитку соціально-трудових відносин на основі нормативів // Вісник Технологічного університету Поділля. – 2002. – №5. – С. 26-28. 2. Кабушкин Н.Н. Основы кадрового менеджмента. – М.: ЮНИТИ, 2003. – 340 с. 3. Кібанов А.Я. Управління персоналом організації. – К.: Основи, 2006. – 134 с. 4. Молохов П.Р. Соціально-трудові відносини у місцевій галузі: аналіз та прогнозування перспектив розвитку // Вісник Технологічного університету Поділля. – 2003. – №1. – С. 40-42. 5. Приступа М.І. Проблеми реформування соціально-трудових відносин // Вісник Технологічного університету Поділля. – 2002. – №2. – С. 9-10.