Характеристика та роль статусу хворого

Содержание:Вступ 2 1.Соціальна характеристика людей з особливими потребами. 5 2.Соціальний статус людей з особливими потребами. Проблеми працевлаштування людей з особливими потребами в Україні. 7 3. Громадські об’єднання людей з особливими потребами. 12 4.Соціальна адаптація людей з особливими потребами. 13 5. Роль соціальних працівників в соціально-психологічній адаптації людей з особливими потребами. 15 6. Здоров’я людини. 18 Висновок 19 Література 22

Вступление:Тему мого дослідження важко назвати просто актуальною, якщо дивитися з позиції людяності, то вона гостра, болюча, песимістична, дуже розповсюджена не тільки в Україні, а і в світі. Не можливо уявити людину, яка б хоч би раз не стикалась з нею сама, або не спостерігала за нею на прикладах родичів, близьких, знайомих, колег і ін. Дуже сумними виявляються данні ООН за якими в світі зараз налічується десь приблизно пів мільйону людей які мають порушення психічного і фізичного розвитку. По даним всесвітньої організації охорони здоров’я , чисельність таких людей в світі становить 13%. В кожній країні світу непрацездатні громадяни є предметом турботи держави, бо соціальна політика це один із напрямків діяльності держави. Ця турбота матеріалізована в пенсії, допомоги, пільги і. т.д., тобто все що потрібно для підтримки хворих (інвалідів) та людей літнього віку, як правило ці дві категорії співпадають. Звісно така підтримка є дуже важливою, але не тільки Ії потребують такі люди. Дуже потребують вони повсякденної уваги, яка проявляється в реальній фізичній, психологічній, організаційний і інший допомозі. Інвалідність являє собою один із соціальних феноменів, уникнути якого не може жодне суспільство, і кожна держава залежно від рівню свого розвитку і можливостям формує і здійснює соціальну і економічну політику відносно інвалідів. Зрештою можливості суспільства в сфері боротьбі з феноменом інвалідності як соціальним злом не обмежується тільки ступенем розуміння проблеми, але враховуються і існуючі економічні ресурси. На масштаби інвалідності впливають багато чинників, як приклад можна навести: загальний стан здоров'я нації, розвиток системи охорони здоров'я, соціально-економічний розвиток, стан екології, історичні і політичні причини, зокрема, участь у війнах і військових конфліктах, і ін. Особливо гостро відчувається необхідність трансформації загальногуманітарних і теоретичних міркувань в економічні категорії. Метою роботи є завдання оцінити сучасний стан цієї проблеми, зрозуміти, яке місце в нашому суспільстві займають хворі люди, яка роль і зміст соціальної політики відносно них в загальній соціальній парадигмі Української держави та оцінити її ефективність. Люди з хронічними хворобами, інваліди з фізичними вадами, люди похилого віку, які мають обмеження щодо нормального способу життя, всі ці люди складають групу суспільства, яка має тенденцію до постійного збільшення. Це кількісне збільшення складу цієї групи лише результат багатьох явищ та факторів серед яких безумовно і аварія в м. Чорнобиль 1986р., яка мала і має довгострокові, небезпечні, шкідливі та негативні наслідки, війна в Афганістані, учасниками якої були громадяни України, тут і негативні наслідки технічного розвитку, який призводить до великої кількості ДТП, багато випадків травм на виробництві. Частина такого маломобільного, що до способу життя населення складає вже близько 40% . Серед зазначеної групи населення велика кількість людей потребує дещо специфічних, не стандартних умов проживання та обслуговування, реалізація яких дозволила б їм почуватися та дійсно бути повноцінними членами суспільства, робити посильний внесок у національний прибуток та хоча б частково матеріально забезпечувати себе і таким чином почуватися гідно. Якщо проаналізувати історію розвитку соціальних уявлень про інвалідність стає зрозумілим одне - до останніх часів визначальною тенденцією вітчизняного співтовариства по відношенню до інвалідів була так звана політика ізоляції. Зараз в Україні відбуваються корінні зміни в підходах до вирішення проблем інвалідності, як того вимагають міжнародні норми. В суспільстві з’явилась гуманістична спрямованість та соціальна толерантність по відношенню до цієї групи співгромадян. Для людей похилого віку і людей з обмеженими можливостями дуже важливо мати впевненість в тому, що вони потрібним людям, суспільству, державі, та бути ними шановними. При допомозі в реалізації цих потреб використовуються різні прийоми: при виявивленні проблеми, зробити все, щоб реалізувати хоча б деякі потреби, допомогти встановити контакти із родичами та знайомими, оформити необхідні запити і т.д. Звичайно, на особливому місці стоїть конкретна допомога дією. Тобто допомогти прибрати кімнату, запропонувати піти разом на прогулянку, поцікавитись улюбленим поетом чи композитором, підвищити, за допомогою різних інстанцій, невелику пенсію; запропонувати взяти участь у виставці, у конкурсі творчих робіт, підтвердивши. Іншими словами запевнити людину в тому, що світ не без добрих людей. Існує дуже важливий фактор реалізації успішного медико-соціально-психологічного реабілітування це найближче мікро-соціальне оточення інвалідів, зокрема, родина. Наприклад, з психологічної точки зору дуже важливо нейтралізувати дві крайності які часто зустрічаються в родинах по відношенню до інваліда: коли його сприймають як такий собі тягар, що ускладнює існування й ускладнює особисте життя, або на ньому зосереджується увага всієї родини і він піддається гіперопіці, що не є корисним. Соціальна робота з інвалідами, які живуть в родинах, ставить за мету їх фізичне і, головне, соціальне і психологічне благополуччя, а от з методологічної точки зору виявляється психосоціальним підходом, який враховує особливості особистості і конкретної ситуації. Спрямовані зусилля, відповідно до соціальної моделі, повинні бути направлені не тільки на допомогу людям у боротьбі з їх хворобами, але і на якісні зміни в суспільстві. Необхідно боротися з негативними настановами, рутинними правилами, і надати для всіх людей рівні можливості повноцінної участі у всіх сферах життя і видах соціальної активності незалежно від їх фізичного або матеріального становища.

Выводы:Основними сферами життєдіяльності сучасної людини можна з впевністтю назвати працю і побут. Звичайна здорова людина без фізичних вад, досить легко пристосовується до загального соціального середовища. Для інвалідів же особливість цих сфер життєдіяльності полягає в тому, що їх треба пристосовувати до потреб інвалідів. Їм потрібна допомога до адаптування в середовищі, щоб вони вільно могли дотягнутися до знаряддя праці і виконувати на нім виробничі операції; могли б самі, без сторонньої допомоги виїхати з дому, відвідати магазини, поліклініки, аптеки, кінотеатри, подолавши при цьому і підйоми, і спуски, і переходи, і сходи, і пороги, і ще багато перешкод. Для того, щоб інвалід нарешті зміг все це подолати, потрібно зробити місце його проживання максимально для нього доступним, тобто пристосувати середовище до обмежених можливостей інваліда, щоб він відчував себе на рівних із здоровими людьми і на роботі, і дома, і в місцях суспільного користування. Реалізація всього вище зазначеного називається соціальна допомога інвалідам, людям похилого віку, тобто всім тим, хто страждає від фізичних і психічних обмежень. Зараз в Україні закладені основи правової бази соціального захисту інвалідів, створені необхідні передумови забезпечення інвалідам додаткових гарантій працевлаштування. Але нормативна база соціального захисту інвалідів і механізм забезпечення зайнятості інвалідів потребують вдосконалення. Мені здається, що для цього необхідно зробити такі дії: • внести до українського законодавства норми, направлені на захист інвалідів від дискримінації, від необгрунтованої відмови в прийомі на роботу; • розширити структуру і види суспільних робіт, умови їх організації, проведення і фінансування з урахуванням залучення до них інвалідів; • прийняти відповідні нормативні акти за розрахунком вартості робочих місць, що дасть реальну можливість застосовувати штрафні санкції до працедавців, відмовляючи інвалідів в прийомі на роботу на квотовані місця; • розвивати систему безперервної освіти, включаючи внутрішньовиробниче навчання інвалідів, розширення можливостей самонавчання; • формувати систему, яка зможе забезпечити працевлаштування і соціально-побутову адаптацію інвалідів після закінчення спеціальних освітніх установ; • провести технічне переозброєння наявних протезно-ортопедичних підприємств, розвивати індустрію реабілітаційної техніки для інвалідів; • ввести систему стимулювання розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу, індивідуальної трудової діяльності інвалідів; • надати підприємствам, що використовують переважно працю інвалідів, такі ж пільги, як і для спеціалізованих підприємств суспільств інвалідів. Нажаль реальне життя інвалідів та інших маломобільних груп у існуючому середовищі не відповідає тому, хто передбачено правовими нормами і має зовсім протилежний ефект. Велика кількість таких людей живе в будинках масової забудови, ведуть практично відокремлений від суспільної діяльності спосіб життя, не мають можливості проводити фізично доступний активний спосіб життя, оскільки не отримують майже ніякої соціальної та медичної допомоги. І причин такому розвитку подій дуже багато від неможливості чи складності організації необхідної допомоги через локалізацію житла до відсутності в конкретному регіоні відповідних структур. Знаходячись в своєму непристосованому до власних специфічних потреб житлі ці люди також почуваються безпорадними та залишеними наодинці зі своїми проблемами. В реальному житті дуже складна ситуація і з державними закладами - будинками-інтернатами, адже існуюча система застаріла і морально і фізично. З одного боку, постійно збільшується потреба в таких закладах, здебільшого, внаслідок поганих умов проживання та обслуговування в житлового фонду. З іншого боку, ці заклади не в повному обсязі відповідають своєму призначенню: замість того, щоб бути засобом реабілітації та подовження плідного життя вони перетворилися в місця вбогого, ізольованого від зовнішнього світу доживання важко хворих людей свого віку. Для того, щоб створити повноцінне середовище для життя маломобільного населення дуже актуальною та складною є проблема вирішення якісного переосмислення стереотипів, які склалися в суспільній думці стосовно не таких, як вони. Треба зрозуміти, що інваліди це дуже замкнена група, яка в свою чергу розподіляється на велику кількість малих угрупувань, і дуже потребує опіки, обліку, ініціативи з боку державних структур, відомств, спілок, а також з боку кожної людини з гуманістичними поглядами. Я сподіваюсь, що з часом таких людей побільшає і серед законодавців, і серед простих громадян.

Литература:Іпатов А.В., Сергієні О.В., Черняк. “Правові аспекти діяльності українського державного НДІ медико-соціальних проблем інвалідності”.Сучасні проблеми реабілітації інвалідів. – Дніпропетровськ: Пороги, 2001. – С. 18-23. Сташків Б.І. “Правовий статус інвалідів”. Соціальний захист. – 2001, - № 11. – С. 11-13, № 12. – С. 50-52. Вегера С.А. “Про становище інвалідів в Україні та пріоритетні напрями їх соціального захисту”. – К.: Соцінформ, 1999. – c. 18,24,39. Болотіна Н.Б. “Соціальне право України: окремі теоретичні проблеми формування та розвитку” Право України. – 2000. - № 12. – С. 24-28. Савченко В.А., Бондарчук К.П., Терюханова І.М. Національна програма професійної реабілітації та зайнятості інвалідів в Україні. Соціальний захист. – 2000. -№11. – С. 55-60.