Выводы: Таким чином на основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.
Обґрунтовано, що банківська система посідає чільне місце в економічному розвитку кожної держави. Як важливий інструмент грошово-кредитного регулювання економіки, банківська діяльність сприяє мобілізації та використанню грошових ресурсів, забезпечує виконання фінансових зобов’язань, визначає динаміку інвестиційного процесу. Ефективно організована банківська система є запорукою сталого економічного зростання.
Основними елементами системи державного регулювання банківської діяльності є: суб’єкти (учасники) та об’єкти державного регулювання, цілі, форми, методи та принципи регулювання, інструменти та важелі державного регулювання, механізми, стратегії та пріоритети регуляторної діяльності держави у сфері іноземного банківництва.
Виявлено, що форми державного регулювання банківської діяльності розглядаються як зовнішній вияв процесу регулювання, сукупність способів його організації та вираження змісту, що визначають умови, порядок і послідовність дій, які сприяють ефективному виконанню регулятивних функцій з метою забезпечення розвитку та стабільності банківської системи. Основними формами державного втручання у розвиток банківської діяльності є монетарна (грошово-кредитна), податкова, антимонопольна політика, а також заходи адміністративно-економічного регулювання, які спрямовані на створення умов для ефективного функціонування банківської системи.
Методи державного регулювання банківської діяльності розглядаються як сукупність прийомів і заходів впливу державних органів на розвиток банківського бізнесу в Україні з метою забезпечення ефективного функціонування банківської системи та підвищення розвитку вітчизняної економіки. До методів державного регулювання банківської діяльності доцільно зачислити такі: правові, адміністративні, економічні, а також специфічні. Принципи визначаються як вихідні положення, правила, покладені в основу здійснення ефективного державного регулювання банківської діяльності в Україні.
Упродовж останнього десятиліття минулого століття відбулися реформи у банківських системах постсоціалістичних країн, невід'ємним атрибутом яких було становлення системи банківського регулювання. Водночас, істотні зміни у концепції побудови банківської системи відбуваються і в деяких країнах із сталим економічним розвитком.
Аргументовано, що у світовій практиці немає єдиного підходу до інституційної побудови системи банківського регулювання. Значною мірою вона визначається особливостями соціально-економічного та історичного розвитку країн, характером і традиціями банківської системи, політико-юридичними чинниками.
Визначено, що на сучасному етапі розвитку України адаптація національного законодавства до норм європейського права особливо актуальна, що зумовлено низкою причин. По-перше, зміна законодавства пов’язана зі створенням відповідної правової бази для майбутнього вступу до Європейського Союзу (далі ЄС); по-друге, адаптаційні процеси створюють підґрунтя для проведення реформ в усіх сферах суспільного життя, підвищення конкурентоспроможності економіки в цілому й банківської системи зокрема, подальшої демократизації та розбудови громадянського суспільства.
Україна проголосила курс на європейську інтеграцію, уклавши із ЄС Угоду про партнерство та співробітництво в 1994 році, тим самим взявши на себе зобов’язання наблизити законодавство у пріоритетних сферах соціально-економічного розвитку держави до законодавства ЄС, і зокрема в банківській сфері. Таким чином галузева адаптація банківського законодавства проводиться в межах загального зближення законодавства України і ЄС.
У процесі адаптації банківського законодавства здійснюється опрацювання законодавства ЄС з питань, що регулюють банківську справу.
В процесі дослідження виявлено ряд завдань, що ставить перед собою:
1) узгодження українських банківських законів із законами ЄС;
2) нові рішення в грошовій політиці, які необхідні для виконання критеріїв, визначених Маастрихтською угодою;
3) реструктуризація і модернізація банківської системи.
При цьому, головним уроком, який дала економіці практика формування нових ринкових відносин, полягає в тому, що чинник інституційного середовища є надзвичайно важливим. Його ігнорування істотно обмежує можливості науки у формуванні адекватних уявлень про економічну реальність. Очевидно, засвоєння цього уроку в наукових колах економістів на пострадянському просторі й стимулювало багатьох із них до активного оволодіння досягненнями інституційного напряму і проведенню численних досліджень з цієї проблематики.
Таким чином, можна з упевненістю стверджувати, що фінансовий сектор має стати об’єктом стратегічного управління в рамках економічної політики держави і розглядатись як похідна управління економічним розвитком України на довгострокову перспективу.
Отже, основним критерієм розвиненості фінансового сектора України, так само, як інших секторів економіки, є стабільність інституційного регулювання, тобто спроможність виконувати функції регулювання впродовж тривалого часу.
Доведено, що в умовах сьогодення потрібно зважати і на фінансову глобалізацію, яка дає новий поштовх розвитку фінансовому сектору, призводить до формування світового фінансового ринку і його інституційних інновацій. Від того, яким буде інституційне середовище фінансового сектора України, буде залежати швидкість входження економіки країни до світового економічного простру та ефективність реформ у цілому.