Кримінальна відповідальність за геноцид

Содержание: ВСТУП 3 Розділ 1. Загальна характеристика злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку 6 Розділ 2. Кримінально-правова відповідальність за вчинення геноциду 10 2.1. Історія виникнення поняття «геноцид» та зміст вказаного поняття 10 2.2. Склад злочину передбаченого статтею 442 Кримінального кодексу України 19 Розділ 3.Види відповідальності за вчинення геноциду в міжнародному праві 23 ВИСНОВКИ 32 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 36

Вступление: Актуальність дослідження. Геноцид є найтяжчим міжнародним злочином, що тягне за собою міжнародно-правову відповідальність як держав, так і винних у скоєнні цього злочину осіб. Дане положення визнане всіма державами світу і є нормою jus cogens загального міжнародного права. На відміну від інших міжнародних злочинів, геноцид має більш чітку основу в позитивному міжнародному праві, але, незважаючи на це, в його доктрині та практиці нерідко зустрічаються різночитання з приводу належної кваліфікації актів геноциду та їх відмежування від суміжних складів злочинів, особливо від злочинів проти людяності. З такого роду труднощами часто стикаються, зокрема, міжнародні кримінальні трибунали для колишньої Югославії та Руанди, хоча правова кваліфікація скоєних у цих країнах безпрецедентних звірств, що стали підставою для відповідних резолюцій Ради Безпеки ООН про заснування вказаних трибуналів, начебто не повинна викликати ніяких сумнівів. Певні проблеми виникають також при забезпеченні адекватної імплементації положень Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 році у національному законодавстві держав-учасниць. У Кримінальному кодексі України стаття про кримінальну відповідальність за скоєння злочину геноциду була з’явилася лише в 2001 році. Особливої актуальності дана проблема набула у зв’язку з практикою Руандійського трибуналу, що діє як міжнародний судовий орган ad hoc. Винесення цим Трибуналом 2 вересня 1998 році вироку за злочин геноциду (проти Жана-Поля Акайесу, мера району Таба) можна вважати ключовим моментом в історії міжнародного кримінального права. Це був перший в міжнародному праві вирок за скоєння злочину геноциду, винесений будь-коли міжнародним судовим органом. З тих пір уже винесено кілька вироків, що безпосередньо стосуються злочину геноциду, і ці рішення, які становлять собою істотний внесок у здійснення правильної кваліфікації злочину геноциду, вимагають узагальнення й адекватного наукового осмислення. Вищевказані питання, безсумнівно, мають надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення, і необхідність їхнього дослідження обумовлює актуальність її дослідження. Об’єктом дослідження є злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Предмет дослідження спрямований на вивчення геноциду та кримінальної правової відповідальності за вказаний злочин згідно українського законодавства. Метою даної роботи є аналіз загальної характеристики злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку та більш глибоке вивчення геноциду як злочину згідно українських та міжнародних правових норм. Для досягнення мети, я вважаю, що необхідно виконати наступні завдання: 1) зробити загальну характеристику зазначених злочинів; 2) детальний аналіз складу злочину передбаченого статтею 442 Кримінального кодексу України; 3) порівняльний аналіз норм Кримінального кодексу України з нормами міжнародного кримінального права щодо вчинення геноциду. Для досягнення наукової об’єктивності результатів використано весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять широке застосування в сучасній науці міжнародного публічного права: метод об’єктивності використано для встановлення вірогідності й повноти застосованої у процесі дослідження інформації; діалектичний метод – для аналізу розвитку концепції злочинів проти людяності та встановлення її зв’язку з іншими правовими явищами; історико-правовий – для характеристики поняття «геноцид» на різних етапах його розвитку; формально-логічний – для визначення вказаногопоняття та його складників; спеціально-юридичний – для аналізу положень статутів міжнародних трибуналів, інших міжнародно-правових документів, рішень національних судових органів різних країн щодо розглядуваних злочинів; системно-структурний; порівняльно-правовий – для проведення класифікації злочинів проти людства (зокрема, злочинів геноциду), для виявлення змін у визначенні злочинів проти людяності, що містяться у низці міжнародно-правових актів; соціологічний – для аналізу письмових документів (звітів комісій із розслідування порушень прав людини, доповідей суддів міжнародних трибуналів тощо), що забезпечує достовірність знань про досліджувані злочини; метод кількісного і якісного аналізу – для з’ясування наявності систематичності чи широкомасштабності вчинення злочинів проти людяності, що необхідно для їх констатації; методи моделювання, багатофакторності та прогнозування – для розробки пропозицій стосовно дій України щодо попередження вчинення на території нашої держави геноциду.

Выводы: Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку – це суспільно небезпечні діяння, що спричиняють істотну шкоду миру, безпеці людства та міжнародному правопорядку чи загрожують спричиненням такої шкоди й відповідальність за які передбачена міжнародно-правовими актами та розділом ХХ Особливої частини Кримінального кодексу України. Специфіка цих злочинів полягає в тому, що вони безпосередньо пов’язані із сучасним міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються злочинами. Вироблені багаторічними зусиллями всієї прогресивної спільноти, міжнародні кримінально-правові норми встановили підстави й умови відповідальності за найнебезпечніші групи злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, незалежно від того, чи є конкретне діяння порушенням внутрішнього законодавства країни, в якій вчинено злочин, а також від місця вчинення злочину, поширення на них юрисдикції Міжнародного кримінального суду чи судів інших держав. Звинувачення у вчиненні злочину геноциду стало досить поширеним як в міжнародних, так і у національних судових трибуналах протягом останньої половини сторіччя. Першим випадком, коли будь-хто був притягнутий до відповідальності за геноцид, став Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберггу, що відбувся одразу ж після Другої Світової війни. Нюрнберзький Трибунал став важливим першим кроком у визнанні та покаранні геноциду; він проклав шлях до створення Конвенції про геноцид і нормативно-правової бази, яка інтерпретує її положення. Нині, через 60 років після Нюрнберзького Трибуналу, злочин геноциду здобув одностайне визнання відповідно до норм jus cogens (міжнародного загального права). Міжнародні та національні трибунали визнали різні випадки геноциду, і багато осіб були обвинувачені та засуджені за вчинення актів геноциду. Крім того, Міжнародний Суд ООН визначив обставини, за яких держава може бути притягнута до відповідальності за геноцид, потерпілі від геноциду почали вимагати відшкодування від третіх осіб, а Міжнародний кримінальний суд навіть висунув обвинувачення у вчиненні геноциду та злочинів проти людства діючому главі держави. Усі ці події мають позитивне значення як для України, яка намагається досягти визнання на міжнародному рівні того факту, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом, так і для майбутнього розвитку міжнародного гуманітарного права та запобігання геноциду у майбутньому. Міжнародне право розглядає геноцид як тяжкий міжнародний злочин проти людяності. Геноцид відноситься до міжнародних злочинів з дуже високим рівнем латентності. Влади держав, як правило, замовчують факти геноциду або не включають геноцид у кримінальне законодавство. Справи, пов’язані із залученням до відповідальності за злочин геноциду, у національній судовій практиці зустрічаються вкрай рідко. У міжнародній практиці юрисдикцією із притягнення до відповідальності за цей злочин наділені всі три існуючі міжнародні кримінальні судові органи: Міжнародний трибунал із Руанди, Міжнародний трибунал з колишньої Югославії, що вже винесли кілька вироків, і Міжнародний кримінальний суд. Суб’єктом злочину геноциду може бути як фізична особа, так і держава. Міжнародне право передбачає можливість застосування до злочинців універсальної кримінальної юрисдикції. Слід також зробити висновки, який склад злочину передбачений українським законодавством щодо кваліфікації діяння як геноциду. Конституція України гарантує, що всі люди є рівні у своїй гідності та правах, мають рівні конституційні права і свободи та е рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за, ознаками раси, кольору шкіри, релігійних переконань, етнічного походження. О’бєктом геноциду є безпека існування національних, етнічних, расових та релігійних груп. Потерпілими від цього злочину можуть бути тільки члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, на знищення якої спрямоване діяння винних осіб - як громадяни України, так і іноземні громадяни чи особи без громадянства. До найбільш небезпечних сучасних форм дискримінації належать расизм, антисемітизм, нетерпимість стосовно арабів і мусульман, негрофобія, ксенофобія (ворожість до будь-яких іноземців). Видом геноциду є апартеїд - обмеження прав громадян за расовою ознакою. 3 об’єктивної сторони злочин проявляється в суспільне небезпечних діях або бездіяльності. Формами його є-. 1) позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи; 2) заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень; 3) створення для національної, етнічної, расової чи релігійної групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення; 4) скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі; 5) насильницька передача дітей з однієї національної, етнічної, расової чи релігійної групи в іншу; 6) публічні заклики до вчинення перелічених дій; 7) виготовлення матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій; 8) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій. Перші п'ять форм передбачені ч. 1, а останні три - ч. 2 ст. 442. Суб’єкт злочину загальний. Для складу злочину не має значення, чи вчинено злочин представником так званої титульної нації або національної меншини, європейської раси або негроїдної, віруючим або атеїстом. Так само не має значення, чи належать суб’єкт злочину і потерпілі до однієї раси, національності, етносу, конфесії. З суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу. Спеціальною ознакою геноциду у перших його п’яти формах є мета - повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи. Тому дискримінаційні дії, що позбавляють громадян певної групи можливості повністю використовувати свої права і свободи - право на свободу пересування, на підприємницьку діяльність, на судовий захист, на охорону здоров'я, на освіту, на користування і навчання рідною мовою, на розвиток національних культурних традицій, на створення культурних і навчальних закладів національних меншин, на участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо, - але не спрямовані на знищення цієї групи, кваліфікуються за ст. 161. Метою виготовлення матеріалів із закликами до геноциду є їх розповсюдження. Для таких форм злочину, як публічні заклики до геноциду і розповсюдження матеріалів із закликами до геноциду, мета не є обов’язковою ознакою складу. Ніякі строки давності не застосовуються до геноциду, незалежно від часу його вчинення.

Литература: 1. Конституція України від 28.06.1996 р. за № 254к/96-ВР// Голос України - 13.07.1996 р., № 128. 2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. за № 435-IV// Офіційний вісник України, 2003, №11, (28.03.2003), ст. 461. 3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. за № 6447// Відомості Верховної Ради УРСР, 1961, № 2, ст. 15. 4. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. за 2341-III //Офіційний вісник України, 2001, № 21 (08.06.2001), ст. 920. 5. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року. 6. Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього вiд 09.12.1948 р. http://zakon.rada.gov.ua 7. Резолюція Генеральна Асамблеї ООН «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього від» 11.12.1946 р. 8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Ю.В. Баулін, В.І. Тація – Х.: ТОВ «Одісей», 2007 – 1184 с. 9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України, Мельник М.І., Хавронюк М.І. - К.: Атіка, 2005 р. -1064 с. 10. Барсегов Ю.Г. Геноцид армян - преступление по международному праву. М., Изд-во «XXI век – Согласие». 2000. 11. Вільна енциклопедія Вікіпедія. 12. Винник Богдан. Поняття «житло» в законодавстві України та його правове значення. Юридичний журнал. № 3/2005 р. 13. Кримінальне право України України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов , Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова , В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 480 с. 14. Правознавство: Підручник/ С.Е. Демський, В.С. Ковальський, А.М. Колодій; Ред. В.В. Копєйчиков. – 7-е вид. стереотип.. - К: Юрінком Інтер, 2003. - 736 с., Глава ХІІІ. 15. Проблеми ответственности за геноцид. Дипломная робота. Московский городской педагогический университет Юридический факультет Мошенская Н.В. - М., 2003 г. 16. Проект статей об ответственности государств от 2001 года. // Международное публичное и частное право, № 2 (6), 2002 г. 17. Шаргородский М. Д. Наказание, его цели и зф-фективность.- ЛГУ, 1973 р. 18. Фесенко Є.В. Злочини проти здоровя населення та система заходів з його охорони. Монографія. – К.: Атіка, 2004 – 280 с.