Допустимість засобів доказування

Содержание: Вступ 3 1. Допустимість засобів доказування 4 Висновки 9 Список використаної літератури 10

Вступление: Сучасна правова система України знаходиться в стані перебудови, що не може не вплинути на розвиток науки та законодавство, яке регулює цивільне судочинство. В свою чергу, прийняття законних і обґрунтованих процесуальних рішень можливо лише тоді, коли вони ґрунтуються на перевірених та правильно оцінених відомостях, одержаних у відповідності до вимог цивільно-процесуального закону. Помилка суб’єкта доказування під час оцінки доказів може привести до прийняття незаконних рішень та порушення прав і свобод громадян. У зв’язку з цим, правильна оцінка доказів має найважливіше значення не тільки для прийняття окремих процесуальних рішень, але і вирішення цивільної справи у цілому. Допустимість є невід’ємними елементами характеристики доказів. Доказування у цивільній справі може здійснюватись тільки належними та допустимими доказами. Проблемам доказування приділено значну увагу в працях таких вчених як Д.П. Ватмана, М.А. Гурвича, А.А. Добровольского, О.С. Захарової, О.С. Козлова, В.В. Комарова, С.В. Курилева, Т.О. Лілуашвілі, І.В.Решетникової, М.К. Треушнікова, С.Я. Фурси, М.Й. Штефана, Ю.К. Юдельсона та ін.

Выводы: Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встанов¬лює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Основними правилами допустимості засобів доказування є те, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом та те, що обставини справи, що за законом повинні підтверджуватися зазначеними у законі засо¬бами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Правило про допустимість засобів доказування має істотне значення, насамперед, для цивільного обороту, тому що належне оформлення угод упорядковує допроцесуальні відносини суб'єктів цивільного права, виключає зайві спори про право. Разом з тим це правило є значущим і для цивільного судочинс¬тва, тому що спрощує завдання суду при вирішенні окремих спорів.

Литература: 1. Цивільний процесуальний Кодекс України від 18.03.2004. (поточна редакція від 06.10.2010.) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2004. – № 40-41, 42. – Ст.492. 2. Васильєв С.В. Цивільний процес: Навчальний посібник. – X.: ТОВ «Одіссеій, 2008. – 480 с. 3. Кілічава Т.М. - Цивільне процесуальне право. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. – 352 с. 4. Тертишніков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-прак¬тичний коментар. – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2007. – 576с. 5. Цивільний процес: Навч. посіб. /А.В. Лклрушко, Ю.В. Білоусов, P.O. Стсфанчук, О.І. Угриновська та ін. / За ред. Ю.В. Білоусова. – К.: Прецедент, 2005. – 293 с. 6. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс; Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. – 624 с.