Суїцидальна поведінка як форма кризового реагування

Содержание:  ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА КРИЗОВОГО СТАНУ ОСОБИСТОСТІ. 6 РОЗДІЛ 2. САМОГУБСТВО ЯК ВИХІД ІЗ КРИЗОВОГО СТАНУ. 12 ВИСНОВКИ 26 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 28

Вступление: Хоча більшість соціально-психологічних підходів ґрунтується на усвідомленні проблема суїциду унікальності буття особи, на переконаннях у тому, що вона представляє собою вищою мірою свідому істоту з потенційними можливостями для позитивного зростання й самоактуалізації в суспільстві, реалії сьогодення показують, що поряд з соціально прийнятними зразками людської поведінки наявні й інші, такі як наркоманія, алкоголізм, злочинність, жорстокість, апатія, суїцид. Стосовно останньої форми поведінки — самогубства, то виникнення в людини ідеї про неї, процес прийняття рішення щодо реалізації прагнення до суїциду, його соціально-психологічна мотивація хвилювали вчених здавна, залишаються актуальними й сьогодні. Якщо подивитися на динаміку поглядів щодо соціально-психологічної природи самогубства в цілому, то вона має прогресивний характер: якщо на початку XIX століття домінували переконання про душевну хворобу як основну причину цього явища, то наприкінці XIX — на початку XX століття стає очевидною помилковість і обмеженість таких переконань, оскільки в цей час поширюється думка про соціальні та соціально-психологічні чинники й передумови самогубства (міжособистісний конфлікт, самотність тощо) 4; c.21. Отож самогубство починає кваліфікуватися і як глибоко індивідуальний вчинок, який здійснюється психічно здоровими людьми, і як результат аномалій чи розладів психіки індивіда, і як наслідок саме соціальних причин. Сучасні зарубіжні суїцидологи при інтерпретації суїцидальної поведінки звертаються до концепцій психоаналізу, біхевіоризму, інтеракціонізму й тих різновидів названих напрямів, які широко представлені в соціальній психології Заходу. В колишньому Радянському Союзі наприкінці XX століття ряд учених експериментально вивчав цю проблему й виокремив такі психологічні та соціально-психологічні характеристики, притаманні суїцидентам: емоційна в'язкість (домінування однієї емоції), образливість, дратівливість, висока міра конфліктності, слабкий особистісний психологічний захист, неадекватна щодо особистісних можливостей самооцінка, невпевненість, висока потреба в самореалізації, в позитивних емоційних зв'язках і соціальних контактах, щирих стосунках, розвинута емпатія, заснована на очікуванні розуміння й підтримки від оточення, слабкий вольовий контроль, низька активність, песимізм, тенденція до самозвинувачення, несамостійність, агресія як постійна форма прояву особистісних характеристик, високий рівень тривожності (М. Тимонін, Е. Суслов). Інші дослідники (А. Слуцький, М. Занадворов) також звертають увагу на важливість соціально-психологічних особливостей суїцидальної поведінки (називають і описують такі властивості особистості, як: егоцентризм, аутоагресія, песимістична особистісна установка на майбутнє, система мотивів суїцидальної поведінки та ін.). Заслуговує на увагу той факт, що в цей час учені (А. Амбрумова, В. Тихоненко, Л. Бергельсон та ін.) починають розглядати суїцид як наслідок соціально-психологічної дезадаптації особистості за умов мікросоціальних конфліктів, які переживає індивід. В цілому аналіз філософської, соціологічної, психологічної, соціально-психологічної літератури, присвяченої проблемі суїциду, дає змогу дійти висновку, що природа такого явища, як самогубство, пов'язана з дією різноманітних чинників, які можна звести у три великі групи: соціологічні, соціально-психологічні та психологічні чинники, виокремлення яких умовне, адже на практиці дія одного чинника підкріплюється дією іншого. При цьому соціально-психологічні чинники найповніше розкривають себе через поняття міжособистісної взаємодії і спілкування. Вже доведено, що проблеми, труднощі, ускладнення, які виникають у цій сфері, за несприятливих умов здатні підвищувати суїцидальну активність людей. Таким чином, характеризуючи суїцид як соціально-психологічний феномен, необхідно враховувати як зовнішні соціально-психологічні чинники суїцидального ризику (вірогідність суїцидальних дій), так і внутрішні, індивідуальні особливості, що мають суїцидальну спрямованість 2,8,10. Темою нашої роботи є суїцидальна поведінка як форма кризового реагування. Мета роботи: проаналізувати особливості суїцидальної поведінки особистості як виходу із кризового стану. Завдання: розглянути поняття кризового стану особистості; охарактеризувати самогубство як спосіб реагування на кризовий стан. Предмет роботи: суїцидальна поведінка. Об’єкт: суїцидальна поведінка як форма кризового реагування. Методи дослідження: аналіз літератури.

Выводы: В основі механізму суїцидальної поведінки лежать два складники: негативні соціальні фактори й особистісні фактори людини. До соціально-негативних факторів слід віднести: роз¬лучення, смерть рідних, нерозділене кохання, втрату роботи, неможливість отримати освіту тощо. До особистісних факторів належать: морально-психо¬логічні ознаки особистості (її характер, темперамент, вольові якості, психічні розлади тощо). Взаємодія зовнішніх і внутрішніх факторів призводить до внутрішнього конфлікту людини, до появи кризового стану. Вирішення конфлікту спрямовує подальшу поведінку в той або інший бік. Якщо особа не може впоратися зі своїм внутрішнім конфліктом, то це при¬зводить до соціально-психологічної дезадаптації. Соціально-психологічна дезадаптація - це непристосо¬ваність, конфлікт особи із соціальним середовищем. Він може бути зовнішнім або внутрішнім. Об'єктивно дезадаптація проявляється в невідповідності поведінки особи її соціальній ролі та ситуації, що реалізується в компенсаторній формі поведінки. Суб’єктивно - це широка гама психоемоційних переживань. При перевищенні порогу дезадаптації відбувається неадек¬ватна реакція особи. Несподіваний суїцид на тлі, здавалося б, зовнішнього добробуту може стати одним з її проявів 2,5. Суїцид можна трактувати як неадекватну форму реагування на зовнішні обставини, спосіб "виходу з гри" при неможливості переходу на новий рівень адаптації, як стан кризового реагування особистості. Поняття дезадаптації логічно об'єднує багато різних мотивів суїцидальної поведінки та надає мож¬ливість уникнути недоліків якогось однолінійного підходу. Конфлікт, який перейшов поріг дезадаптації, називається кризою чи кризовою ситуацією. Стержнем дезадаптації є крах базових ціннісних орієнта¬цій особи, що у повсякденності називається втраченим сенсом життя. Цей момент простежується як у випадках, віднесених до норми, так і за явних психічних аномаліях. Крах ціннісних орієнтацій - це і професійне фіаско, і втрата близької людини, і загроза здоров'ю чи сексуальній потенції - явища завжди інди¬відуальні, але врешті-решт соціально значущі для особи. Цей стан призводить до втрати "точки опори" в житті особистості. Після втрати такої опори, в людини проявляється мотива¬ційна готовність до самогубства. У стані мотиваційної готовності, особистість не бачить жодної позитивної ситуації, котра б давали змогу розв'язати конфлікт позитивно. У такому стані особа може перебувати досить тривалий час, який не обов'яз¬ково закінчується суїцидом. У цій ситуації проблема може ви-рішитись сама-собою, чи особа може набути тривалого психіч¬ного розладу тощо Вирішальну роль відіграють провокаційні фактори, до яких належать: погіршення соціально-економічної ситуації (затримку у виплаті заробітної плати, зростання цін на всі товари та послуги, безробіття, соціальну незахищеність тощо). Так, значна кількість самогубств в Україні відбувається на фоні кризових явищ у всіх сферах життя, що призвело до різкого зубожіння широких верств населення та дестабілізації морально-психо-логічного клімату в суспільстві. Уплив зовнішніх провокаційних факторів веде особу до передсуїцидної поведінки, що полягає у виборі конкрет¬ного способу для самогубства. Способи позбавити себе життя в різних країнах мають свої варіації, однак підмічено й загальні тенденції. Повішання - основний спосіб суїциду в усьому світі. Часто спостерігаються отруєння. Дослідники також вважають, що певний відсоток дорожньо-транспортних пригод з єдиною жертвою - це фактично приховані суїциди. Зауважимо, що, за¬звичай, особи, що бажають позбавити себе життя, не заявляють про це навколишнім. Якщо особі, для якої характерна передсуїцидна поведінка, не надати професійної психологічної допомоги, настає останній етап — суїцид. Досвід роботи служб соціально-психологічної допомоги як у нашій державі, так і за кордоном, показує, що самогуб¬ствам у багатьох випадках можна запобігти. Успіх цієї справи залежить від своєчасного виявлення осіб, схильних до суїциду, проведення з ними індивідуальної роботи, усунення факторів, які зумовлюють такі дії, надання таким особам відповідної соціальної та психологічної допомоги 5,6,11.

Литература: 1 Аверин В.А. Психология личности: Учебное нособие. СПб.: Изд-во В.А.Михайлова, 2002. - 89 с. 2 Амбрумова А.Г., Бородин С.В., Михлин А.С. Предупреждение самоубийств. — М.:Наука, 2000. — 180 c. 3 Анчел В.Я., Цыган В.Н. Стресс и стрессустойчивость человека. СПб.: ВМедА, 2003.- 86с. 4 Вроно Е.М. Суїцидологія на Україні – небагато історії // Журнал практичної психології і психоаналізу. – 2001. - №1-2. – С. 21-23. 5 Діденко О.І. Суїцидальні наміри у психологічному портреті особистості // Психологія суїцидальної поведінки: діагностика, корекція, профілактика: Зб. наук. праць / За ред. С.І. Яковенка. — К.: КІВС, 2000. — 200 с. 6 Журов М.С. Социально-психологическая природа суицида и возможные пути его прогнозирования // Психологія суїцидальної поведінки : діагностика, корекція, профілактика / Під ред. С.І. Яковенка. — К.: КІВС, 2000. — C.145-147 7 Коссов Б.Б. Личность: теория, диагностика и развитие: Учебнометодическое пособие для высших учебных заведений. СПб.: Академический Проект, 2000. - 240 с. 8 Морозов В.І. Особливості суїцидальної поведінки//Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки: збірник наукових праць. - К.: НПУ іменіМ.П.Драгоманова, 2006. - № 12 (37). – С.190-193. 9 Oмек В.Г., Конторович В.А., Крукович Е.И.. Психологическая помощь в кризисных ситуациях. -СПб.: Речь, 2005.- 256с. 10 Суїцид — наслідок соціальних негараздів // Іменем закону. — 2000. — 25 лют. — № 8.- C.12-13 11 Суліцький В. В. Психологія суїцидальної поведінки. – К.: „МП Леся”, 2001. – 316 с. 12 Тимченко О.В. К проблеме о зависимости уровня счастья и склонности к самоубийству от основных демографических характеристик // Психологія суїцидальної поведінки: діагностика, корекція, профілактика / Під ред. С.І. Яковенка. — К.: КІВС, 2000. — 200 с. 13 Флоренская Т. А. Діалог у практичній психології. Наука про душу. — М.: Владос, 2001. — 208 с. 14 Хрусталева Н.С. Психология кризисных состояний. СПб: Питер, 2002. - 272с 15 Шнейдман Е. Душа самогубця. – Теорія і практика психологічної допомоги. – ЗМІСТ.: М., 2001. 16 Юрьева Л. Н. Кризисные состояния. — Днепропетровск: Арт-пресс, 2001. — 164 с.