Выводы: Одним з найвідоміших французьких письменників модерністської прози ХХ століття є Альбер Камю, який працював у різних жанрах художньої літератури в стилі екзистенціалізму, відкидаючи пуританські елементи, властиві інших екзистенціалістам, і натомість створюючи власний екзистенціалізм з гедоністичними елементами, закоріненими в елліністичному язичництві. Викладаючи центральну свою доктрину, що стосується абсурдності, або ірраціональності всесвіту без Бога чи якогось абсолютного морального закону, Камю заявляв, що схиляється до південних або середземноморських ідеалів теплоти і щастя, а не до холодних і мертвотних ідеологій півночі. Ставши провідним голосом екзистенціалізму, Камю згодом розішовся в поглядах з сторонниками напряму та покинув їх.
Творчість письменника різноманітна: до найвизначніших та найвідоміших творів відносять повість «Сторонній», романи «Чума» та «Щаслива смерть», збірку «Листи німецькому другові», есе «Міф про Сізіфа», п’єса «Калігула», трактат «Бунтівна людина», повість «Падіння». 1957 року Камю було присуджено Нобелівську премію «за величезний внесок у літературу, який виявив значення людської совісті».
Завершеним втіленням того, що Камю осмислив і пережив у роки суворих випробувань, вираженням значних світоглядних зрушень і відкриттям нових істин став роман «Чума», який вийшов 1947р.
Зміст роману письменник розкриває за допомогою цілої системи образів, в тому числі й образів-символів, найзначущим серед яких є образ чуми.
Чума - образ, що витворюється всім романом, образ міфічно багатоплановий і багатозначний. Чума у Камю — це не тільки фашизм, «коричнева чума», як тоді називали його в усій Європі, а й зло взагалі, так би мовити, метафізичне зло, невіддільне від буття. Але й цим не вичерпується «супер образ» роману: чума — це й абсурд, який тут осмислюється і як форма існування зла, і трагічна «доля людська», бо зло нездоланне.