Свобода людини в нормах Конституції України

Содержание: Вступ 3 1. Поняття свободи людини як елементу правового статусу особи 7 2. Характеристика конституційних свобод людини і громадянина в Україні 17 Висновки 31 Список використаних джерел 34

Вступление: Визначення в Конституції України нашої держави як соціальної і правової є основними засадами, на яких базується програма подальшого державотворення. Відповідно, є перспективи втілення в життя принципів верховенства права, верховенства Конституції і закону, на основі яких держава має належним чином відстоювати права і свободи особи. Свобода є фундаментальною характеристикою людського існування, оскільки свобода не те, чим володіють люди, а те, чим вони є за своєю суттю. Як універсальна характеристика людського буття, свобода стосується здатності людини обирати своє буття та керувати ним і безпосередньо пов'язана з відчуттям залежності, відчуження та відповідальності. Права і свободи людини, як складне і багатогранне явище, було і є предметом наукових пошуків у різних аспектах і проявах. Разом з цим, зберігає свою актуальність задача вивчення і осмислення наукової спадщини класиків філософії права, теорії держави і права, соціології права, етики, історії, які розробляли загальнотеоретичні ідеї прав і свобод людини, намагались дати відповіді на питання їх реального забезпечення і захисту. Глибокі, актуальні в нашому сьогоденні, є ідеї і розробки щодо поняття прав і свобод людини, питання визначення її правового статусу, загально-концептуальні основи ролі і місця держави, права, суспільства і самої людини у механізмі забезпечення і захисту людини, її прав і свобод. Проблематиці прав і свобод людини присвячено багато наукових праць, як класиків політико-правової науки, так і наших сучасників. Серед класиків можна виділити Арістотеля, Платона, Дж. Бентама, Ш. Монтеск’є, Т. Гоббса, І. Берліна, К. Гельвеція, Ж. Ж. Руссо, І. Канта, Ф. Гегеля, Ф. Енгельса, К. Маркса. В українській політико-правовій думці значний внесок у теорію прав людини свого часу зробили І. Франко, М. Драгоманов, М. Грушевський, М. Бердяєв, П. Новгородцев, Б. Чичерін, Б. Кістяківський, М. Коркунов та інші. Серед досліджень філософсько-теоретичних проблем правового статусу особи в СРСР варто виокремити роботи Л. Воєводіна, Ю. Дмитрієва, В. Кучинського, Г. Мальцева, Н. Матузова, Р. Мюллерсона, В. Патюліна, В. Сіренка, В. Чхиквадзе, де поряд з названими, глибоко і багатоаспектно досліджено низку окремих прав людини. Крім того, питання, пов'язані з історією розвитку прав і свобод особи та їх гарантій на різноманітних етапах розвитку радянського суспільства, а також механізм і особливості прояву на практиці окремих видів гарантій досліджували В. Власіхін, П. Глущенко, Р. Рісдал, І. Разумович, В. Скобелкін, В. Туманов та інші. Значний внесок в обґрунтування необхідності орієнтації внутрішньо-державного права на захист прав, свобод і інтересів громадян внесли такі відомі юристи-вчені і практики, як М. Вітрук, Л. Воєводін, В. Кудрявцев, З. Кузнєцов, А. Мовчан, В. Сальніков, Л. Тіунова, Б. Топорнін та інші. Певну роботу для створення системи правозахисної діяльності на різноманітних етапах розвитку суспільних відносин провели вчені-юристи С. Алексєєв, В. Карташов, В. Копейчиков, Б. Лазарєв, А. Піголкин та інші. Особливе місце серед юристів, що зробили внесок у формування інституту соціально-правової допомоги і захисту прав людини, займають В. Бойцова, С. Кожевніков, А. Коровніков, С. Малинін, І. Михайловська, С. Порощук, М. Строгович, Н. Хаманєва та інші. У розвитку та становленні концепції єдності міжнародно-правових норм і національно-правових розпоряджень у сфері захисту прав, свобод і інтересів громадян слід відзначити зусилля І. Блищенка, Н. Захарова, М. Гернета, І. Городецької, В. Карташкіна, Я. Островського, А. Трайніна та інших. Звертає на себе увагу доробок російських вчених та науковців держав СНД: М. Алексєєва, С. Алексєєва, М. Вітрука, Г. Гаджиєва, Л. Лазарєва, Г. Мальцева, В. Оксамитного, Б. Топорніна, А. Якушева, В. Туманова, В. Чиркіна та інших. У новітньому періоді наукових досліджень проблеми прав і свобод людини та громадянина висвітлені у наукових працях українських вчених у сферах філософії права, теорії держави і права, конституціоналізму, соціології права, суміжних галузей правової і політичної науки: В. Авер’янова, В. Бабкіна, О. Бандури, В. Бачиніна, І. Бичка, С. Бублика, О. Гвоздіка, В. Горшеньова, О. Данел`яна, В. Забігайла, К. Жоля, А. Іщенка, Р. Калюжного, В. Кампо, А. Козловського, М. Козюбри, А. Колодія, Я. Кондратьєва, М. Костицького, Л. Кривенко, В. Ларіонової, Ю. Леонова, С. Максимова, О. Манохи, О. Мироненка, О. Мурашина, Є. Назаренка, А. Олійника, М. Орзіха, В. Опришка, М. Панова, В. Погорілка, П. Рабіновича, В. Рибалки, Ю. Римаренка, А. Селіванова, В. Свінціцького, В. Сіренка, В. Синьова, О. Скакун, В. Скоморохи, С. Сливки, В. Тація, В. Тимошенка, І. Тимченка, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Цвєткова, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, Б. Чміля, С. Яковенка та інших. Відповідно, метою дослідження є визначення свободи людини в нормах Конституції України. Відповідно до мети, завданнями дослідження є: ­ визначити поняття свободи та її місця в конституційно-правовому статусі особи; ­ проаналізувати систему та механізм конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Предмет дослідження складають конституційно-правові свободи людини і громадянина в Україні. Відповідно, об’єктом дослідження є система конституційно-правових свобод людини і громадянина в Україні та її нормативно-правове забезпечення. Визнання у ст.3 Конституції людини найвищою соціальною цінністю, її прав і свобод змістом і метою діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод головним її обов'язком, безперечно, має величезне значення, але це положення поки залишається лише програмною установкою. Це означає, що Україну не можна визнати правовою державою, адже права і свободи особи не стали поки що вищою цінністю. Формування правової держави і створення умов, за яких людина дійсно стає вищою соціальною цінністю, є надзвичайно складним завданням, його вирішення можливе лише в результаті тривалих зусиль суспільства, пов’язаних з подоланням всього комплексу наявних проблем. У Конституції відображені головні напрямки розвитку громадянського суспільства і створення демократичної правової соціальної держави в Україні. Серед них важливе місце посідають положення, які закріплюють основні засади забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дослідженні застосовувалася система принципів, прийомів та підходів, яка побудована на філософських, загальнонаукових та спеціальних методах. Їх використання дало змогу забезпечити єдність соціально-правового та гносеологічного аналізу розвитку філософсько-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина, історизм, об'єктивність, конкретність істини тощо. У процесі дослідження використовувались загальнонаукові методи дослідження, такі, як системний та структурно-функціональний підходи, аналіз і синтез, порівняння та протиставлення, аналогії та інші.

Выводы:  Отже, права та свободи людини і громадянина є одним із найважливіших конституційно-правових інститутів та одним із центральних елементів сучасного конституціоналізму. В другій половині ХХ ст. права та свободи людини і громадянина виступили на перший план як у сфері внутрішньодержавного, так і міжнародного права; вони належать до одного із найбільших досягнень правового розвитку людства взагалі та обов’язкових атрибутів демократичної, правової держави зокрема. Основним призначенням даного інституту є забезпечення гідного і безпечного життя людини, створення можливостей для її самореалізації в різних сферах суспільного життя. Реальний стан щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина в державі є добрим показником відповідності політичної і правової системи міжнародно-правовим стандартам . В основі сучасної доктрини прав та свобод людини і громадянина лежить ряд фундаментальних положень та принципів: усi люди є вiльнi i рiвнi у своїй гiдностi та правах; вони є рiвними перед законом; не може бути привiлеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкiри, полiтичних, релiгiйних та iнших переконань, статi, етнiчного та соцiального походження, майнового стану, мiсця проживання, за мовними або iншими ознаками; права і свободи людини і громадянина є невiдчужуваними та непорушними; кожна людина має право на вiльний розвиток своєї особистостi, не порушуючи при цьому прав i свобод iнших людей. Людину, її життя i здоров’я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпеку проголошується найвищою соцiальною цiннiстю держави, при цьому права i свободи людини, їх гарантiї мали б визначати змiст i спрямованiсть дiяльностi самої держави. Проаналізувавши систему гарантій прав і свобод особи в країні, можна зробити висновок, що в Україні існує практично необмежене коло засобів захисту прав і свобод людини і громадянина. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Але одночасно існує така проблема: хоча права і свободи особи, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод, закріплені в Конституції, сучасне становище в сфері прав і свобод людини і громадянина свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи ще перебуває на досить низькому рівні. Насамперед це стосується деяких соціально-економічних прав і свобод людини, закріплених і гарантованих чинною Конституцією. Поки що фактично вони носять більше декларативний, ніж реальний характер, в більшій мірі проголошені, ніж гарантовані. Механізм здійснення та захисту цих і деяких інших прав і свобод з тих чи інших причин іноді реалізується дуже повільно або навіть гальмується. Важливою причиною існування проблем в галузі реалізації прав і свобод є те, що через наявні в нашому суспільстві економічні проблеми держава фактично неспроможна забезпечити і гарантувати всім громадянам більшість проголошених в Конституції соціальних та економічних прав і свобод. Іншою не менш важливою проблемою є недоліки в самому законодавстві: недостатньо розроблені юридичні механізми реалізації і захисту тих чи інших прав і свобод, існують певні суперечності в нормативній базі. Необхідно розробити і прийняти наукову концепцію розвитку українського законодавства, в якій потрібно передбачити механізм переорієнтації чинного законодавства на правове забезпечення прав людини, приведення чинного законодавства у відповідність з міжнародними стандартами з прав людини. Крім цього, слід підвищувати невисоку за рівнем правову культуру і правосвідомість наших громадян. В цьому відношенні ефективною має бути пропаганда юридичних знань, юридична освіта, ефективна правова допомога та інші заходи. Важливим завданням економічних і соціальних перетворень в сучасній Україні є збалансування свободи ринкової економіки із забезпеченням соціальної захищеності людини, захистом і гарантуванням її соціально-економічних прав. Соціальна функція може бути повноцінно реалізована лише за умови високого рівня економічного розвитку, що дозволить ефективно перерозподіляти кошти і ресурси, зберігаючи при цьому свободу ринкових відносин і підприємництва. Система цих заходів повинна бути спрямована на припинення масового зубожіння населення і подальшої різкої поляризації суспільства, на поступовий підйом загального рівня життя. Правова держава, до побудови якої прагне наше суспільство, повинна всебічно сприяти розвиткові основних засад громадянського суспільства, забезпечувати баланс інтересів між різними суспільними верствами, відповідати за прийняття виважених політичних рішень, сприяти становленню і розвитку вільних економічних відносин у поєднанні з цілеспрямованою соціальною політикою, отже, максимально забезпечувати і гарантувати права і свободи людини і громадянина.

Литература:  1. Конституція України. Закон вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 2. Всеобщая декларация прав человека. - М. Юристъ, 1989. - 7с. 3. Закон України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вiд 23.12.1997 № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 20, ст.99 4. Годованець В. Ф. Конституційне право України: Конспект лекцій. — 2-ге вид., стереотип. — К.: МАУП, 2001. — 216 с. 5. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.. Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник – Київ, Юрінком Інтер - 2006 6. Ясаи Э. де. Государство: Пер. с англ. – М.: ИРИСЭН, 2008. – С. 191 7. Енциклопедія політичної думки: Пер. з англ. – К.: Дух і літера, 2000. – С. 352 8. Гаєк Ф.А. Конституція свободи: Пер. з англ. – Львів: Літопис, 2004. – С. 15 9. Берлін І. Дві концепції свободи // Сучасна політична філософія: Антологія / Упоряд. Я. Кіш: Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – С. 59. 10. Гумбольт В. фон. О пределах государственной деятельности: Пер. с нем. – М.: Социум, Три квадрата, 2003. – С. 6 11. Гоббс Т. Левіафан: Пер. з англ. – К.: Дух і Літера, 2000. – С. 215 12. Речицкий В. Символическая реальность и право. – Львов: ВНТЛКлассика, 2007. – С. 128 13. Монтескье Ш.Л. О духе законов // Избранные произведения: Пер. с фр. – М.: Госполитлитиздат, 1955. – с. 288–289. 14. Скиннер К. Свобода до либерализма: Пер. с англ. – СПб.: Изд-во Европ. ун-та в С.Петербурге, 2006. – С. 74 15. Большой юридический словарь Под ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крутских. М., 2007 16. Міл Д.С. Про свободу: Есе: Пер. з англ. – К.: Основи, 2001. – С. 86 17. Гобгауз Л.Т. Апологія свободи // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2002. – С. 461 18. Лок Д. Два трактати про врядування: Пер. з англ. – К.: Основи, 2001. – С. 153 19. Кант И. Метафизика нравов // Кант И. Критика практического разума. – Изд. третье, стереотип. – СПб.: Наука, 2007. – С. 291 20. Баумгартнер Х.М. Свобода и человеческое достоинство как цели государства // Политическая 21. философия в Германии: Сб. ст. Изензее Й. и др.: Пер. с нем. – М.: Современные тетради, 2005. – С. 19-20. 22. Дарендорф Р. После 1989. Мораль, революция и гражданское общество. Размышление о революции в Европе: Пер. с англ. – М.: Ad Marginem, 1998. – С. 62 23. Речицкий В. Свобода и государство. – Харьков: Фолио, 1998. – С. 27 24. Дарендорф Р. У пошуках нового устрою. Лекції про політику свободи у ХХІ столітті: Пер. з нім. – К.: Вид. дім «КиєвоМогилянська академія», 2006. – С. 36 25. Козловски П. Общество и государство: неизбежный дуализм: Пер. с нем. – М.: Республика, 1998. – С. 13 26. Манан П. Общедоступный курс политической философии: Пер. с фр. – М.: Московская школа политических исследований, 2004. – С. 28 27. Погорілко В.Ф. Конституційне право України, – К. Наукова думка, 2000 – С. 210 28. Коментар до Конституції України. – К. Наукова думка, 1996 – С. 14 29. Конституционное (государственное) право: Справочник / Под ред. В.И. Лафитского. - М. Юристъ, 1995. -191 с. 30. Стецюк П.Б. Основи теорії конституції та конституціоналізму. Частина перша: Посібник для студентів.- Львів: Астролябія, 2004.-232 с. 31. Козюбра М.І., Колодій А.М. та інші. Основи конституційного права України. К., Юрінком., 1997 – С. 25 32. Шевчук С.. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: практика застосування та принципи тлумачення у контексті сучасного українського право розуміння// Практика Європейського Суду з прав людини. Рішення, коментарі – № 2'1999 33. Орзіх М.Ф. Міжнародно-правові стандарти прав людини в Україні // Право України. - 1992. - №4 34. Международное сотрудничество и права человека. - М. Юристъ, 1989. - 162 с. 35. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини // Джерело Електронний ресурс Режим доступу: http://www.ombudsman.kiev.ua/d1_zm.htm