Вступление: Вступ
Україна і козацтво... Україна – земля козацька... Ці крилаті вирази не слід сприймати лише як красиву поетичну метафору. Це – тісно взаємопов'язані поняття, об'єктивна даність, обумовлена специфікою суспільно-політичним реалій XVI - XVIII ст.
Усвідомлення себе політичним народом, виразником і захисником прав і свобод українського етносу остаточно сформувалося в свідомості молодого суспільного стану на початку XVII ст. Однак цьому передувало понад століття напруженої внутрішньої еволюції козацької спільноти, коли вона з громади вояків-уходників перетворювалася на репрезентанта національних інтересів українського соціуму.
У конкретно-історичних умовах тогочасся козацтво, по суті, перехопило естафету національної державної традиції, що перервалася після сходження з політичної арени Київського та Галицько-Волинського князівств, феномен цього явища полягав у тому, що вперше в історії не лише України, а й Європи державотворча функція перейшла до рук стану, який не складав собою верхівки тогочасного традиційного суспільства. Відтепер через призму діяльності козацтва, його політичну культуру переломлювалися всі життєво важливі аспекти існування українського народу - соціальний, економічний, політичний, духовний.
Українська козацька держава мала свої переваги і недоліки, сильні і слабкі сторони. Проте не це було вирішальним. Найголовніше полягало в тому, що ця держава була цілком життєздатним організмом з великими потенційними можливостями. Однак політичні реалії другої половини XVII - XVIII ст. складалися далеко не на її користь. На шляху реалізації державної ідеї гетьманським урядам доводилося долати серйозні перешкоди: конфесійну роз'єднаність нації, силу традиційного егоцентричного спрямування соціально-психологічного стереотипу поведінки окремим суспільних верств, територіальний розкол України, боротьбу угруповань серед еліти, далеко не позитивні трансформації в козацькому стані, пасивність верхівки православної церкви та інтелігенції, украй негативну роль геополітичного фактора, що штовхав до пошуків воєнно-політичної допомоги зовні. Головне ж полягало в тому, що симбіоз демократичних і монархічних структур був протиприродний, і відносний паритет, який виник на хвилі екстремальної ситуації середини XVII ст., незабаром був порушений, причому, природно, у бік сильнішого. Раніше це відбулося на Правобережжі, дещо пізніше - на теренах Лівобережної Гетьманщини.