Операції факторингу у ринковій економіці України, проблеми та перспективи.

Содержание:Вступ 3 1. Історія факторингу як правового явища 5 2. Сутність факторингу 9 2.1. Сторони у договорі факторингу 12 2.2. Схема факторингових операцій 13 2.3. Вартість факторингу та особливості договору факторингу 14 2.4. Права сторін згідно з договором факторингу 16 2.5. Переваги та недоліки факторингу 18 3. Результати використання факторингової технології в бізнесі торгуючої компанії 22 Висновок 26 Список використаної літератури 29

Вступление:У розвинених країнах обсяг факторингових операцій становить від 3 до 15% ВВП. При цьому останніми роками у світі спостерігається зростання обсягів факторингових послуг. Найбільші річні обсяги факторингових операцій припадають на Великобританію, Італію та США. Дуже швидке зростання факторингу спостерігається і в країнах Східної Європи. Найбільш динамічне зростання відбувається у країнах Балтії, Угорщині та Польщі. Згідно з даними Держфінпослуг, факторинг – це досить новий для України фінансовий інструмент, розвиток якого потребує створення інституційних умов, насамперед податкового законодавства і нормативно-правової бази, що дозволяє стягувати заборгованість за договорами факторингу. Факторингові операції є гнучким інструментом функціонування торгівлі, який максимально враховує інтереси сторін комерційних угод. До основних переваг факторингу належать такі: забезпечення фінансової ліквідності; прискорення обігу капіталу; різні терміни погашення заборгованості; зниження рівня заборгованості за кредитами. Актуальність розвитку факторингових відносин в Україні зумовлена станом розрахунків і наявних боргових зобов’язань. Конкуренція на товарних ринках і ринках послуг змушує іти на більш гнучкі взаємовідносини між постачальником і покупцем. Зниження рівня ціни, покращання якості товарів та послуг, розширення товарної номенклатури, організація безоплатної доставки, бонуси та інше – це лише деякі з послуг, до яких змушений звертатися постачальник. Товарний кредит є вигідним усім учасникам ринку: і виробникам, і дистриб’юторам, і роздрібним продавцям. Інвестуючи кошти в нові механізми просування продукції, більшість торгових компаній сьогодні здатна розширити обсяги продажу товарів. Таким чином, товарний кредит зараз стає одним з основних інструментів розвитку компаній. Однак стримуючим фактором розвитку товарного кредиту є необхідність інвестування постачальником значних коштів в обіговий капітал, а також організаційні питання побудови продажу в кредит, починаючи з того, кому продавати, як відстежувати надходження платежів, що робити, якщо покупець не платить, тощо. Через це побудова продажу в кредит потребує не лише здійснення інвестицій в обіговий капітал. Значний обсяг ресурсів також витрачається на побудову технологій. Альтернативою самостійному розвитку товарного кредиту і є факторинг. Слід зазначити, що, згідно із Законом «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг віднесено до фінансової послуги. Державне регулювання факторингових компаній здійснює Держфінпослуг. У національному законодавстві відносини, що виникають при укладанні факторингових угод, регулюються Цивільним і Господарським кодексами України. Визначення факторингу також дають закони «Про банки і банківську діяльність» і «Про податок на додану вартість». Однак розвиток факторингу стримується через відсутність чіткої законодавчої бази. Фінансування під відступлення права грошової вимоги застосовується у банківській та фінансовій практиці впродовж тривалого часу. Проте до прийняття Цивільного кодексу України, що набрав чинності 1 січня 2004 р., в українському правовому просторі не існувало досконалого та цілісного регулювання цього правового інституту. ЦК встановлює спеціальне правове регулювання факторингу як окремого цивільно-правового інституту в окремому розділі, який визначає основні правові норми для цього виду договірних зобов’язань. Застосування факторингу із використанням нових правил ЦК може викликати низку нових питань у взаєминах між комерційними банками та їх клієнтами. Ще більше питань може виникнути із застосуванням паралельного регулювання інституту факторингу у Господарському кодексі України. У цій статті досліджується правова природафакторингу, особливості застосування договору факторингу між постачальником товарів чи послуг та фінансовою установою, а також наслідки застосування договору факторингу у відносинах між сторонами цього договору. Із зростанням конкуренції дедалі актуальною стає потреба у фінансуванні постачання товарів, надання послуг, кредитуванні товарів (робіт, послуг). Зниження цін, вища якість товарів та послуг, диверсифікація товарної номенклатури, різноманітні бонуси та акції – це лише деякі способи, які застосовує постачальник, для того аби знайти і утримати покупця. Ще один із способів – це надання постачальником відстрочки оплати за товар або послугу. Але він має певні негативні наслідки для постачальника. Коли постачальник пропонує відстрочку оплати, він стає кредитором покупця та разом із цим з’являється низка проблем для самого постачальника, а саме: обмеження наявних обігових коштів, вірогідність неотримання плати від покупця своєчасно тощо. Це неодмінно спричинить додаткові витрати і підвищить ризики, з якими стикається постачальник. Виникнення цих проблем і обумовило потребу у такому правовому інструменті, як факторинг. Факторинг дозволяє постачальнику мінімізувати ризики, пов’язані із відстроченням оплати придбання товару або послуги, зменшує необхідність у відволіканні значних адміністративних ресурсів для отримання оплати від покупця за поставлені товар або послугу та дозволяє постачальнику отримати кошти за рахунок своєї дебіторської заборгованості.

Выводы:В основі факторингу лежить фінансування під відступлення права грошової вимоги. Юридично операція факторингу полягає у відступлені клієнтом права грошової вимоги на користь фактора за умови оплати фактором частини вартості такої відступленої грошової вимоги. Завдяки цій операції клієнт фактора може збільшити ліквідність балансу свого підприємства, мінімізуючи дебіторську заборгованість і перетворюючи її на грошові кошти. Тобто факторинг дозволяє постачальнику товару або послуги вмить компенсувати брак обігових коштів і не припиняти роботу із своїми новими клієнтами. Фінансовий механізм факторингу надає принципово нові можливості для розвитку підприємства, у порівнянні із тим, коли постачальник самостійно обслуговує свій товарний кредит. Ефективність факторингу полягає у тому, що фактор контролює своєчасність оплати, платіжну дисципліну боржника та управляє його дебіторською заборгованістю. Проте за наявності принципової суперечності щодо правосуб’єктності фактора згідно із ГК, видається, що здійсненням факторингу зможуть займатись лише банківські установи. Іншим фінансовим установам доведеться доводити своїм клієнтам, чому положення ГК не повинні впливати на їхню діяльність, що, звичайно ж, поставить такі фінансові установи у менш вигідне становище аніж банки. Факторинг збільшує ліквідність балансу підприємства-споживача цієї послуги, мінімізуючи дебіторську заборгованість і перетворюючи її на грошові кошти. Крім того, підприємство перекладає витрати з фінансування власних обігових коштів на своїх дебіторів, що також є для нього позитивним чинником. Якщо у випадку з безпосереднім кредитуванням підприємство самостійно платить за послугу, то в ситуації з факторингом за послугу платять його споживачі. І, нарешті, підприємство скорочує виробничий цикл, тим самим збільшуючи свою ефективність. На тлі цих позитивних моментів непринципово — чи взяти кредит під 20—22% для погашення заборгованості, чи заплатити 22—24%, але отримати відстрочення платежу. Завдяки факторингу клієнт може постійно підтримувати всю номенклатуру товарного асортименту в кількості, достатній для задоволення попиту покупців. Можливість отримувати кошти одразу після відвантаження товару дає змогу підприємству пропонувати своїм контрагентам пільговіші умови купівлі. А це — не що інше, як підвищення його конкурентоспроможності. Своєю чергою, підприємство може і саме мати додаткову вигоду як покупець — за рахунок появи можливості закуповувати товар у своїх постачальників за нижчу ціну. Справді, фінансування, отримане від банку, дає підприємству можливість піти на скорочення терміну відстрочення платежу в разі власної закупівлі товарів і вимагати від своїх постачальників кращих цінових умов. У нашій державі факторингові послуги, окрім банків, можуть надавати фінансові установи – кредитні спілки, факторингові компанії тощо, винятковим видом діяльності яких є надання фінансових послуг. В Україні починають з'являтися перші факторингові компанії, що є свідченням актуальності та своєчасності науково-практичних досліджень цього сегмента ринку фінансових послуг. Всього в Україні на 1 січня 2005 р. зареєстровано 11 фінансових компаній з надання таких послуг. Щодо методики надання факторингових послуг в Україні, то потенційні клієнти виконують обмежену кількість вимог. У сьогоденній діловій практиці вітчизняні фінансові установи керуються здебільшого тим, щоб компанія працювала чи хотіла працювати зі своїми споживачами на умовах відстрочки платежу і мала кілька постійних клієнтів. Також важливо, щоб у майбутньому клієнта факторингової компанії була досить довгострокова програма розвитку, яка містить цілі щодо розширення й поліпшення якості асортименту, збільшення обсягів випуску та виходу на нові ринки збуту. Фактори мають змогу надати фінансові й організаційні ресурси, але програма просування товару на ринок є завданням клієнта. Також від факторів не залежить якість товару та упакування, повнота та легітимність супровідної документації тощо. Українські банки, наприклад, застосовують власні ноу-хау в контексті запобігання ризику споживача, постійно здійснюючи моніторинг за допомогою закритих і відкритих джерел, працюючи з державними органами влади. Негативною рисою розвитку факторингових послуг в Україні є великий відсоток перепоступки боргу, котрий сьогодні застосовують вітчизняні банки у тарифах за обслуговування. У розвинених країнах вартість факторингу становить у середньому близько 1,5-2% від суми постачання. В Україні середньозважений відсоток для ринку становить 70-80% від зазначених сум. Хоч варто зауважити, що вітчизняні банки, намагаючись продати такі послуги, використовують регресивну шкалу комісійних. Комісія зменшується по мірі збільшення обсягу дебіторської заборгованості. Окрім того, розвиток факторингу стримують: – відсутність принципу пріоритетності захисту судами прав кредиторів (незалежно від того, хто виступає кредитором – фінансова установа чи будь-який інший суб'єкт господарювання); – податкові обмеження. Дохід, який банк отримує у вигляді дисконту, позичальник має віднести не на валові витрати, а до фінансового результату (збиток від торговельної діяльності). У разі, якщо банк отримує дохід від факторингових операцій як комісійну винагороду, такий платіж підлягає оподаткуванню ПДВ. Даний підхід робить операції факторингу менш привабливими, ніж кредити, оскільки при кредитних операціях доходи банку від сплачених відсотків за кредитом не оподатковують ПДВ, а підприємства відносять сплачені відсотки на валові витрати підприємств; – неприєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг.

Литература:1. Банки й банковские операции: Учебник для вузов / Е.Ф. Жуков,Л.М. Максимова, О.М. Маркова й др.: Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. - М.: Банки й биржи, ЮНИТИ, 1997. -471с. 2. Банковская энциклопедия /Под ред. С.И. Лукаш, Л.А. Малютиной. — Днепропетровск: Баланс-Аудит, 1994. —246с. 3. Банковское дело /Под ред. О.Й. Лаврушина. — М.: Биржевой центр,1992.— 432 с. 4. Банковское дело: Справочное пособие /Под ред. Ю.А. Бабичевой. — М.: Экономика, 1993. — 396 с. 5. Бекларян Л А., Трейвиш М.И. Факторинговые операции. Методи анализа надежности и эффективности. /Препринт # WР/96/003 -М.: ЦЗМИ РАН, 1996. - 51 с. 6. Бурова М.Е. Факторинг: возможности й перспективы //Деньги й кредит. - 1991. - № 1. - С. 30-32. 7. Бурова М.Е. Факторинг й форфейтинг — формы финансирования экспорта //Внешняя торговля. — 1991. — № 10. -С. 12-14. 8. Внукова Н.Н. Факторинг в рыночной экономике. — Харьков: АО «Бизнес Информ», 1997. — 160 с. 9. Внукова Н.Н. Возможности й перспективы развития факторинга //Бизнес- Информ. — 1994. —№ 2.-С. 22—23. 10. Гавальда К., Стуфле Ж. Банковское право (Учреждения— Счета—Операции—Услуги): Пер. с фр. /Под ред. В.Я. Лисняка. — М.: АО «Финстатинформ», 1996. — 566 с. 11. Деньги, кредит, банки: Справочное пособие /Под общ. ред. Г.И. Кравцовой. — Минск: Меркованне, 1994. - 270 с. 12. Економічний словник-довідник /За ред. С.В. Мочерного. - К.: Феміна, 1995. - 368 с. 13. Жуков Е. Ф. Трастовые й факторинговые операции коммерческих банков. — М.: Консалтбанкир, 1995. — 48 с. 14. Ивасенко А.Г. Факторинг: сущность, проблеми, пути развития в России: Учебное пособие. — М.: Вузовская книга, Новосибирск: НГАЗиУ, 1997. — 58 с. 15. Красько І. Договір факторингу //Підприємництво, господарство і право. — 1996. — № 6. — С. 3—5. 16. Лебедев Е.А. Денежно-кредитная система в период перехода к рыночной экономике. — Л.: ЛФЗИ, 1991. — 48 с. 17. Лизинговые, факторинговые, форфейтинговые операции: Настольная книга банкира. — М.: ДеКА, 1995. — 94 с. 18. Луців Б.Л. Лізинг і факторинг як альтернативне джерело кредитування та інструмент збуту: Навч. посібник. — К.: ІСДО, 1993. - 72 с