Выводы:Вартість і структура капіталу є основними джерелами конкурентноздатності корпорацій. Більш забезпечені довгостроковим капіталом компанії мають більше засобів для розробки нових продуктів, інвестицій у рекламу, більш інтенсивно знижують ціни для нарощування своєї частки ринку. Вартість капіталу, як акціонерного, так і позикового, може бути знижена використанням коливань ринку. Одна з основних задач фінансових менеджерів – мінімізація вартості капіталу з метою підвищення конкурентноздатності компанії. В роботі розглянуті основні нормативні теорії капітальної структури. Як показують результати емпіричних досліджень теорія ієрархії джерел фінансування не відповідає реальній фінансовій практиці корпорацій. Фірми не намагаються підтримувати оптимальний баланс між борговим і акціонерним капіталом. Вони також не випливають твердому ієрархічному порядкові в залученні зовнішнього капіталу. Однак безсумнівно, що фірми прагнуть мінімізувати вартість зовнішнього капіталу і варіюють між акціонерним і борговим капіталом, а також між різними видами боргового капіталу в залежності від їхньої відносної вартості. Відповідно до теорії ієрархії, у фірм існує ієрархія переваги стосовно джерел фінансування. З погляду даної теорії, вважається переважніше завжди використовувати внутрішні джерела. До зовнішніх джерел варто звертатися тільки тоді, коли для фінансування проектів з позитивним NPV недостатньо внутрішніх джерел. У першу чергу необхідно використовувати найбільше «безпечні», з погляду інвесторів, джерела капіталу, а саме позиковий капітал. Якщо недостатньо доступного позикового капіталу, то фірма повинна, відповідно до твердого порядку, спочатку випустити конвертований борг і інші гібридні фінансові інструменти і тільки потім звернутися до акціонерного капіталу шляхом продажу акцій. Відповідно до теорії ієрархії джерел фінансування капіталу, не існує якого-небудь визначеного оптимального співвідношення боргового й акціонерного капіталу. Переваги боргових податкових щитів, а також витрати великого боргу не є першочерговими факторами, які варто брати до уваги фінансовим менеджерам. Співвідношення боргу й акціонерного капіталу міняється, коли порушується баланс між генерованими грошовими потоками і реальними інвестиційними можливостями фірми. Прибуткові фірми, що не мають значних інвестиційних можливостей, поступово досягають низької частки боргу в капітальній структурі. Навпаки, фірми, чиї інвестиційні можливості перевищують внутрішні джерела фінансування, поступово збільшують частку позикового капіталу. Теорія ієрархії пояснює негативну кореляцію, що спостерігається емпірично, між прибутковістю і фінансовим важелем на внутрішньогалузевому рівні. У конкурентних галузях для збереження конкурентноздатності усі фірми прагнуть підтримувати однаковий рівень інвестицій у розробку нових продуктів і підтримка частки ринку. У результаті це приводить до того, що найменш прибуткові фірми, маючи менше внутрішніх фондів для нових інвестицій, будуть запозичати більше, що і приводить до негативної кореляції між фінансовим важелем і прибутковістю фірм.