Ономастика в «Кобзарі» Т.Г. Шевченка

Содержание:П Л А Н 2 ВСТУП 2 РОЗДІЛ І ОНОМАСТИЧНА ЛЕКСИКА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ 5 1.1. Ономастика як предмет наукового дослідження 5 1.2. Особливості вживання онімів в українських пареміях 10 РОЗДІЛ ІІ Ономастичний простір поезій Т. ШЕВЧЕНКА 14 ВИСНОВКИ 26 БІБЛІОГРАФІЯ 28

Вступление:Загальновідомо, що мова як суспільне, історичне явище, тісно пов`язане з духовним, розумовим, психічним життям людей, має велике значення для кожного з нас. Позначення предметів реальної дійсності мовними знаками – процес постійний і безперервний. Пізнаючи світ, людина дає назви окремим його частинам, при цьому вона „класифікує (дає загальні назви), індивідуалізує та ідентифікує (дає власні назви)” 24, с. 230. Останнім часом зросла увага до функціонування саме власних назв. У мовознавстві наука, яка займається вивченням та дослідженням власних назв, називається ономастикою. Порівняно з іншими, вона є досить молодою, а тому багато аспектів залишаються не з’ясованими. Якщо взяти до уваги ту обставину, що мова ніколи не була продуктом індивідуальної творчості, що вона береться „у готовому вигляді” і нею користуються для свого індивідуального мислення, то літературна мова не що інше, як мова фольклорна у своїй першооснові, на яку наклалися індивідуальні нашарування. Мова поезії, як і мова в цілому, завжди посідала почесне місце в комплексі словесно-художньої діяльності народу, його літератури та мистецтва, в комплексі всієї духовної культури народу, літературної мови зокрема. Вдале та широке використання онімів у поезії надає їй реалістичності та виразності. Досить складно і навіть неможливо уявити собі поетичний або прозовий твір, який написано без використання жодної власної назви. Тому ономастикон є незамінною складовою, що робить мову багатою, милозвучною. Курсова робота присвячена дослідженню ономастики як одного з найактуальніших лінгвістичних явищ у сучасному мовознавстві. Цей аспект досі залишається поза увагою дослідників у повному обсязі, хоча останнім часом спостерігається підвищення інтересу в цій галузі. Ця стаття є спробою дослідити наявність онімів в «Кобзарі» Т. Шевченка, які ще не були предметом окремого дослідження, тому ця проблема є актуальною. Предметом дослідження є поезії Т. Г.Шевченка. Метою роботи є виявлення онімів у поезіях Т. Г. Шевченка. Для досягнення поставленої мети сформульовано такі завдання: 1) з’ясувати значення та місце ономастики в мовознавстві; охарактеризувати основні розділи ономастики – антропоніміку та топоніміку; 2) дослідити наявність онімів у поезіях Т. Шевченка; 3) визначити особливості ономастикону поезій видатного Кобзаря. Ознайомлення зі словниковим багатством, своєрідністю звукової та інтонаційної системи, словотворчими властивостями, художньо-зображальними засобами мови, розкриває нам духовне багатство народу, збагачує та розвиває нашу уяву, стимулює до творчого осмислення дійсності. Вимовляючи слова, люди уявляють, бачать „внутрішнім зором те, про що йде мова”. Картини, що вимальовуються уявою читача, стають яскравішими та образнішими настільки, наскільки щедро та вдало вжито тропи. Як відомо, твори української літератури — це невичерпне джерело багатства та краси мови. Зокрема, творчість видатного майстра слова Тараса Григоровича Шевченка стала на багато віків безцінним матеріалом для пізнання та вивчення мовного багатства українського народу. Великий Кобзар, вивчаючи надбання світової літератури, творив нову українську літературу, використовуючи мову, яку чув навколо себе, постійно збагачуючи її новими формами та образами. У Шевченка, як і в кожного видатного митця слова, творення відбувалося відповідно до його світогляду, мистецького ідеалу, індивідуального стилю. Його поезії, написані багатою, різнобарвною мовою, стали невичерпним джерелом духовного пізнання та мовного збагачення для багатьох поколінь прихильників та поціновувачів його спадщини. А сам поет став основоположником нової української літературної мови. Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, 2-х розділів, висновків та бібліографії.

Выводы:Поетична спадщина Тараса Шевченка свідчить про неабиякий творчий потенціал молодого поета. Його мовностилістичні особливості, використання багатющого арсеналу образів та засобів образної мови, залучення багаттого ономастикону переконують, що Шевченко виявив себе як славетний українець, як істинний поціновувач та творець рідної мови. Збагативши українську мову оригінальними авторськими метафорами, порівняннями, епітетами, широко залучивши до своїх творів елементи усної народної творчості та розмовної лексики, розкривши у своїх поезіях широкий світ географічних назв не лише України, але й інших країн, українських імен, прізвищ та прізвиськ, поет збагатив скарбницю світової літератури Ономастикон розглядається як певна позолота твору. Художня мова поезій Шевченка багата на власні назви, які існують не самі по собі, а несуть значне художнє навантаження. Текст набуває художньої виразності, мальовничості, образності, емоційної сили. Вдале вживання онімів — це надзвичайно компактний спосіб передачі досить насиченої інформації, яка втрачає свою цінність і своє багатство при спробі передачі її іншими способами. Усвідомлення ролі онімів дає змогу повніше відтворити в уяві картини життя українського народу, змальовані письменником, встановити зв`язок між ними, зрозуміти авторську позицію, ставлення до зображуваних подій, героїв, особливості авторського слова, стилю, що в свою чергу, сприяє проникненню в емоційну тональність твору. У Шевченка, як і в кожного видатного митця слова, творення відбувалося відповідно до його світогляду, мистецького ідеалу, індивідуального стилю. Поетичні образи, створені Шевченком, настільки місткі, що стали народними символами. Його поезії, написані багатою, різнобарвною мовою, стали невичерпним джерелом духовного пізнання та мовного збагачення для багатьох поколінь прихильників та поціновувачів його спадщини. А сам поет став основоположником нової української літературної мови. Онімастична система Тараса Шевченка досить глибока та своєрідна. Головне завдання, яке постає сьогодні перед усіма, хто вивчає українську мову та літературу – це навчитись заглиблюватись у багатий світ українського слова, спробувати осягнути його немеркнучу сутність, навчитись розуміти мистецтво слова. Адже стільки прекрасного сказано митцями слова! Проведене дослідження не претендує на всебічний розгляд творчості Тараса Шевченка, зокрема, ономастикону його поетичних творів. У роботі є ряд відкритих для подальшого дослідження питань, оскільки розглянуті аспекти названої проблеми не вичерпують усіх її сторін.

Литература:1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К.: Академія, 1994. 2. Бандура О.М. Теорія літератури.— К.: Вища школа, 1969. 3. Бардіна Н. Проблеми енергеального моделювання української лінгвоментальності // Українська ментальність: діалог світів. Записки з українського мовознавства. – Одеса, 2003. – Вип.12. – С.132-142. 4. Белей О. Про соціальне в українській антропонімії // Українська мова і література в школі. – 1990. – №10. – С.18. 5. Білодід І. К. Т. Г. Шевченко в історії української літературної мови. — К. : Вища школа, 1964. 6. Боженко М. К. Балади Т. Г. Шевченка і вивчення їх у школі.— К.: Наукова думка, 1966. 7. Білецький О., Дейч О. Тарас Григорович Шевченко: Літературний портрет. —К.: Державне видавництво художньої літератури, 1961. 8. Білоус П. Зародження української літератури. — Житомир, 2001. 9. Ващенко В.С. Епітети поетичної мови Т. Г. Шевченка: Словник –покажчик .— Дніпропетровськ,1982. 10. Волинський П. Г. Основи теорії літератури: Вступ до літературознавства. —К., 1967. 11. Горпинич В.О. Назви жителів в українській мові: (Питання словотвору, слововживання та нормування). – К.: Вища школа, 1979. – 158 с. 12. Історія української літератури //За редакцією Хропка П. П. –К.: Либідь, 1992. 13. Єрмоленко С. Я. Народнопісенне слово в мові Т. Шевченка і українських поетів - романтиків 20-40-х років ХІХ століття //Збірник праць 28-ї наукової Шевченківської конференції.— К., 1989. 14. Карпенко М. В. Ономастика в художественной литературе. // Ономастика: Проблемы и методы: Сборник обзоров. – М., 1978. – С. 169-188. 15. Карпенко Ю. О. Передмова. // Літературна ономастика української та російської мов: взаємодія, взаємозв’язки: Зб. наук. пр. – К.: НМК ВО, 1992. – С. 3-4. 16. Карпенко Ю.О., Мельник М.Р. Літературна ономастика Ліни Костенко: Монографія. – Одеса: Астропрінт, 2004. – 216 с. 17. Карпенко О. Ментальна організація власних назв // Мовознавство. – 2004. – №4. – С. 25-34. 18. Карпенко О. Концептуалізація власних назв у художньому творі // Записки з ономастики: Зб. Наук. Праць. – Одеса, 2002. – Вип. 6. – С. 84. 19. Караулов Ю.Н. Активная грамматика и ассоциативно-вербальная сеть. – М., 1999. 20. Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка: Сучасна інтерпретація. — К.: Освіта, 1998. 21. Леонова М. В. Мовностилістичний аналіз поеми Т. Шевченка "Кавказ" // Українська мова і література в школі. — 1986.— № 11. — С. 38-43. 22. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М.: Сов. энциклопедия, 1990. – 685 с. 23. Літературознавчий словник-довідник.— К.: Академія, 1997. 24. Манджиева Н. В. Ономастика и её связь с фразеологией // Функциональное описание естественного язика и его единиц: ХІ Международная конференция по функциональной лингвистике. Сб. науч. докл. Ялта 4-8 октября 2004 г. – Симферополь, 2004. – С. 230-231. 25. Мацько Л. І. " Знать од Бога і голос той, і ті слова..."// Дивослово. — 2004. — № 3. — С. 2-8. 26. Наукові основи методики літератури: Навчально-методичний посібник. /За редакцією Н. И. Волошиної.—К., Ленвіт, 2002. 27. Новый энциклопедический словарь. – М.: Большая Российская энциклопедия, 2001. – 1456 с. 28. Ономастика: Зб. ст. Ред. колегія: К. К. Цілуйко (відп. ред.) та інші. – К.: Наук. думка, 1966. – 163 с. 29. Пасічник Є. А. Українська література в школі.— К.: Рад.школа, 1983. 30. Пилипюк О. Художній світ ранніх балад Т.Г.Шевченка //Збірник праць 28-ї наукової Шевченківської конференції .— К., 1989. 31. Приходько П. Г. Шевченко і український романтизм 30-50 рр. ХІХ ст.—К., 1963. 32. Рильський М. Т. Як парость виноградної лози. — К.: Наукова думка, 1973. 33. Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики.— К.: Наукова думка, 1988. 34. Селиванова Е. Когнитивная ономасиология. – К: Фитосоциоцентр, 2000. – 248 с. 35. Сидяченко Н. Г. Художнє означення до дії у Т. Шевченка // Українська мова і література в школі. — 1989. — № 11.— С.62-65. 36. Скларовская Г.Н. Языковая метафора в словаре. Опыт систематического описания //Вопросы языкознания.— 1987.— № 2.—С. 3-4. 37. Словник символів культури України. / За редакцією Коцура В.П., Потапенка О. І. Дмитренка М.К.,— К., 2002. 38. Суперанская А.В. Структура имени собственного. Фонология и морфология. – М.: Наука, 1969. – 207 с. 39. Суперанская А. В. Имя – через века и страны. – М.: Наука, 1990. – 200 с. 40. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія / За ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1973. 41. „Українська мова”. Енциклопедія. – К.: „Укр. енцикл.”, 2000. – 752 с. 42. Українські прислів’я та приказки. / Упоряд. С. Мишанича та М.Пазяка. – К.: Дніпро, 1984. – 390 с. 43. Українські приказки, прислів’я і таке інше. Уклав М. Номис / Упоряд., приміт. та вступна ст. М. М. Пазяка. – К.: Либідь, 1993. – 768 с. 44. Франко І. Я. Причини до української ономастики. // Твори: В 50 т. – Т. 36. – К.: Наук. думка, 1982. – С.391-426. 45. Фролова К. П. Аналіз художнього твору.—К.: Рад. Школа, 1975. 46. Худаш М. Л. З історії української антропонімії. – К.: Наук. думка, 1977. – 236 с. 47. Шевченківський словник у ІІ- х томах.— К.: Головна редакція УРЕ, 1976. 48. Шевченко Тарас Кобзар.— К.: Дніпро, 1986.