Выводы:
Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:
Інформаційний ринок за оборотом і темпами зростання в більшості розвинутих країн далеко випереджає ринок матеріальних продуктів та послуг.
Інформаційний ринок представляє собою сферу товарного обміну, де виникають і реалізуються відносини, пов’язані з процесом купівлі-продажу, і має місце конкретна діяльність по організації руху інформаційних продуктів від виробників до споживачів
На сьогоднішній день лідером у сфері новітніх технологій електронної комерції є США.
Поняття "інформаційний ринок" сформувалося з появою ринкових відносин і визначенням ІПП товаром або таким, що набуває товарної форми. Йому притаманні такі складові:
– товар: первинні та вторинні інформаційні продукти (книги, журнали, прейскуранти, видання органів НТІ, звіти НДДКР, креслення, депоновані рукописи, аналітичні довідки тощо);
– послуги: підготовка та проведення конференцій, семінарів, презентацій, здійснення консалтингової, виставкової діяльності тощо;
– виробники та споживачі ІПП: фізичні та юридичні особи;
– об’єкти інформаційної інфраструктури;
– нормативно-правове поле;
– специфічна політика ціноутворення та методи розрахунку цін;
– традиційні та електронний сектори обігу інформації (ділової, науково-професійної, соціально-політичної, масової та споживчої).
Таким чином, під ринком ІПП слід розуміти систему товарно-грошових відносин, що виникають між виробниками та споживачами ІПП у державно визначеному законодавчому просторі. Така система охоплює механізм вільного ціноутворення, вільного підприємництва, який функціонує на основі економічної стійкості, рівноправності та конкуренції.
Стрімке зростання вартості об’єктів інтелектуальної власності робить здобутки інтелектуальної діяльності суспільства його значним капіталом. Останній є одним з підґрунть політичної, економічної незалежності держави. Процес створення і використання цього капіталу потребує ефективного правового захисту, тобто розбудови національної системи захисту інтелектуальної власності. Формування зазначеної системи має не тільки правове, а й економічне, науково-технічне та соціально-виховне значення. Вирішення даного питання є одним з першочергових завдань на шляху інтеграції України у Європейське Співтовариство.
В Україні до кінця 1980-х років питання охорони ПЗ ігнорувалися, а на початку 90-х спостерігалося надмірне спрощення вирішення їх. З 1991 р. Цивільним кодексом було передбачене розповсюдження авторського права на програми для ЕОМ.
В епоху інформаційних технологій ПЗ є необхідною одиницею для функціонування не лише промислових підприємств, а й закладів освіти, медицини, науки, органів державного управління тощо.
У часи високих технологій Україні необхідно йти шляхом «розробника ПЗ», інвестуючи національну IT індустрію.
Розвиток останньої є рушійною силою у формуванні, відповідно до вимог часу, ефективної системи правового захисту ПЗ, залученні інвестицій, структурної перебудови та розвитку економіки України – підґрунтям правового, економічного і науково-технічного розвитку нашої держави.
Досить складна ситуація з необхідністю врегулювання правовідносин у сфері використання програмних продуктів найкращим чином може бути вирішена шляхом розроблення національного програмного забезпечення з наданням йому статусу вільного використання.