Вступление:
В умовах розбудови правової держави, якою проголошено Україну, інститут президентства в системі органів державної влади – це досить нове політичне явище, що потребує детального правового аналізу й удосконалення. Президент України є главою держави і де-факто та де-юре посідає найвище місце в ієрархії державних інститутів, здійснюючи функцію вищого політичного представництва країни як у внутрішній, так і зовнішній політиці. Для забезпечення стабільності конституційного ладу, узгодженого функціонування державного механізму, авторитетного представництва держави в міжнародних відносинах інститут президентства на сучасному етапі є об’єктивно необхідним. Глава держави наділений широкими повноваженнями у сфері взаємовідносин із законодавчою, виконавчою та судовою владою, він виступає своєрідним арбітром між ними, а відтак, є символом єдності держави і її офіційним представником.
Відгуком на зміни політико-правових реалій, що відбуваються протягом останніх десятиліть, виявляється тенденція до конституціоналізації різновидів змішаної республіканської форми державного правління, виокремлення нової форми організації державної влади – парламентсько-президентської республіки, та повернення до президентсько-парламентської республіки, яка існувала до 2004 року. Тому питання повноважень Президента України на сучасному етапі є досить актуальним.
У роботі зроблено внесок у розвиток науки адміністративного права, дослідження суспільно-правових відносин, що виникають у процесі управління, здійснюваного Президентом України у забезпечення верховенства права в діяльності державних органів, захист прав і свобод людини та громадянина в адміністративній діяльності органів виконавчої влади.
Питання організації та функціонування органів державної влади, їх структури, принципів, методів і форм державного управління, взаємозалежності та самостійності гілок влади, формування національної державності, розвитку адміністративного процесу, конституційного устрою суспільства, правового регулювання, реформування економіки на ринкових засадах, створення цілісної системи влади досліджувались вітчизняними вченими, такими як В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, І.С. Братков, Ф.Г. Бурчак, І.П. Голосніченко, В.Л. Грохольський, С.М. Гусаров, Є.В. Додін, В.О. Заросило, В.В. Копєйчиков, В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, К.Б. Левченко, Н.Р. Нижник, Ю.М. Тодика, Н.Г. Плахотнюк, В.Ф. Погорілко, В.І. Мельниченко, О.Ф. Фрицький, В.А. Шатіло, В.Д. Яворський, О.Н. Ярмиш та ін.
Метою дослідження є поглиблення теоретико-методологічного обґрунтування адміністративно-правових аспектів діяльності Президента України, пошук форм і методів удосконалення його діяльності як суб’єкта адміністративного права.
Для досягнення мети ставилися такі завдання:
• визначити поняття та місце інституту президентства в структурній організації держави;
• охарактеризувати Президента України як об’єкта і суб’єкта адміністративно-правового регулювання;
• виявити особливості статусу Президента України як суб’єкта адміністративно-правових відносин;
• дослідити компетенцію і повноваження Президента України у відносинах з органами державної влади;
• дослідити адміністративно-правове регулювання діяльності представників Президента України;
• узагальнити основи правового регулювання діяльності Ради національної безпеки і оборони України як координаційного органу з питань національної безпеки й оборони при Президентові України;
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення адміністративних повноважень Президента України.
Предметом дослідження є адміністративно-правові аспекти діяльності Президента України.
Методи дослідження. Обґрунтованість і достовірність наукових результатів забезпечується застосуванням сукупності методів і прийомів наукового пізнання. Зокрема, використовувався порівняльно-правовий метод; історико-порівняльний метод; статистичний метод; формально-логічний метод; спеціально-юридичний метод.