Видатні українські дефектологи та їхній внесок в теорію і практику дефектології.

Содержание:Зміст Вступ 3 1. Вплив вчення Л.С. Виготського на розвиток науки дефектології 5 2. О.М. Граборов та І.П. Соколянський – видатні діячі в галузі дефектології 7 3. Внесок сучасних вчених В.І. Бондара і М.Д. Ярмаченка у розвиток дефектології 8 Висновок 10 Список використаних джерел 11  

Вступление: Вступ Дефектологія – це наукова галузь, що вивчає закономірності і особливості розвитку дітей з фізичними і психічними недоліками і питання їх вчення і виховання. Як цілісна галузь знання дефектологія складається в результаті розвитку і зближення окремих її областей, встановлення загальних закономірностей в розвитку, вченні і вихованні дітей з різними видами дефектів. Велике значення для виявлення цих закономірностей має застосування комплексного різностороннього підходу до вивчення аномальних дітей за участю педагогів, лікарів, фізіологів, психологів та ін. фахівців. Започаткування дефектології як науки відбувалося протягом ХІХ – початку ХХ ст. Цей процес мав на собі відбиток епохи і здійснювався у складних соціально-економічних та політичних умовах. Зазначений час характеризувався накопиченням вітчизняного наукового потенціалу в галузі дефектології, а також впливом на неї світової дефектологічної думки. Вагомий методологічний вплив на розвиток теорії дефектології мали суміжні з нею науки, зокрема, медико-природничі, результати досліджень яких друкувалися у цілій низці наукових та науково-методичних видань. Особливе місце у цьому процесі належало В.М. Бехтєрєву, І.П. Павлову, І.О. Сікорському й ін. З 1923 року в найбільших містах України (Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Харків) були створені лікарсько-педагогічні кабінети – первинні осередки педагогічної науки і практики, що здійснювали вивчення питань нервово-психічної гігієни дитинства; вивчення всіх категорій дефективних дітей; надавали лікарсько-педагогічну консультацію педагогам спеціальних закладів освіти; розробляли систему методів та форм навчання і виховання аномальних дітей; проводили постійну підготовку кадрів дефектологів та педологів. Їх роботу у Києві очолив А.В. Володимирський, у Катеринославі – І.П. Левінсон, в Одесі – М.М. Тарасевич, а в Харкові – І.П. Аплер та ін. Незважаючи на недостатню роль державного чинника у забезпеченні поступального розвитку допоміжного навчання, дефектологічна громадськість нашої держави зробила вагомий внесок у розробку його теоретичних та організаційно-методичних засад. Починаючи з перших років ХХ ст., позитивне значення для розвитку дефектологічної думки мала педологія – комплексна дитинознавча наука, в кінці 20-х – першій половині 30-х років її вплив на дефектологію був досить неоднозначним. Насамперед мало місце некоректне ототожнення понять «важковиховувана дитина» із «розумово відстала дитина». Це спричинило неправомірне комплектування спеціальних шкіл різного типу учнями із близькими станами 3, 6. Помітну роль у розробці теорії педології відіграли українські вчені О.С. Залужний, Г.С. Костюк, Д.Ф. Ніколенко та ін. У їхніх наукових працях піддавалися гострій критиці механістичні теорії взаємозв'язку особистості із середовищем. Не дивлячись на значні методологічні помилки, тогочасна спеціальна педагогіка і психологія всіляко сприяли реалізації ідеї цілісного вивчення психіки аномальної дитини. У подальшому це стало запорукою утвердження у практиці діяльності допоміжної школи принципів індивідуального та диференційованого підходу. На сучасному етапі розвитку дефектології значно заслуговують на увагу праці В.І. Бондаря, О.В. Власової, Х.С. Замського, С.Д. Максименка, Л.К. Одинченко, К.М. Турчинської, М.Д. Ярмаченка та інших. Розвиток дефектологічних знань, теоретичних надбань і практичних напрацювань не обмежується вже існуючими працями. Сподіваємося, що найближчим часом будуть досягнуті значні результати на шляху дослідження методики корекційного навчання дітей з вадами розвитку.

Выводы:Висновок Започаткування і первинний розвиток науки дефектології припадає на кінець ХІХ – початок ХХ століття, коли українські вчені тільки почали пробувати розвивати знання і практичні навички роботи з дітьми, які мають відхилення у розвитку. В українській спеціальній педагогіці проведено значну кількість психолого-педагогічних досліджень із питань корекційного навчання та виховання дітей з вадами розвитку (В.І. Бондар, Л.С. Вавіна, Л.С. Виготський, О.М. Граборов, Г.М. Дульнєв, І.Г. Єременко, Л.В. Занков, Х.С. Замський, М.П. Козленко, Н.Л. Коломінський, В.І. Лубовський, С.П. Миронова, С.Л. Мирський, В.М. Синьов, К.М. Турчинська та ін.). У їх працях досліджено і проаналізовано різноманітні психологічні, дидактичні та виховні аспекти дефектології. Велике значення у розвитку теорії та практики дефектології мають і творчі доробки українських вчених, які поєднували у своїх підходах до корекційного навчання дітей погляди Л.С. Виготського, О.М. Граборова, Г.С. Костюка, О.М. Лурії, І.П. Соколянського та інших науковців. Відповідно до теми дослідження ми розглянули вплив на розвиток дефектології вчень засновників даної науки – Л.С. Виготського, О.М. Граборова, І.П. Соколянського, та вказали внесок сучасних вчених у розвиток теоретично-практичних дефектологічних досліджень – В.І. Бондар, М.Д. Ярмаченко. На основі врахування основоположних тезисів дефектологічної роботи з дітьми, які мають відхилення у розвитку, сучасні вчені розкривають нові, удосконалені способи методичної допомоги, створюючи нові умови для розвитку і навчання дітей з вадами, і даруючи їм надію повноцінного розвитку. Сподіваємося, що найближчим часом українські вчені зможуть напрацювати нові, удосконалені методичні основи дефектологічної роботи з дітьми, які потребують саме такого виду навчання.  

Литература: Список використаних джерел 1. Бондар Є.О. Виховання осіб з психофізичними вадами як соціальна проблема / Є.О. Бондар / Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: Зб. наукових праць. – К.: Університет «Україна», 2004. – 448 с. 2. Екало С.П. Новаторство Івана Соколянського і його освітня діяльність у місті Умані Черкаської області Електронний ресурс / С.П. Екало // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. – 2007. – № 36. — С. 148-150. – http://www.nbuv.gov.ua/articles/2007/07espcho.zip 3. Колишкін О.В. Вступ до спеціальності. Дефектологія: Навчальний посібник / О.В. Колишкін. – Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2006. – 288 с. 4. Левківський М.В. Історія педагогіки: Підручник / М.В. Левківський. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 360 с. 5. Супрун М.О. Теорія і практика корекційного навчання дітей з обмеженими розумовими можливостями в Україні (ІІ половина ХІХ – І половина ХХ ст.): Автореф. дис. д-ра пед. наук: 13.00.03– корекційна педагогіка / М.О. Супрун / Інститут спеціальної педагогіки АПН України. – К., 2008. – 24 с. 6. Шевченко С.М. Ярмаченко Микола Дмитрович // Інститут педагогіки : 80 / С.М. Шевченко / АПН України, Ін-т педагогіки. – К., 2006. – С. 225–227. 7. Штефан Л.А. Соціально-педагогічна діяльність І.О.Соколянського з дітьми, що мають психофізіологічні особливості Електронний ресурс / Л.А. Штефан // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. – Х., 2002. – № 6. – С. 46-52. – http://www.nbuv.gov.ua/articles/2002/02slappp.zip 8. Ярмаченко М.Д. Історія сурдопедагогіки / М.Д. Ярмаченко. – 3-є вид., доп. – К.: Вища школа, 2005. – 485 с.