Науково - технічна політика Європейського Союзу: механізми та інстументи підтримки фундаментальних та прикладних досліджень

Содержание:ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ПОЛІТИКИ 7 1.1. Сутність і значення науково-технічної політики 7 1.2. Роль і функції національних інноваційних систем в економічному розвитку 17 1.3. Сучасні міжнародні критерії та інструменти регулювання науково-технічного розвитку 26 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МЕХАНІЗМІВ ПІДТРИМКИ ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ТА ПРИКЛАДНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ЄС 36 2.1. Особливості формування Європейського дослідного простору 36 2.2. Аналіз інструментів та механізмів гармонізації національних науково-технічних політик країн-членів ЄС 45 2.3. Національні моделі стимулювання розвитку фундаментальних та прикладних досліджень в ЄС 57 РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ І ЄС 69 3.1. Проблеми і перспективи розвитку фундаментальних та прикладних наукових досліджень в Україні 69 3.2. Механізми та інструменти диверсифікації науково-технічного співробітництва України та ЄС 84 ВИСНОВКИ 95 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 99  

Вступление:ВСТУП Майбутнє соціально-економічного розвитку України пов’язано з формуванням життєздатних великих економічних структур, що забезпечать ефективне функціонування економіки. Форми таких структур можуть бути дуже різноманітними, але їх зміст зводиться, головним чином, до інтеграції і партнерства. Інтеграція суб’єктів має позитивні наслідки як на макро-, так і мікрорівні. Макрорівневими наслідками інтеграції є: підвищення цілісності та ефективності національної економіки за рахунок інтеграційного співробітництва виробників; збільшення стійкості розвитку економіки країни за рахунок довготривалих зв’язків виробників та фінансових структур, що формує спільний фінансово-виробничий простір; збільшення притоку інвестицій у реальний сектор економіки країни, що забезпечені державними гарантіями; збільшення конкурентоспроможності національних виробництв за рахунок формування спільного виробничо-фінансового підґрунтя протидії міжнаціональним компаніям. На мезорівні ефект від створення інтегрованих структур виявляється в такому: формування довготривалих відносин економічних суб’єктів на міжрегіональному та міжгалузевому рівнях; усунення дублювання витрат, що виникає внаслідок неоптимальної галузевої та регіональної структури виробництв; генерування економічних ресурсів на пріоритетних напрямках галузевого та міжгалузевого значення; знаходження шляхів задоволення інтересів суб’єктів господарювання, що належать до різних галузей національного господарства. На мікрорівні інтеграційна взаємодія сприяє: прискоренню кругообігу індивідуальних капіталів суб’єктів господарювання; формуванню оптимальних схем поставки матеріальних цінностей, зменшенню експлуатаційних витрат, що позитивно впливає на собівартість продукції (послуг), її ціну; забезпеченню розвитку інноваційних процесів та формуванню конкурентних переваг; концентрації та прискоренню відтворенню індивідуального капіталу, розширенню можливостей акумулювання необхідних фінансових ресурсів, залученню інвестицій; диверсифікації напрямів діяльності; розвитку зовнішньоекономічної діяльності; зростанню стійкості до ризиків; зростанню іміджу тощо. В умовах глобалізації по-новому постає питання про розвиток міжнародних науково-технічних зв'язків. Це визначено багатократним посиленням міжнародної конкуренції, зростанням хаотичності і невизначеності, що істотно актуалізує проблеми забезпечення конкурентоспроможності. Найважливішою її детермінантою є науково-технічний розвиток, який передбачає розширене використання технологічних нововведень для створення конкурентних переваг у сфері виробництва товарів і послуг, організації і забезпечення господарських процесів. В Україні серед багатьох проблем гостро стоїть питання збереження науково-технічного потенціалу країни, запобігання його занепаду, що мало місце в минулому. Хоча за кількістю осіб, які зайняті у науково-технічній творчості, в розрахунку на душу населення Україна переважає всі європейські країни, за іншими складовими науково-технічного потенціалу – передові позиції у світовій науці, рівень фінансування наукових досліджень і їхня матеріально-технічна база, організація системи впровадження результатів науки у виробництво, професійний рівень кадрів, їхня кваліфікація – країна помітно відстає. Повільний темп інституційної реформи в галузі науки – як і в багатьох інших, законодавчих і управлінських сферах – завадив Україні ефективно використати науковий потенціал для стимулювання економічного зростання. Однією з умов ефективного розвитку науково-технічного потенціалу є міжнародне співробітництво з питань наукової та фінансової підтримки відповідних розробок. У сучасному світі якість управління інноваційними процесами стала визначальним фактором конкурентоспроможності національних економік. При цьому якість управління інноваційними процесами має пряму залежність від ефективної організації системи управління інноваційним розвитком на макрорівні, тобто на рівні держави. Значний внесок у вивчення питанням науково-технічної політики внесли вітчизняні та зарубіжні вчені: О. Амоша, Ю. Бажал, В. Геєць, І. Лукінов, М. Пашута, А. Чухно, Є. Моргунов, І. Топуха, Л. Яремко, І. Брикова, Й. Шумпетер, П. Друкер, Б. Твісс, Б. Санто, X.-Д. Хауштайн, Р. Солоу та інші. Мета дипломної роботи – теоретичне дослідження науково-технічної політики Європейського Союзу. Для досягнення даної мети роботи потрібно розв’язати такі завдання дослідження: • визначити сутність і види науково-технічної політики; • дослідити роль і функції національних інноваційних систем в економічному розвитку; • розглянути сучасні міжнародні критерії та інструменти регулювання науково-технічного розвитку; • вивчити особливості формування Європейського дослідного простору; • проаналізувати інструменти та механізми гармонізації національних науково-технічних політик країн-членів; • оцінити рівень інноваційної спроможності країн-членів ЄС; • розглянути проблеми і перспективи розвитку фундаментальних та прикладних наукових досліджень в Україні; • дослідити механізми та інструменти диверсифікації науково-технічного співробітництва України та ЄС. Об'єктом дослідження є науково-технічна політика Європейського Союзу. Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і прикладних питань забезпечення науково-технічного розвитку. Обсяг і структура роботи: робота структурована на три розділи, містить вступ, висновки, список використаних джерел та додатки. У процесі дослідження використовувались такі методи: діалектичний метод пізнання, системний, комплексний та структурно-функціональний підхід, кількісний аналіз, методи дедукції та індукції, аналізу та синтезу, метод математичного моделювання. Основні джерела, на основні яких написана робота – періодичні видання, статистичні матеріали, праці українських та зарубіжних науковців, інтернет-сайти, нормативно-правові акти тощо.  

Выводы: ВИСНОВКИ На основі проведеного в дипломній роботі дослідження можна зробити наступні висновки. Сучасні міжнародні науково-технічні зв'язки – це новий загальноцивілізаційний рівень партнерства, яке охоплює спільне генерування, обмін та використання нових знань і технологій (в різному вигляду). У загальному вигляді міжнародні науково-технічні зв'язки розуміються як відносини між суб'єктами світового господарства, пов'язані з проведенням наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок і використанням досягнень науки і техніки. Вони утворюють на міжнародному рівні самостійну сферу міжнародних науково-технічних відносин. Їх тип і, відповідно, складові визначені форматом міжнародних відносин, що історично склалися, а характер – кон'юнктурними умовами і рівнем інфраструктури. Для стимулювання проведення НДДКР в країнах ЄС найчастіше використовують наступні засоби: часткове звільнення від оподаткування пропорційно до суми витрат на НДДКР, дотації на навчання персоналу, дотації науковим та технічним центрам, субсидії на НДДКР. Для стимулювання інновацій в різних країнах використовуються наступні засоби фінансування проектів: пільгове оподаткування для венчурного бізнесу, особливий режим амортизації інноваційного обладнання, податкові кредити, фінансування з бюджету, страхування та гарантування венчурного капіталу, пільгові кредити. У 1973 р., після вступу до ЄС Великобританії, Ірландії та Данії, була висунута ідея створення єдиного європейського наукового простору. Наступного року Рада Міністрів ЄС затвердила першу програму спільних наукових досліджень на 1974-77 рр. Ця подія вважається офіційним народженням спільної політики країн-членів ЄС в сфері науки й техніки. Перші Рамкові програми спільної політики країн-членів ЄС в сфері науки й техніки передбачали діяльність, спрямовану на виявлення спільних дослідницьких пріоритетів, узгодження науково-технологічної політики в рамках співтовариства, подолання регіональних протиріч, розв'язання проблем, які виникають між різними напрямами національної та загальноєвропейської науково-технічної політики, тощо. Сьогодні політика ЄС у сфері науково-технічних інновацій визначається, передусім, трьома основними показниками: 1) щорічні витрати на розвиток наукових досліджень і технологічних інновацій складають 4 млрд. євро, або 3,7 % бюджету ЄС; 2) результати проведених досліджень і запропонованих інновацій стають надбанням усіх членів ЄС однаковою мірою, незалежно від участі країни у фінансуванні здійснюваних проектів; 3) основним механізмом реалізації політики ЄС у сфері науково-технічного розвитку є розробка та реалізація середньотермінових рамкових програм. З 2007 р. Європейський Союз реалізує Сьому рамкову програму наукових досліджень, технологічного розвитку і демонстраційної діяльності, розраховану до 2013 р. Ця програма конкретизувала й розвивала стратегію розвитку наукових досліджень й інноваційних технологій, закладених у 6-ій рамковій програмі (на 2002-2006 рр.). Механізми програми передбачають широкі можливості для міжнародної співпраці, що дає можливість українським науково-дослідним організаціям брати участь у конкурсах програми з метою отримання фінансування для реалізації спільних науково-дослідних проектів за всіма тематичними розділами і напрямами. Сьома рамкова програма має назву «Будівництво Європейського дослідницького простору знань для зростання». Вона об’єднує всі дослідницькі ініціативи ЄС для виконання головних завдань, а саме розвитку, конкурентоспроможності та зайнятості спільно з новою Програмою конкурентоспроможності та інновації (CIP), освітніх програм і програм підготовки, а також Структурний фонд. РП7 є однією з основ Європейського дослідницького простору. Програма надає новий імпульс розвитку та підвищенню конкурентоспроможності Європи та посилює роль знань як найбільшого європейського ресурсу. На відміну від попередніх програм вона приділяє значно більшу увагу міжнародному співробітництву, що підтримується на всіх її рівнях, та дослідженням, що відповідають потребам європейської економіки. Крім того, вперше програма надає підтримку найкращим європейським дослідженням через створення Європейської дослідницької ради. У центрі уваги всієї програми – майстерність, бо саме це відіграватиме роль у розвитку глобальної конкурентоспроможності Європи. Іншим пріоритетом є спрощення та полегшення участі в програмі через заходи, що стосуються процедури та раціоналізації інструментів Україна формально отримала право на участь у рамкових програмах (РП) ще п’ятнадцять років тому, починаючи з 4-ї рамкової програми. Проте реально участь національних науковців та інституцій обмежувалася через недостатність фінансування з боку держави й майже цілковиту відсутність інформаційного забезпечення науковців про правила й умови участі у них. Широка і повноцінна участь України в проектах Сьомої рамкової програми могла б бути важливою євроінтеграційною складовою нашої держави, за допомогою якої можна залучити Україну до передових технологій, реалізувати потенціал і стати додатковим джерелом фінансування українських науково-дослідних організацій і установ, що беруть участь у спільних проектах. Європейська Комісія постійно висловлює готовність до широкого і ефективного залучення науково-технологічної сфери України у спільний науково-дослідний простір ЄС. Для цього українській стороні необхідно визначити найважливіші наукові пріоритети, підтримку яких з боку ЄС, за певних умов, можна передбачити при формуванні конкурсів, сфокусованих на Україну. Науково-технічне співробітництво, шляхом приєднання до Рамкової програми ЄС з досліджень, яка є важливим механізмом виконання завдань Лісабонської стратегії, може стати потужним інструментом розвитку національної економіки України, формувати її відкриту та ефективну економічну систему. Україна має чималий, але далеко не повністю реалізований, потенціал в цілій низці ключових промислових галузей, сфер НТП. Налагодження співробітництва через участь у Рамкових програмах ЄС допоможе активніше залучати Україну до передових технологій та реалізації потенціалу вітчизняних промислових, передусім високотехнологічних виробництв, зокрема в електронно-обчислювальній, аерокосмічній галузях, у сфері розробки та впровадження нових матеріалів, у медичній промисловості на базі наявних в Україні розробок, з акцентом на підключення вітчизняного виробництва до виробничої та елементної бази ЄС; розвиток лазерної техніки; генної та клітинної інженерії; розвиток енергозберігаючих технологій, переходу на використання нових поновлюваних джерел енергії, розвиток нових засобів комунікації та зв’язку, що є умовою соціально-економічної уніфікації з країнами ЄС; взаємодія національних програм технологічного розвитку з програмами ЄС; поширення та всебічне удосконалення систем комунікацій та зв’язку; у тому числі все це буде сприяти уніфікації стандартів та якомога більш прискореного переходу на європейські технологічні нормативи, широке узгодження нормативно-правової системи України із відповідними європейськими нормами та стандартами, що є однією з умов розв’язання завдання створення зони вільної торгівлі та успішного подальшого інтеграційного процесу.

Литература: СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Концепція розвитку національної інноваційної системи Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. N 680-р. 2. Антонюк К. Розвиток науково-технічного потенціалу регіонів у контексті міжнародного співробітництва / Антонюк К. // Галицький економічний вісник. — 2010. — №4(29). — с.31-40 3. Андрощук Г.О. Зарубежный опыт стимулирования инновационной деятельности./Бизнес информ.-2001.-№ 1 -4. 4. Андрощук Г.О.,. Еннан Р.Є Інноваційна політика Європейського Союзу // Наука та інновації. - 2009. - Т. 5. № 5. - С. 85-97. 5. Багрова І.В. Національна інноваційна система України: характеристика та проблеми становлекння/Макро- та мікроекономічні проблеми ринкової системи господарювання . – 2010.- №12. – с.81-90. 6. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навчальний посібник.-К.: Заповіт, 2003. -240с. 7. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент : Учеб. курс. – К., 2001. 8. Білозубенко В.С. Складові міжнародних науково-технічних звязків / Вісник економіки транспорту і промисловості.- 2010. - № 32. – с.76-79. 9. Бєлоусова Л.І. Управління інноваційно-інвестиційною діяльністю промислового підприємства: Дис.канд.екон.наук / Бєлоусова Л.І. – Луганськ, 2006. 10. Божидарнік Т.В. Світовий досвід створення інноваційної інфраструктури / Божидарнік Т.В., Божидарнік Н. В. – Економічний форум. 2/2011. 11. Бочарова Н.В. Сучасна стратегія інноваційного розвитку Європейьького Союзу // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. 2010. № 1 (3). Том – с.43-50 12. Брикова І.В. Національна інноваційна система як нова мегаінституція глобального економічного середовища / Брикова І.В. – Режим доступу: http:// kneu.kiev.ua/. 13. Галан Н. І.Державна підтримка малого та середнього бізнесу: досвід розвинених країн: Монографія. — Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2007. - 188 с. 14. Герсон С. Шер. Роль міжнародного співробітництва у розвитку наукового потенціалу України Електронний ресурс / Шер С. Герсон. – 2010. – Режим доступу: www.crdf.org/usr_doc/4-Sher-ukr.doc. 15. Горбунова Т.В. Международные исследования й разработки: Фонды й обьединения./ Науковедение. Серия «10».М.- 2003-№2.-С.113-125. 16. Гороховатська М., Левіна Д., Патрах Т., Смертенко П., Чернишов Л. Європа на порозі нової рамкової програми наукових досліджень (2007–2013) // Вісн. НАН України, 2006, № 11 – с. 7-11 17. Дикань В.Л. Проблеми управління інноваційним розвитком / Маркетинг і менеджмент інновацій.- 2011.- № 1. –с. 137-144. 18. Довгий, О.С. Сучасні тенденції міжнародного руху технологій Текст / О.С. Довгий // Стратегія розвитку України. – 2006. – №2-4. – С. 77-80. 19. Досвід запровадження урядових програм інноваційного розвитку/ Т.В. Тарасенко, С.І. Архієрієв.- Х.: Золоті сторінки, 2007. - 96с. 20. Егорова А.В. Институциональные основы интеграционного взаимодействия субъектов хозяйствования: автореф. дис. на соискание науч. ступени канд. экон. наук: спец. 08.00.01 «Экономическая теория» / А. В. Егорова. – Саратов. – 2008. – 23 с. 21. Егоров И.Ю. Научно-техническое развитие й региональная политика в странах ЕС.// Проблеми науки.-2004.-№12.-С.21-26. 22. Заяць Р.В. Роль науково-технічної політики при переході до сталого розвитку.// Проблеми науки.-2004.№8,9.-С.7-13,3-12. 23. Інтеграція України в європейські правові, політичні та економічні системи: монографія / Манжола В.А., Муравйов В.І., Філіпенко А.С., Копійка В.В. та ін..— К., 2007. — 320 с. 24. Інноваційно-технологічний розвиток України: стан, проблеми, стратегічні перспективи: Аналітичні матеріали до Парламентських слухань «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глаблізаційних викликів» / Л.І. Федулова, Ю.М. Бажал, І.А. Шовкун та ін.; за ред. Л.І. Федулової, Г.О. Андрощука. – К.: Ін-т екон. та прогнозув. НАН України, 2009. – 196 с. 25. Иванова Н.И. Механизм Оценки государственой научно-технической политики во Франции.// Проблеми науки. -2002. №9,10. - с.32-38, 41-47. 26. Китова Г.А., Черкасов В.В. Государственная политика в сфере в сфере науки и технологий: новые задачи и старые решения//Инновации – 2004.-№3. Точка доступу: http://transfer.eltech.ru/Innov_W/innov.html; 27. Корсунь, В. Трансфер технологій та їх комерціалізація в Україні через міжнародне співробітництво або конкурентноздатна Україна на світовому ринку – мрія чи реальність? Текст / В. Корсунь // Наука та інновації. – 2007. – Т.3, №6. – С. 99-105. 28. Коваленко, В.М. Основні напрями розвитку міжнародної виробничої кооперації в умовах глобалізації Текст / В.М. Коваленко // Економіка та держава. – 2008. – №9. – С. 47-50. 29. Кормнов, Ю. О международной научно-производственной кооперации Текст / Ю. Кормнов // экономист. – 2004. – №8. – С. 53-58. 30. Лапко О.О. Державне регулювання інноваційної діяльності: економічний механізм та його вдосконавлення.-К.-2000.-35с. 31. Матюшенко І.Ю. Перспективи створення національної інноваційної системи в Україні / Матюшенко І.Ю. – Режим доступу: http:// iee.org.ua. 32. Моргунов Е.В. Национальная (Государственная) инновационная система: сущность и содержание / Е.В. Моргунов, Г.В. Снегир.в // Собственность и рынок. – 2004. - № 7. - С. 10-21. 33. Національна інноваційна система України: проблеми і принципи побудови / Макаренко І.П., Копка П.М., Рогожин О.Г., Кузьменко В.П. / За наук. ред. І.П. Макаренка. - К.: Інститут проблем національної безпеки, 2007. - 520 с. 34. Неефективні пріоритети. Міжнародне співтовариство не дорахувалося 13 млн. грн. Електронний ресурс. – 2009.– Режим доступу: www.zib.com.ua/article/1187778114007/. 35. Нікоренко Н.Б.,Ткач Н.О.,Воронькова І.П.. Стрельнікова О.А. Пріоритетні напрямки інноваційної політики в розвинених країнах світу та методи її реалізащїУ/Проблеми науки.-2003.-№7-С.29-35. 36. Основні форми міжнародного співробітництва України Електронний ресурс. – 2010. – Режим доступу: www.grinchuk.lviv.ua/style/style.css 37. Оцінка наукових досліджень у Великій Британії. //Проблеми науки. -2004.-№9.-С.38-41. 38. Прогнози развития науки й технологии в Германии. // Проблеми науки -2002.-№11.-С.9. 39. Проект Стратегії інноваційного розвитку України на 2009-2018 роки та на період до 2039 року. – Режим доступу: http://in.gov.ua 40. Проект Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів. – Режим доступу:http://in.gov.ua 41. Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит. Навчально-методичний посібник; К.: ТОВ “НІОС”. 2001. – 224 с. 42. Сальник О.М. Використання досвіду функціонування технологічних парків країн-членів ЄС в Україні // Актуальні проблеми економіки №10, 2009 – с. 20-25 43. Світова та європейська інтеґрація/Навч. посібник. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. – 340 с 44. Семиволос П. Міжнародне науково-технічне співробітництво: а шлях наш далекий і довгий? Електронний ресурс / П. Семиволос. – 2009. – Режим доступу: www.dt.ua/3000/3300/28684/. 45. Ситнік В. Сучасна політика ЄС у сфері наукової діяльності //Аналітичні записки щодо проблем і подій суспільного розвитку. – 2008. - №5. – с. 28 46. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: в 3-х т., Т.2: Інноваційно-технологічний розвиток економіки / за ред. акад. НАН України В. М. Гейця, акад. НАН України В. П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б. Є. Кваснюка.- К.: Фенікс, 2007. – 564 с. 47. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / авт.-упоряд.: Г.О. Андрощук, І.Б. Жиляєв, Б.Г. Чижевський, М.М. Шевченко. – К.: Парламентське вид-во, 2009. – 632 с 48. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. К.: МАУП. – 2000. 49. Соловйов В. П. Проблеми оптимізації міжнародної науково-технічної політики україни / В. П. Соловйов // Міжнародне науково-технічне співробітництво : Матеріали V(XVII) Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 12–13 бер. 2009 р.: тези доп. / Редкол.: В.Г. Герасимчук (відповід. ред.) та ін.. – К. : НТУУ «КПІ», 2009. – С. 80. 50. Топух І.П. Створення інноваційної системи підприємства а умовах становлення і розвитку інноваційної економіки України / Топух І.П. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua 51. Фірстов C., Бордюк Є., Левіна Д., Патрах Т., Чернишев Л. На шляху до створення єдиного Європейського дослідницького простору // Вісн. НАН України. — 2002. — № 9. — С. 5—11. 52. Фомичев, В.И. Международная торговля: Учебник Текст / В.И. Фомичев; 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 446 с. 53. Хаустов, В. Механізми трансферту технологій на національному та міжнародних рівнях Текст / В. Хаустов // Економіст. – 2009. – №1. – С. 3-41. 54. Харт Д.А. Инновационные кластеры: основные идеи / Д.А. Харт – Режим доступу: http:// innosys.spb.ru/ 55. Чистов С.М., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки. К.: КНЕУ. – 2000. 56. Яремко Л. Національна інноваційна система та її формування в Україні / Л. Яремко // Формування ринкових відносин в Україні : Збірник наукових праць – 2007. - № 1. - С. 54-57. 57. www.ukrstat.gov.ua 58. http://worldbank.org/kam. 59. Nelson R.R., Langlois R.N. Industrial innovation policy: Lessons for American history // Science, 1983. — Vol. 239. — P. 811-821; 8. Rothwell R., Zegveld W. Industrial innovation and public policy. — Connecticut, 1981. - 173 p; 60. 21st Century Innovation Systems for Japan and the United States: Lessons from a Decade of Change: Report of a Symposium. Точка доступу: http://www.nap.edu/catalog/12194.html 61. Science, technology and innovation in Europe. 2011 edition. - Luxembourg: Publications Office of the European Union, 2011 62. 6FP Instruments, Implementing the Priority Thematic Areas of the Sixth Frame Programme // European Commission. Community Research. — 2002. — No 2. — P. 4. 63. Pysiak В. Innowacje w regionie // Innowacyjno?? w teorii i praktyce. – Warszawa, 2006. – S. 187–189 64. Sztaba M. Innowacyjno?? w regionach a transfer wiedzy // Przedsi?biorstwo a Region. – Jaros?aw: Kolordruk, 2006. – S. 112-116 65. Becla M., Zima T. Jak Unia finansuje innowacje // http://www.bankier.pl/wiadomosc/Jak-w-Uniifinansuje-sie-innowacje-1696483. html. 66. Asheim B. The Role of Regional Innovation Systems In a Globalizing Economy: comparing knowledge bases and institutional frameworks of Nordic clusters // Industrial dynamics, innovation and development. – Elsinore, 2004. 67. Goglio А. Policies to promote innovation in the Czech Republic // OECD Economics Department Working Papers. – №498. – July 2006.