Выводы: Висновки
Підсумовуючи вищевикладений матеріал, варто відзначити, що у роботі було проведено суспільно-географічне дослідження системи вищої освіти України: було розглянуто теоретичні засади суспільно-географічного дослідження системи освіти України, визначено вимоги до підготовки фахівців, проаналізовано чинники розвитку та територіальної організації системи освіти, визначено галузеві кадрові потреби на ринку праці держави та відповідність підготовки фахівців, розглянуто динаміку чисельності освітніх закладів та галузеву структуру підготовки фахівців, було проаналізовано територіальну структуру системи вищої освіти України та рівень розвитку системи вищої освіти в Україні, а також було визначено напрямки удосконалення структури та територіальної організації системи вищої освіти України та прогноз її розвитку.
Загалом на основі проаналізованого матеріалу можна зробити наступні висновки:
1. Освіта – це галузь, що забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення, а всі галузі народного господарства – кадрами. Освіта сьогодні є засобом надання знань, що є найважливішою ініціюючою ланкою, що забезпечує появу нових ідей, теорій, технологій, будь-яких інновацій. З зростанням рівня освіти населення змінюється якість робочої сили, підвищується рівень кваліфікації і загальної культури праці, що сприяє рості продуктивної сили праці. Освіта сприяє розвитку підприємницької діяльності.
2. Сьогодні все більш актуальною стає реалізація політики щодо нової якості освіти і професійної підготовки в контексті вимог створюваної всесвітньої системи навчання. Освіта в сучасному світі розглядається не як кінцевий продукт одного з етапів життя людини, а як постійний і динамічний процес.
3. На формування та територіальну організацію системи освіти України найбільше впливають соціально-демографічний (кількість населення, щільність, розміщення, кількість осіб, що знаходяться у працездатному віці, приріст населення тощо), історичний, економічний (рівень ВВП, ВДВ, зайнятість населення, рівень заробітної плати, структура витрат), економіко-географічне розташування, рівень транспортного забезпечення, технічний чинники.
4. В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності. Сьогодні мережа закладів вищої освіти налічує 861 установу. Починаючи з 1995 року спостерігається загальне скорочення закладів освіти: 1995/96 – 1037, 2009/10 – 861. Проте ці зміни неоднакові: у той час, як скорочувалася чисельність закладів І-ІІ рівнів акредитації, спостерігалося збільшення закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. На сьогодні можна вважати, що ця система є цілком сформованою, оскільки в багатьох регіонах кількість закладів освіти протягом останніх років залишається незмінною.
5. Динаміка наявної кількості закладів вищої освіти тісно взаємопов’язана з кількістю студентів в них: спостерігається зменшення кількості студентів, що навчаються у закладах І-ІІ рівнів акредитації, і відповідно збільшується кількість студентів закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. Проте вже починають проявлятися наслідки демографічної та економічної криз - у останні роки спостерігається зменшення кількості студентів, прийнятих на навчання. Загалом зараз мережа вищих навчальних закладів забезпечує навчання 566 студентів на 10 тис. населення.
6. За останні 15 років істотно змінилася ситуація з мовами навчання: на сьогодні у вищих навчальних закладах істотно збільшився відсоток студентів, що навчаються українською мовою, до того ж відбувається навчання англійською та угорською мовами.
7. На сьогодні у Україні підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за 76 напрямами, які включають понад 600 спеціальностей, які розподіляються на групи гуманітарної, природничої і технічної підготовки. Серед галузевих груп навчальних закладів України найбільше студентів вчиться у закладах, що готують спеціалістів для промисловості та будівництва, освіти, сільського господарства, охорони здоров'я, економіки та права, транспорту та зв'язку. Педагогічні та медичні освітні заклади розміщені рівномірно по території країни, обласних центрах та містах обласного підпорядкування. Профіль підготовки спеціалістів для інших галузей відповідає переважно регіональній спеціалізації господарства України.
8. Заклади системи вищої освіти нерівномірно розподілені територією України. Найбільше закладів вищої освіти та студентів в таких областях, як Донецька, Харківська, Дніпропетровська та Львівська області та місті Києві, найменше закладів освіти у Волинській, Сумській, Закарпатській, Рівненській та Чернівецькій областях.
9. В України виділяються шість макрорайонів освіти з центрами у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Львові, Одесі, Харкові, зони впливу яких охоплюють всі регіони України.
10. Найтісніший зв’язок між розміщенням вищих навчальних закладів і розселенням населення спостерігається у навчальних закладах, які готують фахівців за напрямами культури і мистецтва, економічним та юридичними напрямками підготовки кадрів. Розміщення багатопрофільних навчальних закладів, індустріальних, медичних і педагогічних навчальних закладів знаходиться в тісній залежності від розселення населення. Найменша залежність між розміщенням вищих навчальних закладів і розселенням населення спостерігається у розміщенні навчальних аграрних закладів.
11. Подальший розвиток системи вищої освіти має бути спрямований на забезпечення високої якості освіти, підготовку фахівців, які б відповідали сучасним вимогам, на реструктуризацію змісту освіти, керування кількості фахівців різних напрямків та забезпечення працевлаштування випускників тощо. У подальшому не прогнозується збільшення кількості студентів та навчальних закладів, навпаки, з загостренням демографічної кризи найвірогіднішим є істотне скорочення цих показників.