Аналіз виконання бюджету 2006 – 2007 рр. В контексті реалізації фінансової політики уряду (5 партій)

Вступление:Тривалий процес політичних реформ, що дедалі активніше проходить в Україні, поставив перед лідерами політичних сил завдання різко посилити агітацію, спрямовану на розширення кількості прибічників. Тому принципово важливим для тих політичних сил, що претендують на вагому позицію в Верховній Раді чергових скликань є вибір переконливих відповідей на природні питання людей. Прибічники та виборці бажають знати, що їм пропонується зробити в сферах охорони здоров’я, освіти, житлової політики, ЖКГ тощо. Долаючи стереотипи політичного сприйняття та спираючись на теоретичну та емпіричну базу, ми здійснили спробу економічного експрес-дослідження, метою якого є об’єктивна, з точки зору їх сумління, патріотизму і досвіду, оцінка „Слова” політичних партій та блоків на предмет адресності, функціональності, пріоритетності, адекватності та прагматичності. Після вивчення змісту текстів передвиборчих програм очевидно, що Україні ще доведеться довго проходити складний шлях до практичного засвоєння кращих світових зразків політичної культури, діалогу і компромісу.

Выводы:Складність соціально-політичної матерії, з якої ми маємо справу, вимагає чутливого аналізу та відповідних реакцій. Зокрема, ми маємо справу з відносно новим за своїм впливом феноменом, що не вкладається ні в традиційне поняття держави, ні в поняття політичних спільнот. Мова йде про «напівформальні мережі» – політичні коаліції (якими де-факто є партії а тим більш блоки), які сьогодні відіграють величезну роль. При цьому вони не обов'язково прив'язані до певної політичної групи (скажімо, пенсіонерів чи «заможних селян»). Солідарність тут вибудовується по доволі дивним принципам. Напівформальні мережі дуже рухливі, їхня програматика та дії залежать від певного контексту. Але роль їх дуже велика, особливо для здійснення «колуарних» дій. Саме тому необхідно проводити постійний моніторинг подібних організацій і коаліцій, використовуючи не тільки якісні, але й кількісні методи. Так, використання структурно-функціонального та контент-аналізу відносно до такого непростого предмету яким є передвиборна програма політичної сили, дозволило зробити доволі принципові (хоча багато в чому – дискусійні) висновки: ? Проблемою сучасного виборчого процесу є відсутність в українському суспільстві організованого діалогу щодо партійної політики (ситуація, яку західні політики пояснюють в термінах «діалогу німого з глухим»). Така «комунікаційна криза» призводить до розбіжностей у баченні політичними партіями та блоками – з одного боку та їхніми виборцями – з іншого пріоритетів розвитку суспільства та відповідного зниження рівня довіри до суб’єктів перегонів з боку виборців. Партійно-блокові підходи до розуміння завдань і можливостей держави, зрозуміло, транслюються більшої частиною політичних кіл назовні. Однак відхід від дійсно демократичних стандартів, архаїчні чи авторитарні установки (нерідко ще й в сукупності з існуючими стереотипами) створюють в цілому негативний ефект. Не дивно, що в українському політикумі зростає взаємне нерозуміння у відносинах з партнерами, а просування його цілей на "політичному ринку" створює "нові стіни". Така ситуація, як опосередковано доводить аналіз передвиборчих програм, формує додаткові передумови для здійснення внутрішніх реформ без усяких там демократичних "міфів". ? Сучасні передвиборні програми розглядаються українськими політиками багато в чому як формальність. Відповідно, вони привертають до себе увагу передусім схожістю задекларованих принципів (економічного зростання, духовного відродження тощо). Такі неконкретні програми (якими славляться т.зв. «спойлери», чиє завдання – не більш ніж відтягти на себе певну кількість голосів від дійсного фаворита) зазвичай містять пропагандистські обіцянки, які не можна виконати у відведений законодавством термін перебування на виборних посадах. Причому характерно, що усвідомлення політичною силою наслідків своєї «пропагандистської» діяльності, що провокує посилення пасивної адаптації людей до політичних реалій, розуміння ними низької самоорганізованості широких соціальних аудиторій, ще більше знижує їхній рівень чутливості до потреб і запитів населення. ? У своїх політичних уподобаннях українські виборці керуються здебільшого власним ставленням до особистості лідера партії чи ідеологічним забарвленням її гасел (згадаймо «іменні» блоки). А це, як свідчить даний експертний аналіз, позначилося і на вітчизняній партійно-політичній програмній матриці. Так, якщо політичні партії розвинених країн складають свої програми таким чином, щоб в них як мінімум згадувалися всі питання, які можуть цікавити виборців, натомість українські партії та блоки згадують в своїх програмах лише ті питання, які, на думку партії чи блока, є найбільш важливими. «Зворотнім боком» такого підходу є обминання в програмі резонансних чи проблемних питань – мабуть аби не наразитися на критику. ? В контексті соціальної футурології ключовою дилемою соціальних стратегій є конфлікт між короткостроковими й довгостроковими цілями. Так, швидкоплинні вигоди часто обертаються довгостроковими втратами, а стратегічні цілі вимагають тактичних жертв («затягування поясів»). Екстраполюючи це на партійно-політичну програматику, можна стверджувати, що принциповою проблемою якості передвиборних програм є збереження балансу заявлених цілей і жертв. Проте більшість програм з цієї точки зору вбачаються дуже незбалансованими – обіцянки «швидкого щастя» (будь то підвищення зарплат та пенсій чи здешевлення послуг ЖКХ та транспорту) не підкріплюються аналізом наслідків для реалізації далекосяжних економічних проектів. Аналогічним до цільового дисбалансу, в більшості передвиборчих програм простежується дисбаланс між пріоритетами розвитку економічної («прибуткової») сфери – і сфери соціальної («витратної»). А сфера культурно-гуманітарна зазвичай стоїть взагалі осторонь – наче гегелівська «річ у собі», якій «політичні програматики» так і не змогли допомогти «пізнати свою сутність» (стати «річчю для себе»). В цілому, в програмах більшості політичних партій та блоків для жодного питання не передбачено повністю механізмів реалізації обіцянок, які даються партією щодо вирішення цього питання. Лише іноді наводяться деякі організаційні заходи чи ідеї по створенню окремих інституцій (Фондів чи Комітетів). ? Аналіз партійно-блокової програматики висвітлив також проблему: істотно також не плутати зміцнення держави як регулятора або реформатора, що забезпечує нормальне функціонування суспільних інститутів та економіки, з посиленням чиновництва та бюрократії («зміцнення вертикалі влади»). Зміцнення держави в розумних межах – позитивне явище, тоді як надмірне збільшення чиновництва, бюрократизація та корупція або принаймні збереження високої забюрократизованості – це гальмо в розвитку. Тому одна із проблем партійно-політичної стратегії (яка знайшла своє суттєве відображення в програмах) – залучення всіх сил у суспільстві (на відміну, наприклад, від орієнтації лише на «заможних селян» чи ще когось), які можуть його модернізувати («модернізаційна консолідація»). Модернізація стосується і самого суспільства, і бізнесу, і економіки, і держави. У кожного є своя роль. І проблема суспільного вибору принципово важлива. Важливо, чи усвідомлює політична, фінансова, економічна, інтелектуальна еліта (адже активні суб'єкти виборів вважають себе саме такими), що ми тільки вийшли із кризи, і темпи росту останнього періоду – це початок, а не розквіт. Головним орієнтиром носія політичної культури у зрілому демократичному суспільстві слугує передвиборна програма політичної партії чи блоку. У такому суспільстві існує набагато більше цілей та інтересів і виражені вони набагато конкретніше, ніж можуть передати загальновідомі гасла. Тому справжню цінність має вміння правильно визначити пріоритети (відобразивши їх в передвиборчих програмах) і спрямувати на них державні ресурси. Сподіваємось, що найближчим часом така модель політичної програматики та практики діятиме і в Україні. А політичні сили, які хочуть жити за такими принципами високої політичної культури, повинні бути готовими до цього вже сьогодні.