Інститут децимації в роки Пунічних воєн.

Содержание:Зміст Вступ 2 Розділ 1. Пунічні війни та їх наслідки 5 1.1 Перша Пунічна війна 264-241 рр. до н. е. 5 1.2. Друга Пунічна війна 218-201 рр. до н. е. 7 1.3. Третя Пунічна війна 149-146 рр. до н. е. 9 Розділ 2. Римська армія в роки пунічних воєн 14 2.1. Структура римської армії 14 2.2. Основні способи досягнення дисципліни. Інститут децимації 20 Висновки 32 Використана література 34 Додатки 37    

Вступление: Вступ Знання військової справи живить сміливість в бою: адже ніхто не боїться діяти, якщо він упевнений, що добре знає свою справу. Хто хоче миру, хай готується до війни; хто хоче перемоги, хай старанно вивчає воїнів; хто бажає отримати сприятливий результат, хай веде війну, спираючись на мистецтво і знання, а не на випадок. (Флавій Ренат Вегецій, римський історик) Важко перебільшити вплив Римської імперії на розвиток сучасної цивілізації. Чи не кожен сучасний державний, правовий чи суспільний інститут, більшою чи меншою мірою зазнав впливу римських традицій. Значною мірою, поширенню римської культури сприяла римська армія, якій багато чим завдячує сучасна Європа. Багато культурних центрів сьогодення ведуть свій початок від таборів римських легіонів, наприклад, Відень (Vindobona), Страсбург (Argentoratus)... Тема курсової роботи є надзвичайно актуальною. Армія Римської імперії є одним з найпопулярніших об’єктів дослідження сучасних істориків. При цьому оцінки рівня її боєздатності, спроможності висувати власні політичні вимоги, зрештою навіть чисельності – суттєво відрізняються. Відомий німецький дослідник Едуард Гіббон вважає, що римські легіони, допоміжні з’єднання та флот у ІV – ІІІ ст. до н.е. були високо ефективною воєнною машиною з необхідним для найважчих військових операцій комплексним інструментарієм . Натомість Ф. Мерінг зазначає, що римська армія, порівняно з арміями, що їй протистояли, не відзначалася кращою тактикою на полі бою, талантом полководців чи досконалішим озброєнням. На його думку, римська тактика була вірною, але не бездоганною. Римський воїн доби республіки не відзначався завзятістю – він прагнув не героїчної смерті, а відповідної винагороди після завершення служби. Озброєння римлян часто за якістю поступалося озброєнню тих, кого імперія регулярно перемагала, а тилове забезпечення супроводжувалося зловживаннями . Мета даної роботи, як і більшість сучасних досліджень, що присвячені римській армії (наприклад роботи Теодора Моммзена ) спрямована на дослідження різних аспектів функціонування цього інституту виключно як військового інструменту Римської держави. У той же час, римська армія – це не лише машина для ведення бойових дій. Її слід розглядати і як важливу складову римського суспільства, економіки та політики. З одного боку зміни у римському суспільстві суттєво впливали на римську армію. З іншого – армія сама була визначальним фактором змін . У цій площині проблема римської армії вивчена недостатньо. Головним завданням роботи є дослідження того, що командування римських військ намагалось усіма наявними способами підтримувати належну дисципліну та забезпечити безумовне виконання наказів командирів. За тими чи іншими порушеннями слідували відповідні покарання. Предметом дослідження є власне самі покарання, підпасти під які міг як окремий воїн, так і цілий підрозділ. Одним із таких видів покарання була децимація, яка стала основним об’єктом цієї курсової роботи. Особливо визначальним періодом в становленні Римської державності та формування боєздатності її армії була епоха Пунічних воєн, коли протистояння між Римом і Карфагеном мало вирішити питання – хто з них буде панувати над світом. Саме боєздатність армій та талант полководців, а вряди часи і жорстоке покарання за непослух, дезертирство чи зраду стали основою майбутніх перемог Риму. Основним джерелом про Пунічні війні є праця римлянина Тита Лівія «Історія від заснування міста». Важливі і грецькі джерела. Полібій у II ст. до н. е. написав історичну книгу під назвою «Загальна історія», яка включає події 264—146 до н. е. Плутарх на початку II ст. написав працю «Порівняльні життєписи», у якій викладає біографії знаменитих греків і римлян. Про Пунічні війни розповідається у нього в біографіях Фабія Максима і Марцелла, римських полководців в цих війнах. Александрієць Аппіан написав в 160-і рр. книгу «Римська історія», яка описує історію Риму від заснування (753 до н. е.) до царювання Траяна (98-117 рр.). Методологічну основу дослідження складають принципи історизму і об'єктивності та спеціальні історичні методи, такі, як хронологічний та порівняльно-історичний.

Выводы: Висновки В результаті проведеного дослідження встановлено, що римська армія представляє найдосконалішу систему піхотної тактики, винайдену протягом епохи, що не знала вживання пороху. Вона зберігає перевагу важко озброєної піхоти в компактних з'єднаннях, але додає до неї: рухливість окремих невеликих одиниць, можливість битися на нерівній місцевості, розташування декількох ліній одна за одною, частково — для підтримки і частково як сильний резерв і, нарешті, систему вчення кожного окремого воїна, ще більш доцільнішу, ніж спартанська. Завдяки цьому римляни перемагали будь-яку озброєну силу, що виступала проти них, — як македонську фалангу, так і нумідійську кінноту. Це був новий, вищий рівень в розвитку тактики піхоти древніх армій. Те, що у війнах греків виступало у вигляді одиничних випадків (тактичне розчленування бойового порядку піхоти), у римлян отримало оформлення у вигляді маніпулярного строю легіону, який дозволяв вести бій на пересіченій місцевості, живити його з глибини, добре маневрувати. Можливість тактичних комбінацій в діях піхоти сильно зросла; це сприяло збагаченню тактичних форм. Аналізуючи перший розділ роботи можна зробити висновок, що в період пунічних воєн отримала розвиток і загальновійськова тактика. В цьому відношенні багато що зробила армія Карфагена, яка мала хорошу регулярну кінноту. Велику роль стала грати організація взаємодії піхоти і кінноти; остання була тепер основним засобом маневру. Військова організація Риму, система навчання і виховання римських військ досягли великої досконалості. Це була краща військова організація того часу не лише відносно структури, але і відносно управління військами. Перевага її позначалася в тому, що Рим міг зосереджувати в одному місці крупні сили, умів ними маневрувати, що дозволяло створювати чисельну перевагу і придушувати противника. Добре організована римська армія мала кращу зброю, досить підготовлений командний склад, міцну військову дисципліну, багатий бойовий досвід. Підводячи підсумки другого розділу можна сказати, що головне достоїнство римського війська полягало в його дисципліні: порядок і покора вважалися найвищими цінностями; порушення дисципліни в період розквіту республіки зустрічалися рідко і каралися дуже строго. Наприклад, за словами Полібія, якщо нічний дозор в таборі знаходив вартового сплячим, то його віддавали суду військового трибуналу і звичайно присуджували до побиття батогами, в якому брали участь всі легіонери. Нещасний не переживав такого покарання, а якщо і переносив його, то назавжди залишався під тягарем інфамії — безчестя, він не міг повернутися на батьківщину, ніхто з родичів і друзів не смів пустити його до себе на поріг. З такою ж строгістю карали воїнів, що покинули свій пост або зброю під час битви. Якщо це траплялося з цілими когортами, то їх посягала децимація (decimatio): кожного десятого за жеребом піддавали забиттю до смерті.

Литература: Використана література 1. Августин Аврелий. Исповедь. Абеляр Пётр. История моих бедствий / Пер. с латин. — М.: Республика, 2002. — 335 с. 2. Алексєєв Ю.М., Вертегел А.Г., Казаков О.О. Всесвітня історія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К.: Каравела, 2006. — 240 с. 3. Аппиан Александрийский. Римская история. — М.: Наука, 1998. — 726 с. 4. Балахванцев А.С. Комментарии // Аппиан Александрийский. Римская история. — М.: Наука, 2008. — С.639–708. 5. Бартошек М. Римское право: Понятия, термины, определения / Пер. с чешского. — М.: Юрид. лит., 2009. — 448 с. 6. Гиббон Эдуард. История упадка и разрушения Великой Римской империи: Закат и падение Римской империи. В 7-ми т. Т. 1-й / Пер. с англ. — М.: ТЕРРА, 1997. — 640 с. 7. Гиббон Эдуард. История упадка и разрушения Великой Римской империи: Закат и падение Римской империи. В 7-ми т. Т. 2-й / Пер. с англ. — М.: ТЕРРА, 1997. — 576 с. 8. Гиро Поль. Частная и общественная жизнь римлян./ Пер. с франц. под ред. С.П.Моравского; Пред. и научн. редакция А.А.Новикова (Античн б-ка). — СПб.: Алетейя, 2005. — 592 с. 9. Гладкий В.Д. Древний мир: Энциклопедический словарь. — М.: ЗАО Изд-во Центрполиграф, 2001. — 975 с. 10. Голованов С.О., Дрібниця В.О. Всесвітня історія. Історія стародавнього світу: Навч. посіб. для 6 кл.. — К.: Фаренгейт, 2000. — 272 с. 11. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для юридич. вузов и факультетов / Под общей ред. чл. — корр. РАН, д. юр. н., проф. В.С.Нерсесянца. Изд. 2-е, изм. и доп. — М.: Издательская группа НОРМА—ИНФРА-М, 1999. — 784 с. 12. Егер О. Всемирная история. В 4-х т. Т. 1-й. Древний мир / Изд. 3-е, испр. и доп. — М.: ООО «Издательство Аст»: СПб.: ООО «Издательство Полигон», 2001. — 664 с. 13. История Древнего мира. Древний Рим / Бадак А.Н., Войнич И.Е., Волчек Н.М. и др. — Минск: Харвест, 1998. — 864 с. 14. История Древнего Рима / Состав. К.В.Паневин. — СПб.: Полигон, 1998. — 894 с. 15. Кистяковский А.Ф. Исследование о смертной казни. — Тула: Автограф, 2000. — 272 с. 16. Кораблёв И.Ш. Ганнибал / Вступит. статья С.Ю.Янгулова. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. — 608 с. 17. Лаврин А.П. Хроники Харона: Энциклопедия смерти. — М.: Моск. Рабочий, 1993. — 511 с. 18. Ливий Тит. История Рима от основания Города. В 3-х т. Т. 1-й. Кн. I–X. Пер. с латин. / Сост. коммент. Н.Е.Боданская, Г.П.Чистяков (Классическая мысль). — М.: Ладомир, 2002. — 702 с. 19. Ливий Тит. История Рима от основания Города. В 3-х т. Т. 2-й. Кн. XXI–XXXIII. Пер. с латин. / Сост. коммент. В.М.Смирин, Г.П.Чистяков, Ф.А.Михайловский (Классическая мысль). — М.: Ладомир, 2002. — 811 с. 20. Ливий Тит. История Рима от основания Города. В 3-х т. Т. 3-й. Кн. XXXIV–XLV. Пер. с латин. / Сост. коммент. Ф.А.Михайловский, В.М.Смирин (Классическая мысль). — М.: Ладомир, 2002. — 797 с. 21. Меринг Ф. История войн и военного искусства. – СПб, ООО «Из-во Полигон», ООО «Фирма «Издательство ACT», 2000. – 528 с. 22. Моммзен Теодор. История Рима. Тт. 1–3, 5 / Т. 1-й: До битвы при Пидне. — СПб.: Наука; Ювента, 1999. — 733 с. 23. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник. В 2-х т. Том 1-й. — М., Остожье, 1998. — 512 с. 24. Разин Е. А. История военного искусства, в 3-х т.: Том 1. История военного искусства XXXI в. до н. э. — VI в. н. э. — СПб.: ООО «Издательство Полигон»; 1999. — 560 с. 25. Сергеенко М.Е. Жизнь Древнего Рима. Очерки быта. — М.—Л.: Наука, 1964. — 335 с. 26. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посібник. — Львів: Світ, 2001. — 384 с. 27. Феденко Панас. Історія Італії: від упадку Римського цісарства до останніх часів. — Львів: Народний ун-т, 1936. — 46с 28. Шпенглер Освальд. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. Гештальт и действительность / Пер. с нем., вступ. статья и примеч. К.А.Свасьяна. — М.: Мысль, 2003. — 663 с.