Поняття спілкування, його структура, цілі, засоби

Содержание: ЗМІСТ ВСТУП 3 1. Поняття спілкування, його структура, цілі, засоби 4 2. Спілкування як комунікація, взаємодія 8 3. Міжособистісне спілкування 13 ВИСНОВКИ 15 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 16

Вступление:ВСТУП Спілкування є невід’ємним аспектом існування людини, важливою передумовою формування її як соціальної істоти, взаємодії з різноманітними спільнотами, а також необхідною умовою існування суспільства. У процесі спілкування відбувається інтелектуальна та емоційно-чуттєва взаємодія індивідів, досягається єдність і злагодженість їх дій, що зумовлює формування спільних настроїв і поглядів, взаєморозуміння, згуртованості й солідарності. Вони необхідні в колективній діяльності, оскільки становлять культурно-комунікативну основу соціального життя суспільства. У процесі розвитку індивіда потреба у спілкуванні має соціально-вибірковий характер. За своєю природою спілкування – соціально-психологічне явище. Як показали соціально-психологічні дослідження, основні психічні здібності, властивості, якості і характеристики особи, форми її поведінки й діяльності формуються в процесі спілкування з іншими людьми. Метою спілкування є планування і координація спільної діяльності індивідуума або суспільства в цілому, тобто воно обслуговує іншу, некомунікативну діяльність. Ця продуктивна діяльність може мати як матеріальний характер (матеріальні об’єкти – носії соціальних цінностей – знаряддя, предмети, засоби людської праці), так і духовний (ідеї, думки, ідеали, цінності). Спілкування - складова соціально-психологічного клімату.  

Выводы:ВИСНОВКИ Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Спілкування – це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб’єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера. Можливі цілі спілкування надзвичайно широкі і знаходяться за межами самого спілкування, тобто спілкування здійснюється задля чогось: отримати чи надати матеріальні блага (предмети, послуги), забезпечити взаємодію при виконанні спільної роботи (практичної і теоретичної), дістати чи передати ті чи інші дані, змінити стан, допомогти іншому у вирішенні його духовних проблем, виробити власне ставлення до важливих явищ життя тощо. Структура спілкування має взаємопов’язані сторони: комунікативну, інтерактивну, перцептивну. Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка). Пізнання і взаємний вплив людей один на одного – обов’язковий елемент всілякої спільної діяльності, незалежно від того, що є її метою (досягнення матеріального результату, виховання тощо). Від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, багато в чому залежить характер їх взаємодії і діяльності та результати, яких вони досягають. Міжособистісне спілкування проявляється в безпосередніх контактах, які, своєю чергою, визначаються й регулюються всією системою суспільних відносин, умовами суспільного виробництва, інтересами людей і груп.  

Литература:СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Журавлев А.Л. Совместная деятельность как объект социально-психологического исследования. //Совместная деятельность: Методология, теория, практика. – М.: Наука, 1988. – с. 19 – 36. 2. Казаринова Н.В. Теория межличностного общения как междисциплинарное знание //Куницына В.Н., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение. Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2001. – С. 12- 29. 3. Ковалев Г.А. Три парадигмы в психологии – три стратегии психологического воздействия.// Вопросы психологии, 1987, № 2. – С. 41-49. 4. Ковалев Г.А. Психология воздействия. Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора психологических наук. – М.: Изд-во НИИ ОПП АПН СССР, 1991. – 56 с. 5. Межличностное восприятие в группе. // Под ред. Г.М.Андреевой, А.И.Донцова. – М.: Изд-во МГУ, 1981. 6. Обозов Н.Н. Модель регуляции совместной деятельности // Социальная психология. – Л.: 1979. – С. 125-139. 7. Общение и оптимизация совместной деятельности / Под ред. Г.М.Андреевой, Я. Яноушека. – М.: Изд-во МГУ, 1987 - 302с. 8. Орлов А.Б.Триалогический подход в психологическом консультировании. //Вопросы психологии, 2002, № 2, с. 3-21. 9. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. – М.: Политиздат, 1982. – 255 с. 10. Петровский В.А. К пониманию личности в психологии // Вопросы психологии, 1981, № 2. – с.40-46.