Етнонаціональна специфіка Криму. Здобутки, проблеми, перспективи.

Содержание: ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ЕТНОСІВ В КРИМУ 5 1.1. Історія розвитку кримських татар 5 1.2. Депортація етносів Криму в роки Другої світової війни як прояв політики етноциду 8 1.3. Повернення кримських татар і сучасне їх становище 17 РОЗДІЛ 2. ЕТНОНАЦІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА КРИМУ: ЗДОБУТКИ, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ 20 2.1. Етнонаціональна специфіка України та Криму 20 2.2. Етнонаціональний склад Криму 24 2.3. Етнополітичні аспекти ідентифікації кримськотатарської спільноти 27 2.3. Зростання рівня міжетнічної конфліктності в Криму 31 РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ МІЖЕТНІЧНИХ ВІДНОСИН В КРИМУ 34 3.1. Шляхи вирішення етнополітичної ситуацї в Криму 34 3.2. Інтеграція кримських татар в українське суспільство 36 ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ 41 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 47 ДОДАТКИ 49

Вступление: ВСТУП Актуальність теми курсової роботи. Громадяни України виявляють високий рівень патріотизму, підтримують ідею єдності та територіальної цілісності України, пов’язують із нею своє майбутнє. Проте консолідація Українського народу, формування української політичної нації потребують виваженої державної політики, спрямованої на подолання суперечностей соціокультурного, конфесійного, етнічного, мовного характеру на основі безумовного додержання конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина. Вирішення цього завдання визначено державою як стратегічний пріоритет політики національної безпеки України. У поліетнічній державі, якою є Україна, проблема міжнаціональних відносин за всіх часів залишалася актуальною. Особливо гостро вона постала в Кримському регіоні, де в умовах історично тривалої взаємодії православ’я, католицизму, ісламу, змішаного розселення етносів, інтенсивно й суперечливо протікають міжетнічні процеси, обумовлені тривалою акультурацією та асиміляцією. Метою курсової роботи є розгляд та аналіз здобутків, проблем та перспектив етнонаціональної специфіки Криму. Об’єктом дослідження є Крим, предметом дослідження є етнічний склад населення Криму. Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є: - розглянути історію етносів в Криму; - здійснити аналіз здобутків, проблем та перспектив етнонаціональної специфіки Криму; - обґрунтувати шляхи покращення міжетнічних відносин в Криму. Теоретичною основою даного дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної науки в галузі етнокультурології. Інформаційну базу дослідження склали підручники, наукові публікації з обраної тематики, публікації у пресі, матеріали науково-практичних конференцій, власні спостереження. Методи дослідження. Курсова робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У ході написання роботи використовувалися метод порівняння, системного підходу й аналізу. Структура роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження. Вирішення основних завдань дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у трьох розділах. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження, список використаних джерел та додатки.

Выводы: ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та надати пропозиції: В Україні розселення етносів має виразну регіональну визначеність. Найбільше росіян, наприклад, проживає в Донецькій, Луганській, Харківській областях та на півдні України. Крім того, вони становлять абсолютну більшість у Криму. Практично всі кримські татари-репатріанти так само поселилися в Криму, на своїй історичній батьківщині. Причому зростання чисельності кримських татар в Україні супроводжується зростанням чисельності інших тюркомовних народів. Кожна з цих груп окремо не складає відчутної частини населення країни, але разом з кримськими татарами тюркомовні народи налічують понад 500 тисяч осіб. Інтеграція громадян України кримськотатарського походження у структуру сучасного українського суспільства має відбуватися виключно згідно з нормами сучасного міжнародного і національного права. Оскільки нинішня незалежна Українська держава не мала жодного відношення до депортації кримських татар та не є правонаступницею СРСР як суб’єкт міжнародного права, то її діяльність щодо повернення й облаштування кримських репатріантів необхідно розглядати як акт доброї політичної волі України, що керується високими нормами демократії і гуманізму, та вияв глибокої поваги до права національних спільнот проживати на землі предків і отримати українське громадянство. Таким чином, репатріація та інтеграція представників усіх етнічних спільнот у сучасне українське суспільство мають бути реалізовані в річищі процесу набуття ними повноправного українського громадянства, включаючи гарантовані Конституцією України права на задоволення їхніх етнокультурних потреб. Водночас вирішення кримськотатарської проблеми є визначальним завданням розбудови Української держави та консолідації української політичної нації. На жаль, маємо визнати, що державна регіональна політика в Криму на сьогодні не має чітко вираженої концептуальної основи. В одних випадках вона нагадує надію, що проблема кримських татар вирішиться сама по собі, в інших – схожа на “пожежні” спроби вирішити те питання, яке в даний час порушують ті або інші політичні сили, у третіх - увага концентрується виключно на кримських татарах (переважно їхньому соціально-економічному облаштуванні) без урахування того, що головним є соціально-економічний розвиток Криму як складової незалежної Української держави. Тому проблему адаптації кримськотатарських репатріантів в українське суспільство необхідно розглядати як складову більш широкої проблеми - формування українського соціокультурного простору на Кримському півострові. Основою її вирішення могла б стати регіональна програма соціально-економічного розвитку Криму з можливою назвою “Крим-2010”. Підгрунтям її розробки можуть стати Указ Президента України від 13 березня 2000 р. “Про заходи щодо соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим та міста Севастополя” та Постанова Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 1999 р. № 1991 “Про хід виконання доручень Президента України та актів Кабінету Міністрів України щодо вирішення питань облаштування депортованих кримських татар та осіб інших національностей”, а також інші нормативні акти. Трансформація проблеми Криму тільки у проблему кримських татар є наслідком відсутності адекватних уявлень про природу та походження кримськотатарської проблеми, мотивації суб'єктів їх акцентації та вирішення і, що особливо загрозливо, ігнорування потенціалу певної частини кримськотатарського етносу, які здаються не вартими уваги або ж очевидними і зрозумілими. Треба визнати, що, виходячи із сучасних політичних і економічних можливостей та матеріальних ресурсів Української держави та як свідчить світова практика, соціально-економічна та психологічна адаптація великих мас людей до нового стану охоплює принаймні одне-два людських покоління, тобто приблизно 20-40 років залежно від конкретних умов інтеграції в певний соціокультурний простір. Тому державна політика відносно кримських татар має виходити з такого самого часового виміру. І жодні, навіть надзвичайні політичні та фінансово-економічні, заходи не зможуть принести задовільного результату в найближчій перспективі. Для забезпечення інтеграції кримськотатарської спільноти в українське суспільство доцільно вдатися до таких дій. 1. Дійти суспільного консенсусу щодо стратегії вирішення кримськотатарського питання. Для цього необхідно дати офіційне соціально прийнятне тлумачення проблеми і шляхів її розв'язання. Зокрема сьогодні навіть серед юристів та політологів не існує єдиної точки зору відносно самого поняття “депортація”. Дехто вважає, що це тільки висилання за межі держави, інші кваліфікують її як будь-яке примусове переселення народу з територій його компактного проживання. 2. Забезпечити чітку координацію державної політики щодо інтеграції кримськотатарської спільноти в український соціум. Очевидно, що ця проблема тісно пов’язана із здійсненням політичної та адміністративної реформ в Україні. Адже не секрет, що в АРК час від часу загострюється криза державно-управлінської сфери. Це не дає можливості владним структурам скоординовано працювати на упередження розвитку подій, пов’язаних насамперед із силовим протистоянням етнічних груп півострова. Крім усього іншого, єдиний державний орган (Міністерство закордонних справ України та його представництва) повинен бути посередником у міжнародних стосунках (зв`язках) кримських татар та надійним каналом інформування найбільш впливових міжнародних організацій про реальний стан справ щодо кримськотатарської проблематики. 3. Орієнтувати державну інформаційну політику на подолання соціального стереотипу "російськості” або “татарськості” Криму, який не в останню чергу утвердився завдяки не завжди об’єктивним та достовірним матеріалам у ЗМІ. Необхідна чітка демонстрація української державної позиції стосовно легітимності успадкування Україною Кримського півострова, засудження довільного і тенденційного тлумачення історії, усіляких спроб каталізації тих або інших подій, які тут відбувалися, на користь тієї або іншої громади. Останнє має бути зроблене на противагу іноземним інформаційним впливам в Криму, які насаджують у суспільній свідомості думку про обґрунтованість тих або інших претензій на півострів, пропагується модифікована "слов'янська солідарність", культивується "антиукраїнська ідеологія", гіпертрофується чинник ісламу, поширюється міфологема про "ісламську загрозу" в Криму і необхідність міжнародної "консолідації для її знешкодження". 4. Донести проблему облаштування кримських репатріантів до міжнародної спільноти. Передусім це означає залучення до вирішення цієї проблеми структур ООН та ОБСЄ. На часі стає розробка Міжнародної програми репатріації й інших національних меншин, які були свого часу разом з кримськими татарами депортовані з Криму. На початку 90-х років Україна вже робила спроби надати можливість повернутися до Криму депортованим німцям, але справа загальмувалася через недостатнє правове, організаційне, фінансове й матеріально-технічне забезпечення. Доцільно поновити такі ініціативи, провівши відповідні переговори в Європі (ФРН, ЄС, ОБСЄ й ін.) та Російській Федерації. 5. Врахувати світовий досвід формування органів державної влади, який свідчить, що етнократизація влади і громадського життя не може розглядатися як сприятлива передумова для забезпечення стабільного суспільного розвитку. Задоволення обґрунтованих й вмотивованих потреб кримських татар щодо соціального і духовного розвитку немає нічого спільного з етнократизацією влади, яка не принесла спокій і добробут у жодну країну. Перебудова інститутів управління за етнічним принципом може дезорганізувати діяльність владних і управлінських структур. 6. Впорядкувати процес репатріації у спосіб обмеження терміну, після закінченні якого депортовані чи їхні нащадки матимуть право на отримання громадянства України за загальною процедурою, як це зроблено для українців, що проживали за межами Української держави після отримання нею незалежності. Це відповідає нормам національного та міжнародного права. 7. Сприяти підготовці достатньої кількості кваліфікованих священнослужителів для мусульманських громад. Розглянути можливість відкриття на території України вищого релігійного навчального закладу для кримських татар з метою зменшення ідеологічного впливу ісламських країн, куди зараз виїздять на навчання представники кримських татар. Впорядкувати діяльність місіонерів і проповідників, що прибувають до Автономної Республіки Крим з мусульманських країн, зокрема з країнами СНД, у яких іслам має статус панівної ідеології. Зобов`язати РМ АРК та інші органи місцевої влади активізувати роботу щодо повернення мусульманам Криму колишніх 9-ти мечетей, що використовуються не за призначенням, сприяти забезпеченню релігійних громад кримських татар культовими спорудами. 8. Сприяти формуванню нового покоління кримськотатарської еліти в дусі загальнодемократичних цінностей та примату загальнонаціональних інтересів. Треба враховувати, що сьогоднішнього звучання кримськотатарське питання значною мірою набуло саме внаслідок виходу на політичну арену деяких лідерів кримських татар, радикалізм яких є здебільшого формою заявки на публічне визнання. 9. Оскільки необхідність захисту національних інтересів України визначає пріоритет рішень Української держави перед рекомендаціями міжнародних структур, бажано залучати країни євроспільноти до вирішення кримськотатарської проблеми за такими напрямами: а) розробка програм соціальної адаптації репатріантів та допомога в їх практичній реалізації; б) правові консультації щодо досвіду впровадження оптимальних моделей відносин органів державної влади України з організаціями кримських татар, зокрема Меджлісом; в) демілітаризація басейну Чорного моря тощо. 10. Покласти в основу моделі інтеграції кримських татар в українське суспільство принцип першочергового забезпечення особистих громадянських прав. Це мають бути гарантії держави в отриманні українського громадянства всіма бажаючими репатріантами, матеріальна допомога для адаптації, створення інфраструктури в місцях компактного проживання з врахуванням економічних можливостей держави. 11. Ухвалити окремий закон України щодо впорядкування процесу репатріації та облаштування колишніх примусових переселенців. Це дозволить упевнено діяти органам державної виконавчої влади всіх рівнів та уникнути необхідності ухвалення ситуативних рішень, не спрямованих на довгострокову перспективу.

Литература: СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Брошеван В.М., Ренпенинг В.К. Боль и память крымских – немцев (1941-2001 г.г.): Историко-документальная книга. – Симферополь, 2002. – 160 с. 2. Бугай М.Ф. Депортация народов Крыма: документы, факты, комментарии. – М., 2002. – 240 с. 3. В.Чумак. Кримська карта // Політика і час. – 1994. - № 9. – С.42 – 47. 4. Г.Губин. Уроки истории не в прок // Крымская правда. – 2004. – 17 марта. 5. Генеральный план „ОСТ” //Военно-исторический журнал. – 1960. – № 1. – С.83-98. 6. Губогло М., Червонная С. Крымскотатарское национальное движение. – Т.2. –Документы. Материалы. Хроника. – М., 1992. – 340 с. 7. Джемилев М. Национально-осводительное движение крымских татар // Кримські татари: історія і сучасність (до 50-річчя депортації кримськотатарського народу). Матеріали міжнародної наукової конференції ( Київ, 13-14 травня 1994 р.). – К.,1995. – С.5-20. 8. З. Варналій, А. Павлюк, О. Шевченко. Стратегія подолання диспропорцій у розвитку регіонів // Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки. Київ, НІСД, 2003. – С. 162. 9. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. – 660 с. 10. Крым при попустительстве властей все быстрее движется к конфликту // Крымская правда. – 2003. – 9 сентября. 11. Лазариди О.А. Существующая нормативно-правовая база, принятая в Украине и проблема развития мультикультурного образования (мониторинг) // Формирование межэтнической и межконфессиональной толерантности в Крыму: мониторинг существующей системы обучения и воспитания / М.А. Араджиони (ред.). – Симферополь, 2003. – С. 94-98. 12. Липа Ю. Призначення України. - Львів ,“Просвіта”. – 1992. – С. 103. 13. Національні меншини України у ХХ столітті: політико-правовий аналіз. – К., 2000. –356 с. 14. О.Слюсаренко. Русские и татары Крыма: взаимодействие или противостояние // Крымская правда. – 2004. – 13 марта. 15. Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ ст. Історичні нариси. – К., 2002. – 952 с. 16. Рябчук М. Росіяни в Україні з погляду американського соціолога. - Схід‚ 1995, № 2, с. 29 – 33. 17. Формирование межэтнической и межконфессиональной толерантности в Крыму: мониторинг существующей системы обучения и воспитания / М.А. Араджиони (ред.). – Симферополь, 2003. – 412 с. 18. Хаялі Р.І. Кримськотатарський народ в умовах депортації (1944-1967 р.р.). – Автореф. дис. канд. істор. наук. – 07.00.01. – Запоріжжя, 2000. –17 с. 19. Хмелько В. Макросоціальні зміни в українському суспільстві за роки незалежності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2003 р., № 1. – С. 18 – 19. 20. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф. КМФ-8. – Оп.1. – Спр.180. 21. http://www.cidct.org.ua/ - Центр інформації та документації кримських татар.