Выводы: ВИСНОВКИ
Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:
Позичковий капітал – це капітал, який приносить доход у вигляді процента. Як відомо, в процесі обігу капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній формах. Позичковий капітал постійно знаходиться у грошовій формі, однак його поняття значно вужче за змістом від поняття “грошовий капітал”. У широкому розумінні грошовий капітал розглядається економічною теорією як вартісна форма всього дійсного капіталу, який функціонує у матеріально-уречевленій та у грошовій (вартісній) формі.
Залучений капітал, у вигляді позикових коштів можливо здобувати, використовуючи зовнішнє та внутрішнє залучення.
Зовнішні джерела позичкових коштів складаються з двох підгруп – зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу.
Внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, утворюються за рахунок відстрочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов’язань.
Залежно від джерела позичкового капіталу підприємства формують відповідні структурні елементи авансованого капіталу. Так, довгострокові банківські кредити спрямовуються на формування основного капіталу, а короткострокові – як правило, на поповнення оборотного капіталу.
Позичковий процент – це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієнтові), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він у процентах до суми кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень процента залежить від розміру позик, строків, їх забезпечення, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків.
Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється у процесі виробництва, а його кількісним визначенням - його ставка, або норма.
Норма процента являє собою відношення річної суми процента до вартості позичкового капіталу. Норма процента в умовах досконалої ринкової конкуренції не може бути вищою від норми прибутку, яка забезпечується використанням позичкового капіталу. Процент як плата за користування позичковим капіталом є його ціною, а тому, як ціна на будь-який товар на ринку, він залежить від попиту і пропонування на позичковий капітал. На практиці норма позичкового процента виступає у формі процентної ставки - відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу. В останньому випадку вона фіксується у договорах позички з точністю до 1/16 чи 1/32.
Рівень норми позичкового процента встановлюється під впливом конкуренції на ринку позичкових капіталів і залежить від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Чим більший попит на кредит, тим вища норма процента.
В умовах економічної кризи важливо враховувати рух позичкового капіталу і процента на різних фазах промислового циклу. Це випливає з того, що позичковий капітал обслуговує переважно кругообіг функціонуючого капіталу, а тому закономірності цього руху обумовлені передусім циклічними коливаннями виробництва. Однак динаміка позичкового та торгово-промислового капіталу не завжди збігається.
Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку та збереження позичкового капіталу.
В умовах ринкової економіки нормальна виробничо-господарська діяльність неможлива без використання залучених коштів, як одне з джерел формування оборотного капіталу.
Залучення фінансових ресурсів дозволяє підприємству прискорити обертання оборотних коштів, збільшувати об’єми господарських операцій, зменшувати незавершене виробництво. Але використання даного джерела призводить до виникнення деяких проблем в фінансовій діяльності підприємства, які пов’язані з необхідністю подальшого обслуговування прийнятих на себе боргових зобов’язань. До тих пір, поки розмір додаткового доходу, який забезпечується залученням позикових ресурсів, перекриває видатки на обслуговування кредиту, фінансове положення суб’єкта господарювання залишається стабільним.
Одним із завдань управління формуванням позикового капіталу є вибір таких джерел фінансування, які найкраще відповідають особливостям комерційної організації в плані здійснення ефективних операцій по залученню додаткових коштів.
У країнах з розвинутою ринковою економікою існує величезний ринок стандартних довгострокових облігацій приватного розміщення, дуже схожих з облігаціями відкритої підписки, але знову ж з позицій виявлення особливостей регулювання фінансових потоків. Вибір між приватним розміщенням або відкритою підпискою почасти визначається відповідними видатками на емісію, оскільки відкрита підписка припускає більш високі видатки й більш низьку ставку відсотка. Однак рішення комерційної організації буде залежати не тільки від одних видатків на емісію. Існують три інших аспекти, по яких облігація приватного розміщення відрізняється облігації, розміщеної шляхом відкритої підписки. Третьою формою забезпеченої позики в закордонній практиці регулювання фінансових потоків і управління позиковим капіталом є трастовий сертифікат на устаткування, часто використовуваний для фінансування нового капіталу залізничних компаній.
Таким чином, враховуючи позитивний досвід зарубіжних країн, розробка адекватних, зручних та ефективних механізмів залучення позичкового капіталу може забезпечити швидке просування України на шляху створення здорової економіки.
Процес формування ринкових відносин в економіці України об’єктивно зумовлює необхідність підвищення ролі банківського кредиту, що є одним із найважливіших чинників, які забезпечують безперервність розширеного відтворення. Така роль визначається насамперед широкою сферою застосування кредитних операцій банків.
У 2009-2010 рр. продовжувалося поглиблення світової рецесії внаслідок впливу фінансової кризи. У фінансовому секторі України відбувалися негативні процеси, які були викликані фінансовою кризою та наслідками поточних економічних тенденцій. Тому, наприкінці 2008 року вітчизняні банки зіткнулись з проблемою неповернення населенням отриманих кредитів. З оцінками експертів, в деяких банках частка прострочених споживчих кредитів наприкінці 2008 року перевищила 10% від їх загального обсягу, що стало критичною точкою для ринку банківського споживчого кредитування, саме тому банки підвищили відсоткові ставки за кредитами, що надаються населенню. В свою чергу, це може призвести, знову ж таки, до збільшення частки неповернутих кредитів, зменшення ліквідності банку та до зупинки припинення здійснення кредитування населення.
Виявлення тенденцій банківського споживчого кредитування в Україні надає можливість узагальнити можливі наслідки для банківської системи: зниження якості кредитних портфелів та вартості кредитних ресурсів, зменшення прибутковості діяльності банківських установ, обмеження ресурсної бази і уповільнення темпів кредитування, падіння ринкової вартості акцій банківських установ, а також зростання недовіри до банківської системи. Таким чином, з урахуванням можливих тенденцій та наслідків, необхідно запровадити зважений підхід до реалізації кредитної політики банківськими установами в умовах фінансової кризи.