Конституційно – правовий статус глави держави ( на прикладі держави Ізраїль)

Содержание:Зміст Вступ 3 Розділ 1. Конституційно – правовий інститут глави держави 6 1.1. Поняття конституційно – правового інституту глави держави 6 1.2. Основні елементи (структура) конституційно – правового інституту глави держави 11 1.3. Конституційно – правовий інститут президента 13 Розділ 2. Основні конституційні засади діяльності глави держави Ізраїль 16 2.1. Порядок обрання 16 2.2. Порядок припинення повноважень ( як за загальними правилами так і достроково) 17 2.3. Взаємодія глави держави з кнесетом 19 2.4. Взаємодія глави держави з органами виконавчої влади 20 2.5. Повноваження глави держави 21 Висновки 23 Список використаної літератури 25  

Вступление: Вступ Здійснення загального керівництва й управління в країні складає прерогативу вищих державних органів, до яких належить глава держави, уряд і парламент. Реальне становище і роль цих органів у механізмі здійснення владних повноважень залежать від форми правління, політичного режиму, історичних і національних особливостей, соціально-політичної ситуації, яка складається в країні в той чи інший період її розвитку. Об’єктом дослідження за даною роботою є конституційно-правовий інститут президента в зарубіжних країнах, а предмет дослідження спрямований на вивчення інституту президента в Ізраїлі. Актуальність вивчення даної теми зумовлена наступним. Аналіз конституційного інституту Президента як одного з найважливіших елементів політичної системи республіканської держави є одним із центральних дослідницьких напрямків у сучасній науці конституційного права. Необхідність його всебічного вивчення викликається тим, що з приблизно 200 сучасних держав, у 150 існує посада Президента. В Україні пост Президента був уведений в 1991 році і з цього моменту йде становлення й формування відповідного конституційно-правового інституту. І хоча статус Президента був визначений у Конституції України 1996 року, проте у практичному втіленні приписів Основного Закону існує чимало перешкод об’єктивного і суб’єктивного характеру. Немає чітких орієнтирів у виборі моделі президентства у наукової і політичної еліти нашої держави. В цих умовах особливу значущість набуває наукове, об’єктивне і предметне дослідження зарубіжної практики інституту Президента. Мета даної роботи зводиться до наступного: ґрунтовного вивчення та аналізу конституційно-правового інституту глави держави; до поглиблення теоретичних знань, здобутих в процесі вивчення дисципліни в межах, якої виконується дана робота; формуванні досвіду самостійної роботи з науковою та іншою юридичною літературою. Для досягнення мети даної роботи необхідно виконати ряд наступних завдань: проаналізувати поняття глава держави; повно та всебічно дослідити інститут глави держави і Ізраїлі; вивчити порядок обрання та припинення повноважень президента Ізраїлю; дослідити взаємовідносини президента Ізраїлю з іншими органами виконавчої влади. При дослідженні даної теми використовувалися загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Загальнонаукові методи застосовуються до всіх наук, до цієї групи методів відносять наступні методи: діалектичний – всебічне вивчення процесів виникнення, еволюція, його значення у період функціонування, перспектив розвитку; логічний – використовується для формування нових понять, їх класифікація, типологізації досліджуваних явищ, тобто поділу на окремі типи, підтипи, усунення неточностей і суперечностей; історичний – пізнання генезису та розвитку подій, фактів, ідей (теорій) у контексті їх виникнення, формування і розвитку, виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей; системного аналізу – основні правила і принципи елементарно-структурної внутрішньої методології системного підходу, які дають змогу здійснити комплексне пізнання великих і складних об’єктів у цілісності, єдності різноманітних явищ, що набувають нових якостей, яких немає у разі існування їх у роз’єднаному стані; структурно-функціональний – полягає у виокремленні в деяких системах права і держави їх структурних частин за призначенням, роллю, взаємозв’язком, конкретною дією. Спеціально-наукові або спеціально-юридичні методи – застосовуються до конкретної науки, в даному випадку використовувалися наступні юридичні методи цієї групи: формально-юридичний; соціально-правовий – виражається в дослідженні теми не суто на рівні абстрактних категорій, а на базі реальних соціальних фактів та процесів; порівняльно-правовий – передбачає зіставлення подібних юридичних понять, явищ і процесів та встановлення їхньої специфіки; метод теоретико-правового моделювання – полягає у висуненні та обґрунтуванні варіантів подальшого розвитку ситуації. В Україні дана тема не характеризується досить високим ступенем вивчення. Основними джерелами інформації при написанні даної роботи виступали підручники з конституційного права зарубіжних країн, електронні енциклопедії, монографії та наукові статті.

Выводы: Висновки Глава держави – це посадова особа чи орган, який займає верховне місце в системі органів держави, є найвищим представником країни на її території та поза її межами, символ єдності нації і держави. Тобто це конституційний орган і одночасно вища посадова особа, яка здійснює верховне представництво держави у міжнародних відносинах і внутрішньополітичному житті країни. В системі вищих органів державної влади глава держави займає провідне місце, оскільки він очолює всю державну систему і має широкі повноваження. Тобто глава держави очолює і представляє державу. Конституційно-правовий статус глави держави залежить від форми правління і характеру політичного режиму в тій чи іншій державі. Навіть в країнах з однією і тою ж формою правління політична роль і об’єм повноважень глави держави можуть серйозно відрізнятися. Глава держави може очолювати виконавчу владу (США, Єгипет), бути частиною представницького органу (Великобританія, Індія) та не належати до жодної із гілок влади (Німеччина, Італія). Глава держави може бути символом державності (Японія), владним арбітром по відношенню до інших інститутів держави (Франція) та одноособовим повновладним главою (Оман, Саудівська Аравія). Державу Ізраїль було проголошено 14 травня 1948 року на території Палестини у відповідності з рішенням Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада 1947 року про поділ Палестини на дві держави - єврейську та арабську. Єдиної конституції в країні немає. Її замінює ряд законів. Глава держави - президент, який обирається кнесетом таємним голосуванням строком на 7 років без права переобрання на другий термін. Законодавча влада здійснюється кнесетом (однопалатний парламент), що складається із 120 депутатів, які обираються строком на 4 роки шляхом загального прямого таємного голосування із застосуванням Пропорційного уряду. Згідно з Основним законом, у разі дострокового звільнення президента з посади або в силу будь-яких перешкод для здійснення повноважень президента їх виконує голова парламенту. Крім добровільної відставки, президент може бути позбавлений своїх повноважень, якщо здійснить проступки несумісні з його посадою. Однак Основний закон «Про главу держави» встановив складну процедуру усунення президента з посади. Президент Ізраїлю приймає участь у законодавчому процесі, адже підписує закони парламенту; впливає на формування і затвердження уряду; у взаємодії із урядом призначає суддів, консулів та керівника центрального банку держави. Президент Ізраїлю наділений правом представляти інтереси країни у міжнародних відносинах та підписувати міжнародні угоди. Голова держави наділений правом помилування. Аналіз законодавства Ізраїлю щодо статусу глави держави, дає підстави зробити висновок, що Ізраїлю є парламентсько-президентською республікою, в якій основні повноваження зосереджені в «руках» парламенту та уряду, а президент є радше символом державності.

Литература: Список використаної літератури 1. Конституція України Конституція України від 28.06.1996 р. за № 254к/96-ВР //Голос України -13.07.1996 р., № 128. 2. Конституція Російської Федерації. 3. Електронна енциклопедія Вікіпедія. Ізраїль. 4. Іноземні країни світу. Ізраїль http://svit.ukrinform.ua/Israel/israel.php?menu=state 5. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Видавництво «Перун», 2005 р. 6. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. - Харків: Основа, Ун-т внутр. справ, 1998. - 246 с. 7. Основи правознавства. І.Б. Усенко. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 1997 р. – 416 с. 8. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: Підручник. – К.: Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2009, 520 с. 9. Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С. Головатий. –К.: Право, 2006. – С. 244. 10. Конституційне право України. В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко – К.: Всеукраїнська асоціація видавців. Правова Єдність, 2010 р., 429 с. 11. Лекція Львівського національного університету імені Івана Франка № 8 з дисципліни «Конституційне право зарубіжних країн», 5 с. 12. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 2007. – С. 274-275 13. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, 2005. – С. 258 14. Федоров І.В. Історія держави і права зарубіжних країн, К.; Вища школа,2004. – С. 263 15. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. -М.:Наука, 2006.- C. 152-153.