Выводы: Висновки
Механізм держави в різні епохи розвитку цивілізованого суспільства мав не однакову структуру і функції. Рухаючись по шляху прогресу, суспільство створювало такі державні органи, які в цілому забезпечували його нормальне функціонування.
На різних ступенях розвитку суспільства механізм держави мав свої особливості, своєрідну структуру. Це пояснюється економічними, соціальними причинами, національним складом населення держави, розмірами території, географічним положенням і іншими факторами. Внаслідок змін, які відбуваються в суспільному житті, виникають нові і відмирають застарілі структури державного апарату. Проте у всі історичні епохи державний апарат виступає основним організуючим началом.
Не припустимим є ототожнення «механізму» і «апарату» держави. Поняття механізму держави ширше за поняття державного апарату за складом і структурою. Механізм держави, по суті, є апаратом у дії, у функціонуванні — із усіма зв’язками, що існують і виникають між його частинами.
Механізм держави має розглядатися не як проста сукупність складових елементів (державних органів, організацій, установ), а як система цих елементів, функціонально сумісних, узгоджених між собою і системою в цілому, котрі перебувають у постійному відновленні з метою підтримання своєї основної функції — управління.
Державний орган — це основний елемент апарату держави, який наділений певною компетенцією.
Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система принципів.
Державні органи в правовій демократичній державі утворюють у сукупності систему, яка має відповідні ознаки. Така система органів держави характеризується єдністю, яка зумовлена соціальною сутністю державних органів, спільністю їх завдань і функцій. Ця єдність органів виходить із єдності волі й інтересів народу, який є першоджерелом влади.
Територія будь-якої держави для ефективного управління поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які управляються або місцевими органами управління – державними адміністраціями, що призначаються центральною владою, або органами місцевого самоврядування – представницькими органами, що обираються населенням, та їх виконавчими органами.
В Європейській хартії місцевого самоврядування, яка прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 року і до якої приєдналася і Україна, містяться стандарти щодо організації управління на місцях на засадах місцевого самоврядування: «Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих властей, у межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення».
В Україні це поняття визначено в Основному Законі – Конституції України, статті 140 так: «Місцеве самоврядування є правом громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів держави».
Тобто, в нашій країні суб’єктом місцевого самоврядування визначені територіальні громади. Усі громадяни України є членами своїх територіальних громад, оскільки всі живуть у якомусь населеному пункті – селі, селищі, місті.