Механізм держави та місцеве самоврядування

Содержание:Зміст Вступ 3 1. Поняття механізму держави 4 2. Місцеве самоврядування 10 Висновки 17 Список використаної літератури 19  

Вступление: Вступ Актуальність теми дослідження полягає у значенні, яке надається механізму держави у державному будівництві в умовах розбудови демократичної, соціальної, правової держави, ознаками якої є пріоритет прав і свобод людини і громадянина, підпорядкованість інтересів держави інтересам людини й суспільства, соціально орієнтована ринкова економіка, політичний і економічний плюралізм, демократія і соціальна справедливість. Державним органам належить провідна роль у створенні і функціонуванні механізму держави, і перш за все, законодавчій владі, яка покликана підготувати досконалу законодавчу базу реформування українського суспільства і держави у відповідності із загальнолюдськими цінностями, з урахуванням історичної та національної самобутності. Верховна Рада України здійснила в цьому напрямі вельми значну роль, ухваливши після прийняття Конституції України близько двох тисяч законів, створивши цим самим нормативну базу ефективного функціонування всієї системи державних організацій з метою здійснення завдань і функцій держави. Об’єктом дослідження за даною роботою є механізм держави та аналіз значення місцевого самоврядування. Предмет дослідження зводиться до вивчення головних елементів механізму держави та функцій місцевого самоврядування. Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є з'ясування місця й ролі механізму держави в суспільстві. Вивчення проблематики діяльності механізму і апарату держави, ефективність його функціонування в умовах становлення демократичної правової держави дає змогу більш предметно аналізувати нові для вітчизняної науки, але надзвичайно актуальні й складні питання його реформування кадрового забезпечення, проходження державної служби, бюрократії тощо. При дослідженні даної теми були використані загальнонаукові та спеціально-юридичні методи пізнання.

Выводы: Висновки Механізм держави в різні епохи розвитку цивілізованого суспільства мав не однакову структуру і функції. Рухаючись по шляху прогресу, суспільство створювало такі державні органи, які в цілому забезпечували його нормальне функціонування. На різних ступенях розвитку суспільства механізм держави мав свої особливості, своєрідну структуру. Це пояснюється економічними, соціальними причинами, національним складом населення держави, розмірами території, географічним положенням і іншими факторами. Внаслідок змін, які відбуваються в суспільному житті, виникають нові і відмирають застарілі структури державного апарату. Проте у всі історичні епохи державний апарат виступає основним організуючим началом. Не припустимим є ототожнення «механізму» і «апарату» держави. Поняття механізму держави ширше за поняття державного апарату за складом і структурою. Механізм держави, по суті, є апаратом у дії, у функціонуванні — із усіма зв’язками, що існують і виникають між його частинами. Механізм держави має розглядатися не як проста сукупність складових елементів (державних органів, організацій, установ), а як система цих елементів, функціонально сумісних, узгоджених між собою і системою в цілому, котрі перебувають у постійному відновленні з метою підтримання своєї основної функції — управління. Державний орган — це основний елемент апарату держави, який наділений певною компетенцією. Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система принципів. Державні органи в правовій демократичній державі утворюють у сукупності систему, яка має відповідні ознаки. Така система органів держави характеризується єдністю, яка зумовлена соціальною сутністю державних органів, спільністю їх завдань і функцій. Ця єдність органів виходить із єдності волі й інтересів народу, який є першоджерелом влади. Територія будь-якої держави для ефективного управління поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які управляються або місцевими органами управління – державними адміністраціями, що призначаються центральною владою, або органами місцевого самоврядування – представницькими органами, що обираються населенням, та їх виконавчими органами. В Європейській хартії місцевого самоврядування, яка прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 року і до якої приєдналася і Україна, містяться стандарти щодо організації управління на місцях на засадах місцевого самоврядування: «Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих властей, у межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення». В Україні це поняття визначено в Основному Законі – Конституції України, статті 140 так: «Місцеве самоврядування є правом громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів держави». Тобто, в нашій країні суб’єктом місцевого самоврядування визначені територіальні громади. Усі громадяни України є членами своїх територіальних громад, оскільки всі живуть у якомусь населеному пункті – селі, селищі, місті.

Литература: Список використаної літератури 1. Конституція України від 28.06.1996 р. за № 254к/96-ВР// Голос України - 13.07.1996 р., № 128 2. Закон України «Про місцеве самоврядування» вiд 21.05.1997 № 280/97-ВР // Офіційний вісник України - 1997 р., № 25, стор. 20, код акту 1051/1997. 3. Авер'янов В.Б. Державний апарат // Юридична енциклопедія: В 6т. Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: Укр. енцикл., 1998. — т.1 А—Г.—С 126—127. 4. Електронна енциклопедія Вікіпедія. Місцеве самоврядування. 5. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. Теорія держави і права. – К, Юрінком Інтер, 2006, Глава № 7. Механізм та апарат держави. 6. Політичні моделі і методологічні проблеми розвитку самоврядування в контексті політико-правових реформ України. Володимир КАМПО. 7. Правознавство: Підручник/ С.Е. Демський, В.С. Ковальський, А.М. Колодій; Ред. В.В. Копєйчиков. – 7-е вид. стереотип.. - К: Юрінком Інтер, 2003. - 736 с 8. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. 9. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – Вид. 6-те, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2008 – 592 с. 10. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. проф. В.Г. Стрекозова. - М.: «Дабахов, Ткачев, Димов», 1995. 11. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, Вища шк., 1997. – 264 с.