Українська Головна Визвольна Рада І пол. ХХ ст..

Содержание:Вступ 5 1. Створення та діяльність Української Головної Визвольної Ради 7 2. Соціально-економічна складова національно-визвольного руху в кін. 30-х – поч. 50-х рр. XX ст. 12 Висновок 17 Список використаної літератури 18

Вступление:Головним елементом - не лише конституційно-політичним, а й правовим у визначенні легітимності армії є наявність над нею суверенного політичного керівництва, чи просто суверенної влади. Тобто, в такому розумінні армія є еманацією легітимності політичної влади чи керівництва. Такою легітимною владою для УПА була Українська Головна Визвольна Рада (УГВР), що її міжнародна легітимність базувалась на організованій боротьбі українського народу на його території за самовизначення, самоуправління і державну незалежність. УГВР була тимчасовим парламентом - законодавчою установою, яка визначала інші галузі влади - виконавчу і судову. Організоване визвольне підпілля діяло практично в усіх областях України, певний час мало під своєю юрисдикцією щонайменше одну третину території Західної України. Іншими словами тут ми мали всі три головні елементи державної легітимності - населення, контроль території і владу. Це - надзвичайно вагомий історичний факт. Як без УГВР не було би в історії визвольної боротьби національної діючої суверенної влади, - так без УПА не було б власної національної армії як суверенної збройної сили українського народу. Не забуваймо, що без УПА інші українські військові з’єднання того часу були лише об’єктом мілітарної, внутрішньої і зовнішньої політики СРСР і Третього Райху. Нагадаю, що Великий Збір УГВР обрав не лише Президента УГВР (Кирила Осьмака) і його заступників (о.Івана Гриньоха, Василя Мудрого й Івана Вовчука) та Президію (Дарію Ребет,Мирослава Прокопа і Зенона Пеленського) , а й Генеральний Секретаріят - уряд, що його очолив Роман Шухевич, який водночас став Генеральним секретарем, тобто міністром військових справ УГВР. Кваліфікаційним елементом і атрибутом армії є її організаційна структура - оперативна (вертикальна) і територіальна горизонтальна). У світлі вищесказаного більш ніж дивним і зовсім невиправданим та незрозумілим є офіційне невизнання УПА українською владою дотепер на державному рівні, як визвольної військової формації, що повинно було вже давно настати в силу не лише політичних, а й формально правових аргументів міжнародного характеру. Тобто йдеться про офіційне загальнодержавне визнання УПА як національної української армії з усіма політичними і суспільно-правовими, ветеранськими імплікаціями та наслідками. Своєю боротьбою і чином УПА золотими літерами закарбувала себе навіки в історії українського війська й історію України взагалі. І цього факту й істини - нікому не змінити.

Выводы:Підбиваючи підсумки, слід підкреслити, що всі вказані вище політичні, мілітарні і правові атрибути УПА, як і всього визвольного руху, цілком відповідали нормам і вимогам сучасного міжнародного права як воюючої сторони. Ухвалення додаткових Протоколів ( І і II) 8 червня 1977 р. до постанов Женевської конвенції з 12 серпня 1949 р., поширили визначення воюючої сторони , якою згідно з Гаазькою конференцією з 1907 р. могла бути тільки держава, на учасників війни за національне визволення. Протокол І визначив війну за національне визволення як збройну боротьбу проти колоніальної домінації, чужинської окупації і расистських режимів. Протокол II концентрувався на внутрішніх конфліктах , які включають організовані армійські з’єднання (групи) під керівництвом відповідальної команди, що має контроль на певній території, та які є дієздатні проводити військові операції. До речі, на січень 1993 р. Протокол І ратифікували 118 держав, а Протокол II - 108. У світлі вищесказаного більш ніж дивним і зовсім невиправданим та незрозумілим є офіційне невизнання УПА українською владою дотепер на державному рівні, як визвольної військової формації, що повинно було вже давно настати в силу не лише політичних, а й формально правових аргументів міжнародного характеру. Тобто йдеться про офіційне загальнодержавне визнання УПА як національної української армії з усіма політичними і суспільно-правовими, ветеранськими імплікаціями та наслідками. Своєю боротьбою і чином УПА золотими літерами закарбувала себе навіки в історії українського війська й історію України взагалі. І цього факту й істини - нікому не змінити.

Литература:1. Генерал Тарас Чупринка. До генезис Української Головної Визвольної Ради// Причини до суспільного мислення Зб. Статей. – Б.м. – С.61. 2. Каменський А. Динаміка визвольної боротьби// Сучасність, 1973.- С. 196-197. 3. Літопис УПА. – Львів. – Т.8. – С. 27-41. 4. Мірчук П. Нарис історії Організації українських націоналістів// Мюнхен; Лондон; Нью-Йорк, 1968. – Т.1. – С.497. 5. Мірчук П. Революційний змаж за УССД. Хто такі «бандерівці», «двійкарі»// Союз українських політв’язнів. – Нью.-Йорк; Торонто; Лондон, 1987. – С.76. 6. ОУН в світлі постанов Великих зборів, конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 рр.: Збірник документів. – Б.м., 1955. – С. 105-106. 7. Українська Головна Визвольна Рада: Зб. Документів за 1944-1950 рр. – С. 83-84// Причини до суспільного мислення. – Б.м. – 1989.