Кодифікація права України у складі австрійської монархії ІІ пол.. ХVІІІ – І пол.. ХІХ ст..

Содержание:Вступ 3 1. Законодавство Австрійської монархії 5 2. Кодифікація права Східної Галичини другої половини XVIII ст. - першої половини XIX ст. 8 Висновок 15 Список використаної літератури 16

Вступление:В умовах формування і розбудови незалежної демократично - правової держави об'єктивно необхідним є дослідження історичної спадщини України, вивченню якої надається великої уваги дослідниками різних рівнів. Адже будь-яка держава, яка хоче бути гідною, цивілізованою та заможною мусить пізнавати і шанувати свої коріння, що не можливо, звичайно, без глибокого вивчення і розуміння минулого. Для нашої країни, яка нещодавно здобула очікувану століттями незалежність і має багату та славну історію, без перебільшення яку можна назвати однією з найяскравіших сторінок всесвітньої історії, це набуває особливої актуальності та суспільного значення. Проте у вивченні історії держави і права України є ще не мало прогалин та білих плям, на які сучасним дослідникам слід звернути увагу. До маловивчених в історії держави і права України об'єктів дослідження відноситься правове становище Східної Галичини у складі Австрійської імперії. Українці, як й усі інші народи Габсбурзької монархії, переживаючи складні часи свого розвитку та становлення як нації, виборювали право національного відродження уже в другій половині ХVIII ст. Ставши антитезою до тяжкого політичного і соціально - економічного становища та культурного занепаду, відродження живилося джерелами історичних традицій з одного боку та пробудженням почуття своєї народності - з другого. Загальновідомо, в кінці ХVIII ст. поняття про народність, про націю та її права тільки почали вироблятися і входити у свідомість передових людей; уряди абсолютних монархій, - Росії, Австрії та Пруссії, - котрі щойно поділили між собою Польщу, були далекі від глибокого розуміння цих понять. А тому реформи, які з 1772 року почали проводитись у Східній Галичині, хоча мали дещо бюрократичний характер і не були доведені до логічного завершення, проте відчутно вплинули на піднесення українського галицького національного духу. Оскільки Східна Галичина, як невід'ємна частина України, являла собою в Австрійській імперії не тільки адміністративно - територіальну одиницю, але й окремий господарський край, який, розвиваючись, відрізнявся єдністю і своєрідністю соціально - економічних, демографічних, етнічних та інших процесів, то вибрані хронологічні рамки (70-і роки ХVIII - 70-і роки XIX ст.) є найоптимальнішими для широкого вивчення її правового становища. Значення та актуальність дослідження полягають насамперед в тому, які права отримувала Східна Галичина і їх практичне застосування у соціально-економічному, політичному, культурному, релігійному та суспільному розвитку. Адже інституція австрійського права, формуючись і удосконалюючись у період переходу від феодалізму до. капіталізму, часто порушувала права націй, що спричинювало невдоволення окремих груп чи цілого населення; національний прогрес українців, натикаючись на польський спротив, призводив до загострення українсько-польських стосунків. Залежність Східної Галичини від австрійського правового поля та його використання відкривала шлях внутрішнім і зовнішнім процесам її розвитку як автономного краю, що, власне, визначається наслідком, показником ефективності усіх галузей виробництва, торгівлі, культури, освіти та національної свідомості.

Выводы:Австрійський уряд і Галицьке намісництво не допустили обрання Івана Франка до парламенту. Вони боялися революціонера-демократа і поборника дружби слов'янських народів, який все своє життя боровся за щастя народу, глибоко вірив у скасування соціальної нерівності, пропагував єдність українського народу, а державний кордон між Східною Україною і Галичиною вважав випадковим явищем. Так, вдивляючись у майбутнє українського народу, Франко бачив його в колі народів Європи, цивілізованих народів світу. Філософ і мислитель, він тверезо усвідомлював, що народ, тривалий час позбавлений державності, піддається руйнівним діям асиміляційного процесу, і в першу чергу цей негативний фактор торкається інтелігенції, котра служить пануючій нації. Франко не поділяв поглядів тих, хто відкидав "ідеали соціальної рівності і політичної волі". Останні два, на думку вченого, вміщуються у першому, оскільки лише він "може дати їм поле для повного розвою". Суверенність України для Франка не фетиш, а єдино можливий засіб для створення добробуту й здобуття гарантій соціальної справедливості, бо, як він говорив, "все, що йде поза рамки нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими і вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації".

Литература:1. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XX ст.). -Львів, 1996. 2. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А. Й. Рогожина. — К., 1996. — Ч. 1. 3. Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. — К., 1991. — Кн. 1.4. Історичні передумови возз'єднання українських земель: Зб/ст. -К., 1989. 4. Кульчицький В. С„ Настюк М. І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. — Львів, -1996. 5. Музиченко П. Історичні джерела сучасного етапу розвитку самоврядування в Україні // Юридичний вісник. — 1995. — № 2. 6. Петрів Р.В.Генезис капіталізму у містах Східної Галичини в кінці ХVIII - першій половині XIX cт. (1772-1850). - Івано-Франківськ,1993. - С.21. 7. Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України. — К., -1968. 8. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. Юристь. Москва. -1996. - С.372.