Акцептне кредитування експорту та акцепно-рамбурсне кредитування

Содержание:Вступ 3 Акцептне кредитування експорту та акцептно-рамбурсне кредитування 4 Висновки 15 Список використаної літератури 17

Вступление:Міжнародний кредит ? це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах оплати та повернення у домовлені строки. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів. Суб’єктами міжнародного кредиту є банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об’єктами кредитування є передані кредитором у тимчасове розпорядження позичальника товарні й валютні ресурси. Міжнародний кредит функціонує в різноманітних формах. Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють кредит фірмовий, банківський, урядовий. Стосовно об’єктів кредитування міжнародний кредит буває фінансовим і комерційним.

Выводы:Міжнародний кредит традиційно відігравав роль фактора, що головним чином обслуговував зовнішньоторговельні зв'язки між окремими країнами. В другій половині нашого сторіччя положення стало усе більш мінятися, і до дійсного часу фактично вже сформувався міжнародний ринковий механізм кредиту, що опосередковує не тільки сферу міжнародної торгівлі товарами і послугами, але і процеси реальних інвестицій, регулювання платіжних балансів, обслуговування зовнішнього боргу країн-дебіторів. Традиційно міжнародний кредит являв собою надання валютних і товарних ресурсів підприємствам і фінансовим інститутам однієї країни підприємствам, фінансовим інститутам і уряду іншої країни на умовах зворотності, терміновості і платності. Кредиторами і позичальниками були представники двох різних країн. Джерелом фінансування товарного кредиту і перекладу валютних ресурсів у цьому випадку завжди був національний ринок капіталів. У сучасній же умовах крім національних ринків капіталів найважливішим джерелом кредитних ресурсів став власне міжнародний ринок капіталів, що не має безпосередньо якої або національної приналежності. Міжнародні кредити, якщо вони призначені для продуктивних цілей: придбання за кордоном нового чи обладнання важливого виду сировини для безпосереднього здійснення інвестицій у виробництво, в остаточному підсумку збільшують масштаби виробництва валового внутрішнього продукту в країні-позичальнику і, отже, самі створюють еквівалент тієї суми коштів, що повинна піти на відшкодування отриманої за рубежем позички і сплати відсотків по ній. Якщо ж міжнародні кредити призначені для інших, не продуктивних цілей: придбання продовольства за кордоном, промислових товарів споживчого характеру, зміст державного апарата, подолання дефіциту державного чи бюджету платіжного балансу, то це веде до того, що повернення основної суми боргу і сплата відсотків по ньому здійснюється не за рахунок створеного з використанням їхнього еквівалента і в остаточному підсумку позначається на скороченні валового внутрішнього продукту країни. У сучасних умовах загострення конкуренції в міжнародній торгівлі кожна держава прагне створити умови для підвищення конкурентноздатності вітчизняних експортерів. У цих цілях держава в багатьох країнах з розвитий ринковою економікою здійснює операції по рефінансуванню угод промислових компаній і банків, втягнутих в експортне кредитування. Відбувається це в різноманітних формах. В одних країнах створені спеціальні державні і напівдержавні (змішані за участю приватного капіталу) банківські інститути зовнішньоторговельного кредитування, в інші - банківські консорціуми, перед якими стає задача створення сприятливих умов рефінансування зовнішньокредитних операцій комерційних банків у центральному банку.

Литература:1. “Международные экономические отношения”. Под редакцией проф. Е.Ф. Жукова. Москва, “Юнити”, 1999 г. 2. І. Бураковський. “Теорія міжнародної торгівлі”. Київ, “Основи”, 1996 р. 3. В. В. Козикк, Л.А. Панкова, Н.Б.Даниленко. “Міжнародні економічні відносини”. Львів, “Львівська політехніка”, 1999 р. 4. А. Киреев, “Международная экономика”. Москва, “Международные отношения”, 1998 г. 5. Гроші та кредит: Підручник / За ред. професора Б. С. Івасіва. — К: КНЕУ, 1999.