Поняття замаху на вчинення злочину та його види

Содержание:ВСТУП 2 1. Поняття замаху на вчинення злочин 5 2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки замаху на злочин за кримінальним кодексом України 9 3. Види замаху на вчинення злочину 12 4. Стадії вчинення злочину. Закінчений та незакінчений злочини 17 5. Відповідальність за замах на злочин 24 ВИСНОВКИ 28 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 31

Вступление:Злочин – це історичний феномен, який в поєднанні із своїми особливостями завжди знаходиться в центрі уваги суспільства. Ще з того часу, як існує цивілізація і культура, людина вимушена жити в середині створеного ними нормативно-ціннісного простору. Сам термін “злочин” можна вжити в двоякому значенні. З однієї сторони, цим терміном визначаються всі передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні дії, які в силу їх суспільної небезпеки тягнуть покарання. З другої сторони, у чинному законі злочин розуміється як закінчене діяння. В той же час, ст. 14, 15 КК України передбачають незавершеність злочинного діяння – готування до вчинення злочину і замах на злочин. Так, злочин – це складне, багатоступеневе та динамічне явище. Отже, актуальність і доцільність існування поняття замаху на злочин зумовлена об’єктивною необхідністю, оскільки перерване посягання на одному із етапів попередньої злочинної діяльності (готування чи замаху) зменшує суспільно небезпечні наслідки, а в окремих випадках взагалі їх відвертає. Іншими словами, стадії вчинення злочину, а зокрема їх виявлення, є важливими для попередження завдання реальної, іноді більш тяжкої шкоди державним, суспільним чи особистим інтересам громадян. Відвернення злочину в період підготовчих дій або в момент, коли він вчиняється, але до його закінчення, дозволяє не допустити фактичного завдання шкоди, а також зберегти цінності, які охороняються кримінальним законом. Аналіз законодавства, літературних джерел, судової практики, а також необхідність дотримання прав і свобод людини у демократичному суспільстві, дозволяє стверджувати, що на сьогодні вирішення проблеми стадій замаху на вчинення злочину потребує якісно нових підходів щодо її розуміння. Тому є нагальна потреба у комплексному науковому аналізі всіх багатогранних аспектів даного поняття, з урахуванням специфіки стадій вчинення злочину і різноманітності підходів щодо цієї проблеми. Подальша розробка даної проблеми повинна сприяти вдосконаленню правотворчої та правозастосовчої діяльності. Саме ці аспекти і обумовили її актуальність та необхідність кримінально-правового дослідження в сучасних умовах. У своїх працях дане питання піднімали: Акопов А.А., Благов Є.В., Дурманов Н.Д., Іванов В.Д., Караулов В.Ф., Кузнецова Н.Ф., Лясс Н.В., Піонтковський А.А., Скибицький В.В, Тишкевич І.С., Трайнін А.Н., Яценко С.С. та інші широко відомі науковці. Метою курсової роботи є розробка на теоретичному рівні проблем, що стосуються змаху на вчинення злочину, вивчення специфічних властивостей кожної з них, а також призначення покарання за попередню злочинну діяльність. Відповідно до поставленої мети виділимо наступні завдання: - проаналізувати стан розробки проблеми замаху на вчинення злочину в кримінальному праві України; - надати поняття, визначити зміст замаху на вчинення злочину за чинним кримінальним законом України; - провести детальний аналіз видів вчинення злочину. Об’єктом курсової роботи є комплекс суспільних відносин, що виникають між державою в особі правоохоронних органів, які здійснюють боротьбу із злочинністю і людиною, що стала на шлях замаху вчинення злочину. Предметом курсової роботи виступають норми чинного кримінального законодавства, які регламентують замах на вчинення злочину, їх види; керівні роз’яснення Верховного Суду України та судова практика з приводу розглядуваної проблематики. Методологічною основою курсової роботи та його теоретичною базою є теорія пізнання, конкретні теоретичні положення кримінального права, слідча і судова практика. В ході роботи були використанні сучасні методи соціально-правового пізнання, які ґрунтуються на філософії загальнолюдських цінностей. Зокрема, історико-правовий метод обрано для дослідження становлення інституту замаху на вчинення злочину в кримінальному праві. Системно-структурний та аналітичний, порівняльно-правовий методи використано для подолання існуючих спірних та дискусійних проблем з приводу замаху на вчинення злочину в кримінальному законодавстві України за допомогою адаптації досвіду інших держав по їх ефективному вирішенню.

Выводы:Отже, злочин як протигромадське діяння характеризується цілою низкою властивих йому ознак. Окремі з них є основними (обов'язковими), при відсутності яких діяння не може бути визнано злочином, інші - факультативними (необов'язковими). Основні ознаки, у свою чергу, поділяються на двох груп: а) ті, котрі відрізняють злочин від інших соціальних діянь, і б) ті, котрі відрізняють один злочин від іншого. Загальними ознаками кожного злочину є суспільна небезпека, протиправність, винність і караність діяння. Сукупністю цих ознак злочин відрізняється від всіх інших правопорушень, у тому числі адміністративних і дисциплінарних проступків. Найбільш важливим із усіх названих ознак є суспільна небезпека діяння, що виявляється в зазіханні на суспільний чи державний лад, систему господарства, власність, особу, політичні, трудові, майнові й інші права громадян і правопорядок. Діяння, що не являють собою суспільної небезпеки, вже в силу цього не є злочином (ст.7 КК). Ознака суспільної небезпеки притаманна не тільки злочинам, але і деяким іншим правопорушенням. Однак ступінь суспільної небезпеки останніх набагато менш значна. Злочини відрізняються від інших правопорушень, насамперед, підвищеною суспільною небезпекою зробленого діяння. Другою загальною ознакою кожного злочину є протиправність діяння. Протиправність найтіснішим образом зв'язана із суспільною небезпекою, будучи, власне кажучи, її юридичним вираженням. Злочином визнається тільки таке суспільне діяння, що передбачене в кримінальному праві. Третьою ознакою злочину є винність, що виражається в чи намірі необережності особи, що скоїла суспільно небезпечне і протиправне діяння. Особа, що скоїла таке діяння при відсутності провини, кримінальній відповідальності і покаранню не підлягає, а саме діяння не може розглядатися в цьому випадку як злочин. Так називане об'єктивне зобов'язання, тобто визнання злочинним і кримінально карним діяння особи, що не бажала, не передбачала і по обставинах справи не могла передбачати настання небезпечних наслідків, чужо принципам кримінального права і правосуддя. Четвертим із загальних ознак злочину є його караність. Оскільки особа зробила суспільно небезпечне, протиправне і винне діяння, воно підлягає кримінальному покаранню (ст.2 КПК). У силу конкретних обставин (ст.50, 51 КК) особа, що скоїла злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності і покарання. Але це не правило, а виключення, що допускається кримінальним законом лише тоді, коли діяння винного чи він сам особисто, чи розслідування судового розгляду утратили свою суспільну небезпеку, а також стосовно зробленого вперше малозначним злочинам. Крім цих загальних ознак злочину, що відрізняють його від інших правопорушень, слідчий (особа, що проводить дізнання) зобов'язаний установити й інші передбачені законом ознаки, що характеризують дане діяння як злочин і відрізняють його від суміжних чи близьких по характері злочинів. Сукупність таких ознак іменується в науці кримінального права, у кримінально-процесуальному законодавстві, у слідчій і судовій практиці складом злочину. Стадії вчинення злочину – це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпечності. Поняття стадії вчинення злочину стосується лише умисних злочинів, оскільки означає певний етап реалізації умислу на вчинення конкретного злочинного діяння, причому вид умислу – прямий. Не можна застосовувати поняття стадії вчинення злочину до необережних злочинів, діянь, вчинених з непрямим умислом і щодо виявлення наміру вчинити злочин (крім погрози та усного чи письмового заклику до вчинення злочину). Поняття стадії вчинення злочину пов‘язується зі ступенем реалізації злочинного наміру. Із об‘єктивної сторони стадія вчинення злочину виражає співвідношення фактично вчиненого діяння з передбаченою кримінальним законом специфічною конструкцією складу того злочину, який мала намір вчинити особа (як правило, з елементами його об‘єктивної сторони). Отже, процес злочинної діяльності на досягнення певного результату можна представити як окремі етапи, кожен з яких має свої об‘єктивні та суб‘єктивні ознаки і впливає на кримінально-правову оцінку діяльності особи, що дає можливість визначити, вчинила особа закінчений чи незакінчений злочин. Ст.17 визначає дві стадії вчинення злочину: готування до злочину (ч.1) та замах на злочин (ч.2). В особливій частині кримінального закону передбачена відповідальність за закінчені злочини. У зв‘язку з цим теорія кримінального права виділяє ще й третю стадію – стадію закінченого злочину. Специфічність кожної із стадій вчинення злочину має відображатись у формулі кваліфікації: у випадку попередньої злочинної діяльності – з посиланням на відповідну частину ст.17 КК, у випадку вчинення закінченого злочину – без такого посилання.

Литература:1. Кримінальний кодекс України . – Офіц. текст. –К.:Юрінком Інтер. 2001. –240 с. 2. Кримінальний кодекс України ( Станом на 15 листопада 1997р. ) – К.: Парламентське вид-во, 1997 р. – 167 с. 3. Тихий В. Замах на злочин (коментар до статті 15 КК)// Вісник Конституційного Суду України.: - 2004 - №4. – с. 91-94 4. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву –М.: Госюриздат. Юр. лит.,1955. – 212 с. 5. Тишкевич И.С. Приготовление и покушение по советскому уголовному праву(Понятие и наказуемость). – М.: Госюриздат., 1958. – 260 с. 6. Благов Е.В. Применение уголовного права ( теория и практика ) - С.-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2004. – 505 с. 7. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. – 2-е изд. переработ. и доп. – М.: БЕК, 1999. –590 с. 8. Караулов В.Ф. Стадии совершения преступления : -- М.: ВЮЗИ, 1982. – 60 с. 9. Редин М.П. Преступления по степени их завершенности. – М.: Издательство “Юрлитинформ”, 2006. – 200 с. 10. Ситникова А. И. Приготовление к преступлению и покушение на преступление. –М.: Ось-89, 2006. – 160 с. 11. Кузнєцова Н. Ф. Избранные труды. – С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 832 с. 12. Козлов А.П. Учение о стадиях преступления. –С.—Пб.: Юрид. центр Пресс, 2002. – 353 с. 13. Шевчук А.В. Поняття та види стадій вчинення злочину /Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 91: Правознавство. – Чернівці: ЧДУ ,2000. – С.95-98. 14. Шевчук А.В. Замах на злочин та його ознаки. / Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 105: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2001. – С.92-95.