Українська козацька держава в геополітичних концепціях країн Центральної та Східної Європи

Содержание:ЗМІСТ ВСТУП 3 1. Роль України в економічних, політичних та військово-політичних процесах на європейському континентів XVII-XVIII століттях 5 2. Україна в геополітичних концепціях Речі Посполитої 10 3. Україна в геополітичних концепціях Московської держави 14 ВИСНОВОК 19 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 21  

Вступление: ВСТУП У результаті завершення Тридцятилітньої війни 1618-1648 рр. В Європі була встановлена система хиткої рівноваги, яка ввійшла в історію як Вестфальська. За визначенням російського вченого Геннадія Саніна, це була система, в основі якої лежали «баланс сил» та «державні інтереси» . В умовах виходу на перший план національних пріоритетів династичні та конфесійні інтереси відігравали все меншу роль . Фактично, таких регіонів, де проявився «головний геополітичний конфлікт» після завершення війни, окреслилося чотири. В основі першого стояли взаємовідносини між основними супротивниками періоду 1618-1648 рр. – Францією та імперією Габсбургів. Другим конфліктним регіоном виступила Скандинавія та узбережжя Балтики. Тут перетнулися інтереси Швеції, Речі Посполитої, Московської держави, а також Данії, Бранденбургу та Австрії. Третім регіоном виступав південний схід Європи. В епіцентрі цього конфлікту стояли Османська імперія, з одного боку, та Габсбурги й Річ Посполита – з другого . Четвертим регіоном підвищеної напруженості був регіон Центральної та Східної Європи, де найбільшої гостроти набуло протистояння, насамперед Москви та Польщі. Саме в процесі цього протистояння на середину XVII ст. набуло ваги «українське питання», яке постало як наслідок Української національної революції, і від вирішення якого, в значній мірі, залежав результат цієї боротьби. Слід погодитися з думкою Тараса Чухліба, що «…революційні події в Україні, починаючи з другої половини 50-х рр. XVII ст., спричинили до чергового протиборства за першість між найсильнішими державами Центрально-Східної, Південно-Східної й навіть Північної Європи та стали початком великих міждержавних конфліктів у цій частині континенту» . «Українське питання» торкнулося інтересів багатьох країн і постало як одне з центральних у політиці Речі Посполитої, Московської держави, Криму та Швеції. Інтерес до нього проявляли Туреччина, Франція, Австрія та придунайські князівства. Як відзначає Віктор Заруба, «…в цей час Україна (як територія), безпосередньо чи опосередковано, вільно чи невільно, через участь у політичній, дипломатичній чи військовій боротьбі, через перерозподіл її земель між сусідніми країнами, втрапила в сферу інтересів європейських політиків і була задіяна у творенні принципово нової геополітичної ситуації, причетна до виникнення нової розстановки сил у Східній Європі» . Ще більш відчутним став український фактор після укладення Переяславсько-Московської угоди 1654 р. Аналізуючи наслідки прийняття козацькою Україною царської протекції, Валерій Степанков акцентує, що внаслідок цього українська проблема остаточно перетворилася з внутрішньополітичної у зовнішньополітичну і стала однією з головних у сфері міжнародних відносин на майбутні 30 років . Проблем тогочасної міждержавної боротьби навколо «українського питання» торкалися історики не одного покоління. Фактично, не можна було його оминути при розгляді питань, пов’язаних з ходом Української революції середини XVII ст., під час аналізу тогочасної міжнародної політики, дослідження перебігу і наслідків воєн, учасниками яких були Польща, Росія, Швеція, Туреччина та Крим. Відтак, дана проблема в свій час не залишилася поза увагою М. Грушевського, В. Липинського, О. Оглобліна, В. Брехуненка, В. Горобця, В.Смолія, В.Степанкова, Я.Федорука, Т.Чухліба, Л.Заборовського, Г.Саніна, Т.Таірової-Яковлевої, З.Вуйціка та П.Кроля. У той же час проблема вирішення «українського питання» розглядалася вітчизняними істориками переважно в контексті аналізу зовнішньої політики Української держави часів гетьманування Богдана Хмельницького та його наступників, російськими – як один з аспектів вирішення загальних питань, пов’язаних з утвердженням нового європейського статусу Московської держави, польськими – в сенсі дослідження зовнішньої політики Речі Посполитої. При цьому поза увагою дослідників залишилась проблема суті самого «українського питання». Переважно в історіографії воно розглядалося дещо спрощено, в основному, як боротьба за володіння українськими землями. У той же час воно мало значно глибший зміст і торкалося різних аспектів: політичних, економічних, релігійних. Тому важливо спробувати окреслити суть «українського питання», що постало в європейській політиці в середині XVII ст., а також проаналізувати ставлення основних «гравців» на політичній карті Центральної та Східної Європи, зокрема Речі Посполитої та Московської держави, до його вирішення.

Выводы:ВИСНОВОК Отже, з початком Української національної революції середини XVII ст. «українське питання» стає одним із основних у відносинах країн Центрально-Східної Європи. Гостроти йому надавало те, що Українська козацька держава, яка постала в результаті революції, відразу заявила про себе як активний суб’єкт міжнародних відносин і впливовий чинник європейської політики. Її геополітичні можливості, військова могутність, спричинили ситуацію, за якої, фактично, від результату боротьби за Україну залежало вирішення питання про гегемонію в цій частині Європи. Боротьба за вплив у Центральній та Східній Європі розгорілася, насамперед, між Річчю Посполитою та Московською державою. Володіння Україною в цьому сенсі обома сторонами розглядалося як запорука, по-перше, політичної, економічної та військової переваги над супротивником, а, по-друге, як той фактор, без якого домінування в регіоні є просто неможливим. Реалізація імперських ідей, якими була захоплена в цей час і польська, і московська еліта в повній мірі залежала від боротьби між ними за Україну. При цьому боротьба за вирішення «українського питання» не обмежилася прагненням поширити владу на українські землі. Вона набула значно ширшого характеру і залежно від міжнародних та внутрішніх обставин набувала різних особливостей. На хід цієї боротьби впливали позиції інших держав, особливо, Туреччини і Криму, Швеції, придунайських князівств. А українсько-польські та українсько-російські відносини органічно поєднувалися з боротьбою між Польщею і Росією та були її складовою. Загалом боротьба за вирішення «українського питання» мала негативні наслідки власне для України. Неспроможність жодної з конкуруючих сторін добитися розв’язання цієї суперечки на свою користь призвела до поділу українських земель, що внесло розкол і в українське суспільство, який в різних формах відчувається і до сьогодні. Трагедією українців стало те, що за умов гострої боротьби між Річчю Посполитою та Московською державою за Україну, у ній самій не знайшлося сил, які б спромоглися відстояти національні інтереси шляхом об’єднання для протидії ворожим намірам сусідніх держав. На середину XVII ст., очевидно, інакше не могло бути, з огляду на незавершеність процесу становлення національної еліти. Проте, сьогодні для українського політикуму історія 350-річної давності має стати уроком, як в умовах великої геополітичної гри не втратити свою державність.  

Литература: СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Арсланов Р.А., Мосейкина М.Н. Курс лекций: “История Отечества». – Режим доступу: http://www.humanities.edu.ru/db/msg/1249. 2. Артамонов В.А. Соперничество очагов державности в Восточной Европе в XVII – XVIII вв. // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Історичні науки. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2006. – Т. 16: На пошану професора А.О.Копилова. – С. 291-304. 3. Артамонов В. Украино-русская конвергенция в последней трети XVII–XVIII вв. // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). – Вип. 5. – К., 2005. – С. 607-622. 4. Брехуненко В. Під «високу царську руку» чи під номінальну зверхність царя: ще раз раз ad fonies // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). – Вип. 5. – К.: Інститут історії України НАНУ, 2005. – С. 335-358. 5. Вдовин И.А. Идея славянского единства в контексте русской общественной мысли XVII века. – Режим доступу: http://www.hist.msu.ru/Science/Conf/Lomonos98/vdovin.html. 6. Галактионов И.И. Из истории Руско-польського сближения в 50-60-х гг. XVII века (Андрусовское перемирие 1667 года). – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1960. – 106 с. 7. Горобец В. Украинско-российские отношения и политико-правовой статус Гетманщины (вторая половина XVII – первая четверть XVIII века) // РОССИЯ–УКРАИНА: истоия взаимоотношений. – М.: Институт славяноведения и балканистики РАН, 1997. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/index.html. 8. Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654-1665. – К.: Інститут історії України, 2001. – 533 с. 9. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 1997. – Т. ІХ-1. – 880 с. 10. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 1997. – Т. ІХ-2. – 776 с. 11. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 1998. – Т. Х. – 408 с. 12. Дашкевич Я. Павло Тетеря // Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. – К.: Варта, 1995. – С. 274. 13. Заборовский Л.В. Россия, Речь Посполитая и Швеция в середине XVII в. – М.: Наука, 1981. – 180 с. 14. Заруба В. «Українське питання» в системі європейської політики останньої чверті XVII століття // Київська старовина. – 2003. – №1. – С. 3-12. 15. Кінан Е. Російські історичні миті. – К.: Критика, 2003. – 310 с. 16. Кочегаров К.А. Внешняя политика Речи Посполитой во второй половине XVII века. – Режим доступу: http://www.portal-slovo.ru/history/40307.php. 17. Липинський В. Україна на переломі 1657 – 1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті. – Філадельфія: Східно-Європейський дослідний інститут ім. В.К.Липинського, 1991. – 346 с. 18. Оглоблин О. Українсько-московська угода 1654 р. // Переяславська рада 1654 року (Історіографія та дослідження) / Редкол. П.Сохань, Я.Дашкевич, І.Гирич та ін. – К.: Смолоскип, 2003. – С.156-220. 19. Проезжая по Московии. – М.: Международные отношения, 1991. 20. Пушкарев Л.Н. Общественно-политическая мысль России. Вт. пол. XVII в. – М., 1982. – 288 с. 21. Санин Г.А. Отношения России и Украины с Крымским ханством в середине XVII века. – М.: Наука, 1987. – 170 с. 22. Санин Г.А. Россия и Украина в Вестфальской системе международных отношений (1648 – 1702 гг.) // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Історичні науки. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2006. – Т. 16: На пошану професора А.О.Копилова. – С. 305-322. 23. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII cт. (1648-1676 рр.). – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – 352 с. 24. Состояние России в 1650-1655 гг. по донесениям Родеса. – М.: Императорское общество истории и древностей Российских, 1914. – С. 237-248. 25. Степанков В. Переяслав 1654 року: витоки, сутність, наслідки // Україна та Росія: проблеми політичних і соціокультурних відносин. – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – С. 85-127. 26. Степанков В. Між Москвою і Стамбулом: чи існувала проблема вибору протекції у 1648 – 1654 рр. // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). – Вип. 4. – К., 2004. – С. 223 – 236. 27. Фаизов С. «Где Москва, где восток, где запад?»: географическая полемика между крымским ханом Мухаммедом IV и царем Алексеем Михайловичем в 1655–1658 гг. // Україна та Росія: проблеми політичних і соціокультурних відносин. – К., 2003. – С.128-146. 28. Федорук Я. Міжнародна дипломатія і політика України 1654 – 1657. Частина 1: 1654 рік. – Львів: Місіонер, 1996. – 262 с. 29. Чухліб Т. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648 – 1714 рр. – К.: Інститут історії України НАНУ, 2003. – 518 с. 30. Яковлева Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття: Причини і початок Руїни. – К.: Основи, 1998. – 447 с. 31. Kroll P. Od ugody Hadziackiej do Cudnowa. Kozaczyzna mi?dzy Rzecz?pospolit? a Moskwa w latach 1658–1660. – Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego, 2008. – 452 s. 32. Wójcik Z. Polska i Rosja wobec wspolnego niebezpiecze?stwa szwedzkiego w okresie drugiej wojny pó?nocnej 1655–1660 // Polska w okresie drugiej wojny pó?nocnej 1655–1660. – Warszawa: Pa?stwowe wydawnictwo naukowe, 1957. – T.1. – S. 331-378. 33. Wójcik Z. Traktat andruszowski i jego geneza. – Warszawa: PWN, 1959. – 281 s. 34. The article considers an attempt of essence of the «Ukrainian question» which appeared in the European policy in the middle of the XVII cent, and also analyse the relation of basic «players» on the political card of Central and East Europe is carried out in the article, in particular Rech Pospolitoy and Moscow state, to his decision.