Ризики в державотворенні: Загальнотеоретичний та практичний аспект

Содержание:ЗМІСТ Ризики в державотворенні: Загальнотеоретичний та практичний аспект 2 ВСТУП 2 Основний зміст 3 ВИСНОВКИ 16 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 17  

Вступление: ВСТУП Державотворення (англ. State Building, нім. Staatsbildung, Staatsaufbau)) - комплексний довготривалий процес, спрямований на утворення держави, який включає культурні, політичні, міфологічні, релігійні та ін. чинники 9, с. 70. Термін державотворення (англ. State-building) запровадив у 1975 році американський соціолог Чарльз Тіллі стосовно історії Західної Європи. Тіллі виходив з того, що з винайденням пороху війни в Європі стали вимагати величезних затрат, а тому захистити себе могли тільки великі народи, об'єднані сильними держав 8, с. 44. За сучасними версіями державотворення в Україні починається від Антського союзу племен, потім - Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, продовжується за часів Козацької України, а в ХХ ст. - УНР та сучасної України. У 1991 році Україна підняла свій національний прапор, не маючи реальної програми політичного та економічного унезалежнення, так само як і власної політичної філософії. І сьогодні українська держава й українське суспільство продовжують перебувати у невизначеному стані. Предметом для внутрішніх дискусій залишаються не тільки стратегія та пріоритети соціально-економічного розвитку, принципи політичного устрою, а й навіть власне державність. Поглиблення кризових явищ, стихійність суспільних процесів украй утруднюють виявлення тенденцій та найближчих перспектив. «Велика» і «європейська» Україна демонструє феномен аморфності політичного життя і з точки зору змісту, і з точки зору форм. Ця характеристика стосується не тільки нинішньої керівної еліти (партії влади), а й тих політичних сил, які сьогодні претендують на роль реальної альтернативи. За цих умов потік критики (найрізноманітнішої за вихідними позиціями, ступенем непримиренності та адресатами), пошук винуватців та ворогів, що став невід’ємною рисою українського політичного процесу, — це, за деяким винятком, спонтанний прояв незадоволення й незгоди, імпульсивна реакція на ескалацію складнощів, але аж ніяк не свідчення дійсного розуміння сутності реальних проблем, можливостей їх розв’язання. Саму українську владу означені проблеми цікавлять лише в межах завдання самозбереження. Сучасний стан державотворення й націотворення в Україні супроводжується гострими кризовими явищами. За останні роки, особливо після “помаранчевої революції” значно посилилася боротьба між гілками влади й конкуруючими елітами. Своєрідним каталізатором цих процесів стала політреформа. Сьогодні Україна через відсутність чітких і усталених орієнтирів державотворення та стратегії самоствердження і безпеки у європейському і світовому вимірах, відставання в економічному розвитку та безлад у політичній сфері відчуває досить високий негативний вплив ризиків, пов'язаних з глобалізацією. Безумовно, цьому сприяє географічне положення України у так званій «буферній» («санітарній») зоні між Європейським Союзом і Російською Федерацією, що суттєво обмежує можливості самостійного розвитку.

Выводы: ВИСНОВКИ Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: У належному вирішенні проблеми надійного захисту і побудови соборної незалежної держави українська національна демократія виявляється безсилою, безпомічною, а то й просто зрадливою. І чим далі, тим очевиднішою постає руйнівна роль для України обскубаної демократичної тріскотні. Наша псевдодемократія - це лише засіб забезпечення прав і свобод багатих за рахунок безправ'я і несвободи всіх інших. І тим не менше, ми всі, хто себе ідентифікує з конструктивною частиною українства, маємо не лише мати надію, а й твердо вірити і діяти, аби подолати існуючий хаос і безлад у нашому національному державотворенні.

Литература: СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Альгин А.П. Риск и его роль в общественной жизни. – М.: Мысль, 1989. – 188 с. 2. Вітлінський В. В., Верчено В. І., Наконечний С. І., Компаниченко О. С. Система кількісних оцінок страхового ризику // Фінанси України. – 1998. - №2. - С. 98-183. 3. Вітлінський В.В., Верченко П.І., Сігал А.В., Наконечний С.І. Економічний ризик: ігрові моделі. – К.: КНЕУ, 2002.– 446 с. 4. Гранатуров В.М. Экономический риск: сущность, методы измерения, пути снижения. – М.: Дело и Сервис, 1999. – 112 с. 5. Нариси з історії українського державотворення. С.Грабовський, С.Ставрояні, Л.Шкляр. – К.: Генеза, 2009. – 250 с. 6. Пікус Р. В. Оцінка підприємницького ризику // Фінанси України. - 2004 г. - № 5 - С.88. 7. Шумпетер Й. Теория экономического развития. (Исследование предпринимательской прибыли капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры). – М.: Прогресс, 1982. – 456 с. 8. Caplan, Richard, International Governance of War-torn Territories: Rule and Reconstruction, Oxford: OUP, 2005. – 211 c. 9. Almond, Gabriel: The Return to the State in: American Political Science Review, Vol. 82, No. 3, 853–874, 1988. – 140 c. 10. Bastian, S. and Luckham, R. In Can Democracy Be Designed? : The Politics of Institutional Choice in Conflict-Torn Societies (Ed, Luckham, R.) Zed, London Collier, P., 2003. – 210 c.