Продуктивні сили суспільства їх структура і динаміка

Содержание:ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ ЯК МАТЕРІАЛЬНОЇ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ 6 1.1. Сутність продуктивних сил 6 1.2. Суспільний поділ праці і структура продуктивних сил 8 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ СУСПІЛЬСТВА, ЇХ СТРУКТУРИ І ДИНАМІКИ 12 2.1. Структура і динаміка продуктивних сил суспільства 12 2.3. Виробнича функція та її складові 20 2.3. Взаємозв’язок продуктивних сил та виробничих відносин 22 ВИСНОВКИ 31 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 34  

Вступление: ВСТУП Актуальність теми курсової роботи. Фундамент будь-якої науки становить система чітких однозначних понять і категорій. Відомо, що поняття – це форма (спосіб) узагальнення предметів і явищ. Поняття має тим більше наукове значення, чим істотніші, змістовніші ознаки, за якими узагальнюються предмети. Категорія – це поняття, що відображає найзагальніші властивості, істотні відношення і зв’язки явищ матеріального світу (час, простір, рух, форма і зміст тощо). Кожне поняття є певним узагальненням предмета, явища, процесу реальності, а відповідна сфера дійсності може бути відображена тільки системою понять, категорій, законів. Можливість існування однорідних понять, визначень, термінів, відсутність їхніх фіксованих значень призводять до багатозначного тлумачення одних і тих самих явищ, процесів і не сприяють пізнанню об’єктивної дійсності. У теорії розміщення продуктивних сил склався досить різнорідний понятійний апарат, що до певної міри відображає незавершеність формування цієї дисципліни в умовах становлення ринкової економіки. Будь-яке серйозне дослідження в галузі розміщення продуктивних сил потребує вивчення і впорядкування понятійного апарату регіональної економіки. Ключовими поняттями, що потребують однозначного тлумачення, є «розміщення виробництва», «розміщення продуктивних сил», «територіальна організація продуктивних сил». Розміщення продуктивних сил передбачає наявність об’єкта (продуктивної сили) та дії, спрямованої на цей об’єкт (розміщення). Як відомо, виробництво завжди має суспільний характер і містить два рівні відносин: відносини людей і природи (система «суспільство – природа»), які відбивають зміст процесу виробництва й узагальнюються в понятті продуктивної сили, і відносини між людьми в процесі виробництва (система «суспільство – людина»), що характеризуються поняттям «виробничі відносини». Продуктивні сили – це система речових і особистісних елементів, у процесі поєднання яких здійснюється виробництво. Продуктивні сили суспільства - це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага, і визначає зростання продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили утворюють провідний компонент будь-якої економічної системи. До продуктивних сил відносять насамперед людей, працівників та засоби праці, предмети праці, використовувані сили природи, науку, форми і методи організації виробництва, інформацію. Наука перетворилася в окремий елемент продуктивних сил з початку розгортання НТР, тобто з середини 50-х років, а інформація з середини 70-х років ХХ століття. Головною продуктивною силою суспільства є люди - тобто працівники виробничої і невиробничої сфери. Продуктивні сили є провідною стороною суспільного способу виробництва, а їх рівень є загальним показником соціально-економічного прогресу. З їх розвитком зростають продуктивність праці, національне багатство, добробут населення. Метою курсової роботи є розгляд та аналіз продуктивних сил суспільства, їх структури і динаміки. Об’єктом дослідження є суспільне виробництво, предметом дослідження є структура та динаміка продуктивних сил суспільства. Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є: - розглянути сутність продуктивних сил; - охарактеризувати суспільний поділ праці і структуру продуктивних сил; - здійснити аналіз структури і динаміки продуктивних сил суспільства; - дослідити взаємозв’язок продуктивних сил та виробничих відносин; - дослідити виробничу функцію та її складові. Теоретичною основою даного дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної науки в галузі політекономії. Інформаційну базу дослідження склали підручники, наукові публікації з обраної тематики, публікації у пресі, матеріали науково-практичних конференцій, власні спостереження. Методи дослідження. Курсова робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У ході написання роботи використовувалися метод порівняння, системного підходу й аналізу. Структура роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження. Вирішення основних завдань дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у двох розділах. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження, список використаних джерел.

Выводы: ВИСНОВКИ Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Продуктивні сили – визначальна підсистема економічної структури суспільства, від рівня розвитку основних елементів якої залежить економічний потенціал країни, її місце у світовій економічній системі. Продуктивні сили суспільства - це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв’язку, Продуктивні сили - це одне з основних понять політичної економи. Історія розвитку людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці, людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу. Звідси випливає дуже важливий практичний висновок: перехід від одного етапу розвитку суспільства до наступного не перериває розвитку й не вимагає знищення наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново. Навпаки, нові суспільні сили, які приходять до влади, можуть остаточно довести свої переваги, якщо вони максимально використають створені в старому суспільстві (на попередньому етапі розвитку) продуктивні сили та забезпечать їх піднесення на якісно більш високий рівень. Продуктивні сили - це не просто сукупність людей, що володіють певним виробничим досвідом та засобами виробництва. Вони, в першу чергу, відображають відношення суспільства до природи. Людина - це біосоціальна істота. Тобто, з одного боку, вона є породженням природи й не може існувати без природного середовища, яке е для неї джерелом матеріального існування. Ще А.Сміт говорив, що праця є батьком багатства, а земля (природа) його матір’ю. А з іншого боку, людина може жити, діяти й розвиватися лише будучи включеною в суспільний зв’язок з іншими людьми, тобто в певне соціальне середовище. Ця двоїстість людини зумовлює той факт, що вона, з одного боку, щоб забезпечити собі матеріальне існування, вступає в певні відношення з природою, використовує природний матеріал, переробляє його й створює необхідні для життя матеріальні блага. Саме ці відносини між людиною та природою, які характеризують виробничий, технологічний зв’язок у суспільному виробництві, складають основний зміст продуктивних сил. З іншого боку, люди ніколи не працюють відокремлено один від одного. Так чи інакше вони пов’язані в своїй виробничій діяльності. Навіть Робінзон на своєму безлюдному острові користувався знаряддями праці (сокира, рушниця, лопата і т. ін.), перенесеними з затопленого корабля, тобто виготовленими іншими людьми. Як дотепно зазначив німецький письменник минулого століття Карл Берне, багато без чого людина може обійтися, але не без собі подібних. Тому створення матеріальних благ завжди є суспільним процесом. Отже, будь-яке виробництво має суспільний характер. А це означає, що в процесі виробництва люди вступають у відносини не лише з природою, але й між собою. І ці відносини отримали назву виробничих або економічних відносин. Продуктивні сили суспільства - це поняття, що вироблене для позначення змісту суспільного виробництва. Складовою частиною продуктивних сил є люди, які здійснюють виробництво і засоби виробництва, за допомогою яких люди виробляють матеріальні засоби до життя. Роль елементів продуктивних сил у процесі виробництва не однакова. Головна продуктивна сила - люди. Без людей ніякі засоби праці не можуть функціонувати: машини ржавіють і руйнуються, виробничі будівлі розвалюються. Щоб люди - учасники суспільного виробництва, могли успішно виробляти засоби до життя, мусять мати певний рівень знань виробництва, тобто знань конкретних засобів праці, технології виробництва, спілкування у виробничому колективі тощо. Для рішення виробничих завдань повинні володіти певними умінням та навичками використання засобів виробництва та організації виробництва на основі розподілу та кооперації праці. Все накопичується у процесі суспільного виробництва і у вигляді конкретно-історичного виробничого досвіду передається від покоління до покоління. Людина у виробничому процесі освоює необхідну їй міру досвіду. Отож, до складу продуктивних сил включається і виробничий досвід. Тільки володіючи знаннями, уміннями, навичками та виробничим досвідом, людина може характеризуватися як продуктивна сила, як суспільна (соціальна) сила. Продуктивні сили та виробничі відносини знаходяться у взаємозв’язку, взаємодії й суперечливій єдності, яка виступає внутрішнім джерелом розвитку суспільного виробництва. Це проявляється в тому, що виробничі відносини встановлюються не по волі людей, не за їхнім бажанням. Той чи інший тип виробничих відносин - результат певного рівня розвитку і характеру продуктивних сил. У свою чергу, виробничі відносини, як було з’ясовано вище, утворюють суспільну форму, в якій розвиваються продуктивні сили, надають цьому розвиткові соціальної визначеності.

Литература: СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Барр Р. Политическая экономия. В 2-х томах: Пер. с фр. – М.: Высшая школа, 1995. 2. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001. 3. Бєляєв О. О., Диба М. І., Кириленко В. І., Комяков О. М. Система економічних законів і категорій: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2005. 4. Бутук А.И. Экономическая теория: Учеб. пособие. – К.: Викар, 2000. 5. Гальчинський А.С, Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – К: Вища школа, 1995. 6. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – К.: Основи, 1994. 7. Економіка: Навч. посібник для загальноосвіт. навч. закладів / За ред. канд. екон. наук, доц. С. В. Степаненка. – К.: КНЕУ, 2000. 8. Економічна політика: Навч. посібник. / О. О. Бєляєв (кер. кол. авт.), А. С. Бебело, М. І. Диба та ін. – К.: КНЕУ, 2004. 9. Економічна політика: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисцип. / О. О. Бєляєв, М. І. Диба, А. С. Бебело, А. З. Зазимко та ін. – К.: КНЕУ. – 2005. 10. Економічна теорія: політекономія. Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001. 11. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономической теории: Учеб. пособие. – М: Рыбари, 2000. 12. Зазимко А. З. Політична економія: структурно-логічний навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. 13. Экономическая теория. Учебник. Под ред. Базылева Н.И., Гурко С.П. – М..: ИП «Экоперспектива», 1997. 14. Климко Г.Н, Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О. Основи економічної теорії. – К.: Либідь, 2004. 15. Кукурудза І.І. Політична економія: Матеріали до лекцій та семінарів. – Ч.: Сфера, 1999. 16. Матусевич М.К. Основи політичної економії: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1999. 17. Основи економічної теорії. За ред. Мочерного С.В. – К.: Академія, 1999. 18. Основи економічної теорії. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навч. посібник. – О.: Олді-Плюс, 1999. 19. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник за ред. Климка Г.Н., Нестеренка В.П. – К.: Знання, 1999. 20. Політична економія: Навч. посібник / К. Т. Кривенко, В. С. Савчук, О. О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001. 21. Політична економія: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / За ред. докт. екон. наук, проф. К. Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2003. 22. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. Підручник. – К.: Либідь, 1999. 23. Экономическая теория. Учебник для вузов / Под ред. Камаева В.Д. – М.: Владос, 1998.