Політичний солідаризм , як один із можливих альтернативних шляхів організації суспільства

Содержание: Вступ 3 1. Наукове обґрунтування та становлення суспільно-політичної концепції солідаризму 4 2. Основні ідеї концепції солідаризму 7 3. Ідеологія солідаризму в контексті сучасної політики України 9 Висновки 12 Список використаної літератури 13

Вступление: Солідаризм (франц. solidarisme, від solidaire – що діє разом) – соціально-політична концепція, в протилежність тезі про класову боротьбу як рушійну силу суспільного розвитку, проголошує первинним і основоположним чинником життя і діяльності будь-якого суспільства солідарність його членів. На ідеї солідаризму ґрунтуються концепції «соціального партнерства», «асоціації праці і капіталу» і т.д. Більше ста років тому солідаризм був офіційною доктриною Третьої французької республіки. Більш за півстоліття назад з цим словом вставала з післявоєнних руїн і творила своє економічне диво Германію. У основі цієї доктрини лежить ідея співпраці і примирення класів. Проте солідаризм не є в сучасному світі забутою концепцією. Багато політичних сил в сучасній Україні використовують це поняття для визначення своїй ключової ідеї організації суспільства і держави. Цим пояснюється актуальність ідеї політичного солідаризму і його вивчення в рамках пошуку шляхів організації суспільства. Предмет роботи – концепція політичного солідаризму. Мета роботи – визначити політичний солідаризм в якості одного із можливих альтернативних шляхів організації суспільства. Завдання роботи: - вивчити основні етапи становлення суспільно-політичної концепції солідаризму; - виділити та розглянути основні ідеї концепції політичного солідаризму; - визначити перспективи політичного солідаризму в процесі організації українського суспільства.

Выводы: Солідаризм — соціально-політична концепція, що виникла на початку ХХ століття і набула широкого поширення в суспільних науках з переходом капіталістичного суспільства в стадію імперіалізму. На противагу марксизму, що вважає рушійною силою суспільного розвитку класову боротьбу, творці концепції солідаризму проголосили первинним і основоположним чинником життя і діяльності буржуазного суспільства солідарність його членів. У наш час ці ідеї відроджуються під гаслом: «Власність зобов'язує. Користування нею повинно бути в той же час служінням загальному благу» (теорії так званого соціального партнерства, асоціації праці і капіталу та ін.). Солідаризм - це вчення про суспільство, що затверджує солідарність різних його частин. Солідаризм протистоїть тоталітарним ученням класової або расової боротьби. У центрі його стоїть людська особа: вона може бути тільки метою, ніяк не засобом. Але, в протилежність індивідуалізму і лібералізму, солідаризм підкреслює факт, що особа існує не сама по собі: своїми знаннями, своєю культурою, своїм рукотворним середовищем чоловік зобов'язаний іншим людям. Свідомість загального "ми" - основа кожного співтовариства. Неминучі в ньому конфлікти треба вирішувати не прагненням однієї сторони подавити іншу, а знаходженням загальних для обох сторін цінностей і супідрядністю інтересів, що зіткнулися, цим цінностям. Солідаризм як сформована політична течія вперше розвинувся у Франції наприкінці ХІХ початку ХХ ст. Ідейним змістом наповнювали цю політичну традицію Шарль Жід, Еміль Дюркгейм, Леон Буржуа. Український солідаризм повоєнного часу представлений, зокрема, працями написаними в еміграції. Україна була соціалістичною, тепер її хочуть зробити капіталістичною. Ідеал, як завжди, знаходиться посередині. Можливо це солідаризм.

Литература: 1. Данилів В. Солідарність і солідаризм. – К.: Academia, 2000 2. Енциклопелія політичної думки/ За ред. Девіда Міллера. – К.: Дух і Література, 2000. 3. История политических и правовых учений / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М., 1995. 4. Класики політичної думки. Від Платона до М. Вебера. – К., 2002. 5. Кухта Б.Л. З історії політичної думки України. – Львів, 1994. 6. Плешко М. Ідеологія солідаризму в контексті державотворення України. // Юридичний журнал. – 2008. - №11. – С. 28-32. 7. Політологія: історія та методологія / Андрущенко В.П., Антоненко В.Г., Ануфрієв Л.О. та інші/ за ред Кирилюка Ф.М.. – К., 2000. 8. Рябов С., Томенко М. Основи теорії політики. – К., 1996.